Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Спілкування

Лекція № 8

Спілкування – це процес взаємодії між людьми, у ході якого виникають, проявляються і формуються міжособистісні стосунки. Спілкування передбачає обмін думками, почуттями, переживаннями і т.д. У спілкуванні виділяють три взаємопов’язані боки-функції:

- комунікативний бік (різні форми та засоби обміну та передавання інформації. Комунікативна функція здійснюється за допомогою мови);

- інтерактивний бік (функцію впливу на інших людей, в результаті чого змінюється їхня поведінка та діяльність);

- перцептивний бік (процес сприйняття одним одного партнерів по спілкуванню передбачає, що люди не просто обмінюються інформацією і впливають один на одного, але й мають можливості пізнавати фізичні, психологічні та індивідуальні особливості, притаманні кожній стороні, а це означає, що співрозмовники можуть скласти більш-менш об’єктивне враження про те, що становить собою партнер по спілкуванню, проникнути в його внутрішній світ, зрозуміти мотиви поведінки, звички, оцінні ставлення до фактів дійсності).

Перцептивна функція. Як люди пізнають один одного? Шлях пізнання людини людиною у процесі спілкування є складним, він охоплює дію таких важливих механізмів міжособистісного сприймання, як ідентифікація, емпатія, рефлексія, причинна інтерпретація і стереотипізація, включаючи вплив соціальних настановлень (установок).

Усвідомлення себе через призму іншої людини включає дві сторони – ідентифікацію (та її підвид – емпатію рефлексію. Перший етап у механізмі пізнання людини людиною є ідентифікація(ототожнення). Це спосіб розуміння іншої людини через усвідомлене чи неусвідомлене її уподібнення собі, тобто тому, хто пізнає. Суть цього процесу полягає в тому, що в ситуаціях взаємодії партнери намагаються зрозуміти один одного, ставлячи себе на місце іншого. Так, студент добре розуміє хвилювання та поведінку іншого студента перед іспитом, закоханий – страждання того, кого спіткала невдача у взаємності.

Окремий випадок ідентифікації становить емпатія, яка основана на вмінні поставити себе на місце іншої людини, подивитися на все це її очима, відчути її стан, позицію та врахувати це у своїй поведінці. Отже, емпатія – це спосіб розуміння без раціонального осмислення, це емоційне вчування (рос. вчувствование) в позицію іншого, яке приводить до відповідних дій. Одне з проявлень учування є співпереживання, спостережуване у спілкуванні близьких людей. Але ідентифікація не завжди означає учування. Розуміння не означає повного прийняття позиції іншого.

Для визначення власної тактики у спілкуванні співрозмовникові важливо знати, як партнер, що входить з ним у контакт, сприймає його самого. Усвідомлення того, як нас сприймає партнер по спілкуванню, називається рефлексією. Отже, рефлексія – це не просто знання чи розуміння іншого, а й усвідомлення людиною того, як вона сприймається партнером по спілкуванню.

Дослідник Г. М. Андрєєва вважає, що рефлексія – це «своєрідний подвійний процес дзеркального відображення один одного, відтворення внутрішнього світу іншої людини, в якому присутній образ партнера».

Пояснення вчинків іншої людини через приписування їй імовірних почуттів, намірів, думок і мотивів поведінки (згідно з А. Петровським) є причинною інтерпретацією. Помилкова причинна інтерпретація поведінки співрозмовника ускладнює, а іноді унеможливлює нормальну взаємодію сторін у спілкуванні.

Стереотипізація – це класифікація форм поведінки та пояснення її причин через співвіднесення із зразками соціальних стереотипів. Соціальні стереотипи – стійкі уявлення про явища чи людей, властиві соціальній групі, тобто – це сформований за конкретних соціальних умов образ людини, яким користуються як штампом. Такі штампи-образи використовуються для швидкого орієнтування і мають два різні наслідки:

1. спрощують процес побудови образу, скорочують на це час;

2. неправильно оцінюють реальні властивості людини чи групи, і тоді виникає упередженість.

Стереотипізацію спостерігаємо в класичній художній літературі: такими є персонажі М. Гоголя – Чічіков, Манілов, Коробочка, Плюшкін, персонаж з комедії М. Старицького «За двома зайцями» Голохвастов. У буденному житті стереотипізація в оцінюванні людських якостей представлена в судженнях, наприклад, доброта – «Свою сорочку віддасть іншому, не пошкодує», скупість – «У нього взимку снігу не випросиш».

Висновок: якщо стереотипізація базується на достатній об’єктивній інформації, на якій робляться узагальнення, вона відображає вищий рівень розуміння людини людиною. Проте стереотипізація може бути помилковою і мати характер упередженості.

Експериментально доведено, що попередня інформація, яку одержує суб’єкт сприйняття, виявляється істотним підґрунтям для формування упередженості в оцінюванні іншої людини. Двом групам студентів було показано фотокартку однієї й тієї самої людини (дослідники Майрон Ротбарт та Памела Бірелл). У першому випадку експериментатор охарактеризував її як визнаного вченого, а в другому – як злочинця. Пропонувалося на підставі зовнішнього вигляду дати їй характеристику. Перша група студентів, якій було подано інформацію про «видатного вченого», повідомила, що зовнішність людини на фотокартці свідчить про її інтелект, напружену думку і зосередженість. Друга група – варіант «небезпечного злочинця» – стверджувала, що перед нею портрет жорстокої, рішучої та підступної людини. Одна й та сама деталь портрета – очі – тлумачились у першому випадку як проникливі, розумні, у другому – як злі та нещадні.

У буденному спілкуванні досить поширені стереотипи, що базуються на оцінюванні зовнішності співрозмовника і зумовлюють здеформовані суб’єктивні уявлення про його реальні переваги, що може завдати істотної шкоди стосункам і є взагалі небажаним явищем у стосунках з людьми (особливо небажані такі явища у роботі вчителів, керівників колективів).

Соціальне настановлення (установка) – це готовність, схильність сприймати, оцінювати інших, ставитися до них певним чином. До елементів настановлення належать: 1) знання про людину, предмет, річ, інших людей, організацію тощо; 2) емоційне ставлення до людини, предмета; 3) програма дій по відношення до них. Настановлення виконують пізнавальну, адаптивну (пристосувальну) та інші функції у процесі сприйняття (перцепції). Отже, настановлення – це суміш суджень, емоцій, що передбачає позитивну чи негативну реакцію людини на інших людей, предмети, проблеми, організації. Елемент судження – це складник настановлення, який полягає в тому, що´ людина думає про об´єкт (предмет, річ, людину тощо). Емоційний елемент – складник настановлення, який полягає в тому, що відчуває людина до об´єкта настановлення (позитивні чи негативні почуття). Елемент дії – складник настановлення, який є нахилом людини діяти певним чином під час зустрічі з об´єктом настановлення (приклади).

Як ми сприймаємо іншу людину? Що допомагає нам краще сприймати й оцінювати людину, а що заважає цьому?

Вже у сиву давнину була помічена залежність між психічним станом людини та її зовнішністю. Але особливо актуальною ця проблема постала у наш час – століття масових комунікацій.

«Читання» інших людей є важливим не тільки для професіонала, але й для «наївного» психолога. Часто перше враження відіграє велику роль при подальшому оцінюванні людини, але помічено, що насправді перше враження ніколи першим не буває: на нього сильно впливає попередній досвід. Тоді як будується образ людини в нашій свідомості?

Психологи, що вивчають проблему сприйняття, змогли виявити декілька типових схем, за якими будується образ іншої людини. Знання цих схем дасть нам не тільки розуміння, як формується перший образ, але допоможе уникнути помилок соціального сприйняття. Це імпліцитна теорія (імпліцитний – невиражений), ефект ореолу, а також ефекти первинностіта новизни.

Сутність імпліцитної теорії полягає в тому, що людина будує свої стосунки з людьми на підставі власних уявлень про взаємозв’язки характеру, поведінки та зовнішності інших людей. Якщо людина вважає, що сміливість і чесність сполучаються, то всіх чесних людей вона вважатиме сміливими, хоча це не завжди так. Отже, контактуючи з людьми, ми неусвідомлено виділяємо в їхньому характері, зовнішності щось стійке. Потім, зустрівши людину, яка схожа на таку, про котру вже склалося враження, ми неусвідомлено приписуємо цій людині риси характеру іншої людини. Якщо наша імпліцитна теорія правильна, то вона сприяє швидкому формуванню точного образу людини, навіть за умов недостатньої інформації про неї. Але якщо теорія неправильна, то це призведе до постійного помилкового образу іншої людини. Звідси виникають неконтрольовані, некеровані взаємні антипатії.

Ефект ореолу полягає в такому: при формуванні першого враження позитивне уявлення призводить до переоцінення, а негативне до недооцінення сприйманої людини, тобто образ людини будується вже на підставі деякої інформації, що є і яка створює навколо людини так званий ореол. Це певний набір позитивних і негативних якостей, котрі стосуються моральних якостей особистості, які мовбито притаманні людині. Ореол виступає лише фільтром, через який пропускається обмежена кількість позитивних або негативних якостей.

Якщо перші враження про іншу людину позитивні, то на їхній підставі формується в подальшому позитивний образ людини, причому цей образ стає фільтром (ореолом), який пропускає у свідомість тільки ту інформацію, яка погоджується з першим враженням. Якщо перше враження виявилося негативним, то у свідомість того, хто сприймає, потрапляє інформація про того, хто сприймається, переважно негативна. Таке відбувається принаймні на перших порах міжособистісного спілкування людей. Найчастіше перші враження людей один про одного неправильні, хоча вони здатні сильно вплинути на формування подальшого образу людини.

Ефект первинності – це сильне перше враження, якщо спілкування, звичайно з незнайомою людиною, триває безперервно протягом невеликого часу – від кількох хвилин до кількох годин. Причому наступна зустріч відбудеться не скоро.

Ефект новизни стосується останніх вражень про людину, причому ці враження мовби витісняють на якийсь час у пам’яті те, що раніше було відомо про неї, і остання інформація «виходить на перший план». Це відбувається тоді, коли спілкуємось з добре знайомою людиною довго, але не часто.

Обидва ефекти – первинності і новизни – пов’язані із законами довгочасної пам’яті, згідно з якою запам’ятовується краще те, що було на початку і в кінці.

Як уникнути помилок під час сприйняття людини?

Для того щоб правильно сприймати та оцінювати людину, необхідно спостерігати її в ситуації, де вона всебічно розкриває себе як особистість. Ці ситуації мають бути:

Ø такими, в яких поведінка людини скерована на досягнення цілей, відповідних до її найважливіших життєвих мотивів і потреб;

Ø такими, в яких поведінка людини пов’язана з доланням перешкод на шляху досягнення бажаної мети. Серед цих перешкод повинні бути люди, чиї інтереси не повністю збігаються з інтересами цієї людини;

Ø такими, які включають в себе сфери людської діяльності: навчання, спілкування, роботу, оскільки в кожній з них проявляються суттєві й різні сторони особистості.

При розмові слід звернути увагу на те: 1) що людина говорить, 2) як говорить, 3) як реагує на дії і вчинки інших людей (Д. Карнегі).

До чинників, які заважають правильно сприймати та оцінювати інших людей, належать:

невміння розрізняти ситуації спілкування за ознаками:

а) цілі і завдання спілкування у певній ситуації;

б) наміри і мотиви партнерів по спілкуванню;

в) форми поведінки, що відповідають до поставлених цілей;

г) стан справ і самопочуття людей в момент спостереження за ними;

наявність заздалегідь заданих установок, оцінок, переконань, які має спостерігач до того, як почався процес сприймання та оцінювання іншої людини. Такі установки проявляються в судженнях типу: «Я вже все знаю...»;

наявність сформованих стереотипів, відповідно до яких заздалегідь співвіднесені спостережувані люди. Формується установка, яка скеровує увагу на пошук пов’язаних з нею рис. Так, «Всі хлопці грубі», «Всі дівчата нещирі», і «набирається» інформація, яка відповідає цим стереотипним міркуванням;

намагання робити попередні висновки до того, як одержана точна інформація. Деякі люди мають готове судження про людину одразу після першої зустрічі з нею;

відсутність бажання і звички прислухатися до поглядів інших людей в оцінці особистості, намагання покладатися тільки на власне враження, відстоювати його. Адже ми не в змозі постійно перебувати рядом з іншою людиною, безперервно спостерігати її поведінку. Найчастіше ми зустрічаємось епізодично, спостерігаємо людину в обмеженому колі ситуацій (школа, родина, коло друзів, відпочинок), тому ми можемо сприйняти тільки ті риси, які за певних умов розкриваються досить повно. Про решту можемо не знати, і тоді оточуючі нас люди служать добрим доповненням до нашого власного сприйняття;

відсутність змін у сприйнятті та оцінках людей, які відбуваються з часом, тобто міркування та судження про людину не змінюються, незважаючи на те, що накопичується нова інформація про неї.

Взаємовплив у процесі міжособистісного спілкування.Що таке психологічний вплив? Це дія на психічний стан людини, вчинки інших людей за допомогою психічних засобів: 1) вербальних;2) паралінгвістичних; 3) невербальних.

Вербальна комунікація.Як вдосконалити вербальне спілкування? Щоб вас зрозуміли, ви повинні:

- мати добру дикцію,

- чітко усвідомлювати, що збираєтеся сказати;

- вибрати такі слова, щоб ваша думка була правильно сприйнята.

Роботу над усною мовою слід починати з розширення словникового запасу. Щоб точно висловити свою думку, слід передбачити непорозуміння, пов’язані зі словом. Люди, в яких плутанина в думках, постійно ризикують вскочити у словесну халепу. Маючи в своєму лексиконі багато різноманітних, точних і влучних слів, з якими ви вмієте справлятися, ви зможете знайти спільну мову з будь-якою аудиторією.

Важливою здатністю, пов’язаною з усним мовленням, є вміння утримувати увагу слухачів (прийоми утримування уваги слухачів обговоримо на практичному занятті).

Вдосконалення навичок письмового мовлення. Люди користуються письмовою комунікацією рідше, ніж усною, але в епоху електронної пошти, навички письма стають дуже важливими. Якщо при вступі на роботу вам пропонують заповнити анкету, то це може означати, що роботодавець хоче перевірити ваші знання граматики і орфографії.

Які переваги письмового повідомлення перед усним? Складаючи якийсь папір, ви можете подумати, переписати, переформулювати щось. Але є і недоліки: по-перше, письмове повідомлення не може передати інтонації вашого голосу і жестикуляцію, а по-друге, ви позбавлені миттєвого зворотного зв’язку з читачем. Щоб усунути перший недолік, варто внести емоційну нотку, а для цього стане у нагоді багатий словниковий запас. Друга проблема розв’язується легко, якщо вам відомі інтереси, освітній рівень і словниковий запас людей, до яких ви звертаєтеся. Стисле повідомлення, написане простою мовою, як правило, більш зрозуміло людям. Однак кожний з легкістю згадає пару-другу прикладів письмових повідомлень, в якому автор на шкоду ефективності комунікації використовує низку хитромудрих словечок, щоб справити враження на читача.

Паралінгвістика пов’язана з мовленням, вона супроводжує мовлення, але не є самим мовленням. Наприклад, це гучність, швидкість, артикуляція, інтонація, паузи в мовленні, смішки, позіхи, схлипування, пирхання, покахикування, присвистування, прицмокування язиком, наслідування звуків тварин тощо. Ці сигнали можуть змінити дію вимовлених слів або посилити чи послабити її.

Невербальні засоби означає несловесні. До невербальних належить взаємне розташування співрозмовників у просторі, відстань між ними, їхнє переміщення і рухи, їхні пози, жести, міміка, скерованість погляду, доторк, зорові, слухові, нюхові сигнали. Зовнішність людини, шум, який вона робить, запах парфумів – все це невербальні сигнали, які так само можуть підсилювати дію слів, послаблювати та цілком змінювати їхній зміст.

Парадокс! Люди думають насамперед про слова, які вони скажуть, хоча правильніше було б думати про те, як вимовити ці слова, якими діями їх супроводжувати. За американським дослідником Меграбяном: при першій зустрічі ми віримо 55 % невербальних сигналів, 38 % паралінгвістичних і 7 % вербальних сигналів (змісту мовлення). При подальших зустрічах це співвідношення може змінитися. Отже, не варто недооцінювати значення невербальних і паралінгвістичних засобів спілкування (тему щодо несловесних засобів спілкування обговорюватимемо на практичному занятті).

Для розуміння теми «Міжособистісне спілкування», а саме інтерактивного боку спілкування (функції впливу), нам потрібні такі поняття, як ініціатор впливу – той з партнерів, хто перший робить спробу вплинути відомим чи невідомим способом. Адресат впливу – це той з партнерів, до кого звернена перша спроба впливу. У подальшому ініціатива може переходити від одного партнера до іншого, але той, хто почав серію взаємодій, називатиметься ініціатором, а той, хто відчув цей вплив, – адресатом.

Цілі впливу. Мета мовленнєвого впливу – змінити настановлення або сформувати їх (певний погляд на речі), здійснити зсув у системі цінностей слухача. Вплив у міжособистісному спілкуванні скерований на задоволення своїх мотивів і потреб за допомогою інших людей або через їхнє посередництво.

Вихователь прищеплює підопічним певні способи поведінки: говорити правду, доводити почате до кінця, бо він відчуває потребу формувати в інших людей такі звички. Керівник добивається від підлеглих розв’язання важливої проблеми, але він не тільки добивається результату, він реалізує власну потребу добиватися успіху (уникати невдачі).

В багатьох випадках вплив може бути скерований на задоволення особистих потреб, хоча здійснюватиметься під маскою користі для справи, для суспільства, для інших людей.

Керівник може задовольнити свою потребу добитися схвалення у вищестоящого начальства або потребу вимістити на інших свою невдоволеність, озлоблення життям, тому під маскою критики та непосильних вимог він буде принижувати й ображати своїх підлеглих.

Кожний з нас може впливати на інших, щоб задовольнити потребу, ніяк не пов’язану з навчальними, виховними або професійними задачами. Для багатьох людей властиве цілі свого впливу на інших людей вважати шляхетними, тобто продиктованими інтересами справи, суспільства, розвитку творчості особистості. Цілі, пов’язані з іншими потребами, часто-густо не усвідомлюються або ретельно ховаються, але вони не обов’язково не шляхетні. Вони можуть бути пов’язані з цілком виправданими людськими потребами у співчутті, увазі, прийнятті іншими людьми, схваленні, комфорті, самотності, безпеці, підтвердженні власної значущості і сили.

Сучасній людині важливо усвідомити істинні цілі свого впливу на інших людей для того, щоб не намагатися впливати на інших неконструктивними способами, прикриваючись інтересами справи або суспільства. Усвідомивши свої цілі, можна вирішити, наскільки вони достойні того, щоб ми хотіли їх реалізувати, а потім знайти конструктивні способи одержання допомоги та підтримки з боку інших людей для їх здійснення.

Види впливу

Формулу впливу можна виразити через поняття дистанції влади. Дистанція влади – це вплив начальника на підлеглого і підлеглого на начальника.

Ця формула була відкрита американським вченим Гердом Хофштеде при дослідженні різних культур. Він виявив: там, де керівники мають більші можливості для впливу, дистанція влади більша. Там, де люди можуть впливати на рішення, навіть якщо вони не керівники, дистанція влади менша.

Отже, види впливу.

Вид Визначення Засоби впливу
1. Переконання. Свідома, аргументована дія на людей з метою зміни судження, ставлення, наміру, рішення. Логічні прийоми, аргументи, визнання сильних і слабких сторін запропонованого рішення.
2. Само просування. Відкрите пред’явлення своєї компетентності, кваліфікації, щоб бути оціненим і здобути переваги при відборі кандидатів, призначенні на посаду тощо. Демонстрація своїх можливостей (пред’явлення диплома, документів, нагород тощо), розкриття цілей.
3. Навіювання. Свідомий, неаргументований вплив на людей з метою зміни їхнього стану, ставлення до чогось, нахилу до певних дій.   Особистий магнетизм, авторитет. Впевненість вербальної та невербальної поведінки. Чітка, розмірена мова (90 % належить інтонації). Використання умов та обстановки (пригашене світло, ритмічні звуки). Правильний вибір тих, кому можна навіяти.
4. Зараження. Передача свого стану чи ставлення іншим, які переймають цей стан чи ставлення. Передавати можна довільно і мимовільно. Висока енергетика власної поведінки. Артистизм. Поступове нарощення інтенсивності дій. Погляд в очі. Доторк.
5. Пробудження імпульсу до наслідування. Здатність викликати прагнення бути подібним собі. Може проявлятися довільно і мимовільно, тобто наслідування може бути довільним і мимовільним. Популярність. Демонстрація високих зразків майстерності. Явище прикладу служіння ідеї. Новаторство. Особистий магнетизм, «модна» поведінка та оформлення зовнішності. Заклик до наслідування.
6. Формування прихильності. Розвинути в адресата позитивне ставлення до себе. Проявлення ініціатором неординарності, незвичайності і привабливості. Висловлення приємних поглядів про адресата. Наслідування адресата, надання йому послуг.
7. Прохання. Звернення до адресата заради вдоволення бажання ініціатора. Ясні, ввічливі формулювання, проявлення поваги до права адресата відмовити у проханні, якщо його виконання незручно чи суперечить власним цілям адресата.
8. Примус. Вимога виконати розпорядження ініціатора, підкріплене загрозами; тиск на адресата. Оголошення жорстко поставлених термінів або способів виконання роботи без пояснень та обґрунтувань. Накладання заборон, що не підлягають обговоренню. Залякування. Загроза карою чи фізичною розправою.
9. Деструктивна критика. Зневажливе чи образливе судження про особистість людини, агресивний осуд, ганьблення її дій, вчинків. Цей вид впливу не дозволяє людині зберегти обличчя, знищує її віру в себе. Приниження особистості: «Що тобі пояснювати, все одне не зрозумієш». Глузування з того, що критикована людина не в змозі змінити: зовнішність, походження, швидкість реакції, тембр голосу. Висловлення критичних зауважень особі, яка перебуває в приголомшеному стані, пригніченому невдачею.
10. Ігнорування. Умисна неувага до партнера, його висловленням та діям. Частіше сприймається як неповага, у деяких формах – як вибачення безтактності, незручності, допущеної партнером. Демонстративне пропускання слів партнера повз вуха. Невербальна поведінка, яка вказує, що поведінка партнера не помічається. Невиконання обіцянок з відсутністю пояснень. Мовчання та відсутній погляд у відповідь на запитання, докір партнера. Раптова зміна розмови
11. Маніпуляція. Сховане від адресата спонукання його до переживання певного стану, зміни ставлення до людини, прийняттю рішень та виконанню дій, необхідних для досягнення ініціатором власних цілей. Для маніпулятора важливо, щоб адресат вважав думки, почуття, дії своїми, а не навіяними, і визнав себе відповідальними за них. Порушення особистого простору виражається у надто тісному наближенні. Різке прискорення чи уповільнення темпу бесіди. Піддражнювання: «Навряд чи ти зможеш це зробити...», «Це надто дорого, щоб ти купив». Замасковані під випадкові висловлення наклеп, обмовлення. Перебільшена демонстрація своєї слабкості, недосвідченості, непоінформованості для пробудження прагнення допомогти, зробити за маніпулятора роботу, передати йому цінну інформацію, навчити робити що-небудь. Шантаж: натяки на знання помилок адресата, зроблених у минулому, особистих його таємниць... „Невинна” кривда – ввести в оману.

 

Результативність впливу у міжособистісному спілкуванні визначається, наскільки вміло ініціатором були використані вербальні, паралінгвістичні і невербальні методи – темп, ритм, інтонація, організація простору, погляд, оформлення зовнішності. Але чи завжди такий вплив конструктивний?

 


Читайте також:

  1. Анімізм – уявлення про існування духовних істот та віра в можливість спілкування з ними.
  2. Бар’єри, які заважають ефективності педагогічного спілкування.
  3. Безпосереднє спілкування з журналістами
  4. ВЕРБАЛЬНІ, НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ
  5. ВИДИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ. ВИМОГИ ДО ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ.
  6. Види і форми спілкування. Етапи спілкування.
  7. Види спілкування.
  8. Види спілкування.
  9. Види спілкування: міжособистісне, громадське, групове, матеріальне, знакове (мовне), смислове, ділове, інтимне, інтегроване.
  10. Види усного ділового спілкування
  11. Види усного спілкування
  12. Види, типи і форми професійного спілкування




Переглядів: 1403

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Соціальна психологія: соціальне мислення і соціальні впливи | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.