ВЕРБАЛЬНІ, НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ

ЗАНЯТТТЯ 4.

Засоби спілкування. Людина спілкується за допомогою знакових систем. Вербальні засоби спілкування. Вербальне спілкування здійснюють, послуговуючись усною і писемною мовою. У процесі вербального спілкування необхідно враховувати техніку, темп мовлення голосність, тембр, дикцію.

Техніка мовлення – це система прийомів, за допомогою яких досягається інтонаційна рухливість і виразність, м'яке, вільне, чітке звучання, відповідного темпу, з повним використанням нюансів тембру. Темп мовлення – швидкість говоріння – може бути швидким, середнім, повільним. Оптимальною умовою легкого сприйняття є середній темп – приблизно 100 - 120 слів у хв. Швидкість мовлення залежить від змісту висловлення, емоційного настрою, життєвої ситуації. Уповільнення дозволяє змалювати предмет, підкреслити його важливість, виділити.Голосність – це інтенсивність звучання, велика чи менша сила вимови, що залежить також від ситуації спілкування, словесного змісту. За висотою голос буває високим, середнім і низької, це залежить від його природи. Українська мова схильна до деякої мінорності, і часто в голосі чуються високі плаксиві нотки, гарною профілактикою проти яких служить зниження тону. Висота звуку повинна змінюватися при вимові, інакше виникає монотонність. Особливе підвищення тону, що супроводжується посиленням словесного наголосу, більшою інтенсивністю наголошеного складу, називають логічним наголосом. Тембр – додаткове артикуляційно-акустичне забарвлення голосу, його колорит, «колір». У кожної людини свій тембр – глухий, тремтячий, дзвінкий, гострий, твердий, оксамитний, металевий і т.п. Ясність і чіткістьвимови називаються гарною дикцією. Вона підготовлює мовний апарат до творчого процесу, робить звичною точну артикуляцію всіх звуків. Гарна дикція припускає уміння «тримати паузу», різноманітити ритмічну організацію мовлення. Розрізняють фізіологічну (добір подиху), граматичну (розділові знаки), логічну (смислорозрізнювальну ) і психолінгвістичну паузу (підтекст, емоційне забарвлення). Систему перерахованих фонетичних засобів (висотних, силових, часових) часто називають інтонацією, а також просодикою.

Невербальні засоби спілкування.До таких засобів належить система знаків, які відрізняються від мовних способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби можуть підсилювати абопослаблювати дію один одного. Мова невербального спілкування є мовою нелише жестів, а й почуттів. За даними американських психологів (див. Р. Ніколз «Ви слухаєте» (Нью - Йорк, 1957), час, що ми, у середньому, присвячуємо різним аспектам комунікації, поділяється на частини: 9% - письмо; 40% - слухання; 16 % - читання; 35 % - говоріння.

Невербальне (лат. verbalis, від verbum — слово) спілкування — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину. Поняття «невербальне спілкування» ширше за змістом, ніж поняття «невербальні комунікації» і «невербальна поведінка». Невербальні комунікації — система символів, знаків, жестів, відчужених і незалежних від психологічних і соціально-психологічних властивостей людини, наділених чіткими значеннями, що використовуються для передавання повідомлення. Ці символи, знаки, жести можуть бути описані як лінгвістичні знакові системи. Невербальна поведінка, на думку сучасного російського дослідника В.Лабунської,поєднує в собі особистісні форми поведінки з груповими,соціокультурними. Їй властива єдність неінтенціональних (лат. intentio — прагнення, поривання, спрямованість мислення, свідомості на який-небудь предмет), неконвенціональних (лат. conventio — угода, договір), неусвідомлюваних рухів з усвідомлюваними, спрямованими, тобто такими, що мають чіткі семантичні межі.Невербальна поведінка — найрізноманітніші рухи (жести, експресія обличчя, пози, інтонаційно-ритмічні особливості голосу, дотик), які виражають психічні стани людини, її ставлення до партнера, до ситуації спілкування загалом.

Невербальна комунікація відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно. Засоби невербальної комунікації систематизовано в схемі 1.

Схема 1. Невербальні засоби комунікації

До основних засобів невербальної комунікації належать його зовнішній вигляд, мовне дихання, пантоміміка, міміка, контакт очей (візуальний контакт), міжособистісний простір. Мовне дихання. Його основою є діафрагмально-реберний подих, коли вдих і видох відбуваються за рахунок зміни обсягу грудної клітки внаслідок скорочення діафрагми, міжреберних і черевних м'язів. У професійній діяльності (спів, промова в класі, виступ з лекцією) потрібне фонаційне дихання (вдихання коротше від видихання). Розрізняють кілька видів дихання: верхнє (ключичне), грудне (реберне), черевне (діафрагмальне). При активному мовленні перевагу віддають діафрагмальному диханню, яке коливається за висотою, частотою, глибиною. Неправильний подих породжує недостатню звучність (тобто силу, гнучкість, рухливість), що у свою чергу змінює тембр голосу. Процес голосоутворення найбільш продуктивний, коли спина пряма, міцна, а руки, плечі, шия, органи артикуляції вільні і не напружені. Технічна сторона звучної мови піддається тренуванню шляхом спеціальних вправ.

Пантоміміка — виражальні рухи всього тіла або окремої його частини. Вона допомагає виділити в зовнішності головне — образ. Гарна, виразна постава (пряма хода, зібраність) виражає внутрішню гідність, впевненість педагога у своїх силах. Жестимусять бути органічними і стриманими, доцільними. Вони бувають описовими й психологічними. Описові (показ розміру, форми, швидкості) ілюструють хід думки, психологічні виражають почуття (на подив вказують розведені в сторони руки, застереження — притиснутий до губ палець руки). Для того, щоб спілкування було активним, слід дбати, щоб поза була відкритою, не схрещувати рук, стояти обличчям до класу, витримувати дистанцію, яка створює ефект довіри. Доцільно рухатися вперед і назад по класу, а не в сторони. Крок уперед підсилює значущість повідомлення, допомагає зосередити увагу аудиторії. Відступаючи назад, промовець начебто дає можливість слухачам перепочити.

Міміка — виражальні рухи м'язів обличчя. Обличчя повинно не лише виражати, а й приховувати деякі почуття: не слід «нести» до класу тягар домашніх турбот, негараздів. Широкий діапазон почуттів виражають усмішка (посмішка), порухи брів, вираз очей. Контакт очей (візуальний контакт). Дослідники з'ясували, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35—50 відсотків часу, протягом якого відбувається розмова. Погляд затримується на очах співрозмовника 5—7 секунд. На нього частіше поглядають, слухаючи, а не тоді, коли говорять самі. Співрозмовники дивляться одне на одного переважно для того, щоб побачити реакцію на свої слова. Тривалий погляд мовця, спрямований на співрозмовника, підтверджує сказане.Найменшою семантичною одиницею вважають кін, кінему (грец. kinema — рух), які утворюють кінеморфи (щось подібне до фраз). Саме вони і сприймаються у процесі обміну інформацією. Вирази обличчя класифіковано за методикою FAST — Facial Affect Scoring Technique. її принцип полягає в поділі обличчя горизонтальними лініями на три зони (очі й чоло, ніс і ділянка носа, рот і підборіддя) та виокремленні шести основних емоцій, які найчастіше виражаються за допомогою мімічних засобів: радість, сум, страх, гнів, подив, відраза. (Окремі з них охарактеризовано у табл.).

Таблиця

Мімічні коди емоційних станів

Частина е елементи лиця	Емоційні стани
гнів	презирство	страждання	страх	подив	радість
Положення рота	Рот відкритий	Рот закритий	Рот відкритий	Рот звичайно закритий
Губи	Кутники губ опущені	Кутники губ припідняті
Форма очей	Очі відкриті або звужені	Очі звужені	Очі широко відкриті	Очі прищурені або відкриті
Яркість очей	Очі блищать	Очі тьмяні	Блиск очей на виражений	Очі блищать
Положення брів	Брови зсунуті до перенісся	Брови підняті вверх
Кутики брів	Зовнішні кутики брів підняті вверх	Внутрішні кутики брів підняті вверх
Чоло	Вертикальні складки на чолі і переніссі	Горизонтальні складки на чолі
Рухомість обличчя і його частин	Обличчя динамічне	Обличчя нерухоме	Обличчя динамічне

Правильне трактування невербальної комунікації передбачає врахування таких чинників:

— конгруентність слів та невербальних сигналів. Якщо слова і жести не конгруентні, люди більше довіряють невербальній комунікації, ніж вербальній;

— контекст, у якому функціонують невербальні сигнали. Йдеться про те, що один жест може мати різне тлумачення за різних ситуацій, обставин;

— сукупність невербальних сигналів. Оскільки жести, як і слова, можуть мати кілька значень, висновок слід робити, спираючись не на один невербальний сигнал, а на їх сукупність;

— індивідуальні, психофізіологічні властивості людини (стан здоров'я та його вплив на використання невербальних сигналів);

— соціальний статус людини в суспільстві, а також її соціальні ролі. Роль може бути справжньою або удаваною, обраною для маскування;

— національні та регіональні особливості невербальної комунікації;

— власний стан і досвід. Застосовувати їх слід обережно, трактуючи невербальні сигнали співрозмовника.

Таблиця

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СТРАТЕГІЇ, ТАКТИКИ СПІЛКУВАННЯ	\|	Вияв емоцій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.