Міста Месопотамії

План

1. Загальна характеристика міста-держави Шумеру. Урук.

2. Місто-держава Ур.

3. Вавилон.

4. Ніневія.

Список використаних джерел:

1. Бардески К. Д. Месопотамия: колыбель человечества / пер. с итал. – М.: издательство «Ниола-Пресс»; ООО «Издательський дом ”Вече„», 2008 – 128 с.: ил. – (Тайны истории).

2. Белявский В. А. Вавилон легендарный и Вавилон исторический. — М.: Мысль, 1971. — 319 с.

3. Вулли Л. Ур халдеев. — М.: Издательство восточной литературы, 1961. — 254 с.

4. Зайцев А., Лаптева В., Порьяз А. Мировая культура: Шумерское царство. Вавилон и Ассирия. Древний Египет. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2000. — с.: ил. — (Мировая культура).

5. Сагс Х. Вавилон и Ассирия. Быт, религия, культура/ пер с англ. Л, А. Карповой. – М.: ЗАО Центрполиграф, 2004. – 234 с.

6. «Самюэль Крамер «Шумеры. Первая цивилизация на Земле», серия «Загадки древних народов»»: ЗАО Издательство Центрполиграф; Москва; 2010

допоміжні

7. Емельянов В. В. Древний Шумер. Очерки культуры Издательство «Петербургское Востоковедение», С-Пб., 2001 (Серия «Мир Востока»).

8. Емельянов В. В. Ритуал в древней Месопотамии — СПбЛ «Азбука-классика»; «Петербургское Востоко-ведение», 2003. – 320 с. - («Мир Востока»).

9. Крамер Н. Сэмюель История начинается в Шумере. М.: Издательство «Наука», 1965 г.

Межирі́ччя, також Месопотамія (грец. Μεσοποταμία, земля між ріками), або Дворіччя – регіон в Азії. Це алювіальна рівнина між річками Тигр та Євфрат на території сучасних Іраку та Сирії. Крім того, цей термін включає долини обох річок разом із навколишніми низинами, що обмежені Аравійською і Сирійською пустелями на південному сході та заході, Перською затокою на півдні, горами Кавказу і Загросу на півночі.

Межиріччя має давню історію – перші держави в цьому регіоні виникли понад 5 тисяч років тому. Месопотамію часто називають колискою цивілізацій. Тут виникла перша в історії людства писемність – клинопис, розвинулись рільництво та іригація, були здійснені численні винаходи, розвинута астрономія. (Емельянов Древний Шумер с. 1)

Шумери – давній народ, який колись населяв територію долин річок Тигру і Євфрату на півдні сучасного Іраку (Південна Месопотамія або Південне Дворіччя). На півдні межа їх проживання доходила до берегів Перської затоки, на півночі – до широти сучасного Багдада. На території Південного Дворіччя шумери з'явилися не пізніше IV тисячоліття, а звідки вони прийшли – нам до цих пір точно невідомо. Археологічні дані та дані шумерського епосу дозволяють, тим не менш, простежити зв'язки шумерів з територіями Еламу (Іранське нагір'я) і Аратти (швидше за все, протоіндійская цивілізація на півострові Індостан), а також з деякими культурами Північного Дворіччя.

Протягом цілого тисячоліття шумери були головними діючими особами на стародавньому Близькому Сході. Відповідно до прийнятої в даний час відносної хронології їх історія тривала протягом періоду протописьменності, Ранньодинастичного періоду, періоду династії Аккада, епохи кутіїв та епохи царства III династії Ура. Період протописьменности (XXX-XXVIII ст. до н. е.) – час приходу шумерів на територію Південного Дворіччя, будівнивництва перших храмів і міст та винайдення писемності. Ранньодинастичний період (скорочено РД) ділиться на три підперіоди: РД I (бл. 2750 - бл. 2615), коли державність шумерських міст тільки ще формується; РД II (бл. 2615 - бл. 2500), коли починається становлення основних інститутів шумерської культури (храм і школа); РД III (бл. 2500 - бл. 2315) - початок міжусобних воєн шумерських правителів за панування в регіоні. Потім більше століття триває правління царів семітського походження, вихідців з міста Аккада (XXIV - поч. XXII ст.). Відчувши слабкість останніх аккадских правителів, на шумерську землю нападають дикі племена кутіїв, які керують країною також протягом століть. Останнє століття шумерської історії – епоха III династії Ура, період централізованого управління країною, засилля обліково-бюрократичної системи і парадоксальним чином час розквіту школи і словесно-музичних мистецтв (XXI-XX ст.). Після падіння Ура під ударами еламітов в 1997 р. до н. е. історія шумерської цивілізації закінчується, хоча основні інститути держави і традиції, створені шумерами за десять століть активної роботи, продовжують використовуватися в Месопотамії ще близько двох століть, до приходу до влади Хаммурапі (1792-1750 згідно з середньою хронологією). Але посмертна доля шумерської культури виявляється значно довшою за життя шумерської цивілізації. (Емельянов Древний Шумер с. 13-15)

На жаль, простежити в деталях процес урбанізації як такої в стародавній Месопотамії ми поки що не можемо. Міста виникли там дуже рано, і ряд їх назв відомі на мові, якою в цьому регіоні говорили ще до появи шумерів і аккадців. Як правило міста виростали навколо царських резиденцій, торгових поселень і портів, деяких святилищ і джерел води.

Визначальним фактором для усього подальшого соціально-економічного розвитку країни і особливо для процесу урбанізації послужило, на думку І. Дьяконова, остаточне складання в Шумері мережі магістральних каналів, яка зберігалася в Месопотамії без корінних змін до середини II тис. до н. е. «З мережею головних каналів були пов'язані і основні центри освіти держав – "міста". Вони виростали на місці первинних груп сіл, які концентрувалися на окремих осушених і зрошених площах, відвойованих у боліт і пустелі ще в попередні тисячоріччя. "Міста" утворювалися шляхом переселення. Жителі переходили з села в центр. Проте до повного переселення всієї округи в одне" місто" справа найчастіше не доходила, оскільки жителі такого "міста" не могли б обробляти поля в радіусі більше ніж 15 км і вже освоєну землю, що лежала за цими межами, довелося б кинути. Тому в одній окрузі виникало зазвичай три-чотири або більше пов'язаних між собою "міста", але одне з них завжди було головним: тут розташовувалися центр загальних культів і адміністрація усієї округи. Таку округу за зразком відповідного грецького терміна, прищепленого в єгиптології, можна умовно назвати "номом"; по-шумерських вона називалася "ки".

Таким чином, основною територіально-політичною одиницею в епоху ранньої давнину в Месопотамії був «ном» – місто і його населена округа. Місто при цьому завжди виступало як господарський, політико-адміністративний і культовий центр певного району або округи. Округа «нома» завжди була населеною і включала в себе не тільки «порожні » землі (ріллі, сади, угіддя), а й залежні від столиці землеробські селища і навіть більші населені пункти. Так, на землях «нома» Лагаш крім столиці було ще понад десяток великих, обнесених стінами селищ і велике число дрібних сіл.

Однак дослідники не можуть поки виділити із загальної маси шумерських поселень інші міста, ніж столиці «номів». І це, мабуть, не випадково. Оскільки, стародавнє місто відрізнявся від села не економічно, а політично. Крім того, у стародавніх мовах навіть немає слів, які відповідали б сучасним поняттям «місто» і «село». У стародавній Месопотамії всі населені пункти, від гігантських міст-метрополій до крихітної села з декількох будинків, позначалися одним терміном (шумерск. ити – «уру», аккадською Alu - «алу»), які служили, ймовірно, еквівалентом поняття сільської громади. З даної причини І. Дьяконов, як міста, пропонує виділити поки лише ті більші центри (uru, alu), які мали навколо себе групу інших підлеглих селищ меншого значення і меншої величини.

Місту як такому завжди властиві різного роду специфічні функції для певної, більш широкої, ніж він сам, території – функції управлінські, культові, торгові, оборонного центру. Але суть полягає в тому, що на ранніх стадіях розвитку міста всі ці функції були, очевидно, невіддільні одне від одного і зосереджувалися, як правило, в межах одного столичного («номового») центру.

Отже, країна Шумер в 3-му тисячолітті до н. е. складалася з десятка міст-держав, кожна з яких мала обнесене високою стіною місто, оточене прилеглими селами і поселеннями. Відмінною особливістю кожного міста був головний храм, розташований на високій терасі, який поступово переростає в масивну башту з уступами, зіккурат (мабуть найбільш значний внесок шумерів у культову архітектуру). Храм зазвичай складався з центрального прямокутного святилища, або Келлар, оточеного по чотирьох сторонах кімнатами для потреб священиків. У Келлар була ніша для статуї бога, перед якою містився стіл для підношень, зроблений з цегли-сирцю. Храм будувався в основному з сирцю, і, оскільки цей матеріал був непривабливий ні кольором, ні структурою, шумерські архітектори прикрашали стіни за допомогою регулярно розташованих виступів і поглиблень. Вони також зводили колони і напівколони з сирцю і покривали їх візерунками з зигзагів, ромбів і трикутників, створених з тисяч забарвлених глиняних конусів, що вмуровались в товсту штукатурку з сирої глини. Іноді внутрішні стіни святилища прикрашалися фресками із зображеннями фігурок людини і тварин, а також цілим набором геометричних мотивів.

Храм був найбільшою, найвищою і найголовнішою будівлею міста. Також у відповідності з теорією, прийнятою релігійними шумерськими лідерами, яка сягала найдавніших часів, все місто належало його головному божеству, яке було його творцем в дні створення світу.

Важливу роль у процесі формування древніх міст Месопотамії зіграли крім храму (і жрецтва, що стояло за ним) також палац (царська влада). Храмове співтовариство володіло тільки частиною землі, яка здавалась йому в оренду. Інша частина землі була приватною власністю окремих громадян. У давнину політична влада зосереджувалася в руках цих вільних громадян, і міського голови, відомого як ензі(енсі), що був не більш ніж рівним серед рівних. У разі прийняття життєво важливих для міста рішень ці вільні громадяни скликалися на двопалатну асамблею, що складається з верхньої палати «старійшин» і нижньої палати «мужів». У міру того як боротьба між містами ставала все більш жорсткою і жорстокою, а також у зв'язку з дедалі більшим тиском з боку варварських племен на схід і захід від Шумеру, військове керівництво стало нагальною необхідністю, і цар, або, як він звався по-шумерськи, «велика людина», зайняв провідну позицію. Спочатку, ймовірно, це була виборна посада, і асамблея призначала його для виконання особливих військових кампаній у критичні для держави моменти. Але поступово царська влада з її привілеями та прерогативами стала спадковим інститутом і вважалася ознакою цивілізації, як такої. Царі заснували регулярну армію, де колісниця – свого роду стародавній танк – служила головним знаряддям нападу, а тяжко озброєна піхота атакувала фалангами. Перемогами і здобутками Шумер в основному був зобов'язаний перевазі свого озброєння, тактиці, організації та керівництву. Тому з плином часу палац став змагатися з храмом в багатстві і за вплив.

Але священики, принци і солдати становили тільки малу частину міського населення. Переважною більшістю були землероби і скотарі, рибалки, торговці і писарі, лікарі та архітектори, будівельники і теслі, ковалі, ювеліри та гончарі. Звичайно, існували багаті могутні сім'ї, власники великих маєтків, але навіть бідні примудрялися володіти фермами і садами, будинками і худобою. Найбільш працьовиті майстри і ремісники продавали вироби ручної праці на вільному міському ринку, стягуючи плату або товаром, або «грошима», які представляли собою, як правило, диск або кільця зі срібла стандартної ваги. Купці вели жваву торгівлю, переїжджаючи з міста в місто, а також подорожуючи в прилеглі землі по морю, і чимало таких купців були, ймовірно, приватниками-одинаками, а не представниками палаців і храмів.

В результаті дослідження І. Дьяконова було реконструйовано картину соціоекономічної структури шумерського міста-держави. Ми бачимо, що населення поділялося на чотири категорії: це знать, общинники, клієнти і раби. Знать володіла великими маєтками, частково в якості приватних осіб, частково у формі сімейних власників; ці маєтки обробляли вільні клієнти або утриманці, а також раби. Знать також контролювала храмові землі, хоча вони поступово переходили під владу правителя і пізніше навіть ставали його власністю. Верхня палата асамблеї, або « міських зборів», складалась, мабуть, з представників нобілітету.

Общинник володів власним наділом землі в місті-державі, але в основному як член сім'ї, а не як приватна особа; нижня палата асамблеї була, ймовірно, укомплектована представниками громад.

Клієнти могли бути трьох категорій: 1) заможні храмові утриманці, наприклад, храмові адміністратори і найбільш цінні ремісники, 2) основна частина храмового персоналу і 3) утриманці знаті. Більшість клієнтів перших двох категорій отримували невеликі наділи на храмовій землі (але тільки в тимчасове користування), хоча деяким надавався раціон їжі та вовни. Клієнти знаті, які обробляли їх маєтки, безсумнівно, оплачувалися у відповідності з подібними договорами.

Рабство було узаконеним інститутом, і храми, палаци і багаті маєтки володіли рабами і використовували їх заради власної вигоди. Багато рабів були військовополоненими, хоча і не обов'язково іноземцями, так як вони могли бути одноплемінниками з сусідніх шумерських міст, які зазнали поразки в битвах. Ряди рабів поповнювалися і іншими способами. Вільну людини могли засудити до рабства в якості покарання за певні проступки. Батьки могли продавати в рабство дітей; людина з усією родиною могла перейти в рабство кредитору в якості плати за борги, але не більше ніж на три роки. Раб був власністю господаря, як будь-яка інша рухомість. Його могли таврувати і бити і жорстоко карати за спробу втечі. З іншого боку, господар вигравав, якщо його раб залишався сильним і здоровим, і тому з рабами поводилися добре. Вони навіть наділялися певними законними правами: вони могли брати участь у справі, позичати гроші і викупляти свободу. Якщо раб, чоловік або жінка, одружувався зі вільною людиною, діти народжувалися вільними. Ціна раба мінялася залежно від ринку та індивідуальних якостей; середня ціна за дорослого чоловіка становила двадцять шекелів, тобто іноді була нижчою від вартості осла.

Основною одиницею шумерського суспільства була сім'я, члени якої були тісно пов'язані один з одним узами любові, поваги і загальними обов'язками. Шлюб організовували батьки, і заручини вважалися такими, що відбулася, як тільки наречений підносив батькові нареченої весільний подарунок. Заручини часто підтверджувалася контрактом, записаним на табличці. Жінка в Шумері наділялася певними правами: вона могла володіти власністю, брати участь у справах, бути свідком. Але її чоловік міг досить просто розлучитися з нею, а якщо вона була бездітною, мав право на другу дружину. Діти повністю підкорялися волі батьків, які могли позбавити їх спадщини і навіть продати в рабство. Але у більшості випадків їх любили і балували, а після смерті батьків вони успадковували всю їх власність. Прийомні діти були явищем звичним, і до теж зверталися з крайньою турботою і увагою [Крамер «Шумеры. Первая цивилизация на Земле», с. 42-64]

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	ОСОБЛИВОСТІ І ПРОБЛЕМИ ВИМІРЮВАННЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.