Марксистський

2. позитивістський

Марксистивизнають наявність необхідних, стійких і повторюваних зв'язків, тобто законів у суспільних, в тому числі політичних, відносинах, які формулюються у суспільствознавстві, зокрема в теорії політики (“закон класової боротьби”, “закон визначальної ролі економічного базису (виробничих відносин) стосовно політичної надбудови”, “закон соціальної революції”, “закон зміни суспільно-економічних формацій”).

Позитивістивважають, що істинне (позитивне) знання можна здобути лише спеціальними (точними) науками. Істинним визнаються лише те знання, яке може бути підтверджене (верифіковане) в результаті його емпіричної перевірки. Оскільки знання про суспільство емпіричним шляхом перевірити, як правило, неможливо, воно не визнається істинним, а суспільствознавчі дисципліни не вважаються науками. Зазначена позиція позитивізму певною мірою зумовлена його негативною реакцією на марксистський економічний детермінізм, відповідно до якого все суспільне життя в кінцевому підсумку визначається розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, що й зумовлює закономірний характер зміни суспільно-економічних формацій.

Але не дивлячись на заперечення позитивістів,багато з них визнають закономірності, а деякі з них навіть сформулювали загальновідомі в політології закони.

Це, зокрема:

“Залізний закон олігархічних тенденцій” Р. Міхельса;

“Закон циркуляції еліт” В. Парето. Суть цих концепцій полягає в тому. що «демократія», щоб зберегти себе і досягти відомої стабільності, вимушена створювати організацію. А це пов'язано з виділенням еліти - активної меншини. Необхідність управління організацією (зокрема, політичною партією) вимагає створення апарату, і влада концентрується в його руках. Партійна еліта володіє перевагами перед рядовими членами - має більший доступ до інформації, можливість чинити тиск на масу. Маси через «некомпетентність і апатію» не можуть і не хочуть брати участь в політичному процесі. У великих організаціях демократична структура неможлива - немає способу організації системи так, щоб голос простого її члена був почутий. Професійні функціонери профспілок, партій соціалістичної орієнтації, що особливо стали членами парламенту міняють свій соціальний статус, залучаються до правлячої еліти і починають захищати її інтереси, власне привілейоване положення. В процесі функціонування партії її апарат відривається від рядових членів і підпорядковує політику власним інтересам, перетворюється на правлячу еліту. Отже на певному етапі демократія неминуче обертається олігархією. І чим крупніше організація, тим більше виразно виявляється цей закон. Демократія, отже, перетворюється на арену «циркуляції партійних еліт». У всіх партіях незалежно від їх типу «демократія веде до олігархізації». Це закономірність розвитку політичної організації, так званий «залізний закон олігархії».

Закони взаємодії виборчих і партійних систем М. Дюверже;

Закони бюрократизації С. Паркінсона.

Є закономірності функціонування державної влади, сформульовані наукою конституційного права:

· чим більше парламент усунутий від обрання президента, тим більша роль президента у здійсненні державного керівництва суспільством;

· чим далі процес формування верхніх палат парламентів віддалений від виборчого корпусу, тим менший обсяг їхньої компетенції;

· парламент завжди працює відповідно до законодавчої програми уряду.

Є загальносоціологічний закон історичного прогресу – розширення сфери політичного життя й підвищення її ролі в суспільстві, закон посилення ролі народних мас в історичному процесі, в розвитку демократії й самоврядування.

Основоположними для політології виступають закони, які визначають сутність форм і методів організації політичних систем, їхню внутрішню спрямованість і взаємозумовленість.

Важливими є закони функціонування політики, що визначають її життєдіяльність як особливого організму. Дія цих законів відтворює політичне життя на досягнутому ступені розвитку, використовує чинник часу, розкриває характер явищ політичного життя.

Закони розвитку політичного життя, політичних систем, політичних відносин – це закони якісних перетворень на основі зіткнення протилежних сил і тенденцій у межах певної сутності. Ці закони зумовлюють докорінні зміни в усій політичній структурі, а також виникнення якісно нових систем політичних відносин. Закони розвитку діють через зіткнення й долання суперечливих тенденцій політичного життя суспільства, функціонування політичних систем, удосконалення політичних відносин і системи регулювання їх.

Існує багато класифікацій законів у політології. Зручною видається тригрупова класифікація їх на загальні, особливі та одиничні.

Загальні закони — це ті закони, що характерні для політичного життя всіх народів (встановлення політичної влади — необхідна умова функціонування і розвитку будь-якого організованого суспільства; взаємозв´язок політичної культури з політичними відносинами; політична свідомість як форма політичного буття і т. ін.).

Особливі закони характеризують розвиток загальних законів у певній системі(тоталітарній, авторитарній, демократичній). Іншими словами, особливі закони розкривають сутність загальних законів з урахуванням особливостей розвитку кожної країни, характеру політичного режимутощо. Наприклад, авторитарна система для зміцнення політичної влади максимально концентрує її в своїх руках, використовує насилля тощо. Демократична система передбачає поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Одиничні закони – це закони, які регулюють взаємовідносини влади й особи у певній державі.

Звичайно, закони суспільного, у тому числі політичного, розвитку не діють з такою очевидністю й необхідністю, як закони природи. Суспільно-політичні явища характеризуються динамізмом, перебувають під впливом багатьох випадковостей, у тому числі суб’єктивного чинника. Закономірності суспільного розвиткупроявляються лише як тенденції, що відображають необхідні та стійкі зв'язки між істотними сторонами явищ і процесів.

[1] Політологія.Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Панов М.І. (керівник авт. колективу), Герасіна Л.М., Осипова Н.П. та ін. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2002. – с.14 – 15.

[2] Рудич Ф.М. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. К.: Либідь, 2005. – с. 10.

Читайте також:

Культурологічний, цивілізаційний, інформаційний та марксистський підходи до дослідження соціальних процесів

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теорема (Теорема про достатність чотирьох функцій.) З будь-якої повної в системи функцій можна виділити повну підсистему, яка складається не більше ніж з чотирьох функцій.	\|	Учасники цивільних відносин

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.