• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розвиток школи і педагогічної думки Середньовіччя

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА.

ЛІТЕРАТУРА.

ПЛАН

ТЕМА: ШКОЛА, ОСВІТА І ВИХОВАННЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

(ІV - VІ ст. - XIII – ХІV ст.)

1. Розвиток школи і педагогічної думки Середньовіччя.

2. Виникнення і становлення школи і системи освіти в Київській Русі.

3.Розвиток педагогічної думки Київської Русі.

1. Фібула М.М. Педагогіка. – К.:Академія, 2000. С.462 – 465, 493 – 497.

2. Волкова Н.П. Педагогіка. – К.:Академія, 2001. – С. 481 – 488, 536 – 541.

3. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні(за ред. М.Д.Ярмаченка) - К.: Радянська школа. 1991.

4. Історія педагогіки / за ред. М.С.Гриценка / - К.: Вища школа. - 1973. -

С. 19-24, 120 - 128.

5. История педагогики(под. ред. Н.А.Константинова) - М.:Просвещение, 1982, с. 19-24. 141 - 155.

6. Пискунов А.Й. Хрестоматия по истории зарубедной педагогики. -М.: Просвещение, 1981, с. 46 - 70.

7. Антология педагогической мысли Древней Руси. - М.:Педагогика. І985 - с. 88 - 106.

8. Бабишин С.Д. Початкова школана Україні а давніх часів до кінця ХVIII ст.// Початкова школа.- 1991. - №10.

1. Зейдигер-Рубинштейн Е.И. Очерки по истории воспитания и педагогической мысли. - Л., 1978, - С. 16 - 20.

2.Любар 0.0. Історія педагогічноїдумки і освіти в Україні : Част. 2: Княжа доба. - К., 1994.

3.Бабишин С.Д. Школа та освіта Давньої Русі /IX - І под. XIII ст./. К.. 1973.

У IV-V ст. в Західній Європі відбулась суспільно-історична криза: розпад Римської імперії і утворення варварських держав, які заклали основи національних держав. Вона сприяла формуванню нової духовності – християнства, в основі якої ідеал смиренності і самообмеження, аскетичний спосіб життя і покірність, становлення людини-аскета, що відмовляється від матеріальних цінностей заради духовності. В епоху Середньовіччя церква відігравала вирішальну роль: вона визначала ідеологію, культуру, мистецтво, науку, а саме духівництво було єдиним освіченим класом. У цей час вся організація виховання і освіти знаходиться в руках церкви, а саме християнство розглядається як морально-релігійна школа людства.

Мета освіти: задоволення потреб церкви, а власне формування людини-аскета (ідеалу цієї епохи).

Завдання освіти: 1) виховання віруючих;

2) забезпечення професійним духівництвом.

На зміну світській освіті Античності приходить релігійна освіта Середньовіччя. Для задоволення існуючих потреб створюється певна система освіти. Школи утворювались при монастирях і поділялись на внутрішні та зовнішні. У внутрішніх передавались вищі знання особам духовного сану і відбувалась підготовка духівництва. У зовнішніх школах відбувалась виховання прихожан у дусі релігійних ідей.

Зміст освіти повністю визначався завданнями шкіл. З метою перевиховання прихожан їх навчали Закону божому, читанню і співам. Духівництво оволодівало повним курсом середньовічних наук – “сімома вільними мистецтвами”, що включали граматику (латинь), діалектику (науку суперечок), риторику (красномовство), арифметику і геометрію, астрономію (астрологію), музику.

Основною ознакою змісту освіти був його релігійний характер, а пізніше, у ХІ ст., релігійно-схоластичний, при якому релігійні судження не сприймаються лише на віру, їх необхідно довести, обгрунтувати. Схоластика (лат. шкільний) знаходила переконливі аргументи для тих чи інших положень віровчення, доводила істинність релігійних суджень текстами біблії, церковних книг. На зміну поглядам “знаю, тому що вірю” приходить “вірю, тому що знаю”.

Для організації навчання в монастирських школах характерно індивідуальне навчання різних за віком та знаннями дітей.

До основних методів навчання відносять словесні:

· заучування напам’ять релігійних трактатів – догматичний метод;

· формальний діалог (запитання-відповідь), який отримав назву катехізисний метод, так як відповіді дітьми завчались напам’ять із релігійних книг.

В епоху Середньовіччя велике значення набуває навчальна книга.

У кінці 12-13 ст. в організації системи освіти відбувається виділення вищої освіти - виникають університети (лат. союз, об’єднання). Спочатку слово означало союз, об’єднання людей з певними правилами, пізніше - об’єднання наук (“університас літературум”).

Історія виникнення перших університетів: перші університетивиникли в містах, в яких проживали вчителі, що славились своєю вченістю. Із різних країн до них приходили і приїжджали учні. У чужій землі ці молоді люди ставали беззахисними. Вони не входили ні в одне об’єднання, яке б їх захищало. У середньовічному місті всі його жителі були об’єднані в союзи. Союзи захищали права, надавали певні переваги. Із студентів, які не входили ні в один союз, брали велику платню за їжу, послуги. У випадку виникнення суперечок суд був завжди на боці місцевих жителів. Для захисту своїх прав студенти об’єднались у союзи, куди входили вчителі і учні , слуги і навіть банщики і трактирщики. Ця організація назвала себе університетом. Вона мала свої права і обов’язки, була незалежною від місцевого управління і церкви, навіть мала власний суд і тюрму.

Перші університети виникають в Болонії (Італія - 1138 рік), в Парижі (Франція) , в Оксфорді і Кембриджі (Англія) - 1168 і І209 роках. Церква створює власні університети – Сорбона (Франція), Краків (Польша).

Організація діяльності університетів:

Перші університети організувались як союзи, об’єднання. Ректор (лат. керівник) очолював університет і обирався всім об’єднанням. Викладання велось за факультетами (лат. здібності, можливості). Декан (лат. десятник) очолював факультет. Викладали вчителі - магістри (лат. наставник), навчались студенти (лат. вивчати).

Структура університету:

Організація навчання в університетах: від студентів вимагалось відвідування лекцій (лат. читати) - читання магістром однієї сторін­ки тексту з наступним його коментуванням. Лекції поділялись на обов’язкові (ранкові) і короткі (повторюючі, вечірні). Викладачам заборонялось диктувати слухачам свої пояснення. Лектор говорив у звичайному темпі, а студенти запам’ятовува­ли. Після лекції студенти збирались разом, щоб відновити в пам’яті почуте і записати його.

Кожний тиждень проводились диспути (лат. сперечатись) На диспутах були присутні всі студенти. Викладач (магістр) обирав тему диспуту, його помічник (бакалавр) оголошував її, організовував і в разі необхідності відповідав на запитання і сумніви слухачів.

Студенти писали письмові роботи - трактати (лат. роздуми з певного питання) і здавали екзамени (лат. випробування).

Навчання в університетах платне.

Життя студентів в університетах: на лекції відомих викладачів збирались студенти з різних країн. На одну таку зустріч у Парижі з’їхалось 30000 студентів. Університет студенти з любов’ю назвали “ласковою матір’ю” (альма матір) і склали гімн, який розпочинається словами: “Будемо радіти”, (лат. “Гаудеамус ігітур") який співається і до сьогоднішнього дня.

У XIV-XV ст. при університетах виникають колегії, які об’єднували школу і гуртожиток для студентів. Пізніше від цього слова пішли назви навчальних закладів в Англії – коледжі та у Франції- коледжі.

У XIV-XV ст. збільшується зв’язок університетів з феодальною аристокра­тією, з церквою та державою. Університети “феодалізу­ються”. Саме в цьому причина того, що вони в більшості випадків залишились осторонь від гуманістичного руху епохи Відродження.

З розвитком ремесла основною формою освіти для ремісників і купців було учнівство. За певну платню майстер брав до себе на навчання одного -двох учнів. Термін навчання 2-3 роки. Якщо в перші роки майстер витрачався на утримання учня, який жив і годувався в його сімї, то згодом учень перетворювався в безкош­товного працівника. Тому дуже часто майстри старалися зробити навчання як можна довшим. Учень, який закінчував термін навчання, ставав підмайстеровим. Він працював за плату у майстра, поки не накопичував достатньо грошей для відкриття власної справи.

Діти міського населення навчались читати у зовнішніх монас­тирських школах(X ст.) або у майстрів. Але релігійний зміст навчання латинською мовою в монастирських школах та низький рівень навчання у майстрів не задовольняють їх. У XII-XVст. виникають міські школи, які навчають рідною мовою і дають елементи професійної освіти. Для міського населення, дітей ремісників і купців освіта стає все більш необхідною.

Як вид учнівства існувало і лицарське виховання для дітей світських феодалів. У цей час складається образ лицаря, який має певні переваги. Він походить із хорошого роду. Це сильна людина, бо інак­ше лицар не зможе носити обладнання вагою 60-80 кілограм. Він вродли­вий, що підкреслювалось його шатами, рясно прикрашеними золотом і коштовностями. Лицар дбає про славу, яка вимагає все нових випробувань. Найстрашнішим звинуваченням для нього був брак мужності.

Якщо ми сьогодні говоримо про лицарську поведінку, то звичайно маємо на увазі ставлення до ворога і ставлення до жінки. Славу здобувала не стільки перемога, скільки поведінка в бою. Лицар не добиває людину похилого віку, переможеного в битві, доозброює супротивника. “Воювати і любити!” - таке гасло лицаря, а бути закоханим - його обов’язок. Життя лицаря найкраще характеризується девізом “Життя - королю, душу - богу, серце - жінці, честь - собі”.

Зміст лицарського виховання включав “7 лицарських мистецтв”: їздити верхи, плавати, володіти списом, фехтувати, грати в шахи, співати, складати вірші.

Читання і письмо не обов`язкові. Багато лицарів періоду раннього середньовіччя неписьменні. Не вміли читати навіть і королі.

Організація виховання лицаря:

Висновок: лицарський ідеал вимагає більш різнобічних умінь і навичок, більш широку, хоча і поверхову .загальну культуру. Все це робить його одним із попередників гуманістичного виховання епохи Відродження.

Для ХІІІ століття характерна тенденція для централізації, подолання феодальної роз’єднаності земель. У деяких державах Європи посилюється значення королівської влади. Поступово утверджується погляд на правителя як представника інтересів всіх станів, людину яка поєднує книжну освіченість і лицарські доблесті. Якщо раніше вихваляли правителя, який був “неосвіченим, але мудрим”, то тепер широкого розповсюдження набуває приказка “Неосвічений король подібний коронованому віслюку”.

Висновок: вперше з часів Античності починає формуватися уявлення про гармонійно розвинену особистість, яка поєднує в собі високу моральність, розвинений інтелект, фізичну досконалість. Такий ідеал був предтечею ідеалу епохи Відродження.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
3. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
4. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
5. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
6. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
7. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
8. Братства та братські школи.
9. Бурхливий розвиток емпіричної соціології
10. Вiковi особливостi волi. Розвиток i формування волi
11. Важливою методико-методологічною проблемою є періодизація історії економічної думки, визначення пріоритетів, що підлягають аналізу.
12. Вальдорфські школи

Переглядів: 1099