Культурологічний, цивілізаційний, інформаційний та марксистський підходи до дослідження соціальних процесів

Слід виокремити культурологічні концепції, де на противагу ідеї єдності історичного процесу виділяється принцип культурологічного плюралізму. Поняття «культура», що означає буквально з латині «обробіток ґрунту», тлумачиться сьогодні і як «надприродна сутність» людини, і як духовне багатство особистості на відміну від її матеріального багатства, і як конкретно-історична система буття народу, і як спосіб діяльності людей, і як ступінь якості, рівень «обробки» людиною природи і виробництва іншої природи тощо.

Вільгельм Гумбольдт (1767-1835), німецький філолог, філософ бачив в універсальному розвитку індивідуальності вищу ціль, межі діяльності держави.

Він стверджував, що злиття матеріалу і форми приводить до «організації у світі фізичному і «характеру» в світі інтелектуальному та моральному». «Таємниця всього буття» укладена в індивідуальності особи і народу. Він розглядав індивіда як частину народу: «Окремий індивід є по відношенню до свого народу таким же індивідом, як лист по відношенню до дерева; градація індивідуальності може йти від нації до групи народів, від неї – до раси, від раси – до людського роду». Філософія розглядається їм як характеристика форм культури, що виражають самобутню внутрішню форму народного «духу». Засобом його характеристики є порівняльне мовознавство.

Вільгельм Гумбольдт виділяє момент морального творення, розвитку, після чого наступає спад, відповідно «існує момент морального творення, коли індивід (будь то нація або окрема людина) стає тим, що йому призначено бути, не поступово, а раптово і відразу. Тоді починається його буття, бо до цього він був іншим. Такий початок служить одночасно і зрілістю, за ним безпосередньо слідує спадок сил, позадній рух.Проте між усвідомленням дійсно досягнутої вершини і моментом, коли виявляється спадок, існує проміжок, і це найпрекрасніший період».

До сучасних культурологічних концепцій належить теорія Пітирима Сорокіна. У неї виділяється три типи, або три системи культури: ідеаційна, чуттєва та ідеалістична. Кожен тип культури відрізняється власним менталітетом, релігійними установками, політичною та економічною організацією. Усі особливості, що характеризують той або інший тип культури, концентруються навколо головних цінностей культури.

У ідеаційної системі надчуттєвою і надраціональною основною цінністю культури є Бог. Для чуттєвої культури характерне визнання чуттєвої реальності в якості єдино існуючої і такої, що виступає тим самим як основний ціннісний орієнтир. Ідеалістична культура визнає взаємодоповнюваність надчуттєвих і чуттєвих цінностей. Історично існуючі суспільства класифікуються відповідно до запропонованої схеми. Так, наприклад, ідеаційні системі відповідають культури середньовічної Європи і брахманської Індії, чуттєвій системі – європейська культура XVI-XX ст., а ідеалістичною – західноєвропейська культура XIII-XIV ст. Історичний розвиток мислиться у цій концепції як зміна типів культур.

У цивілізаційному підході при дослідженні соціальних процесів приділяється такому стійкому утворенню як цивілізації. «Цивілізація», що позначає з латині «цивільний стан», розуміється нині і як ступінь суспільного розвитку, відмінний від варварства, і як синонім культури, і як «захід» культури, і як матеріальне багатство суспільства на відміну від духовного (культури), і як конкретно-історична система буття народу, і як певний тип відношення людини зі світом, вплив її на світ і обумовлений цим спосіб життя тощо.

Основні ідеї Миколи Яковича Данилевського (1822-1885) відображені у роботі «Росія та Європа», де він виклав теорію культурно-історичних типів. Згідно цієї теорії, загальнолюдської цивілізації немає і бути не може, існують тільки різні культурно-історичні типи. Концепції єдності світової історії він протиставляв біологічну модель історичного процесу, відкидаючи наявність загальнолюдських ідеалів.

Ґрунтуючись на теорії культурно-історичних типів, можна говорити не про єдиний загальнолюдський процес, а про різноманітність специфічних видів культурних типів. Всього Данилевський виділяв 11 існуючих культурно-історичних типів: єгипетський, китайський, асіро-вавилоно-фінікийський, халдейський або давньосемітичний, індійський, іранський, єврейський, грецький, римський, новосемітичний або аравійський, романо-германський або європейський.

Головну увагу Данилевський приділяв германо-романському і слов’янському типам, вважаючи слов’янський тип перспективнішим і прогнозуючи, що у майбутньому очолюване Росією слов’янство займе на історичній сцені місце германо-романського типу, який переживає занепад. На зміну Європі, за прогнозами Данилевського, повинна прийти Росія з її місією об’єднання усіх слов'янських народів і високим релігійним потенціалом.

Данилевський, як і слов’янофіли, вважав, що європейська і слов’янська державність сталися зі різних коренів, і доповнив слов’янофільське обґрунтування особливого шляху розвитку Росії системою наукового обґрунтування цих доказів, ввівши у свою концепцію органічну теорію і розділивши абстрактну мораль і реальну державну політику, але саме ці доповнення викликали найбільше нарікань з боку слов’янофілів. Спираючись на географічний детермінізм, він приділяв увагу ролі зовнішніх чинників у формуванні держави. При цьому враховувалися великі географічні простори, відмінності у соціально-економічному розвитку регіонів, обумовлені природно-кліматичними умовами, чинник зовнішньої небезпеки тощо.

Концепція цивілізацій Освальда Шпенглера (1880-1936)німецького філософа, історика, представника філософії життя. Він розвинув вчення про культуру як безлічі замкнутих «організмів» (єгипетського, індійського, китайського тощо), що виражають колективну «душу» народу і проходячих певний життєвий цикл, триваючий біля тисячоліття. Вмираючи, органічна культура перероджується у свою протилежність – цивілізацію, в якій панує голий техніцизм, а на зміну творчості та розвитку приходять безплідність та окостеніння. Головний твір: «Занепад Європи» (т. 1-2, 1918-22).

Вирішальний вплив на погляди О. Шпенглера зробила філософія Ф. Ніцше. Дослідження історії включає порівняльний аналіз процесу генезису, зростання, надлому і розкладання, виникнення і падіння універсальних держав, уселенських держав, героїчних епох. Тобто, цивілізації є не статичними формаціями, а динамічними утвореннями еволюційного типу. Серед величезної кількості суспільств він виділяє цивілізації, які відрізняються від примітивних суспільств розмірами і тривалістю життя. З 21 цивілізації він зупиняється на аналізі 7 живих. Він виказує припущення, що існуючі нині примітивні суспільства – «сухі віття коли ще живого суспільства». Цивілізація має тенденцію тенденції до розповсюдження шляхом підкорення і асиміляції інших суспільств. О. Шпенглер затверджує помилковість концепції «єдності цивілізацій», тобто уніфікації світу на базі західної економічної системи, а також уявлення про прямолінійний розвиток.

Теорія круговороту локальних цивілізацій Арнольда Джозефа Тойнбі.Своє навчання він створив під враженням робіт О. Шпенглера. Він також вважав, що цивілізація проходить декілька ступенів розвитку: виникнення, зростання, надлому і розкладання. Ці процеси типові для кожної цивілізації. Рушійною силою цивілізацій є «творча меншина». Вона реалізується як співвідношення «викликів» і «відповідей», яке визначає специфіку кожної цивілізації. Він бачив прогрес у духовному вдосконаленні, наприклад, переході примітивних релігій до антропоцентричних.

Пантелеймон Олександрович Куліш (1819–1897) зазнав значного впливу романтизму. Велике значення для його творчого становлення мала праця з перекладу біблейських текстів. Його філософію називають хутірською за поклоніння народним формам життя. У «Листах з хутора» він ставить під сумнів достоїнства цивілізації: «Цивілізація, кажуть, веде чоловіка до всякого щастя... А як же ні?» В основу сумніву покладено християнське віровчення. Перша вимога цивілізації – бути багатим – виявляється некоректною, оскільки не ясна мета, для чого «бути багатим». З’ясовується, що немає необхідності відмови від простого і милосердного життя, прекрасного одягу і прагнення до міської розкоші, комфорту, відмови від звичаїв. Тому він приходить до висновку про необхідність дотримання вікових традицій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Єдність і різноманіття світової історії	\|	Футурологія і майбутнє людства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.037 сек.