Формування особистості в результаті активної взаємодії індивіда з об’єктивною реальність.

Лекція V.

Волевые качества врача и их значение в профессиональной деятельности.

Высокий волевой потенциал, настойчивость и целеустремленность, способность к длительному интенсивному, порой однообразному труду – качества личности, не менее ценные, чем интеллект. Именно эти качества необходимы для успешного овладения профессией врача и дальнейшей продуктивной деятельности в области медицины. Воспитание воли неразрывно связано с развитием разностороннего мышления и зрелостью чувств, что позволяет в дальнейшем ставить сознательные цели, способствует обоснованному выбору решений и действий, формирует моральную ответственность врача перед пациентами и коллегами и другие этические качества личности.

Тема 9. Суб’єктивні та об’єктивні показники самоконтролю в програмах забезпечення фахової дієздатності.

1. Формування особистості в результаті активної взаємодії індивіда з об’єктивною реальність.

2. Психофізичні пізнавальні процеси в забезпеченні фахової дієздатності: відчуття, сприймання, уява, пам’ять, увага, мислення.

Ринкові перетворення в Україні об’єктивно пов’язані з активізацією діяльності, усвідомленням кожною людиною себе як особистості, формуванням у неї таких трудових і підприємницьких концепцій, які в найбільшій мірі сприяли б її самореалізації і досягненню поставлених цілей. Розширення знань, підвищення кваліфікації, професійна мобільність, розвиток особистості стають важливими умовами економічного і соціального прогресу суспільства. Розвиток особистості — це такі її зміни, внаслідок яких індивід здатний ставити і вирішувати все більш складні конкретні завдання. У процесі реалізації цих завдань розвиваються здібності людини, нарощується творчий потенціал і з’являються можливості постановки і розв’язання нових завдань. Конституційне забезпечення прав і свобод людини, економічні перетворення в Україні виступають факторами формування нового типу особистості, заінтересованої в прогресивних тенденціях розвитку суспільства, результатах своєї діяльності, з активною життєвою позицією. Організація трудової діяльності на сучасному етапі повинна базуватися на врахуванні не окремих ізольованих властивостей працівника, а цілісної структури його особистості.

Поняття «особистість» включає в себе характеристику людини з позицій її суспільної діяльності і тих провідних мотивів, якими вона керується у своїх вчинках.

Особистість — це людина як носій свідомості, тобто суб’єкт пізнання, переживання, відношення і активного перетворення навколишнього світу. Суть особистості визначається її ставленням до навколишнього світу, суспільного буття, інших людей і самої себе. Способом існування особистості є її розвиток, а діяльність, у тому числі й трудова, — важливим фактором цього розвитку. Це означає, що особистість проявляється і розвивається в діяльності.

Особистість розглядається як інтегральна цілісність біогенних, соціогенних та психогенних елементів. Водночас особистість є індивідуальною сукупністю рис, які зумовлюють стиль мислення, переживань і поведінки кожної людини.

В основі особистості лежить її структура — зв’язок і взаємодія відносно стійких компонентів (сторін). Формування особистості здійснюється як розгортання цілісної органічної системи, в якій кожна сторона передбачає іншу і зумовлюється цілісною системою. У результаті формується особливий тип системних відносин всередині цілісної психологічної організації особистості. Однак структура особистості набуває гармонії не на основі пропорційного розвитку всіх її сторін, а в результаті максимального розвитку здібностей, які створюють домінуючу спрямованість людини в діяльності.

Під формуванням особистості розуміють сукупність прийомів і способів впливу на індивіда з метою створення у нього системи певних соціальних цінностей, світогляду, концепції життя, соціально-психологічних якостей і складу мислення. Особистість формується завдяки предметній діяльності і спілкуванню з іншими людьми. Тому соціальна сутність є її основним атрибутом.

Сутнісною характеристикою особистості є її комунікативна природа. Потреба у спілкуванні виступає як певне психологічне утворення, як явище внутрішнього суб’єктивного світу особистості. Входячи в систему потреб, воно стає внутрішнім фактором активності і розвитку людини. Потреба у спілкуванні, характер спілкування накладають відбиток на формування цілісних структур психологічної організації особистості, її ціннісних орієнтацій і форм діяльності.

Особистість людини розглядається як складна динамічна функціональна система. В її структурі виділяються чотири групи, або підструктури, властивостей, які знаходяться в певній ієрархічній залежності і різняться особливостями і способами формування.

Нижчий рівень — біологічно зумовлені властивості, які представлені темпераментом, задатками, властивостями нервових процесів та патологічними властивостями психіки. Ці властивості, будучи даними від природи, служать основою для розвитку здібностей і пізнавальних процесів, формування характеру і комунікативних особливостей. Другу групу властивостей особистості утворюють психічні процеси як форми відображення і пізнання навколишнього світу. Вони не тільки біологічно обумовлені, а й розвиваються в процесі активної діяльності індивіда, набуваючи індивідуальних особливостей.

Більш високий рівень властивостей особистості пов’язаний з її соціальним досвідом і представлений знаннями, навичками, вміннями. Ця група властивостей розвивається на основі пізнавальних процесів шляхом навчання. Четверта група властивостей особистості, які характеризують її вищий рівень, представлена соціально обумовленими властивостями (інтереси, ідеали, світогляд, ціннісні орієнтації, переконання тощо). Ці елементи структури особистості формуються в процесі виховання.

Існують і інші підходи до оцінки особистості як складної системи. Так, виділяють потенційну та актуальну, або таку що реалізується в діяльності, сфери особистості; базальні і програмовані властивості; психодинамічні і власне особистісні властивості. Між цими рівнями властивостей існує рівень психологічної організації особистості, тобто психологічний механізм формування, функціонування і розвитку особистих якостей індивіда. У процесі вирішення важливих соціально детермінованих завдань — пізнавальних, ціннісно-значущих, морально-етичних, комунікативних — відбувається постійний розвиток особистості як системи.

Характерною особливістю цього розвитку є його незавершеність, що виступає як одна з внутрішніх умов неперервного розвитку особистості. Якісні перетворення одних і тих самих властивостей особистості в процесі її розвитку називаються етапами. На кожному новому етапі раніше функціонуючі механізми входять до більш складних механізмів, зазнаючи суттєвих перетворень. На вищому рівні психологічної організації особистості досягається єдність, відповідність, погодженість між власне особистісними і психодинамічними, програмованими і базальними характеристиками індивіда.

Особистість кожної людини характеризується лише їй властивим поєднанням рис і особливостей, що визначає її індивідуальність. Індивідуальність — це поєднання психологічних особливостей людини, які створюють її своєрідність і відмінність від інших людей. Вона виявляється в особливостях темпераменту, характеру, переважаючих інтересах, якостях пізнавальних процесів, здібностях, індивідуальному стилі діяльності, мотивації тощо.

Основним компонентом структури особистості, який має виключне значення в трудовій діяльності, є спрямованість, тобто система стійких мотивів, домінуючих потреб, інтересів, схильності, переконань, світогляду, які визначають поведінку особистості в мінливих зовнішніх умовах. Спрямованість через позитивну домінуючу мотивацію поліпшує психічний стан працівника, активізує його пізнавальні процеси і трудові дії.

Для розвиненої особистості характерним є високий рівень самосвідомості. Самосвідомість, тобто уявлення про себе, яке виявляється в самооцінках, почутті самоповаги, рівнях домагань, виконує функцію саморегулювання в процесі праці. Таке саморегулювання здійснюється спеціальною системою, яка названа поняттям «Я». Саморегуляція в процесі праці пов’язана з посиленням або послабленням активності, самоконтролем і корекцією дій і вчинків, плануванням діяльності, виходячи з рівня домагань, необхідних затрат розумової і фізичної енергії, розвитку здібностей.

Залежно від трудових досягнень формується ставлення до працівника, що дає йому підстави для високої самооцінки. В свою чергу стійка, адекватна самооцінка є основою для формування таких рис особистості, як упевненість у собі, почуття власної гідності.

Особистість людини характеризується як досить стійке утворення, що виявляється в послідовності і передбачуваності її поведінки. Разом з тим вона здатна до адаптації в мінливих соціальних умовах завдяки змінам в ціннісних орієнтаціях, установках, інтересах, мотивах, більш адекватному пізнанню об’єктивних закономірностей суспільного розвитку. Саме ці особливості людини необхідно враховувати під час проведення економічних реформ, технологічній трансформації виробництва, в управлінні, організації праці, плануванні розвитку персоналу і т. ін.

Індивідуальні риси працівника найбільш повно виявляються в темпераменті, характері, здібностях і мотивах, пізнання і управління якими в конкретній трудовій діяльності створять умови для ефективної діяльності і реалізації творчого потенціалу організації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	ЛЕКЦИЯ 5 УЛЬТРАЗВУК И ИНФРАЗВУК

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.