• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Допоміжна

Ризики, що виникають при міжнародних платежах.

1. Вартість місцевої валюти при майбутньому платежі в іноземній валюті залежить від обмінного курсу між двома валютами (особливо, коли курси обміну піддаються впливові ринкових сил).

2. Ризик відсутності конвертованості: неможливість власника валюти даної країни конвертувати її у валюту іншої країни, внаслідок обмеження, накладеного урядом.
3. Ризик невиконання зобов’язання, або несплати (більш імовірний, оскільки порушення судового позову проти боржника, який порушив зобов’язання, в іншій країні потребує більше коштів і часу, а успіх менш імовірний, ніж у випадку з місцевим боржником).

1. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований. –М.: Педагогика, 1982. – 185с.
2. Воловик П.М. Теорія імовірності і математична статистка в педагогіці. – К.: Рад.школа, 1989. – 222 с.
3. Педагогічна соціологія: Навчальний посібник. – Тернопіль, 1998.
4. Сидоров В. Введение в социальную работу. Интервью как один из основных методов социальной работы. – Донецк, 1997.
5. Скалкова Я. и кол. Методология и методы педагогического исследования. – М, 1989. – 220 с.

Опитування – це група методів яка охоплює бесіду, інтерв'ю і анкетування. Всі вони характеризуються спільною ознакою: за допомогою методів опитування дослідник дізнається про власні судження, мотиви дій, потреби, інтереси, позиції, погляди, смаки респондентів. Ефективність отримання усних і письмових висловлювань залежить від бажання опитуваних відповідати на поставлені запитання і від ступеня їх підготовки до спілкування дослідником на визначену тему. Тому в процесі опитування необхідно створювати доброзичливу атмосферу, яка спонукає до щирих відповідей, викликає довірливе ставлення співрозмовників один до одного.

У процесі бесіди опитуваний і дослідник виступають активними учасниками діалогу, в якому відбувається взаємний обмін думками. Бесіда проводиться у вільній формі. Дослідник лише визначає загальну тему, основні етапи та межі її обговорення, окреслює центральні питання і висуває для себе припущення щодо можливих результатів опитування.

На відміну від бесіди інтерв'ює системою заздалегідь підготовлених запитань, які дослідник ставить опитуваному, утримуючись від власних коментарів. Таким чином інтерв'юер не впливає на думку свого співрозмовника.

Інтерв'ю має бути підготоване. При підготовці ми зобов'язані врахувати всі вимоги, які існують для анкети й питальника.

Той, хто проводить інтерв'ю, повинен добре розуміти, що збирається досліджувати. Вважається, що в інтерв'ю можна досліджувати все те, що й в анкетах і питальниках. Однак, це лише частково відповідає істині, оскільки інтерв'ю має свій специфічний предмет, якого не охоплюють інші методи. Цим предметом є найіндивідуальніші особистісні риси.

Проводячи інтерв'ю, маємо можливість поставити додаткові питання в залежності від одержаної раніше або в ході опитування інформації. Існує, отже, шанс доповнення, уточнення й пояснення досліджуваних проблем.

Тому можна стверджувати, що інтерв'ю — це більш чутливий і значно індивідуальніший інструмент. Воно, в деякій мірі, є творчістю. Безумовно, питання ставляться такі як і в анкеті. Але складаючи анкету, ми не бачимо людину. У той же час інтерв'ю — це безпосередня зустріч з досліджуваною особою.

Під час вдало проведеного інтерв'ю завжди наявне взаємне пізнавання. Це, звичайно, не означає, що дослідник, який проводить інтерв'ю, має стільки ж розповісти про себе, скільки прагне дізнатися про опитуваного. Але мусить бути готовий до таких запитань з боку досліджуваного, які нагадуватимуть його власні. Отже, поставити собі самому ті питання, які планується задати співрозмовнику — це шанс визначити їх правильність, доречність або складність.

Інтерв'ю найефективніше тоді, коли отримуємо відповіді, не задавши відповідних питань. Бажано заохотити опитувану особу до розповіді на певну тему. Завданням у цьому випадку буде вміло вслухатися в те, що співрозмовник каже. Запитання ж можуть мати характер того, чи ми самі добре почули й правильно зрозуміли оповідь.

За кількістю учасників виділяють індивідуальне та групове інтерв'ю. Інтерв'ю, в якому одночасно беруть участь кілька опитуваних, проводиться у тих випадках, коли виникає потреба порівняти різні підходи до обраної проблеми, провести її дискусійне обговорення.

За формою інтерв'ю буває стандартним (відбувається суворо за розробленим текстом), творчим (дозволяє певну свободу запитань та відповідей на них), глибоким (межує з особистісно-довірливою бесідою).

У проведенні інтерв'ю досліднику треба уникати таких типових помилок:

◦ ситуаційних (невірно вибрано місце та час розмови, опитуваного не попереджено, він поспішає, не може зосередитись);

◦ соціологічних (вік інтерв'юера викликає заперечення опитуваних, у розмові дослідник припускається мовленнєвих огріхів, не володіє технікою опитування);

◦ психологічних (інтерв'юер має упереджувальне ставлення до опитуваного, оцінює добуті результати за стереотипом, навіть нейтральні відповіді сприймає тенденційно).

Широко вживаним є метод анкетування, що проводиться у вигляді письмового опитування.

Під анкетою чи питальником розуміємо комплекс спеціально підібраних питань, на які досліджувані особи мають дати відповіді. Сам термін анкета походить від латинського дієслова inquirere — довідуватися. У сучасних слов'янських мовах слово анкета набуло дуже широкого значення. Іноді під ним розуміють аналізи й дослідження, в яких використовуються дані від поінформованих осіб чи різноманітних організацій. Термін анкета іноді підмінюють терміном опитувальник.Проте частина науковців розрізняє ці два методи. Згідно з ними, анкета містить відкриті й більш загальні питання, ніж опитувальник, питання в якому мають закритий характер. Крім того опитуваний на питання в анкеті відповідає цілими реченнями, його відповіді тут значно ширші, ніж в опитувальнику, де відповіді конкретніші й часто зводяться о так або ні. Відмінна також і кількість питань. Анкета містить кілька або кільканадцять питань. Опитувальник же може їх містити й кілька сотень.

Щоб анкета чи опитувальник могли виконати своє завдання, дослідник має подбати про деякі умови:правильну постановку проблеми, операціоналізацію, врахування суттєвих рис досліджуваного явища, створення групи, спосіб опрацювання відповідей.

Різноманітні види анкетування групуються за кількома ознаками: за кількістю охоплення опитуваних (повне і вибіркове); за характером спілкування (особисте і заочне); за формою здійснення (групове та індивідуальне); за способом вручення анкет (поштове і роздавальне).

Повне анкетування передбачає опитування всієї генеральної сукупності респондентів. Вибіркове, яке найчастіше практикується у педагогіці, охоплює лише частину опитуваних. За умов особистого анкетування опитуваний безпосередньо контактує з дослідником, що гарантує повернення анкет, дає можливість контролювати процес їх заповнення. Під час заочного анкетування опитувані дають відповіді у відсутності дослідника, що часом приводить до помилок. Групове опитування проводиться одночасно з багатьма респондентами. Саме це надає популярності анкетуванню як методу збору значного обсягу матеріалу при мінімальних витратах часу. В індивідуальному анкетуванні опитування проходить з кожним респондентом по черзі. Роздавальне анкетування передбачає особисте вручення опитувального листка, а поштове — його розсипку, що розширює межі вибірки, але знижує відсоток повернення анкет.

Структура анкети, як правило, складається з трьох частин: вступної, основної, демографічної ("паспортички").

Вступна частина містить звернення до респондента, в якому вказується наукова установа, що проводить дослідження, завдання анкетування, гарантії анонімності відповідей, правила заповнення анкет. Ця частина може викладатися дослідником в усній формі перед початком анкетування.

Основна частина складається з низки запитань, які дають інформацію про певні факти, події, мотиви, думки, оціночні судження респондентів у галузі досліджуваної проблеми.

Демографічна частина визначає паспортні характеристики опитуваних: вік, ступінь освіти, кваліфікацію тощо. її призначення полягає в тому, щоб визначати репрезентативність отриманого матеріалу. Ця частина може розміщуватись як у кінці, так і на початку анкети.

Запитання основної частини анкети розподіляються на такі види: відкриті, закриті та напівзакриті; прямі та непрямі.

До відкритих запитань належать такі, що передбачають вільну форму відповіді, нічим не регламентують її ракурси. Вони дають досліднику цікавий різнобічний матеріал, але водночас є незручними для обробки. Відповіді респондентів на них бувають недостатньо конкретними і віддаленими від теми опитування.

З метою зменшення цих недоліків в анкету разом з відкритими вводять закриту форму запитань, формулювання яких містить певні варіанти відповідей, один чи кілька з яких має вибрати респондент.

Найпростішим видом закритих запитань є дихотомічні, в яких опитуваний має відповісти лише "так" або "ні". При цьому необхідно, щоб серія закритих запитань передбачала однакову кількість позитивних та негативних відповідей.

Більш складним є вид запитань з так званим "віялом відповідей", що можуть бути або різними за змістом або тільки за інтенсивністю оцінки (наприклад: "дуже задоволений", "задоволений", "байдужий", "не задоволений", "зовсім незадоволений").

У тому випадку, коли крім запропонованих відповідей існує графа типу "інше", в якій респондент може висловити свою власну незапрограмовану думку, запитання називається напівзакритим. Ця форма поєднує можливості відкритих і закритих запитань, а тому досить часто використовується в анкетах.

Стандартизована низка відповідей, як правило, визначається балами ("дуже задоволений - 5", "задоволений" -"4" і т.д.), що дає можливість не лише якісно, а й кількісно проаналізувати результати опитування, вирахувати середнє арифметичне тощо.

Всі запитання анкети розділяються на прямі та непрямі. Пряме запитання передбачає отримання безпосередньої інформації щодо проблеми дослідження і формулюється в особистісній формі: "Що Ви думаєте...", "Яка Ваша думка щодо..." та ін.

Непрямі запитання складають дослідний матеріал через серію опосередкованих запитань, які розкривають типові думки опитуваних у межах предмета, що вивчається.

Можна виділити і таку класифікацію запитань, як запитання про факти, події випадки та запитання про мотиви дій, їх причини, оцінки, а також безумовні запитання, про реальні ситуації, та уявні запитання (наприклад: "Уяви собі що...").

Вибір та формулювання запитань анкети мають відповідати таким правилам:

◦ не використовувати запитань "про всяк випадок", що не стосуються проблеми дослідження, а тому ускладнюють обробку результатів;

◦ не вживати таких запитань, які можуть викликати негативне ставлення опитуваних до дослідника, небажання відповідати;

◦ подавати запитання у такій формі, яка передбачає однозначне тлумачення його змісту та спонукає до лаконічної відповіді;

◦ дотримуватися співвідношення запитань, що мають бути взаємообумовленими і створювати певну систему.

Після складання серії запитань анкету треба перевірити у пробному дослідженні на невеличкому масиві опитуваних, що дає можливість уточнити запитання, відкинути невдалі формулювання, внести необхідні корективи у зміст та послідовність збору інформації.

Типові недоліки, які зустрічаються в анкетах та їх наслідки:

Опитувані відмовились відповідати на поставлені запитання. Можливі причини:

◦ не зрозуміли завдань дослідження;

◦ не була гарантована анонімність анкетування;

◦ залишились недостатньо чіткими правила заповнення анкети.

Багато респондентів дали відповіді: "не знаю", "не зрозумів". Можливі причини:

◦ рівень підготовки опитуваних нижче, ніж передбачав дослідник;

◦ запитання сформульовано не конкретно і занадто складно.

Відповіді надмірно довгі, розпливчасті, з недоречними примітками. Можливі причини:

◦ нечітке формулювання запитань;

◦ недостатня кількість варіантів відповідей;

◦ відсутність графи типу "інше".

Переважна більшість опитуваних відповідає однотипне. Можливі причини:

◦ формулювання запитань стандартне;

◦ запитання нецікаві для респондентів, тому вони не вважають за потрібне висловлювати власну думку з цього приводу;

◦ зміст та формулювання запитань не спрямовані на вивчення різних точок зору;

◦ запитання подані занадто гостро, що насторожує респондентів і заважає їм бути відвертими.

Читайте також:

1. Допоміжна
2. Допоміжна
3. Допоміжна
4. Допоміжна
5. Допоміжна
6. Допоміжна
7. Допоміжна
8. Допоміжна
9. Допоміжна
10. Допоміжна вентиляція легень
11. Основна і допоміжна програма по визначенню властивостей грунту

Переглядів: 1129