Суспільно-політичне життя на західноукраїнськиї територіях у 1920-ті роки. Політика пацифікації Ю.Пілсудського в Східній Галиччині.

Пацифікацією були названі масові репресії восени 1930 щодо українського населення Галичини, проведені урядом Польщі, який тоді очолював Пілсудський. Приводом для пацифікації послужили численні протипольські акції, зокрема підпали майна польських власників, пошкодження ліній зв'язку, які відбувалися в краї влітку та восени 1930 року. Відповідальність за ці дії польська влада поклала на українське підпілля, тим паче, що провід ОУН (УВО) публічно визнав причетність до організації саботажів як форми протесту проти національної політики Польщі на українських землях. Рішення про проведення пацифікації затвердив особисто маршал Юзеф Пілсудський, який з 24 серпня 1930 року очолив уряд Польщі. Її метою, окрім "умиротворення" Галичини та послаблення українських політичних сил, було забезпечення максимального успіху урядовому таборові на виборах до сейму у листопаді 1930 року. Під час поліційних експедицій у трьох воєводствах Галичини було проведено понад п'ять тисяч брутальних обшуків, численні арешти активістів українських організацій та установ, здійснювалось побиття і знущання над місцевими українськими селянами, учителями, священиками (сім осіб загинуло). У багатьох громадах було ліквідовано осередки організацій "Пласт", "Луг", "Сокіл", філій "Просвіти", кооперативів. Репресії, тиск влади на українське громадянство спричинилися до зменшення українського представництва у парламенті. Українці Галичини здобули у сеймі 20 місць, у сенаті -- чотири. Одним із головних наслідків пацифікації стало зростання серед галичан національної свідомості, настроїв ворожості до польської держави і поляків, що вело до подальшого посилення боротьби ОУН.

94. Суперечливість соціально-економічного розвитку українського суспільства в умовах сталінізму. Економічні перетворення у промисловості: індустріалізація, її передумови, хід здійснення, наслідки.

У 1929р. ВКП(б) відходить від НЕПу, розпочинаючи будівництво соціалізму, керуючись ленінським планом, розробленим смертельно хворим вождем. Ленінський план, як гласять офіційні документи того часу, містив: індустріалізацію, колективізацію, культурну революцію.

Індустріалізація передбачала створення економічної основи соціалізму, його матеріально-технічної бази. В СРСР в роки першої (1928-1933 рр.) та другої (1932-1937 рр.) п’ятирічок до ладу стало 6 тис. об’єктів, в тому числі в Україні – 600. Промислове виробництво республіки зросло у 7 разів порівняно з 1913р.; вона перетворилась з аграрної в індустріально-аграрну. Промисловість України розвивалась переважно на Лівобережжі. Правобережжя ці процеси захопили значно менше.. Пріоритет належав виробництву сировини, а не готової продукції, що негативно позначалося на життєвому рівні населення. Урбанізація міст (чисельність їх зросла у 2 рази) ускладнила житлову, продовольчу, та інші проблеми. Формувалась залякана репресіями особистість, яка пристосовувалася до умов насильницького тоталітарного режиму.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Центри укр..еміграції в Польші, Чехословиччини й Румунії. Діяльність укр.політичної й віськової еміграції.	\|	Колективізація: мотиви, хід здійснення, результати. Економічні та соціальні наслідки колективізації в Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.