Народні свята, фестивалі, масові заходи, атракції

Національна кухня

Українська карпатська кухня вирізняється простотою страв і водночас їх оригінальністю, адже всі вони готуються з екологічно чистих продуктів на джерельні воді, а тому й смак їжі тут – особливий.

Найуживанішими продуктами даного регіону є − кукурудзяне борошно й крупа, картопля, квасоля, гриби і, звичайно ж, бринза (бриндза) − овечий сир, який готують пастухи на літніх високогірних пасовищах.

Популярною першою стравою в Українських Карпатах є грибна юшка, для приготування якої відварюють сухі білі гриби, додають тонко нарізану домашню локшину, спеції та зелень.

Поширеними також є квасненка (страва, подібна до борщу, але з додаванням слив), росівниця (відвар з буженини та січеної квашеної капусти з додаванням кукурудзяної крупи), гуцульський борщ (страва з квашеного буряка та копченої буженини).

Знаменитою карпатською другою стравою є деруни, які подають зі шкварками, білими грибами чи сметаною.

Популярною тут є і кулеша – кукурудзяна каша, зварена на воді, яку подають з бринзою або топленими шкварками (може бути зварена з тертою картоплею).

Атрибутом національної кухні українських горян є книші – булочки, начинені вареною картоплею або бринзою. Цим же словом називають і картопляні зрази з начинкою чи без неї.

М'ясо в горах готують по-різному: на дровах, смажать, запікають, тушкують. Особливо смачними є тут м’ясні страви, що готуються в горщиках за стародавніми рецептами в гуцульській печі.

Здавна важливе місце в харчуванні місцевих мешканців займає риба. Популярними в досліджуваному регіоні є смачні страви з форелі під сирною скоринкою чи посмаженій на грилі, карася, запеченого у сметані, коропа, тушкованого з цибулею в сметані або фаршированого грибами.

Обов’язково слід спробувати традиційну страву пастухів-гуцулів − бануш. Так називається кукурудзяна крупа зварена на домашній сметані, яка подається з бринзою, гуслянкою (спеціально приготоване квасне молоко) або білими грибами.

До гуцульської кухні також належать: вурда (різновид овечого сиру), шупеня (страва з квасолі).

В Україні значно переважає християнство. За кількістю релігійних громад найбільша частка припадає на УПЦ Київського патріархату 39,8 %, УПЦ Московського Патріархату 29,4%, УГКЦ 14,1%, УАПЦ 2,8%, РКЦ 1,7%, протестанти складають 2,4 %, мусульмани − 0,6 %, юдеї 0,2%, інші − 2,1%.

Найбільш поширеними звичаями в Українських Карпатах є проводи на полонину, гуцульське весілля та релігійні календарні свята, зокрема Різдво з новорічно-різдвяними колядками та щедрівками (в тому числі «Василя», «Водохреща», «Маланки», гуцульська «Розколяда») та Великдень (Пасха) з великодніми гаївками.

Проводи на полонину.Великим святом для місцевих жителів є проводи гуцульських пастухів на віддалені гірські пасовища − полонини для випасу худоби. Найбільш яскраво його відзначають у Микуличині. Вихід на полонину відбувається в травні і триває аж до вересня. Умови життя пастухів на полонині важкі: у високогір'ї часті холоди, два з трьох днів − дощові, нерідко серед літа випадає сніг. Праця триває від світанку до ночі, і все ж кожен гуцул мріє стати полонинником. Три речі, які характеризують життя гуцульських пастухів − це бринза, трембіта і ватра. Під полонинські наспіви ватаг запалють вогнище — ватру, а парубки танцюють гуцульський ритуальний чоловічий танець «Аркан» з маленькими топірцями в руках. Вівчарі пригощають усіх бажаючих будзом і вурдою. Завершуються проводи святковим концертом.

Гуцульське весілля.Гуцульське весілля, як казка. Навіть в теперішній час гуцули дотримуються своїх традицій. Вони й досі вдягаються у національний одяг, прикрашають своїх коней. В день весілля нареченого і наречену супроводжують бояри, дружби, дружки, світилки, свати, старости. Весілля повне веселих і жалібних пісень, танців, ігор, забав, жартів, дотепів. Жодне весілля не обходиться без короваю чи калачів, вишиваних чи тканих рушників, букетів, які чіпляють на одяг гостей і деревця. Точно визначеного часу для дня весіль не встановлювали, єдине, що сватання і заручини відбувались переважно навесні, літом, восени, рідше взимку, а весілля намагались справляти до Великого посту. Під час будь-якого посту справляти весілля категорично заборонялось.

Найпершою ознакою на Гуцульщині, коли приходили свати, було «давати рушники», що традиційно означало готуватися до весілля. Закріпленням шлюбу було і є «стати на рушник». За давнім звичаєм, найкращі калачі дарують молодим на вишиванім рушнику, з побажанням, щоб їхнє життя було заможним і красивим. До церкви молодята їдуть на конях.

Різдво на Гуцульщині.Приготування до Різдва на Гуцульщині починається заздалегідь. За давньою традицією із обжинкових снопів виплітають деревце — «Дідуха», в якому за повір'ям мешкають душі дідів-прадідів, опікунів дому. Господині вранці 6 січня запалюють «живий вогонь» в печі з дванадцяти полін і готують дванадцять ритуальних пісних страв.

Серед страв Святої Вечері на першому місці стоїть кутя − варена пшениця з медом, маком та горіхами. Деякі дослідники народних звичаїв вважають, що кутя − це відголосок давніх братолюбних столів, які влаштовували у дні поховання мучеників за Христову віру. Пшениця як зерно щороку оживає, тому є символом вічності, а мед − це символ вічного щастя праведників у небі.

На Різдво, 7 січня, розпочинаються справжні різдвяні коляди. Гуцули відвідують своїх родичів та друзів, ходять з вертепами від села до села. Більшість людей цими днями їздять на санах з кіньми та дзвониками. Через 7 днів після Різдва, 14 січня, святкують Старий Новий Рік, 18 січня постять цілий день, 19 січня святкують Водохреща або «Йордан». Вечеряють тоді, коли з'явиться перша зірка на небі.

Великодні звичаї на Гуцульщині. Установлене Християнською Церквою на честь воскресіння із мертвих Ісуса Христа свято Великодня на Гуцульщині відзначається багатством обрядових дій та звичаїв. У Вербну неділю гуцули приносять з церкви освячену вербу-шутку (на Гуцульщині її називають «б'єчка»), вдаряють злегка кожного із своєї родини, примовляючи: «Не я б'ю, б'єчка б'є — віднині за тиждень Великдень!» Освячена шутка-верба у понятті предків гуцулів володіла цілющими властивостями як така, що вітала Христа.

Великий піст − це час виготовлення писанок. У кожному селі на Яремчанщині були свої майстри. Традиція розпису писанки сягає дохристиянських часів. У залежності від регіону існують відмінності в композиції декору, кольоровій гамі, поділі поверхні писанок. Численні хрести та перехрещення символізують родючість, кільця та прямі лінії в свідомості наших предків асоціювалися з чоловічим та жіночим началами, кольорова гама відображала навколишню природу: воду, сонце, ліси, поля, луки.

Для свячення в церкві у великодній кошик чи пасківник укладали паски, писанки і крашанки, сир, масло, ковбасу, вуджене м'ясо, сіль. Обов'язкові були гірка зела (хрін) на згадку про гіркість Христових страстей, а також воскова свічка, встромлена в паску, − символ божественного світла і Христового воскресіння. Заможні ґазди їхали до церкви верхи на конях чи святочним возом, а бідні йшли пішки.

Багаті Українські Карпати і на проведення різного роду фестивалів. Останніми роками популярними стали так звані етнічні фестивалі, метою яких є повернення до місцевих традицій, їх відновлення та збереження, розвиток та популяризація звичаїв та обрядів, автентичного фольклору тощо. Найстаршому з українських карпатських фестивалів 18 років. Це традиційний «Гуцульський фестиваль», який щороку відбувається в різних областях українських Карпат, але неодмінно на території проживання етнічних гуцулів. Фестиваль є міжнародним, але його незмінною умовою залишається використання гуцульських автенту, говірки та атрибутики. Таке свято стимулює відродження традицій Гуцульщини і дає змогу ознайомитися з ними гостям.

Впродовж 10 років запрошує гостей фестиваль «Гуцульська бринза». Йдеться не просто про сир, а – про спосіб життя горян. Метою цього фестивалю є показати традиції полонинської культури, адже бринза традиційно вироблялася саме на полонині. Споконвіку чоловіки в горах займались вівчарством, на літній період виганяли отари на полонину. Фестиваль збігається з часом повернення горян з полонин, закінченням літнього вівчарського сезону. На жаль, останніми роками полонинські традиції почали відмирати, отари дедалі зменшуються. А це у свою чергу впливає не тільки на зміну роду занять, а й на загальний природний баланс.

Регулярно відбуваються фестивалі сиру, баноша, меду, молодого вина, – перелік можна продовжувати. Фестивалі проводяться в традиційний час – відповідно до збирання першого врожаю винограду чи повернення горян з полонин, збору меду, насамперед, для безпосередніх учасників робіт, а також для гостей, які вже традиційно відвідують такі заходи. Все це стимулює розвиток туризму, адже навряд чи ви побачите щось схоже в інших країнах чи навіть в іншому регіоні України. Важливість відновлення та збереження традиційного способу життя, звичаїв та обрядів, проведення таких заходів розуміє і міжнародна спільнота. Стаття 11 Карпатської конвенції, наприклад, зобов’язує країни-учасниці проводити політику, спрямовану на збереження та підтримку культурної спадщини та традиційних знань місцевого населення, виробництва та продажу місцевих виробів, предметів мистецтва та народної творчості.

Сторонами Карпатської конвенції прийнято рішення про створення списку Карпатських цінностей, і ця робота вже розпочалася в країнах Карпатської конвенції. Сподіваємось, що традиційні фестивалі, про які йшлося, також ввійдуть до цього списку.

У межах НПП «Синевир» традиційним стало проведення всеукраїнських фольклорно-етнографічних фестивалів «На Синевир трембіти кличуть» і «Проводи тваринників на полонини».

Програми фестивалів, як правило, передбачають приїзд гостей, туристів із усіх районів Закарпаття та з-за меж області. Учасники свята мають можливість ознайомлюватися зі старожитностями, знаряддями праці вівчарів та їхньою продукцією, звичаями і традиціями краян. Під час виступів колективів художньої самодіяльності виконуються коломийки, закарпатські народні пісні. Завдяки організаційним зусиллям організаторів, гості куштують традиційні страви цього регіону. На святі зазвичай є великий вибір сувенірів та виробів народних майстрів. Можна сфотографувались в гунях – традиційному верхньому одязі вівчарів, який виготовляється з вовни.

Святкові урочистості, фольклорні дійства доповнюються спортивними змаганнями. Виявляють найсильніших із армрестлінгу, перетягування канату, підтягування на перекладині, волейболу, гри в шахи. Щороку гостями фестивалів стають відомі політики, високопосадові державні діячі теж не оминають нагоди відвідати святкові дійства в національному природному парку «Синевир».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Львівська область	\|	Порівняльні площі, засіяні різними культурами

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.