• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування

Основні права та обов’язки посадових осіб місцевого самоврядування

Державна політика щодо служби в органах місцевого самоврядування

3. Європейська Хартія про місцеве самоврядування

Європейська Хартія місцевого самоврядування була прийнята під егідою Конгресу Місцевих та Регіональних Влад Європи (не плутати з Радою Європейського Союзу) і була відкрита для підписання державами-членами Ради Європи 15 жовтня 1985 та набрала чинності в 1 вересня 1988 року. Майже всі держави-члени Ради Європи є учасниками Статуту — виняток становлять три мікро-держави : Монако, Андорра та Сан-Марино. Нові держави-члени Ради Європи планують ратифікувати Статут при першій же можливості. Хартія зобов'язує держави закріпити у внутрішньому законодавстві і застосовувати на практиці сукупність юридичних норм, що гарантують політичну, адміністративну та фінансову незалежність муніципальних утворень. Вона також встановлює необхідність конституційного регулювання автономії місцевого самоврядування.

Крім того, Хартія є першим юридичним документом, що гарантує дотримання принципу субсидіарності державами — членами Ради Європи. Таким чином, місцева влада повинна здійснювати управління і контролювати значну частину публічних зобов'язань в інтересах місцевого населення і під своєю відповідальністю. Відповідно до принципу субсидіарності, Хартія передбачає, що публічні зобов'язання повинні реалізовуватися на найбільш близькому до населення рівні, і повинні відноситися до вищого адміністративного рівня тільки в тому випадку, якщо вирішення таких завдань силами місцевих адміністрацій є неефективним або неможливим. Принципи Хартії застосовуються до всіх видів органів місцевого самоврядування.

Хартія складається з Преамбули та трьох частин.

Преамбула закріплює фундаментальні принципи Хартії, якими є: роль місцевого самоврядування в забезпеченні демократії, ефективного управління та децентралізації влади; роль муніципальних утворень в розвитку Європи; необхідність для муніципалітетів мати широку автономію.

Перша частина містить основні положення щодо місцевої автономії. Зокрема, закріплюється на необхідності конституційного і законодавчого регулювання місцевого самоврядування (ст.2), визначається поняття місцевого самоврядування (ст.3), встановлюються принципи організації та діяльності органів місцевого самоврядування (ст.4), наприклад, наявність предметів ведення і повноважень органів місцевого самоврядування, що дозволяють останнім ефективно вирішувати питання місцевого значення.

Інші статті першої частини фіксують необхідність чіткого муніципального поділу (ст.5), самостійного визначення органами місцевого самоврядування своєї структури, право наймати муніципальних службовців для забезпечення діяльності вибраних посадових осіб місцевого самоврядування (ст.6,7). Цілями ще двох важливих статей є обмеження адміністративного контролю за нормоутворення органів місцевого самоврядування (ст.8) і необхідність забезпечення наповнення місцевих бюджетів (ст.9). Стаття 10 закріплює право органів місцевого самоврядування співпрацювати між собою і створювати міжмуніципальний асоціації, а стаття 11 — можливість судового захисту місцевої автономії.

Друга частина містить різні положення щодо зобов'язань держав, що підписали і ратифікували Хартію, виходячи з наміру забезпечити баланс між нормами Хартії та інституційно-юридичними особливостями держав. Хартія надає державам право не включати у внутрішнє законодавство деякі положення Хартії при наявності правового обгрунтування (ст.12). Зазначена стаття також закріплює, що принципи місцевого самоврядування обов'язкові для всіх держав. Таким чином, мова йде про компроміс між необхідністю дотримання фундаментальних принципів місцевого самоврядування та гнучкістю щодо внутрішнього права кожної з держав.

Третя частина регулює процедурні питання, зміст яких, як правило, стандартно і є в наявності у всіх конвенціях Ради Європи: підписання, ратифікація та набрання чинності (ст.15), територіальна сфера дії (ст.16), денонсація і нотифіцікація (ст.18,19).

4. Муніципальне (комунальне) право.

Муніципально-правові норми – правові норми, котрі закріплюють і регулюють відносини, які виникають у процесі організації і діяльності місцевого самоуправления.

Муніципально-правові норми мають наступні ознаки:

1. Якщо звичайні правові норми, з'являються внаслідок діяльності держави, то муніципально-правові норми водночас, внаслідок, зокрема правотворчої діяльності органів місцевого самоврядування.

2. Кожна муніципально-правова норма одночасно є нормою певної галузі права.

Класифікація муніципально-правових норм:

1. За об'єктом правового регулювання:

- норми, регулюючі суспільні відносини у сфері основ місцевого самоврядування, принципів, і функцій місцевого самоврядування;

- норми, регулюючі територіальні основи місцевого самоврядування;

- норми, регулюючі фінансово-економічні основи місцевого самоврядування;

- норми, регулюючі організаційні основи місцевого самоврядування;

- норми, регулюючі гарантії місцевого самоврядування;

- норми, регулюючі відповідальність органів прокуратури та посадових осіб місцевого самоврядування;

- норми, регулюючі повноваження місцевого самоврядування (муніципальних утворень) окремими галузях, і сферах місцевого життя.

2.За рівнем визначеності (категоричності) які у них розпоряджень норми муніципального права діляться на імперативні і диспозитивные.

Імперативна норма, наприклад, встановлює порядок набрання чинності нормативних правових актів органів місцевого самоврядування і посадових осіб місцевого самоврядування, які базуються на правах, свободах, обов'язках людини і громадянина (потрібно їх офіційне опублікування (оприлюднення).

Прикладом диспозитивных норм можуть бути норми, встановлюють порядок розгляду і рішення законодавчим (представницьким) органом структурі державної влади питання про яке припинення повноважень відповідного органу місцевого самоврядування, виборного посадової особи місцевого самоврядування

4 По джерелам, тобто за характером актів, які містять норми муніципального права:

муніципально-правові норми,

- в федеральних законах,

- в указах Президента, актах ВРУ, актах органів виконавчої влади;

- в постановах Конституційного Суду;

- рішення, прийнятих шляхом прямого волевиявлення громадян, рішеннях органів місцевого самоврядування і посадових осіб місцевого самоврядування (статути муніципальних утворень, загальнообов'язкові правила з предметів ведення муніципального образования).

5. З іншого боку, норми муніципального прав може бути поділені на норми материально-правові і процесуальні.

Материально-правові норми закріплюють повноваження органів місцевого самоврядування і посадових осіб місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян, інших суб'єктів муніципального права.

Процесуальні норми муніципального права визначають порядок (процедуру) виборів і навіть діяльності органів місцевого самоврядування, порядок прийняття рішень безпосередньо населенням муніципальних утворень, процедуру реалізації права населення в правотворческую ініціативу у питаннях місцевого значення й т.д.

6. Класифікація норм муніципального права можлива як за їхніми видам, так і за муніципально-правовими інститутами.

Правовий інститут муніципальному праві представляє сукупність муніципально-правових норм, регулюючих певний коло взаємозалежних громадських відносин, що утворюють у межах предмета муніципального права самостійну, відокремлену группу.

До муніципально-правових інститутів відносяться, наприклад, діяльность місцевого самоврядування. Це складний інститут, що складається з простіших інститутів: інституту територіального самоврядування, інституту муніципальної власності, інституту муніципальної служби й др.

5. Державний контроль і нагляд.

Контроль з боку представницьких органів місцевого самоврядування

Важлива роль у здійсненні контролю в державному уп­равлінні належить сільським, селищним, міським радам, які є орга­нами місцевого самоврядування, що представляють відповідні те­риторіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах за допомогою своїх виконавчих органів функції і повноваження місце­вого самоврядування.

Всебічні контрольні повноваження з боку рад та їх виконавчих органів у сфері державного управління обумовлені широким колом делегованих їм державою повноважень і питань, вирішення яких покладено на ці представницькі органи.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Ук­раїні» сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи ведуть ста­тистичний обпік громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території; здійснюють контроль за виконанням зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаці­ях незалежно від форм власності, за використанням прибутків під­приємств і організацій відповідних територіальних громад; контролю­ють організацію і діяльність підприємств транспорту, зв'язку, побуту; забезпечують належне медичне обслуговування та організацію освіт­ньої роботи, додержання природоохоронного законодавства; відають іншими питаннями громадського та соціально-культурного будівництва.

До того ж ради мають виключну компетенцію на встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, на прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність. Ради можуть створювати тимча­сові контрольні комісії з різних питань.

Виконавчі органи рад входять в разі наявності підстав з подан­ням до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують вимоги та рішення рад, їх ви­конавчих органів; звертаються до суду про визнання незаконними актів підприємств, установ і організацій, які обмежують права тери­торіальної громади, а також повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування; самі (сільські та селищні виконавчі орга­ни) або за допомогою своїх підрозділів розглядають справи про ад­міністративні правопорушення, віднесені законом до їх відання.

Місцеві державні адміністрації підзвітні відповідним районним і обласним радам у виконанні програм соціально-економічного і куль­турного розвитку, районних, обласних бюджетів. Вони також підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих адмініст­раціям відповідними радами, а також у виконанні рішень з цих питань.

Дійовий контроль з боку представницьких органів місцевого само­врядування є одним з важливих засобів забезпечення ними комплекс­ного економічного і соціального розвитку на підвідомчій їм території.

Громадський контроль

Серед повноважень деяких громадських угруповань є такі, які мають ознаки контролюючих органів. Наприклад, профспілки відповідно до чинного законодавства контролюють додержання ад­міністрацією підприємств, установ, організацій законодавства про працю і нормативних актів про охорону праці, житлово-побутове об­слуговування працівників та ін. Закон України від 15 грудня 1993 p. «Про захист прав споживачів» надає право об'єднанням споживачів: здійснювати контроль за додержанням прав громадян як споживачів; проводити незалежну експертизу та випробування продукції; разом з відповідними державними органами здійснювати контроль за які­стю продукції, торговельного та інших видів обслуговування, засто­сування цін; вносити в правоохоронні органи та органи державного управління матеріали про притягнення до відповідальності осіб, винних у випуску та реалізації неякісної продукції, та ін.

Представники деяких громадських угруповань наділені правом складати протоколи про адміністративні правопорушення. Це народні дружинники, громадські мисливські, лісові інспектори, інспектори рибоохорони та ін., які мають повноваження здійснювати перевірку додержання законодавства у відповідних сферах діяльності. Окремі з них наділені у деяких випадках правом доставляти правопорушників до міліції чи виконкому сільської (селищної) ради.

6. Правові гарантії захисту місцевого самоврядування.

Здійснення місцевого самоврядування в Україні забезпечується системою гарантій, під якими розуміють економічні, політичні та правові умови і засоби повної та ефективної реалізації територі­альними громадами, органами місцевого самоврядування завдань і функцій місцевого самоврядування.
Гарантії місцевого самоврядування поділяють на загальні та спеціальні .

До загальних гарантій місцевого самоврядування відносять до­сягнутий рівень розвитку країни, тобто ті економічні, політичні, . соціальні, духовні відносини, які склалися в суспільстві. Відповід­но, можна говорити про економічні, політичні, соціальні та духов­ні гарантії.

Так, до економічних гарантій належить економічна система, засади якої отримали закріплення в Конституції України. Політич­ні гарантії пов'язані з демократичним державним режимом Украї­ни, відносно децентралізованою системою територіальної органі­зації влади. До духовних гарантій слід віднести наявну в Україні систему культурних та ідеологічних цінностей, загальний рівень суспільної свідомості, стан усвідомлення широкими верствами на­селення природи та призначення місцевого самоврядування.

Спеціальні або правові гарантії - правові засоби, які забезпе­чують нормальну організацію та функціонування місцевого само­врядування. Вони встановлені в Конституції та законах України та спрямовані на забезпечення і захист прав місцевого самоврядування, його самостійність та ефективність.

Найважливіші правові гарантії місцевого самоврядування ді­стали закріплення в Конституції України та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Гарантіями організаційної самостійності місцевого самовря­дування є:

- положення Конституції України про те, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиної системи органів державної влади (ст. 5), а служба в органах місцевого самоврядування висту­пає самостійним видом публічної служби (ст. 38);

- віднесення питань обрання органів місцевого самоврядування, обрання чи призначення посадових осіб місцевого самоврядування до повноважень місцевого самоврядування;

- встановлена Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 71) заборона органам виконавчої влади та їхнім поса­довим особам втручатися в законну діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, від­несені Конституцією та законами України до повноважень органів і посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків вико­нання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом;

- встановлена Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 21) заборона обмежувати права територіальних гро­мад на місцеве самоврядування за винятком умов воєнного чи над­звичайного стану.

Гарантіями фінансово-економічної самостійності місцевого самоврядування є:

- встановлення Конституцією України (ст. 142) матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування;

- положення Конституції України щодо захисту законом права комунальної власності на рівних умовах із правами власності ін­ших суб'єктів (ст. 13);

- закріплення обов'язків держави фінансувати здійснення окре­мих повноважень органів виконавчої влади, наданих органам міс­цевого самоврядування (ст. 143 Конституції України), та компенсувати витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забез­печені відповідними фінансовими ресурсами (ст. 67 Закону Украї­ни «Про місцеве самоврядування в Україні»);

- передбачена Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 61) заборона втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів, за виня­тком випадків, передбачених законом;

- передбачений Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 62) обов'язок держави фінансово підтримувати міс­цеве самоврядування, брати участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснювати контроль за законним, доцільним, економ­ним, ефективним витрачанням коштів і належним їх обліком, га­рантувати органам місцевого самоврядування дохідну базу, достат­ню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб;

- передбачене Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (статті 68-70) право органів місцевого самоврядування мати позабюджетні кошти, встановлювати місцеві податки і збори, випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери тощо.

Гарантіями захисту прав місцевого самоврядування є:

- передбачена Конституцією України обов'язковість до виконання на відповідній території актів органів місцевого самоврядування (ст. 144) та актів, прийнятих шляхом місцевого референдуму;

- судовий порядок захисту права місцевого самоврядування (ст. 145 Конституції України);

- встановлена Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 72) підзвітність і підконтрольність місцевих держав­них адміністрацій районним, обласним радам;

- передбачена Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідальність органів і посадових осіб місцевого са­моврядування перед територіальними громадами (ст. 75), перед юридичними і фізичними особами (ст. 77);

- встановлені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 71) заборона для органів виконавчої влади, їхніх по­садових осіб втручатися в законну діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування та обов'язок місцевих державних адміністрацій повідомляти відповідні органи місцевого самовря­дування про розгляд ними питань, що зачіпають інтереси місцево­го самоврядування;

- право органів і посадових осіб місцевого самоврядування звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підпри­ємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, органів і посадових осіб місцевого самоврядування (ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Аналіз наведених положень чинного законодавства свідчить про те, що правові гарантії спрямовані на:

- по-перше, створення умов, які унеможливлювали би будь-які порушення прав і законних інтересів місцевого самоврядування з боку органів державної влади, підприємств, організацій тощо, а також органів і посадових осіб місцевого самоврядування (в останньому випадку мова йде про захист прав територіальної гро­мади, її окремих членів на участь у здійсненні місцевого самовря­дування);

- по-друге, припинення порушень прав і законних інтересів міс­цевого самоврядування;

- по-третє, поновлення порушених прав і законних інтересів міс­цевого самоврядування.

Охорона, захист, припинення порушень і поновлення порушених прав місцевого самоврядування може здійснюватися за допомогою багатьох засобів правового захисту, проте центральне місце в системі правових гарантій захисту прав місцевого самоврядування посідає судовий захист. «Місцеві власті,- йдеться в ст. 11 Європейської хар­тії місцевого самоврядування,- мають право використовувати засоби правового захисту для забезпечення вільного здійснення своїх повно­важень і поважання принципів місцевого самоврядування, які втілені в конституції чи національному законодавстві».

Характеризуючи роль судів у механізмі захисту прав місцевого самоврядування, передовсім, слід зазначити, що судовий захист прав місцевого самоврядування є конституційним принципом (ст. 145 Конституції України).

Відповідно до положень Конституції України та Європейської хартії місцевого самоврядування Закон України «Про місцеве само­врядування в Україні» (ст. 71) передбачає право органів і посадових осіб місцевого самоврядування звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Процедура звернення до суду посадових осіб та органів місцевого самоврядування, окремих громадян установлюється у відповідних процесуальних кодексах.

Читайте також:

1. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
2. Аварійно-рятувальні служби
3. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
4. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби
5. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду
6. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.
7. Бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах)(ч.3 ст.5 БК України).
8. Варіанти організації служби контролінгу
9. Взаємодія органів ДКСУ та органів Державної податкової служби України
10. Видатки на утримання органів державного управління, органів місцевої влади та місцевого самоврядування.
11. Види організаційних структур служби маркетингу.
12. Видовий ряд зброї у Київської Русі. Особливості «місцевого» типу меча.

Переглядів: 1167