Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Результати реалізації стратегії

Поступове освоєння землі наукового парку

Згідно з генеральним планом, 790 акрів землі парку були розділені на три ділянки з метою їх послідовного використання. Фінансові засоби, що були нарощені внаслідок освоєння першої ділянки, дали змогу приступити до експлуатації другої, а подальші прибутки нададуть можливість розпочати освоєння третьої.

Основні результати реалізації стратегії розвитку парку полягають у такому:

Розроблення і передання на ринок нових технологій і продукції. У на-
уковому парку розроблено багато нових технологій і продуктів, деякі з них стали елементами національної науково-технічної стратегії в галузі передових технологій. Парк має передові розробки, такі як інтегрована комп’ютерна система «Чжучжень», портативна рентгенівська установка «Хентон» та ін.

Кадрова політика. Менеджери і фахівці, які пройшли навчання в рамках міжнародної програми підготовки кадрів у парку, відіграють важливу роль в економічному розвитку регіону. Особливо важливим є те, що парк забезпечує роботою кілька тисяч працівників.

Структурна перебудова економіки. Практично з нуля науковий парк створив в Шеньчжені біотехнологічну промисловість. У парку ж розташований провідний регіональний центр розробки нових матеріалів. Зв’язки наукового парку з науково-дослідними і технологічними організаціями принесли вигоду і місцевій промисловості. Існування наукового парку із збалансованою інфраструктурою привело до безперервного припливу вітчизняних і зарубіжних інвестицій, підвищення цін на нерухому власність.

Підвищення ролі науки і техніки. Діяльність наукового парку, його імідж і престиж сприяли піднесенню науки й техніки та зміцненню зв’язків між наукою і виробництвом, що прискорило процес комерціалізації результатів НДДКР. Успіх наукового парку дав поштовх кільком десяткам аналогічних проектів у регіоні.

Поліпшення якості життя. Наявність значної кількості нових робочих місць та добре оплачуваної роботи привела до значного поліпшення якості життя в регіоні, що є одним із вирішальних показників загального успіху проекту.

 

Використано матеріали конференції «Перший технопарк Китаю
(Досвід і перспективи першого науково-промислового парку Китаю)».

Ураховуючи сказане, а також у контексті пріоритетів міжнародної економічної діяльності України, виділимо основні цільові функції та мотиви створення і подальшого розвитку спеціалізованих технологічних зон. При цьому, оскільки найчастіше такі технологічні зони в нашій країні позначають терміном «технопарки», при визначенні важливих рис та позитивних наслідків використання такої форми організації бізнесу та соціально-еко­номічного життя взагалі, вживатимемо саме цей термін.

1. Технопарки потенційно можуть відігравати роль своєрідних каталізаторів розвитку економіки на окремих ділянках, передусім на вирішальних напрямах НТП. Вони відіграють, по суті, роль «локомотивів» в економіці, засобу активізації експорту, оскільки у результаті підтримки, прискореного технологічного розвитку окремих територій і галузей створюється якісно нова система вимірів господарської ефективності, поява додаткових стимулів та орієнтирів у конкурентній боротьбі на національному та міжнародному рівнях для решти підрозділів національної економіки.

2. Технопарки є важливим чинником соціально-економічного піднесення окремих регіонів, кращого районування виробничого потенціалу суспільства. За допомогою науково-індустріальних парків можливе перетворення відносно відсталих регіонів на більш розвинуті, «розвантаження» надто урбанізованих центрів, мегаполісів, створення нових робочих місць у тих периферійних зонах, де є надлишкова робоча сила. Отже, за допомогою технологічних парків в Україні можна оптимізувати структуру експорт­ної спеціалізації окремих областей. Адже переважну частину поставок назовні забезпечує регіон Донбасу та Кривбасу, тоді як в західноукраїнських землях з висококваліфікованими кадрами експортне виробництво є невеликим.

3. Технопарки як територіально-галузеві підрозділи економіки в змозі забезпечити кращий рівень національного виробництва та товарного наповнення ринку, причому через міжнародну конкуренцію дедалі більшою мірою саме технологічно авангардні проекти стають обов’язковою та навіть безальтернативною умовою виробництва на території країни взагалі. Це є особливо актуальним для України, яка через значний тиск з боку іноземних конкурентів відчуває тенденцію до примітивізації національної економіки.

4. Технопарки є засобом радикального поліпшення кадрової підготовки, оскільки в них можливе послідовне та глибоке поєднання навчального процесу з передовою наукою, безпосередньою виробничою практикою. Науково-дослідні парки можуть використовуватися і для вдосконалення навчання студентів, перепідготовки фахівців, спеціалізованого стажування іноземних громадян. В умовах відпливу високопрофесійних кадрів за межі України технопарки з високодохідним експортним виробництвом можуть стати місцем докладання зусиль працівників з вищою освітою та утримати їх від виїзду за кордон.

5. Технопарки створюють якісно нове і технологічно ефективніше середовище соціально-економічного розвитку. Це і динамічна форма поєднання науки з виробництвом, де максимально скорочується тривалість циклу «наука — технологічна розробка—виробнича практика», і засіб «входження» науки в ринкові механізми. Ця форма забезпечує ліміти фінансування фундаментальної науки за рахунок віддачі від прикладних розробок, створюючи необхідний баланс між сьогоднішніми та перспективними складовими науки.

Тому за умов становлення сучасних постіндустріальних формацій на Заході, в Європі, розвиток мережі зон високотехнологічного виробництва в Україні може наблизити характер її розвитку до передових світових стандартів, стати фактором інтеграції до структур Євросоюзу.

6. Технопарки можуть розглядатися як безпосередній інструмент поліпшення умов міжнародної економічної діяльності за всіма її основними напрямами, а також як ключові показники відкритої економіки України. Адже технопарки є важливим засобом піднесення конкурентоспроможності національної економіки на міжнародній арені, джерелом валютних надходжень, поглиблення технологічних циклів виробництва на власній території, оптимізації структури міжнародної торгівлі, і передусім експорту.

Ці основні функціональні характеристики технополісів цілком відповідають завданням підвищення ефективності міжнародної економічної діяльності України та її відкритої економіки взагалі. Крім того, в Україні є велика кількість навчальних, наукових та науково-виробничих центрів, які готують учених, інженерів, технологів різних необхідних спеціальностей. Це — університети, політехнічні інститути, академічні та інші установи, які здатні взяти на себе як організаційно-інституційні функції, так і виконання основних робіт.

Особливістю формування технопарків у нашій державі на етапі генезису цієї організаційно-економічної форми організації виробничого процесу є прив’язка до вже існуючих науково-ви­робничих структур. Цей факт, а також обмеженість форм сприяння розвитку технопарків (передусім це п’ятирічні пільги в оподаткуванні окремих видів високотехнологічних виробництв та незначні організаційні заходи підтримки) вочевидь слід пов’язати з фінансовими ускладненнями, а також з інерційністю владних структур у проведенні ними регулятивної політики.

Прикладом технопарку в Україні є Харківський інститут монокристалів. Це — один з тих вітчизняних центрів науково-вироб­ничої діяльності, які не тільки перебувають в авангарді світового технологічного прогресу з окремих його напрямів, а й намагаються піднести пов’язане зі своєю науковою діяльністю вітчизняне виробництво (зокрема, виробництво надчистих монокристалів) до такого рівня, який забезпечує високу міжнародну конкурентоспроможність, розширення експорту продукції, що виробляється.

Формуючи довгострокову стратегію України щодо створення мережі технополісів, важливо враховувати особливості сучасних диверсифікованих та динамічних ринків, передусім дедалі більшу конкретизацію та функціональну вибірковість вимог споживачів. Це підвищує вимоги до оперативності реагування на зміни попиту, збільшуючи шанси проникнути на сталі ринки новим компаніям. А враховуючи те, що технополіси власне і спеціалізуються на виготовленні нових виробів на базі прогресивних матеріалів, можна зробити висновок про їх відповідність сучасним тенденціям розвитку ринків та про доцільність урахування особливостей їх природи в конкурентній боротьбі.

Ураховуючи те, що високотехнологічний рівень виробництва зумовлює високу якість та міжнародну конкурентність продукції, що виробляється, технополіси стають не тільки інструментом оптимізації територіального розміщення промисловості, підвищення її ефективності, створення нових видів продукції. У географічно більш широкому розумінні, стосовно сфери міжнародних економічних відносин вони є потужним чинником та інструментом поглиблення міжнародного поділу праці, спеціалізації та розвитку нових видів наукомісткого виробництва.

3.2.5. Макроекономічна політика України
в контексті сучасного НТП

Подальший науково-технічний прогрес веде до того, що традиційна дилема «вільне підприємництво або втручання держави» дедалі частіше розв’язується на користь останнього варіанта. Адже саме на державному рівні можливе найбільш чітке визначення пріоритетних напрямів розвитку відтворювальних ме­ханізмів макроекономічного рівня. Це врешті-решт спрямовано на вирішення завдань адекватного централізованого визначення мікроекономічних орієнтирів, поліпшення національних показників конкурентоспроможності, продуктивності праці, ресурсозбереження, витрат, економії робочого часу. Більше того, деякі інструменти та заходи з переліку завдань управління урядового рівня є безальтернативними, тобто властивими лише йому в тих випадках, коли йдеться про неприбуткові або занадто масштабні для окремих господарських організацій дослідницькі, конструкторські або впроваджувальні проекти.

Чіткі та кваліфіковані дії керівних державних органів сприяють адаптації виробничих відносин до швидкого та інколи стрибкоподібного розвитку світових продуктивних сил, що є необхідною функцією управління в сучасних умовах. Таке сприяння не може не відбуватися відразу в двох субстанціонально різних, але пересічних площинах — розвитку науково-технічних, конструкторсько-впроваджувальних розробок на національному ґрунті, а також забезпеченні припливу та практичного втілення передових зарубіжних досягнень.

Реальними засобами та формами такої політики є визначення на державному рівні пріоритетів НДДКР та запровадження необхідних організаційно-економічних заходів, координація науково-технічних досліджень, мобілізація ресурсів, компенсація частини витрат у випадках затяжних технологічних циклів, патентно-ліцензійне регулювання, забезпечення заходів у галузі співробітництва, сприяння іноземним інвестиціям тощо.

Під час формування науково-технічної стратегії в рамках зовнішньоекономічної політики Української держави необхідно застосовувати якомога ширшу палітру іноземного досвіду у відповідних галузях заради забезпечення можливості вибору для наслідування окремих прикладів з числа запроваджених інструментів та підходів.

 

ІЗ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«Про наукову і науково-технічну діяльність»

Міжнародне наукове та науково-технічне співробітництво здійснюється через:

провадження спільних наукових досліджень, технічних і технологічних розробок на основі кооперації, спільних науково-технічних програм;

провадження досліджень та розробок за спільними координаційними угодами;

виконання робіт, передбачених угодою, однією зі сторін якої є організація іноземної держави або міжнародна організація;

спільні дослідження та розробки у міжнародних колективах спеціалістів, міжнародних інститутах та спільних підприємствах, використання власності на науковий та науково-технічний результат на основі договорів між суб’єктами наукової та науково-технічної діяльності;

взаємний обмін науковою та науково-технічною інформацією, використання об’єднаних міжнародних інформаційних фондів, банків даних;

проведення міжнародних конференцій, конгресів, симпозіумів;

взаємний обмін науковими, науково-технічними й викладацькими кадрами, студентами й аспірантами, а також через спільну підготовку спеціалістів.

Суб’єкти наукової і науково-технічної діяльності можуть брати участь у виконанні міжнародних науково-технічних програм і проектів та укладати угоди з іноземними організаціями і юридичними особами, брати участь у діяльності іноземних та міжнародних наукових товариств, асоціацій і союзів на правах їх членів, укладати контракти з іноземними організаціями та юридичними особами, брати участь у міжнародних симпозіумах та інших заходах відповідно до законодавства України.

 

Взагалі в сучасних умовах лібералізації міжнародно-коопе­раційних відносин унаслідок звуження можливостей державного впливу в інших напрямах значення науково-технічної політики зростає. Складність згаданого вище вибору свідчить про наявність широкого спектра вжитих у тій чи іншій країні, в ті чи інші часи підходів. Так, замість прийнятого в перші повоєнні десятиріччя в Японії курсу на залучення новітніх науково-технічних досягнень на організаційних засадах масової закупівлі патентів та ліцензій сьогодні вже більш вираженою є політика найактивнішого сприяння вітчизняним дослідженням та розробкам у галузях електротехніки, робототехніки, фундаментальній науці.

По-різному розв’язується й питання щодо рівня централізованості науково-технічного регулювання. Так, якщо у Великій Британії, що є прикладом використання відносно децентралізованих підходів, відсутнє жорстке державне планування науково-техніч­ної політики, то в Японії воно відіграє значну роль і передбачає щорічне виділення пріоритетних напрямів свого проведення.

Посилення «державницьких» принципів науково-технічного ре­гулювання як у міжнародно-коопераційній сфері, так і в загальноекономічному плані спостерігається в США. Провідними відомствами, що беруть у ньому участь, є НАСА, міністерства оборони, енергетики, охорони здоров’я, Національний науковий фонд. Варто додати до цього переліку й сам Конгрес із його комісіями та підкомісіями.

З кінця 70-х років у цій країні в розглядуваній сфері діють Комітет з координації індустріальних нововведень, Управління з науково-технічної політики та інші структури, що координують, провадять аналітичну, експертно-консалтингову роботу в багатьох напрямах.

Можна констатувати, що цілеспрямована політика в галузі науки й техніки вже перетнула національні кордони й посіла помітне місце в тактиці та довгостроковій стратегії таких організацій, як ОЕСР, ЄС (особлива роль тут належить Комісії ЄС) ЮНЕСКО та ін.

Для розв’язання важливого геополітичного завдання реальної інтеграції до європейських структур необхідно розробити та подати західноєвропейським партнерам конкретні розробки щодо участі нашої держави в науково-технічних програмах Співтовариства, які можуть зацікавити їх. Серед цих програм можна виділити регіональну програму науково-технічної кооперації «Евріка» та її окремі проекти: «Євроком» — створення нових генерацій систем комунікації та управління, «Євроматік» — розробка та налагодження виробництва електро-комп’ютерних виробів та при­ладів, «Євромат» — створення нових синтетичних матеріалів, полімерів тощо, «Єврорейл» — будівництво швидкісних залізниць. Відкритими для співробітництва є організації ЕСПРІТ — Європейська стратегічна програма наукових досліджень у галузі технології інформаційних систем, БРІТЕ — Базові дослідження у сфері промислових технологій, СПРІНТ — Стратегічна програма інновацій та передання технологій та РАСЕ — Дослідження та розробки у сфері передових технологій для Європи.

Підстави для сподівань на виникнення заінтересованості до українського економічного потенціалу є. Адже у своєму прагненні створити висококонкурентне європейське економічне угру­повання західноконтинентальні країни, фірми, корпорації зможуть користуватися значними можливостями української аерокосмічної, авіабудівельної, зварювальної індустрії.

Можливе співробітництво у сферах медичній, екологічних досліджень та впровадженні «чистих» технологій, підготовки кадрів (у рамках проектів ЕРАЗМУС та КОММЕТ) та науково-технічної кооперації (САЙЕНС).

Застосування науково обґрунтованих принципів реалізації між­народно-коопераційного процесу, широкомасштабне підключення до регіональних та глобальних програм інтернаціонального співробітництва, вибір адекватних геополітичних пріоритетів відповідно до реалій сучасного розвитку та згідно зі збалансованою концепцією загальнонаціональної та зовнішньоекономічної реформи є важливими передумовами подолання кризового стану, створення більш сприятливих умов для участі України в процесі господарської інтернаціоналізації.

Зважаючи на викладене вище та на галузево-територіальну специфіку української економіки, можна стверджувати, що найважливішими цілями організаційного регулювання науково-технічних напрямів зовнішньоекономічної політики держави на макрорівні є:

· визначення місця й ролі важелів науково-технічної політики у загальнодержавній стратегії у процесі регулювання відкритої економіки;

· визначення пріоритетних і проміжних цілей, а також методів та інструментів впливу на науково-технічну сферу міжнародного співробітництва з участю українських кооперантів;

· всебічна підтримка вітчизняних науково-технічних розробок, підтримка суб’єктів господарської діяльності щодо технічного переозброєння експортного виробництва (насамперед ідеться про такі напрями машинотехнічного експорту, як електронний, електротехнічний, авіаційний, транспортний, верстатний, а також хімічний та нафтохімічний, агропромисловий та ін.);

· активне залучення передового західного науково-технічного досвіду, продумана патентно-ліцензійна політика, сприяння суб’єк­там основної господарської ланки у придбанні іноземних технологічних розробок та створенні таких спільних міжнародних структур, що можуть прискорювати НТП в Україні;

· сприяння раціоналізації імпорту в плані абсолютного й відносного збільшення в його масі машинно-технічної продукції;

· забезпечення ефективної та розвинутої науково-технічної інфраструктури;

· забезпечення необхідного рівня участі України в міжнародних організаціях та структурах, що сприятимуть прискоренню НТП в Україні.

Визначення функцій макроекономічного балансування має від­буватися відповідно до вимог мінімальної достатності згідно з іманентними рисами самоврегульованих ринкових механізмів. При цьому зазначена «мінімальна достатність» передбачає використання властивих державі функцій забезпечення сприятливої кон’юнктури для розв’язання завдань експортної експансії та раціоналізації імпорту, іноземного інвестування. Принципово важливими та притаманними винятково державі інструментами впли­ву на міжнародно-коопераційну сферу є нормативно-правові важелі та програмно-цільові засоби втручання за чіткою галузево-об’єктною адресністю. Передусім можна наголосити на активних управлінських діях, що передбачають фінансування, створення лімітованого переліку одержувачів пільг згідно з чітко визначеними критеріями та формами їх надання заради стимулювання розвитку НДДКР з ключових напрямів НТП, експортного виробництва, згідно зі стратегічними пріоритетами української держави.

3.2.6. Стандартизація як фактор
та умова міжнародного співробітництва

Політика в галузі стандартизації є одним з важливих факторів та передумов інтеграції України до системи світового господарства, засобом проведення ефективної міжнародної економічної діяльності. Взагалі міжнародна практика свідчить, що принциповими завданнями є досягнення домовленостей про взаємне визнання сертифікатів відповідності товарів, а також гармонізація стандартів країн, широке співробітництво між статистичними відомствами країн, що торгують та здійснюють кооперу­вання, реалізують інші форми економічної взаємодії.

Важливими функціями системи стандартизації та сертифікації є уніфікація параметрів економічної діяльності в Україні з міжнародними нормами, що має на меті оптимізацію умов спеціалізованого виробництва, експортної діяльності, недопущення надходження на територію України дешевої неякісної продукції іноземного походження, причому така продукція у більшості випадків створює конкуренцію продукції вітчизняного виробника.

 

Стаття 2 Угоди про технічні бар’єри в торгівлі СОТ визнає право урядів установлювати вимоги і технічні регламенти з метою забезпечення національної безпеки, запобігання обманній практиці, захисту здоров’я і безпеки людини, життя та здоров’я тварин або рослин, охорони навколишнього середовища. Щоправда, введення зазначених заходів потребує виконання відповідних процедур щодо оповіщення країн — торговельних партнерів, а тому досконалого обґрунтування.

 

Основним правовим інструментом, який регламентує політику стандартизації в країні, установлює правові й організаційні засади стандартизації та спрямований на забезпечення єдиної технічної політики у цій сфері, є Закон України «Про стандартизацію» (№ 2408-III, набув чинності в травні 2001 р.).

Згідно з цим документом, метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та здоров’я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності об’єктів стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар’єрів у торгівлі. А сутність державної політики у сфері стандартизації визначають такі принципи:

· забезпечення участі фізичних і юридичних осіб у розробленні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

· відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

· доступності стандартів та інформації щодо них для ко-
ристувачів;

· відповідності стандартів законодавству;

· адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки;

· пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних і регіональних стандартів;

· дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

· участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» дозволяє імпорт на територію України лише тих товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території України, причому в разі відсутності національних стандартів та вимог України на певний товар застосовуються відповідні міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти та вимоги, що діють у провідних країнах—експортерах зазначених товарів.

Згідно з вітчизняним законодавством, продукція, що імпортується та підлягає обов’язковій сертифікації на території України, повинна супроводжуватися сертифікатом, який підтверджує її відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів, що діють в Україні. Разом з тим технічна регламентація умов імпорту товарів, відповідно до міжнародних домовленостей, не повинна використовуватись з метою створення нетарифних бар’єрів у торгівлі.

Міжнародний досвід також свідчить про пріоритетність роз­в’язання проблем у сфері стандартизації стосовно проведення інтеграційних заходів. Так, на післякризовому етапі формування відкритої економіки України важливо узгодити технологічні параметри розвитку національної економіки, моделі її міжнародної спеціалізації з тими, що діють у Євросоюзі, а також на території країн СНД.

Важливою функцією держави є уніфікація режиму міжнародної економічної діяльності, і передусім торгівлі. Зокрема, необхідний інструмент регулювання експортно-імпортних опе­рацій — товарний класифікатор, який є підставою для застосування інструментів тарифного і нетарифного регулювання міжнародної торгівлі, здійснення митного оформлення товарів, ведення статистики міжнародної торгівлі. В Україні було прийнято Постанову Кабінету Міністрів «Про Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності» (№ 1354 від 31 серпня 1998 р., із пізнішими змінами), згідно з якою було введено в дію державний класифікатор ДК 017-98 «Україн-
ська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності» (УКТЗЕД) — єдину митно-статис­тичну номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності.

 


Читайте також:

  1. Альтернативні стратегії за матрицею Мак-Кінсі.
  2. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
  3. АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ
  4. Аналіз впливу факторів на зміну сумми гуртової реалізації
  5. Аналіз економічної та неекономічної результативності маркетингової діяльності
  6. Аналіз обсягу пропозиції і реалізації послуг туристського підприємства
  7. Аналіз стану та проблем реалізації Болонського процесу в Україні за ключовими напрямками.
  8. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів
  9. Базові конкурентні стратегії Портера
  10. Базові корпоративні стратегії
  11. Базові стратегії і стратегічні альтернативи
  12. Валідація НАССР- отримання об'єктивного доказу того, що елементи НАССР-плану результативні.




Переглядів: 438

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Передання технологій | Політика ЄС у сфері стандартизації: методологічне значення для України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.074 сек.