Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Стадії взаємодії суспільства і природи.

Перша стадія взаємодії суспільства і природи продовжувалася близько 2-3 млн. років від моменту появи перших людей примітивного виду Homo habilis (Людина уміла) до виникнення близько 40 тис. років тому сучасного людського виду Homo sapiens (Людина розумна) тобто до початку пізнього палеоліту .

Протягом довгих тисячоліть своєї історії людина поводилася як звичайний хижак: її здобич складали здебільшого хворі, ослаблені або старі тварини. Не володіючи особливою фізичною силою і швидкістю пересування, маючи у своєму розпорядженні тільки примітивні знаряддя полювання, людина не була здатна нанести особливої шкоди тваринам. До того ж мозок і мова наших далеких предків були ще не настільки розвинуті, щоб розробити який-небудь хитромудрий план полювання.

У цей час взаємодія людини і природи обмежувалося біологічним обміном речовин. У людини, що є біосоціальною істотою, ще переважала його біологічна сутність. Нечисленні череди людей, озброєних недосконалими кам'яними знаряддями, органічно, вписувалися як складові елементи в природні екосистеми, не порушуючи своєю діяльністю їхньої динамічної рівноваги. Через це можна вважати, що на першій стадії взаємодії суспільства і природи слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навколишньому середовищі.

На другій стадії взаємодії суспільства і природи, що продовжувалася близько 40 тис.років від початку пізнього палеоліту і до кінця другої світової війни, тобто до середини ХХ століття, людство вже істотно впливало на навколишнє середовище, причому антропогенний вплив на природу неухильно збільшувався з розвитком людського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин і знарядь праці. Людська діяльність стала причиною вимирання багатьох видів рослин і тварин, привела до деградації природних екосистем на значних площах, але не порушила природного кругообігу речовин і енергії на нашій планеті, динамічної рівноваги біосфери. Негативний вплив людей почав викликати зворотну реакцію природи (уповільнену і не завжди адекватну), що створювало значну напругу у взаєминах між людським суспільством і навколишнім середовищем.

Впродовж цієї стадії виділяють три етапи:

1) примітивний, протягом якого людина впливала на природне середовище полюванням і риболовлею;

2) агрокультурний, коли основним способом антропогенного впливу було скотарство і землеробство;

3) машинно-індустріальний, впродовж якого основним фактором впливу стало промислове виробництво.

1) Примітивний етап. У пізньому палеоліті, що продовжувався близько 30 тис. років, люди досягли вже значного суспільного розвитку, об'єдналися у великі племена, вільно користувалися вогнем, виготовляли кам'яні знаряддя праці і зброю. Полювання було основним заняттям, а такі великі тварини, як мамонти, шерстисті носороги, гігантські олені, первісні зубри та коні - основними продуктами харчування. Для полювання на стадних тварин широко використовувався загінний спосіб, коли великі череди тварин оточували і заганяли на високі гори, до ярів з яких тварини падали і масово гинули, розбиваючись на смерть. Це привело до різкого скорочення чисельності багатьох з названих тварин , а потім і до їхнього повного вимирання.

Про значний вплив людей кам'яного віку на навколишнє середовище свідчать, наприклад, такі факти : аборигени Тасманії , що вимерли наприкінці XIX століття, і яких європейці застали ще на стадії пізнього палеоліту, систематично випалювали рослинність на величезних просторах острова з метою поліпшення умов для життя і полювання. Екологічний ефект цих пожеж, що нерідко перманентно продовжувалися тисячоліттями, був надзвичайно великим: змінювався характер мікроклімату, рослинності і ґрунтового покриву, вологі ліси поступалися місцем заростям чагарників і саванам. Вогонь звільняв від лісів цілі регіони , що створювало значні переваги первісному мисливцеві, але разом з тим порушувало фауну і флору, підсилювало ерозійні процеси .

2) Агрокультурний етап. Розвиток скотарства і землеробства, виникнення древніх цивілізацій привело до нового загострення протиріч між суспільством і природою. Масові вирубки і випалювання лісів, нерегульований випас худоби, рільництво на землях із слабким грунтово-рослинним покривом у посушливих зонах - усе це призвело до спустелювання значних територій у Північній Африці, на Аравійському півострові , у Малій і Середній Азії, Європейському Середземномор'ї . Наприклад, знамениті ліванські кедри, що колись були джерелом коштовної деревини для фінікійських кораблів, палаців Ахеменідів і храмів Єрусалима, залишилися тільки на прапорах Лівану.

Середземномор'я - колиска великих європейських цивілізацій - також дуже сильно постраждало від розвитку сільського господарства. Древні греки не зважаючи на найвищий рівень культури, на жаль, були не самими дбайливими хліборобами і скотарями. Вони вирубали і випалили чудові діброви а на їхньому місці розмістили виноградники, рілля, сади і пасовища. Але, розширюючи площі посівів і поголів'я худоби, греки мало піклувалися про захист легких кам'янистих ґрунтів від ерозії і виснаження. Крім того, вогонь за допомогою якого розчищали місця для сільськогосподарських угідь знищував не тільки дерева, але і верхній шар ґрунту, унаслідок чого погіршувалася його родючість. У результаті сільськогосподарські землі давали всі менший і менший врожай. На місці виснажених полів і пасовищ, рослинність яких була буквально під корінь зрізана численними чередами овець і кіз, виникли розріджені зарості невисокого дуба кермеса і ксерофитных чагарників. Хоча ці рослини дуже стійкі до пожеж, але при частому їхньому повторенні заросли змінюються сухими лугами. Спроба випасати на них кіз і овець приводить до останньої стадії виродження ландшафту - появі пустища, де між травами лежить оголений ґрунт або гірські породи. Так у результаті розвитку сільського господарства на місці безкрайніх дібров виник сучасний середземноморській ландшафт - чагарникові зарості, що перемежовуються сухими лугами і чагарниками. Подібне відбувалося й в інших середземноморських країнах .

Антропогенний вплив на природу значно підсилився з початком широкого використання людством металів. Найбільш древніми металами, відомими людям були самородна мідь, золото і срібло. Наприклад, до XVI ст. Німеччина була основним постачальником срібла в Європі. У Фрайбурзькому гірничому окрузі Саксонії розроблялось більше тисячі промислових родовищ срібла, якого отут за 700 років було добуто 5,2 млн. т.

У третьому тисячолітті до нашої ери почалося бронзове століття, а в другому тис. до н.е. - залізне. Жоден з металів так інтенсивно не стимулював розвиток виробництва, як залізо. Воно було основним металом і в середні віки.

У часи середньовіччя відбувався подальший розвиток різних видів сільськогосподарської діяльності, що здійснювалася за рахунок екстенсивних методів -підсічно-вогневої системи землеробства, розорювання нових земель, що створювало основу локальних і регіональних екологічних протиріч у майбутньому. Активна вирубка лісів, освоєння нових угідь без урахування наслідків мали місце в цей час у ряді районів Європи й Азії. Лісова зона в Західній Європі в цей час практично зникає, різко скорочується площа зайнята лісами в Центральній і Східній Європі, змінюються ґрунти, дикі тварини витісняються з місць їх постійного існування. Вплив на природу видобутку корисних копалин, ремесел, урбанізації був не таким значним, але постійно зростав.

3) Машинно - індустріальний етап. Починаючи з XVI в., розвиток капіталістичних відносин у суспільстві, винахід парової машини й інтенсивний розвиток промисловості обумовили початок машинно-індустріального етапу другої стадії взаємодії суспільства і природи. Основним фактором впливу на природу стає промислове виробництво як якісно більш висока форма трудової діяльності, що обумовило панування товарно-грошових відносин, для яких потрібні як нові джерела сировини, так і ринки реалізації товарів.

Більшість регіонів світу в другій половині XIX ст. стають сировинними колоніями промислово розвинутих країн, а відтак починається спеціалізація на видобутку, виробництві і вирощуванні саме того, що необхідно на світовому ринку. Яскраві приклади дикого освоєння природи дає історія освоєння Північної Америки XVIII - XIX ст. За даними Ж. Дорста, у 1870-1875 р. кількість щорічно убитих бізонів в Америці складала 2,5 млн. голів. З 1830р. тут проходила компанія на поголовне винищення бізонів і власники залізниць запрошували пасажирів стріляти у тварин прямо з вікон потягу. Руйнування прерій викликало могутні пилові, так звані чорні бурі. За період 1790-1939 р. у США знищені або збіднені не менш 114 млн. га родючих земель. На площі 313 млн. га ерозія зумовила значну втрату гумусу.

Різко почав зростати видобуток різних корисних копалин на планеті. Так, видобуток залізної руди збільшився з декількох тисяч тонн у 1800р. до 7 млн. т у 1900р.

Особливо підсилився негативний вплив на природу після винаходу парової машини та застосування її на морському і залізничному транспорті і винаходу двигунів внутрішнього згоряння. Господарська діяльність почала завдавати усе більшої шкоди надрам, рослинному і тваринному світу, ґрунтам, поверхневим і підземним водам, повітрю, але усе ще не порушила динамічної рівноваги всієї біосфери.

Третя стадія взаємодії суспільства і природи почалася в середині XX століття після закінчення другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки і техніки, що обумовив початок науково-технічної революції. За визначенням В.І.Вернадського, людина стала найбільш могутньою геологічною силою нашої планети, людська діяльність почала перевищувати масштаби самих могутніх стихійних явищ. На жаль, ця могутність людства майже не спрямовувалась на окультурення й удосконалення природи, створення на Землі ноосфери – сфери розуму, про яку мріяв В.І. Вернадський. Навпаки, нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до вичерпання природних ресурсів, порушенню регенераційних механізмів біосфери, деформації сформованого протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин і енергії на планеті, порушенню динамічної рівноваги глобальної екосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотним і призвести в найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для подальшого існування людей.

У наш час речовинно-енергетичний обмін між суспільством і природою досяг таких величезних масштабів, що всі природні і соціально-економічні компоненти глобальної екосистеми виявилися настільки взаємопов’язаними, що будь-який, навіть незначний антропогенний вплив на той або інший природний компонент охоплює всю екосистему в цілому і викликає непередбачені, часто далекосяжні негативні наслідки.

Отже, на третій сучасній стадії взаємодії суспільства і природи глобальна земна екосистема втратила здатність до природної саморегуляції. Головним її регулятором тепер повинне стати людське суспільство, і від того, як воно буде виконувати ці функції, залежить його власне майбутнє.

Третя стадія взаємодії людського суспільства і природи характеризується розвитком другої глобальної екологічної кризи. До розвитку глобальної екологічної й тісно пов'язаної з нею соціально-економічної кризи, які сьогодні загрожують існуванню нашої цивілізації, призвели, образно кажучи, два «вибухи»демографічний, тобто різке зростання чисельності населення Землі за останнє століття, й промислово-енергетичний, а також спричинені ними катастрофічні ресурсопоглинання й продукування відходів Розгляньмо ці та інші фактори докладніше.

Демографічний фактор.За даними американського експерта Р. Макнамари, протягом багатьох тисячоліть кількість населення на планеті збільшувалася зі швидкістю руху равлика: понад мільйон років знадобилося, щоб до 1800 р. вона досягла 1 млрд. чоловік. Однак далі темп почав різко зростати: наступний мільярд додався вже за 130 років, третій — за 30, четвертий — за 15 і п'ятий — усього за 12 років. За висновками експертів, некероване зростання населення планети — головна причина розвитку глобальної екологічної кризи, яка спричинила решту криз (виснаження ресурсів, забруднення геосфер, негативні кліматичні зміни тощо). У 1750 р. чисельність населення Землі становила близько 500 млн. чоловік. Протягом наступних 200 років вона збільшилася вдвоє, ще раз удвоє зросла вже за 80 наступних років, у 1975 р. досягла 4 млрд. чоловік, а в 2010 р. перевищила 6,5 млрд. За прогнозами, в найближчому майбутньому чисельність населення зростатиме приблизно на три особи щосекунди, тобто на 90—100 млн. на рік, а в середині XXI ст. досягне 7— 8 млрд. При цьому приріст населення відбуватиметься за рахунок країн, що розвиваються (88%). Учені-демографи вважають, що до 2100 р. чисельність населення Землі має стабілізуватися десь на рівні 9—13 млрд. чоловік. Спеціальні дослідження показують, що для підтримання нормального існування такої кількості людей природних ресурсів Землі й можливостей біосфери буде абсолютно недостатньо. Навіть якщо кількість населення становитиме 7—8 млрд. чоловік, на планеті відбуватимуться масові вимирання людей від голоду, поширюватимуться епідемії, хвороби, спалахуватимуть війни через нестачу прісної води.

Урбанізація. Зростання чисельності населення супроводжується аномальним територіальним розподілом його за рахунок гіперурбанізації й формування мегаполісів із 15—25 млн. мешканців. За прогнозами експертів ООН, ще до 2050 р. близько 50% населення планети мешкатиме в містах, на початку третього тисячоліття з 60 світових міст-гігантів 50 будуть розташовані в країнах, що розвиваються. На думку фахівців, найбільшими містами стануть Мехіко, Токіо, Сан-Паулу, Калькутта й Бомбей. Близько третини людства сьогодні проживає в містах із населенням 1 млн. чоловік і більше. В країнах, які розвиваються, щороку в міста переселяються близько 80 млн. чоловік. Саме міста-гіганти стали найбільшими та найнебезпечнішими забруднювачами довкілля й згубниками природи, її «раковими пухлинами». Для них характерним є перезабруднення й активізація деградації природи на великих прилеглих площах; крім того, ускладнюється контроль над соціальною й економічною сферами, станом довкілля, транспортом, водопостачанням, забезпеченням житлом, безпекою, а також управління ними.

Промислово-енергетичний фактор. Учені підрахували, що сучасна біосфера Землі здатна підтримувати нормальне існування й розвиток не більш як 4—5 млрд. чоловік, до того ж за умов оптимального розподілу національних доходів, взаємодопомоги, підтримки та взаєморозуміння всіх націй, їхньої високої екологічної культури, ефективного використання загальнолюдського інтелекту для забезпечення добробуту всіх людей планети, глобального миру, раціонального природокористування й охорони природи. Навіть за стабілізації енерговиробництва на рівні теплового бар'єру (100 млрд. кВт) чисельність населення має не перевищувати 10 млрд. чоловік (необхідна для життя кількість енергії на душу населення становить близько 10 кВт год.). Останніми ж десятиліттями цих умов не дотримують, що спричинює розвиток глобальної енергетичної й екологічної кризи, появу нових страшних захворювань (СНІД, пропасниця Ебола, нові різновиди грипу, «коров'ячий сказ» тощо), почастішання епідемій різних захворювань, спалахування воєн, виникнення страшних аварій, природних і техногенних катастроф. Дедалі більше регіонів планети стають зонами екологічного лиха: Україна, Приазов'я, Чорне, Балтійське та Японське моря, Урал, Арал і Приаралля, Чечня, Перська й Мексиканська затоки, Кузбас, Тюменські нафтопромислові райони, Нова Земля, Сахель, Ефіопія, Афганістан, Югославія, райони всіх міст-гіганті в та ін.

Нерегульований приріст населення, котрий призвів до розширення енерговиробництва й як наслідок — до активного забруднення природи, випадання кислотних дощів, утворення озонових «дір», парникового ефекту, появи й поширення хвороб, зубожіння більшості населення планети, став причиною також того, що сьогодні у світі близько 10 млн. дітей приречені до напівголодно­го існування, майже 200 млн. — харчуються неповноцінно, споживаючи при цьому недоброякісні продукти й воду. Мільярд найбідніших на планеті мають найбільшу кількість дітей і поповнюють легіони жебраків та хворих. У боротьбі за виживання вони змушені вирубувати залишки лісів, винищувати диких тварин, рибу, птахів, вибирати до решти цінні природні ресурси, не дбаючи про їх збереження чи відтворення. А водночас мільярд найбагатших у світі споживає більшу частину природних ресурсів, грішить небаченим марнотратством і виробляє левову частку відходів. Так, європейські екологи підрахували, що США випалили над собою практично весь кисень і підтримують енергетичні процеси за рахунок «підсмоктування» його із суміжних регіонів. При 6 % світового населення ця країна споживає близь­ко 40 % природних ресурсів Землі й дає приблизно 60 % усіх забруднень на планеті. Сьогодні енергетичні об'єкти, промисловість і транспорт споживають стільки кисню, скільки його вистачило б для дихання 43 млрд. людей.

Вивчення динаміки споживання людством мінеральних ресурсів показало, що десь через 200—250 років на Землі скінчаться запаси нафти, вугілля, горючих сланців і торфу. В разі збереження сучасних промислових та енергетичних технологій приблизно за цей самий період буде вичерпано до 2/3 запасів кисню в атмосфері планети за одночасного неухильного зниження темпів його відтворення зеленими рослинами (внаслідок деградації біосфери, зменшення площі лісів, біорізноманітності, біомаси й біопродуктивності взагалі).

Ресурсопоглинання й продукування відходів.За останні 100 років людство в 100 разів збільшило швидкість свого переміщення в просторі, в 1000 разів — використання енергетичних ресурсів, у 7 млн. разів — військову могутність, у сотні мільйонів разів — швидкості зв'язку, обміну інформацією й розв'язання різних наукових і практичних задач за допомогою електронно-обчислювальної техніки. Водночас людство виробляє відходів у 2000 разів більше, ніж решта біосфери.

Світова промисловість нині виробляє в 7—100 разів більше товарів і видобуває в 3—4 рази (за масою) більше корисних копалин, ніж 25—30 років тому. Для задоволення своїх потреб, що дедалі зростають, і підвищення комфортності існування людина до надзвичайно високого рівня розвинула енергетику, хімічну, нафтопереробну, гірничу, металургійну й легку промисловість, машинобудування, транспорт, засоби зв'язку. Щороку людство видобуває з надр Землі понад 3,5 млрд. т вугілля, щодня використовує приблизно 10 млн. т нафти та її продуктів. Його вплив сягнув найвіддаленіших куточків земної кулі й навіть поширився на ближній Космос і планети Сонячної системи.

Сьогодні на всі живі істоти біосфери негативно діють понад 50 тис. хімічних речовин, які використовує людина. Щороку в світі синтезується близько 250 тис. нових хімічних сполук, 1,5 тис. шкідливих речовин отруюють атмосферу, приблизно 10 тис. — воду й ґрунти. Більшість із цих синтетичних речовин (особливо нові), як ідеякі відходи, що продукуються людиною, не переробляються природою, оскільки є «чужими» в процесі життєдіяльності екосистем, а нагромаджуються, отруюючи довкілля. Промислові підприємства, теплові електростанції, авто- й авіатранспорт щорічно спалюють більш як 5 млрд. т нафти, вугілля й приблизно трильйон кубометрів газу. А у водойми світу щороку скидається близько 500 млрд. т промислових і побутових стоків, у тому числі кілька мільйонів тонн нафти. Адже ж одного літра нафти достатньо, щоб зробити непридатною (для пиття, зрошення, технічних потреб) 1 млн. л води. Щорічно світова промисловість виробляє близько 2100 млн. т твердих відходів, із них 340 млн. т — потенційно небезпечні. Спеціалісти підрахували, що на початок XXI ст. буде нагромаджено принаймні 1 млн. м3 найнебезпечніших відходів — високорадіоактивних. Однією з найгостріших екологічних проблем людства в найближчі десятиліття залишається необхідність демонтажу сотень блоків АЕС, які відпрацювали свій ресурс, транспортування й безпечне поховання твердих і рідких радіоактивних відходів.

Наслідками глобальної екологічної кризи є:

1) Зменшення біорізноманітності.Вчені стверджують, що протягом найближчих 20—30 років через техногенні зміни в навколишньому середовищі світ може втратити більш як 1 млн. видів рослин і тварин. Швидкість вимирання видів сьогодні в 1000 разів перевищує природну. Близько 10 % видів рослин зони помірного клімату та 11 % видів птахів світу опинилися під загрозою зникнення. Така сама доля в найближчому майбутньому чикає на 130 тис. видів тропічної зони. Адже добре відомо, що одна з умов ефективного існування, виживання, пристосування до змін будь-якої екосистеми — наявність певної кількості видів живих організмів у ній, котрі еволюційно добре пристосувалися до існування й активно функціонують, взаємодіючи один з одним у процесах обміну речовиною, енергією, інформацією. Інакше кажучи, біологічна різноманітність — це запорука стійкості, витривалості як окремих екосистем, так і біосфери в цілому. Екологічні взаємодії різних видів живих істот із довкіллям формують екосистеми, від стану яких залежить життя людей. Зменшення біорізноманітності — це серйозна втрата біосфери, одна з головних екологічних проблем сьогодення.

2) Спустелювання. За даними ООН, понад 900 млн. чоловік проживають у посушливих зонах нашої планети, землі яких потерпають від спустелювання. Щорічні збитки через спустелювання становлять щонайменше 42 млрд. доларів. Близько 100 держав світу, землі яких схильні до цього згубного явища, належать до найнеблагополучніших з погляду й інших екологічних проблем. Із цих країн 81 належить до тих, що розвиваються, тобто мають іще слабкий економічний потенціал, потерпають від голоду, злиднів, хвороб. Тут екологічні проблеми тісно пов’язані з соціально-економічними й призводять до політичних збурень, революцій,

воєн, що, знову ж таки, закінчується екологічними катастрофами.

3) Загибель водних екосистем. Величезна кількість отруйних речовин, що накопичуються навколо міст, промислових центрів і перенасичених хімічними добривами й пестицидами сільськогосподарських угідь, виноситься поверхневими та ґрунтовими водами в річки, а звідти — в моря й океани. До них додаються забруднювачі, що переносяться вітром, нафтопродукти від аварій танкерів та від роботи нафтопромислів, побутові стоки міст і селищ, розташованих на узбережжях. Підприємства хімічної промисловості щороку скидають у річки й водойми України близько 50 млн. т агресивних речовин, у яких містяться, зокрема, фенол, фтор, пестициди, формальдегід.

Природа довго «терпіла», але всьому є межа: в більшості узбережних зон Європи, Америки, Африки, Азії, навіть Австралії, де не так давно в чистих водах вирувало життя, водилося багато видів риб, буяли різноманітні водорості, жили мідії, корали, бентосні організми й планктон, сьогодні кількість їх зменшилася в декілька разів, почастішали явища Ель Ніньє («червоні припливи»), «цвітіння» та «гниття» води, формуються «мертві зони» від нестачі кисню й нагромадження решток, що гниють. Підвищилася захворюваність мешканців узбереж, збільшилася кількість епідемій. Почастішали смертельні випадки, пов'язані з уживанням отруєної шкідливими речовинами риби (хвороба Мінамата в Японії, загибель норвезьких і шведських рибалок). Почала різко знижуватися біопродуктивність колись найбільших рибних районів, зменшився промисел, настали тяжкі часи для риболовецького флоту. Нещодавно в Мексиканській затоці біля гирла річки Міссісіпі, яка виносить великий об'єм дуже забруднених вод, утворилася величезна «мертва зона» (площею понад 4 тис. км2). Дедалі частіше такі зони утворюються в гирлах Дунаю, Дніпра, Дністра, Південного Бугу. Вже багато років «цвітуть» наші Дніпровські водосховища, в яких триває накопичення забруднювачів, а біомаса стає дедалі меншою, життєстійкість і продуктивність водяних організмів знижуються.

Хижацький промисел риби у Світовому океані та внутрішніх морях (без урахування можливостей самовідтворення) протягом останніх 25—30 років призвів до катастрофічного зменшення рибних запасів у всьому світі, до повного зникнення деяких найцінніших видів риб. А в озерах Північної Америки й Скандинавії риба періодично гине через підвищення кислотності води (випадають кислотні дощі, принесені з промислових районів Великої Британії та Північної Європи). Бувало, що кислотність у 10 разів і більше перевищувала норму, і тоді гинули не лише риба, а й ліс. Ця проблема вже постала в Бразилії, Китаї, Індії, Венесуелі, Замбії, у Росії і в нас в Україні.

4) Деградація ґрунтів.Останнім часом багато проблем у людства виникло також у зв'язку з безжалісною експлуатацією земельних угідь. У всьому світі швидкими темпами відбуваються деградація й ерозія ґрунтів. Як відомо, для утворення шару родючого ґрунту потрібні тисячі, навіть мільйони (залежно від клімату й складу материнської породи) років. А сучасна людина здатна зруйнувати ґрунт за 1—2 роки. Підраховано: щорічно з оброблюваних земель виноситься понад 25 млрд. т корисних речовин. За оцінкою Міжнародного ґрунтового центру (Нідерланди), в результаті діяльності людини вже деградувало більш як 15 % усієї площі світової суші, причому близько 6 % земель знищено водною ерозією, 28 % — вітровою, 12 % — засолено через неправильне зрошення, близько 5 % виведено з обороту внаслідок перехімізації та фізичної деструкції (витоптування худобою, розробка кар'єрів, екстенсивне переорювання та ін.). Таким чином людина сама себе позбавила багатьох мільйонів гектарів землі-годувальниці. Через те що ґрунти стали неродючими, активізувалося спустелювання й триває вирубування лісів, лише в 21 державі Африки в 1984—1985 рр. потерпіло близько 30 млн. чоловік, 10 млн. людей змушені були змінити місце свого проживання, ставши «екологічними» біженцями.

5) Забруднення атмосфери.Величезну тривогу в світі викликає перезабруднення атмосфери шкідливими газами, що призводить до збільшення площ озонових «дір» та активізації розвитку парникового ефекту на планеті. Перше явище спричинило зниження захисної дії озонового шару від сонячного ультрафіолетового випромінювання й, як наслідок, — масові захворювання людей (рак шкіри, опіки, втрата зору) і тварин — дельфінів, китів, які проживають під озоновими «дірами» (Австралія, Південна Аргентина, Ірландія, Скандинавія). Парниковий ефект призводить до потепління клімату, танення льодовиків, значного глобального підвищення рівня Світового океану, до змін режиму утворення циклонів і буревіїв, порушення функціонування, навіть деградації екосистем окремих районів суші.

6) Знищення лісів.Вирубування лісів у Бразилії, США, Південній Азії, Альпах, Карпатах призвело до почастішання повеней, у тому числі катастрофічних, на річках цих регіонів, а отже, й до значного збільшення економічних втрат. Якщо раніше сильні повені й селі траплялися один раз на 50—80 років, то тепер — через кожні 4—6 років, а паводки — практично після кожного сильного дощу (в гірських районах з голими схилами). Сьогодні на нашій планеті щохвилини знищується понад 20 га тропічних лісів.

Таким чином, можна сказати що перед людством зараз стоїть серйозна дилема. У випадку якщо люди не знімуть протиріччя між собою і природою, остання розв'яже його за рахунок людства. Альтернативою такому розвиткові подій є гармонізація взаємин суспільства з природою, для цього потрібно включення всіх продуктів господарської діяльності в природний круговорот речовин, підвищення екологічної ефективності виробництва, науки, підвищення рівня освіченості народів, їхньої загальної культури, формування в них екологічної свідомості.


Читайте також:

  1. OSI - Базова Еталонна модель взаємодії відкритих систем
  2. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
  3. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  6. Аналіз міжринкової взаємодії товарів і грошей
  7. Аналізу соціальної взаємодії присвячено чимало наукових теорій.
  8. Атрибути громадянського суспільства
  9. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
  10. Будівельний генеральний план на стадії виконання окремих видів будівельно-монтажних робіт.
  11. В чому була провідна роль української шляхти як верхівки українського суспільства в політичному житті XIV-XVI ст.
  12. Вдосконалення нормативно-правової бази міста на етапі переходу до інформаційного суспільства




Переглядів: 3915

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Поняття про природокористування. Типи природокористування.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.