• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Випереджаюче завдання.

Література раннього середньовіччя

Лекція № 1

Висновки до лекційного заняття

На лекційному занятті студенти ознайомились з соціальною психологією як галуззю психологічних знань. З’ясували предмет та завдання соціальної психології як науки. Розглянули історію формування соціально-психологічних ідей.

Таким чином, з’ясували, що соціальна психологія – це галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності й механізми поведінки, спілкування й діяльності людей, обумовлених їх включеністю в соціальні групи, а також психологічні особливості самих груп. З приводу предмету соціальної психології існувала тривала дискусія, оскільки вона утворилася на стику двох наук соціології та психології і кожна з них предмет визначали з власної точки зору. Предметом вивчення даної науки є психологічні процеси, стани й властивості індивіда, які проявляються в результаті його включення у відносини з іншими людьми, у різні соціальні групи і в цілому в систему соціальних відносин; феномен взаємодії між людьми; психологічні процеси, стани й властивості різних соціальних груп як цілісних утворень та масові психічні явища. Соціальна психологія у світі почала свій стрімкий розвиток з виходом підручників на англійській мові «Соціальна психологія» (1908р.). Згодом соц. психологія набула рис експериментальної науки. Українська соц. психологія розвивалась досить повільно у зв’язку із марксистськими впливами. На сучасному етапі соц. психологія розпочинає свій стрімкий розвиток.

План

І. Історичні процеси середньовіччя.

· християнство;

· чернецтво і аскетизм;

· схоластична філософія і наука;

· лицарство, його кодекс;

· культ прекрасної дами;

· каролінгське відродження;

· середньовічне мистецтво.

ІІ. Література раннього середньовіччя.

1. Література латинською мовою.

2. Література народними мовами:

· кельтський епос /цикл про Кухуліна/;

· германський народно-героїчний епос / «Беовульф» /;

· давньоскандінавська література.

Творчим групам підготувати повідомлення:

«Романський і готичний стилі в середньовічній архітектурі»

«Середньовічний живопис»

Література:

1. Шаповалова М.С., Рубанова Г.А., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури. - Львів, 1993р.

2. Куцевол О.М. Світло й темрява дванадцяти століть // Відродження. – 1995. -№1. - С.36-39

3. Гершензон-Чегодаева Н.М. Нидерландский портрет ХУ века. Его истоки и судьбы. – М., 1972;

4. Искусство. Живопись. Скульптура. Архитектура. Графика: Кн. Для учителя. – М., 1987;

5. Бычков Ю.А., Крауц Т.И. С веком наравне. – Т.1. – М., 1986.

І. Історичні процеси Середньовіччя (V-XVI ст.)

На питання, коли закінчується античність і починається Середньовіччя, не може бути однозначної відповіді, адже перехід від однієї епохи до іншої - не катаклізм, який можна датувати конкретним роком, а процес, що триває століттями, тому хронологічні обриси періоду не мають чіткої межі. Справа ще більше ускладнюється тим, що цей процес протікав по-різному в різних локальних точках регіону. Умовно можна вважати рубежем 476 р. (рік падіння Ромула Августула, останнього імператора західної половини імперії), однак насправді ця дата має досить сумнівне значення для історії Європи.

Занепад Римської імперії відкрив дорогу на захід племенам, які пересувалися до центральної Європи у пошуках нових земель. Цей процес міграції отримав назву «великого переселення народів». Європа V-VІ століття н.е. являла собою «киплячий котел», де відбувалися значні етнічні зміни. Розрізнені племена зливалися в народності. Глибока руйнація західного світу і дія варварів на класичну культуру змусила перехідний період затягнутися надовго; навіть дата 25 грудня 800 року (коронація Карла Великого) більш важлива для політичної історії, а не для історії культури, бо короткочасні культурні розквіти подальшої епохи, часом дуже яскраві як, скажімо, Каролінгське відродження, мають здебільшого ретроспективний характер і пов'язані з духовними заповітами пізньої античності: це не стільки початок, скільки кінець.

Протягом визначеного періоду відбулися значні зміни у житті людей, у їх світогляді, культурі. Це епоха становлення, розквіту та занепаду феодалізму на території Західної Європи. Процес історичного розвитку феодалізму поділяється на кілька етапів:

n раннє середньовіччя, період розпаду родового ладу та становлення феодалізму;

n зріле (класичне) середньовіччя час розвинутого феодалізму ( ХІ -ХІУ ст.);

n пізнє середньовіччя, в рамках якого відбувся перехід до епохи Ренесансу (ХІУ – ХУІ ст.).

Соціальним змістом раннього Середньовіччя був рух від рабовласницького співтовариства вільних громадян до феодальної ієрархії сеньйорів і васалів. Таким чином відбувалася «феодалізація рабовласництва» (за А.Ф.Лосєвим). [Лосев А.Ф. История античной эстетики (ранняя классика). - М., 1963. - С. 126.]. Для політичного життя раннього Середньовіччя характерні три типи влади, «зовнішньої» по відношенню до органічного життя суспільства. Це ксенократія - панування етнічно чужого елемента; бюрократія - панування відчуженої від суспільства чиновницької касти; теократія - панування що відокремилися від суспільства утримувачів «трансцендентного релігійного авторитету» [Аверинцев С.С. Cудьбы европейской культурной традиции в эпоху перехода от античности к средневековью // Из истории культуры средних веков и Возрождения. - М., 1976. - С. 17-64].

Так, християнська церква, яка поступово стала невід’ємним елементом земного життя, накладаючи свою руку на всі державні і суспільні відношення, вимагаючи повного підкорення собі усіх членів суспільства, в середньовічному суспільстві почала відігравати координуючу роль. Ставши загальною і загальнообов'язковою релігією, не обираною в душевній кризі прийняття, а даної, християнствоформалізується. Це, перш за все, позначається на розумінні церкви, кліру, ієрархії. Через свій сан і його позаособистісну святість священик відокремлюється від мирян. Спочатку всі християни вважали себе «долею божою» серед язичників: тепер слово «доля» (по-грецьки «клір») застосовується до стану священнослужителів. Член цього стану має не залежну від його особистих властивостей владу молитися за живих і мертвих, звільняти мирян від їхніх гріхів, зціляти, судити, карати і благословляти.

У ІV столітті один із «отців церкви» Августин Аврелій розробив аскетичнудоктрину, що стала офіційною духовною концепцією середньовіччя. Згідно з нею людина від народження вже гріховна, тому задля спокутування гріхів і спасіння душі слід бути покірним властям, відмовитись від земних благ тощо. Аскети вороже ставилися до жінок, вбачаючи в них зброю диявольської спокуси. «Блаженний» Августин закликав мечем та вогнем викорінювати єресь, знищувати віровідступників. Саме таким чином у ІV столітті були закладені підвалини інквізиції. Аскетичний ідеал вимагав повної відмови від власності і постійного перебування в стані духовної молитви. Цей ідеал реалізувався у широкому суспільному феномені, який все більше ставав притулком для незадоволених формалізацією мирського християнства, забезпечуючи ним місце в рамках ортодоксії. Ім'я цьому феномену – чернецтво.

Ідея чернецтва, як усамітнення і зречення від земних інтересів не нова. Ще Платон та інші філософи античності вважали усамітнення і зречення від земного проявом вищої мудрості. Філософ, на думку Платона, не є звичайною людиною, це людина, що відокремилась від суспільства, зосередила свою увагу на вищих задачах і пошуці істини. Однак саме християнство дисциплінувало ці невиразні пориви, створивши інститут чернецтва.Колискою цього суспільного інституту вважається Єгипет, де в Фіваїді навколо святого Антонія об’єдналися відлюдники. Перший статут монастиря в межах західної християнської традиції було написано Бенедиктом (480-543р.р.). Заснувавши в 529 році в місцевості Монте-Кассіно, на півночі Італії, перший в Європі монастир, Бенедикт наголосив на необхідності цілковитої відмови від родини і власності, суворої дисципліни, молитви та зайняття фізичною працею.

Словесний доробок європейців раннього середньовіччя був представлений літературою народними мовами (переважно героїчними епосами) та літературою латинською мовою. У добу середньовіччя на передній план поступово виходить периферійний для античної літератури жанр — розповідна проза, де поєднувалися історичний переказ, чудесна подія або дивовижний випадок, побутовий елемент і моральне напучування.

Церква підпорядкувала собі науку і, головним чином, філософську думку. Істина подавалась у готовому вигляді. Розум людини, визнаючи незмінність поданих церквою істин, зайнявся систематизацією і обґрунтуванням головних положень віровчення. Такою була провідна мета схоластики – філософії, що не шукала нових істин, а турбувалася лише про мотивацію і систематизацію істин. Схоластика спиралася на авторитети (богослов спирався не на Євангеліє, а на його трактування, медик не спостерігав за хворим, а цитував лікарів сучасних і древніх, юрист заплутував найпростіші питання тощо). Отже, головний метод схоластики – формально-логічна робота.

Позитивні риси схоластики:

1. формування точної мову і звичку до суворого послідовного мислення;

2. посилення інтересу до античних знань (Аристотель визнавався «передтечею Христа у справах природи»;.

Середні віки створили й інший процес пізнання Бога – містику, що вела людину до захопленого спостереженню божества. Схоластик жив розумом, а містик – почуттям.

Феодалізм створив оригінальний суспільний інститут – лицарство. Лицарі – представники вищого дворянства, нащадки вільних селян, що зберегли свободу. «Воно виникло одразу й усюди, воно було природнім результатом одних і тих же устремлінь і потреб: Христове воїнство, що є озброєною силою до послуг беззбройної істини» (Леон Гаутіер). Лицарське звання не передавалось у спадок. Лицарем міг стати лише християнин. Культ дами своєрідно (під впливом потопаючого у розкошах сходу і прекрасного Провансу) реалізувався як пункт лицарського статуту щодо захисту слабких і пригноблених (Коган, С.19-21).

- ПОВІДОМЛЕННЯ

«Романський і готичний стилі в середньовічній архітектурі»

«Середньовічний живопис»

Коротким, але визначним епізодом у розвитку культури раннього середньовіччя стало так зване каролінгське Відродження.

Осередком освіти в тогочасній Європі стала придворна академія, створена за античним зразком у столиці імперії, місті Аахені (територія нинішньої Німеччини недалеко від Бельгійського і Голландського кордону). Саме там Карл Великий зібрав визначних людей свого часу. В Аахені жили такі митці, як: Павел Диякон із Лангобардії, Теодульф (вестгот з Іспанії), Эйнгардт, який присвятив своє життя напи­санню життєпису Карла Великого, взявши за зразок «Життя дванадцяти цезарів» Светонія та ін. Серед зав­дань, що ставилися перед членами академії було опікування наукою, куль­турою, шкільною освітою. Ними робилася спроба відродити класи­чну латину. Цьому сприяло введення чітких правил письма.

Карлом Великим проведено ряд реформ у культурній сфері. Нововведення започатковано встановленням єдиного канонічного тексту Біблії для всієї Каролінзької держави, реформою літургії, її уніфікації у відповідності до римського зразка, а також реорганізацією всіх монастирів відповідно до уточненого в Римі статуту святого Бенедикта. Для поширення церковних інституцій засновано ряд навчаль­них закладів.

Визначним документом, який унормовував розвиток освіти та науки був «Капітулярій про науки» (787 р.). Згідно цьому державному акту при всіх єпархіях мали створюватися школи, де вчилися б не лише клірики, а й діти мирян: «Слід відкривати школи, де дітей навчатимуть читати. У кожному монастирі та єпископському домі мають навчати псалмів, нотного запису, співу, лічби та латин­ської граматики».

Перший етап розвитку Каролінзького Відродження вважається італійським. У цей час до Аахену з Риму прибули диякон Пізанський Петро, який розробив підручник граматики; па­тріарх аквілейський Павлин, один із найвідоміших богословів свого покоління, перший радник Карла з питань церковної політики; Павло Диякон, автор підручника історії й поет. Крім того, з Італії привезено цілий ряд писемних пам’яток, що мали значний вплив на розвиток франкської культури. Вони обумовили її орієнтацію на античні зразки словесності.

У 790-ті роки (англосаксонський період Каролінзького Відродження) придворну академію очолив Алкуїн – англосакс високого роду, що отримав освіту в Йоркській єпископській школі. Під час подорожі до Риму в 781 році він зустрівся в Пармі з Карлом Великим, який залучив його до свого кола. Алкуїн заснував ряд навчальних закладів, його перу належать твори з філософії, математики, астрономії, риторики, граматики, житія святих, безліч віршів. Манеру письма Алкуїн запозичив у митців античності (зокрема Вергілія), але твори (трактати «Про справжню філософію», «Про діалектику», «Енхірідіон, або Про граматику», поема «Розмова весни з зимою») порушували теми сучасні авторові. Алкуїн прагнув нововведень, зміст яких формулював досить сміливо: «Нехай виростуть на землі франків нові Афіни, ще більш блискучі, ніж у давнину, адже наші Афіни одухотворені Христовим ученням» [20, с. 265]. В академії його називали Горацій Флакк.

Наступний етап розвитку академії Каролінгів – ірландський. Ця хвиля вченої еміграції представлена такими діячами, як: Дунгал, який скеровував Карла Великого в богословських диспутах; Клемент, автор граматики франкської мови; Дікуйл, дослідник, що написав географічний трактат про Римську імперію, Ірландію, Ісландію, південні землі. Практичним утіленням ідей, розроблених попередниками займалися вихід­ці з готської Іспанії: ліонський архієпископ Агобард, Клавдій, єпископ Турін та ін.

Найталановитішим діячем у цій плеяді був орлеанський єпископ Теодульф, адміністратор, дипломат, мораліст і покровитель мистецтв. Більшість його поезій – це двовірші, в яких із іронією відтворено властиві тогочасній дійсності проблеми. Так, у поемі «Paracnesis ad judices», що складається з 956 віршів, сформульовано корисні поради суддям. Автором описано зловживання, від яких судді повинні утримуватися. Змальовуючи суспільні вади, поет створив рельєфну панораму сучасної йому дійсності. Крім названого твору збереглося більш ніж сімдесят поезій, два богословських трактати та декілька проповідей єпископа.

В Аахені відбувалося відродження античної культури в її зовнішніх проявах. Проте змістове наповнення цього феномену відповідало тенденціям тогочасної історичної епохи. Світогляд письменників і учених при дворі Карла Великого не був античним, він оформлявся як феодальний, середньовічний.

Після смерті імператора уже при сині Карла Великого Людовіку Благочестивому перестає існувати Академія починаються т.з. «темні віки» - період занепаду культури центральної Європи (к.УІ - УІІІ ст.). Відбувається децентралізація Європейської культури, зростає роль монастирів.

ІІ. Література раннього середньовіччя.

1.Література латинською мовою / клерикальна та світська./

Читайте також:

1. V. Завдання.
2. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
3. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
4. Виконайте завдання.
5. Виконайте завдання.
6. Відповідь на практичне завдання.
7. Встановлення нормованого завдання.
8. Грошово-кредитна політика центрального банку: типи, стратегічні цілі, проміжні й тактичні завдання. Інструменти реалізації грошово-кредитної політики.
9. Домашнє завдання.
10. Домашнє завдання.
11. Домашнє завдання.

Переглядів: 1350