Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Спеціальні цементи

Лекції 2.7, 2.8. Різновиди портландцементу.

Модуль 1.2. СПЕЦІАЛЬНІ цементи

Диференціація вимог до спеціальних цементів.За майже 200 літню історію існування портландцементу він проник в основні сфери людської діяльності.

Так, портландцемент застосовується у:

- житловому будівництві;

- промисловому будівництві;

- дорожньому будівництві;

- аеродромному будівництві;

- гідротехнічному будівництві;

- нафто- газодобуванні;

- виготовленні будівельних виробів: (вироби для захисту від радіоактивного випромінювання, вироби для гідроспоруд та конструкцій і т.д.).

Оглянувши наведений перелік, можна легко уявити, що для конкретних умов застосування та експлуатації портландцементу можуть висуватись конкертні вимоги до портландцементу та виробів на його основі. Так, це може бути:

- висока естетичність;

- морозостійкість;

- корозійна стійкість;

- низьке тепловиділення;

- висока інтенсивність набору міцності;

- водостійкість;

- безусадковий характер тверднення;

- висока щільність.

Оскільки застосування чистого портландцементу є економічно не вигідним, а інколи і не забезпечує необхідних вимог по застосуванню, розроблені і широко застосовуються різновиди портландцементу, які забезпечують всі вищенаведені вимоги і при цьому сприяють вирішенню екологічних проблем та знижують собівартість будівництва.

Портландцемент з добавкою шлаку.Шлаки - відходи, що утворюються за умов високих температур внаслідок фізико-хімічної взаємодії компонентів вихідних твердих матеріалів (палива, руди, плавнів) та газового середовища. Серед промислових відходів посідають одне з перших місць, поступаючись лише відходам гірничодобувної промисловості.

В залежності від кількості добавки шлаку портландцементи поділяються: портландцемент з добавкою шлаку (до 20 %) та шлакопортландцемент (до 80 %), які отримують під час сумісного подрібнення портландцементного клінкеру з гранульованим доменним або електротермофосфорним шлаком з додаванням необхідної кількості гіпсу.

На властивість шлакопортландцементу впливає й мінералогічний склад клінкеру, який бажано застосовувати з підвищеним вмістом вільного СаО (до 5-7%), а також:

- 50-60 % - С3S, 8-10 % С3А для основних шлаків;

- понад 60 % С3S для кислих шлаків.

Найістотніше на міцність шлакопортландцементу впливають тонкість помелу, а також схема помелу в залежності від виду шлаку. Найбільш розповсюджений в Україні двоступінчатий помел шлаку, при якому спочатку виконується помел клінкеру, а потім його сумісний помел зі шлаком (бажано для основних шлаків). Для кислих шлаків застосовується одноступінчатий помел. Гіпс у ШПЦ є не тільки регулятором терміну тужавлення, але й активізатором тверднення шлаку.

Густина ШПЦ коливається в межах 2,8-3,0 г/см3, зменшуючись у міру збільшення кількості шлаку. Середня густина в не ущільненому стані становить 900-1200 кг/м3 а в ущільненому - 1400-1700 кг/м3. Водопотреба ШПЦ дещо менша ніж ПЦ, а водовідокремлення дещо більше. Із збільшенням питомої поверхні водовідокремлення зменшується. ШПЦ тужавіють повільніше і поділяються на марки 300, 400, 500. Характеризуються відносно повільним ростом міцності в початковий період тверднення, однак в пізні строки тверднення, коли в реакцію вступає основна частина шлаку, міцність їх зростає і навіть може переважати міцність ПЦ тієї ж марки. Для ШПЦ характерний високий темп наростання міцності при обробці гарячою парою, причому на відміну від ПЦ міцність пропарених зразків у віці 28 діб перевищує міцність зразків природного тверднення в 1,5 - 2,0 рази.

При знижених температурах звичайний ШПЦ твердне значно повільніше, ніж ПЦ. Оскільки швидкотверднучий ШПЦ має високу питому поверхню, то зберігати його більше 2-х тижнів не рекомендується. Окрім того, введеня шлаку в ПЦ з високим вмістом вільного СаО усуває нерівномірність зміни об'єму. Усадочні деформації наближені до звичайного ПЦ, швидкотверднучий ШПЦ характеризується високими усадочними деформаціями (0,6-0,7 мм/м через 3 місяці) і тому не повинен застосовуватись там, де ставляться вимоги до усадки.

Тепловиділення звичайного ШПЦ менше, а швидкотверднучого ШПЦ - таке саме, як і в ПЦ. ШПЦ виділяє мало Са(ОН)2 і тому характеризуються підвищеною жаростійкістю. Він може витримувати тривале нагрівання при 600-8000С. За МРЗ ШПЦ поступається ПЦ, витримує до 100 циклів, тому його не слід застосовувати в зоні змінного зволоження.

Важлива відмінність - підвищена стійкість до багатьох агресивних середовищ, зокрема м'яких і сульфатних вод.

Випускається сульфатостійкий ШПЦ на основі клінкеру з вмістом С3А в клінкері і Аl2O3 в шлаці не більше 8 % марок 300 та 400.

Підвищена сульфатостійкість пов'язана зі зниженням кількості Са(ОН)2, що зменшує можливість утворення етрінгіту, який викликає небезпечні деформації. ШПЦ показали підвищену стійкість в розчинах сульфату та хлориду магнію, а також проти лужної корозії, що виникає при взаємодії лугів цементу з активним кремнеземом.

Таким чином, ШПЦ слід застосовувати для бетонних та ЗБК, надземних, підводних і підземних споруд. Особливо ефективне його застосування в гідротехнічному будівництві (морському і річковому - Дніпровська, Каховська ГЕС); також ефективно застосовувати при будівництві масивних споруд та гарячих цехів.

Не рекомендується застосовувати ШПЦ у зоні змінного рівня води, а також у будівництві при низьких температурах без штучного обігрівання.

В усіх галузях ШПЦ економічні за пуцолановий і ПЦ таких самих марок.

Пуцоланові ПЦ (ППЦ).Активна мінеральна добавка (АМД) - це природні породи вулканічного або осадового походження, а також штучні силікатні матеріали, які в тонкоподрібненому вигляді під час замішування з водою самостійно не тверднуть, але здатні вступати у взаємодію з повітряним вапном при нормальній температурі з утворенням в'яжучих речових. За складом ці добавки належать до кислих.

АМД вводять у в'яжучі з метою підвищення їх водостійкості та наданню їм спеціальних властивостей.

Природні вулканічні (часто називають пуцоланами) - вулканічний попіл, вулканічний туф, трас, пемза. Вміст SiO2 в них коливається від 45 до 70 %.

Осадового походження - діатоміти, трепели, опоки, глієжі.

Штучні - глиніти, горілі породи, паливні золи та шлаки від спалювання кам'яного та бурого вугілля, сланців, торфу.

Загальна схема активності пуцолану заключається в наявності дефектів структури з зруйнованими ланцюгами SiO2, який при потраплянні в розчин з вільними іонами СаО вступають в реакцію з утвореннями водонерозчинних гідросилікатів кальцію.

ППЦ називають в'яжучі, що отримують під час сумісного (або окремого з наступним змішуванням) помелу ПЦ клінкеру, кислої мінеральної добавки та гіпсу.

Залежно від виду добавки її вміст в ППЦ може змінюватись. Чим активніша добавка, тим менше її вводять: осадові - від 20 до 30 %, вулканічні та глиніти, глієжі і золи - від 25 до 40 %. Найраціональніше застосовувати високоактивні добавки, оскільки велика кількість малоактивної добавки, необхідна для повного зв'язування вапна, значно знижує міцність ПЦ.

Оскільки реакція пуцоланізації відбувається тільки у вологому середовищі, повітряне твердення в ранні строки, протипоказане.

Властивості ППЦ відрізняються від ПЦ і залежать від виду добавки пуцолани.

густина ППЦ дещо нижча за густина ПЦ і становить 2,7-2,9 г/см3. Середня густина в не ущільненому стані дорівнює 800 - 1100, а в ущільненому - 1200 - 1500 кг/м3, причому для добавок із осадового походження вона менша, ніж для ПЦ із добавками вулканічного походження.

Водопотреба ППЦ із осадовими добавкаим значно вища (до 35 %), а з вулканічними - майже така ж, як і для звичайних ПЦ, висока водопотреба призводить або до збільшення дози води, або до збільшення витрати ППЦ для збереження потрібної рухливості бетонної суміші. Водовідокремлення у ППЦ нижче, ніж у звичайного ПЦ, а за строками тужавлення вони не відрізняються. Клінкери з підвищеним вмістом вапна дають ППЦ, що характеризуються рівномірністю зміни об'єму. Це пояснюється тим, що під час тверднення такого цементу активні добавки зв'язують вапно в гідросилікати кальцію.

Бетони на ППЦ характеризуються підвищеною усадкою і набуханням. Це зумовлено підвищеною кількістю у цементному камені гелевидної складової, і по-друге, значно більшою кількістю розгалужених капілярних пор через підвищену його водопотребу. ППЦ мають марки 300 та 400 і за темпом наростання міцності вони відстають (особливо в ранні терміни тужавлення) від звичайного ПЦ. Надалі, під час тверднення у воді міцність ППЦ підвищується й нерідко переважає міцність вихідного ПЦ не тільки на згин, а й на стиск. Обробка гарячою парою сильніше інтенсифікує ППЦ, ніж звичайний, оскільки прискорюється протікання пуцоланової реакції. При знижених температурах тверднення практично припиняється, тому застосовувати їх взимку не рекомендується.

До негативних властивостей ППЦ належать також їх відносно низька морозостійкість, низька стійкість проти змінного зволоження-висушування. Для підвищення повітростійкості ППЦ слід витримати тривалий час у водному середовищі (особливо на осадових породах).

ППЦ характеризується меншим тепловідділенням ніж звичайний і його величину не можливо розрахувати (її визначають експериментально). Внаслідок зниженого тепловиділення цей ППЦ використовують при масивному гідротехнічному бетонуванні. Такі бетони мають підвищену водонепроникність завдяки набуханню гелевих складових. Висока водонепроникність, а також зв'язування значної кількості вапна низькоосновні гідросилікати забезпечують підвищену стійкість ППЦ у м'яких водах. Також стійкішим ППЦ виявляється і в сульфатних водах, оскільки в його складі мало Са(ОН)2 та високоосновних гідроалюмінатів, які реагують з гіпсом, утворюють етрінгіт. При цьому обмежується коло мінеральних добавок, а в складі клінкеру повинно бути не більше 8 % С3А. Органічні та мінеральні кислоти, а також вугільна кислота руйнують ППЦ так само, як звичайний ПЦ.

ППЦ рекомендується застосовувати для бетонних і залізобетонних конструкцій, підводних і підземних частин споруд, особливо, коли необхідні підвищена стійкість проти дії м'яких і сульфатних вод і водонепроникність. Бажано застосовувати ППЦ і для наземних конструкцій, що перебувають в умовах підвищеної вологості, але не піддаються частому заморожуванню.

Можна використовувати ППЦ у збірних конструкціях, що піддаються пропарюванню та автоклавуванню.

ППЦ у підводних і підземних спорудах у середовищі із сульфатною агресією є кращим за сульфатостійкий ПЦ. Однак, якщо споруда знаходиться в зоні зі змінним рівнем агресивних вод, то застосовувати можна тільки сульфатостійкий ПЦ.

Не рекомендується застосовувати ППЦ у районах з сухим кліматом, у цехах із зниженою вологістю повітря, спорудах, що піддаються систематичному заморожуванню і розмороженню, зволоженню та висушуванню, а також використовувати при знижених температурах (нижче 100С) без штучного обігрівання.

Швидкотверднучий цемент.ШТЦ відрізняється від звичайного ПЦ темпами наростання міцності в ранні строки тверднення. При випробуванні в віці трьох діб вони повинні мати границю міцності на згин відповідно не менше 4 та 4,5 а на стиск 25 та 28 МПа. ШТЦ становить 7 % від загальної кількості цементу. Окрім того, існує випуск особливо швидкотверднучих ОШТЦ і високоміцних марок 550 та 600. Основні властивості забезпечуються завдяки правильному підбору складу клінкеру. Для отримання високоалітового клінкеру необхідно мати високо реакційну сировину яка трапляється досить рідко і дозволяє отримати вміст аліту 75-85 % без додаткового підвищення температури випалювання та надтонкого подрібнення.

Окрім того, важливим є питома поверхня та гранулометричний склад цементу, який повинен мати залишок на ситі 008 мм не більше 3 %, а інколи на ситі 004 мм не більше 10 %. Але налишкове подрібнення шкідливе для загальнобудівельних властивостей (морозостійкість, деформативність, сульфатостійкість, водопотреба).

Введення активних мінеральних добавок визначається тим, який цемент потрібно отримувати. Для ШТЦ допускається введення до 10 % АМД або до 15 % доменного шлаку. В ОШТЦ введення добавок не дозволяється, оскільки вони знижують міцність в ранні строки. У високоміцні цементи бажано вовдити 5-8 % АМД, яка збільшує швидкість гідролізу і гідратації, створює резерв гідросилікатові, забезпечує рівномірне наростання міцніості. Кількість гіпсу, яку добавляють при помелі у високоміцні цементи залежить від фазового складу клінкеру і дисперсності цементу.

Модифікація клінкеру „легуючими добавками” полягає у введенні у сировинну суміші невеликих кількостей сульфатів, галогенів, оксидів марганцю, міді, фосфатів.

ШТЦ і високоміцні цементи у наш час широко застосовують в промисловості. Вони підвищують марку бетону, що приводить до зменшення маси виробів та економії бетону на 8-30 %, сталі - до 15 % і зниження вартості виробів на 3-15 %. Особливо ефективно застосування високоміцних цементів в армоцементних і керамзитобетонних, а також у попередньо напружених конструкціях. Під час використання ШПЦ з'являється реальна можливість скоротити виробничий цикл, збільшити оборотність форми. Вироби на ШТЦ і ММЦ рекомендується пропарювати при температурі не вище 800С. Цикл пропарювання скорочується на 4-5 годин, замість 8-10 год при використанні бетонів на звичайних цементах.

Надшвидкотверднучі цементи і цементи з використанням кристалізаційних добавок (крентів) дають змогу повністю відмовитись від пропарювання виробів на заводах збірного залізобетону, замінивши його попереднім твердненням протягом 1-1,5 діб.

Під час застосування швидкотверднучих і високоміцних цементів потрібно враховувати їх високу чутливість до перевезень і тривалого зберігання. Високоміцні тонкодисперсні цементи марки 600 і вище доцільно використовувати протягом трьох тижнів після їх виготовлення.

Тампонажні цементи.Тампонажні цементи застосовуються в розвідувальному й експлуатаційному бурінні нафтових і газових свердловин для відокремлення нафто- і газоносних шарів від водоносних. У свердловину занурюється колона труб меншого діаметру ніж свердловини. Затрубний простір, що утворився, спочатку промивають глинистим розчином, який витісняється цементом.

У зв'язку з тим, що свердловини різко відрізняються за умовами експлуатації, до цементів, що застосовуються для тампонування, ставляться різні вимоги. Загальна вимога - добра плинність при мінімальній кількості води. Плинність цементного тіста з 50% води повинна становити не менше 180 мм. Початок тужавлення тампонажних цементів повинен наступати не раніше закачування його в свердловину. Інтервал між початком і кінцем тужавлення повинен бути мінімальним. Через 48 годин після тампонування розкривають нафтоносний шар, цемент до цього часу повинен набути певної міцності (не менше 3,5 МПа). Тампонажні цементи повинні мати стійкість проти сольової агресії, оскільки пластові води ряду родовищ характеризуються високою концентрацією хлоридів, сульфатів, сульфідів і достатньою пластичністю, щоб при перфорації отворів у них не утворились тріщини. Також вони повинні бути газо та водонепроникними. Велике значення для тампонування має густина розчину, яка повинна бути такою, щоб розчин легко витісняв глинистий розчин із свердловини. Однак, під час буріння надглибоких свердловин, коли цементний розчин піднімається на 1500-2000 м, вона повинна бути якомога меншою. Тампонажні цементи експлуатуються за різних температурних умов. Розрізняють „холодні” свердловини з температурою до 40, „гарячі” - 40-75 і „над гарячі” свердловини - понад 75 0С. Високі температури в свердловинах супроводжуються надвисоким тиском: у свердловинах глибиною до 7000 м температура перевищує 2000С, а тиск - 100 МПа.

Існують наступні різновиди тампонажних цементів:

- тампонажний ПЦ;

- обважений тампонажний ПЦ, що забезпечує підвищення густини цементного тіста;

- піщаний тампонажний ПЦ із підвищеними корозійною та термостійкістю;

- солестійкий тампонажний ПЦ;

- низькогігрокопічний тампонажний ПЦ із підвищеною стійкістю при тривалому зберіганні.

Залежно від умов експлуатації всі різновиди ТПЦ поділяються на ПЦ для холодних свердловин, що випробовуються при 22+20С, і для гарячих свердловин - при температурі 75+30С.

Тонкість помелу тампонажних ПЦ для холодних свердловин повинна бути такою, щоб крізь сито 008 мм проходило не менше 85 % взятої наважки.

Початок тужавлення всіх різновидів ТПЦ для холодних свердловин повинен наступати через 2 год, а для гарячих - черз 1 год 45 хв з моменту замішування. Кінець тужавлення для ТПЦ для холодних свердловин повинен наступати - 10 год. Для всіх різновидів цементів для гарячих свердловин кінець тужавлення повинен наступати не пізніше чім через 5 годин. Розтічність ТПЦ для гарячих свердловин вищої категорії якості повинна бути не меншою за 210 мм, початок тужавлення - 1 час 45 хв, кінець - не пізніше 4 год 30 хв.

Для тампонування свердловин у тріщинуватих породах застосовують волокнистий ТПЦ, що містить 2-3 % азбесту або інші волокнисті добавки. У розширний ТПЦ для газових свердловин вводять 15 % каустичного магнезиту, під час гідратації якого об'єм цементного каменю зростає на 0,1-0,2 %.

Сульфатостійкий ПЦ.Передбачено випуск наступних видів сульфатостійких ПЦ:

- сульфатостійкий ПЦ;

- сульфатостійкий ПЦ з АМД;

- сульфатостійкий ШПЦ;

- пуцолановий ПЦ.

Для сульфатостійкого ПЦ суворо регламентується мінералогічний склад клінкеру. В обох видах ПЦ вміст С3А не повинен перевищувати 5, а сума С4AF - 22 %. Вміст С3S повинен не перевищувати 50%. Високий вміст С3А в цементі призводить до гідросульфоалюмінатної корозії, яка відбувається особливо, якщо в складі цементу є велика кількість вільного Са(ОН)2.

Поряд з високою стійкість проти сульфатної агресії сульфатостійкий ПЦ має знижене тепловиділення завдяки обмеженій кількості таких високоекзотермічних мінералів як С3S та С3А.

Пропарювання і особливо автоклавна обробка позитивно впливають на підвищення сульфатостійкості, але водночас знижує морозостійкість та водонепроникність.

Сульфатостійкий ПЦ призначають для бетонних і ЗБК, гідротехнічних споруд, що піддаються дії сульфатних вод за умов змінного зволоження і висушування, заморожування і розморожування. Якщо ж конструкції експлуатуються у підводних і підземних частинах споруд, що піддаються сульфатній агресії, то доцільно застосовувати пуцолановий ПЦ, або сульфатостійкий ШПЦ.

ПЦ для бетону дорожніх та аеродромних покриттів.Поряд з асфальтобетоном для покриття автомобільних доріг широко застосовується цементний бетон.

Цемент для дорожнього покриття перебуває в складних умовах експлуатації: він піддається змінно діючому навантаженню від транспорту, що рухається, у ньому виникають деформації від нагрівання сонцем і дії вихлопних газів, поперемінного заморожування та розморожування, зволоження і висихання. Тому такий бетон, у порівнянні із звичайним, повинен мати підвищену морозостійкість, стійкість проти стихаючої і ударної дії, малу усадку, підвищену міцність на розтяг і згин.

Оскільки більшість факторів, що діють на бетон, багатократно повторюються, великого значення набуває витривалість або границя стомлюваності бетону.

Залежить вона від структури і вмісту цементного каменю. Дослідженнями встановлено, що границя стомлюваності цементного бетону становить 50-55 % ганиці міцності на стиску, 30- 70 % границі міцніості на згин, тобто якщо багатократне навантаження перевищить 0,50-0,55 Rст, то матеріал зруйнується. Щоб збільшити витривалість бетону, підвищують однорідність цементного каменю, застосовують цементи із підвищеним вмістом алюмоферитів, використовують ПАР, збільшують витрату цементу на 1 м3. Знижують витривалість бетону пропарюванням, добавленням прискорювачів тверднення, таких як хлорид кальцію, підвищений вміст С3А.

Цемент для доріг повинен містити підвищену кількість С3S і С4AF, не більше 8 % С3А. Не дозволяється вводити інертні і активні мінеральні добавки, за винятком доменного гранульованого шлаку. Під час помелу в цемент для дорожнього будівництва вводять пластифікуючі або гідрофобно-пластифікуючі добавки, які підвищують морозостійкість, витривалість, знижують водоцементне відношення.

Початок тужавлення цементу повинен наступати не раніше ніж через 2 години після замішування. Така вимога пов'язана з тим, що при будівництві доріг бетонну суміш перевозять на значні відстані. За механічною міцністю цемент для бетону для дорожніх та аеродромних покриттів повинен відповідати маркам 400 і 500.

Цементи для азбоцементних виробів.Для виготовлення азбоцементних виробів застосовують азбоцементні суспензії з невисоким вмістом твердої фази. Відношення Т:Р у суспензії становить 0,06-0,20. Така суспензія повинна мати добру фільтрувалдьність, для чого потрібна невисока дисперсність цементу. В той же час, частки цементу повинні бути настільки дрібними, щоб досить швидко гід ратуватися і добре утримуватися волокнами азбесту, тому в цементі обмежується кількість дрібних (менше 5 мкм) та крупних (60-80 мкм) фракцій. Тонкість помелу цього цементу характеризується питомою поверхнею не менше 2200 і не більше 3200 см2/г.

Також регламентується мінералогічний склад цементу, в якому обмежується вміст С3А (від 3 до 8%) та мінімальний вміст С3S - 52, % а вільного вапна менше 1 %. Цемент не повинен містити мінеральних активних або інертних добавок. Початок тужавлення повинен наступати не раніше ніж через 1 год 30 хв з моменту замішування. Випускаються марки 400 та 500.

Білий та кольорові ПЦ.За умов сучасного індустріального будівництва гостро постає проблема оздоблювальних робіт, оскільки здійснюють кольорове оформлення при домобудівництві. Загальний обсяг виробництва білого цементу складає 2-5 % від звичайного ПЦ, проте ця величина за останні роки досить інтенсивно збільшується.

Звичайний ПЦ має сіре забарвлення, в основному через наявність оксидів заліза в шихті. На забарвлення пц негативно впливають також оксиди марганцю. Особливо помітним це стає при зменшенні вмісту заліза у клінкері. У кращих зразках білого ПЦ міститься не більше ніж 0,25-0,35 % Fe2O3 і 0,005-0,0015 % MnO, хоча в багатьох випадках ПЦ досить високої білизни утворюється навіть якщо в ньому міститься до 1,0% Fe2O3 і до 0,25 % MnO.

Вперше білий ПЦ було випущено ще в 1910 році. Як сировинні компоненти застосовують малозалізисті карбонатні породи , що містять для класу А 0,15, для класу Б - 0,25 Fe2O3. Такі породи трапляються в Україні. Дефіцитними є глинясті компоненти, що містять не більше ніж 1 % оксидів заліза. Можуть використовуватись каолін первинний, відходи збагачення каоліну, напівкислі вогнетривкі глини, туфогенні породи. Для підвищення силікатного модуля глинистих матеріалів застосовують дрібнозернисті білі кварцеві піски, відходи кварцевого піску, що отримуються під час збагачення каолінів.

Важливим також є помел клінкеру, якщо його виконувати в звичайних млинах зі стальними плитами і металевими мозольними тілами, то станеться присадка заліза і вміст Fe2O3 досягне 0,2-0,3 %. Різко (втричі) збільшиться вміст марганцю.

Тому сировинні млини футерують особливо міцними і зносостійкими пісковиками, а помел проводять із застосуванням високо глиноземистих уралітових куль.

Певні труднощі виникають і під час випалювання клінкеру, що повязується з особливостями протікання процесів клінкероутворення, тому випалювання доводиться проводити при температурі 1600 0С. Окрім того, в шихту потрібно вводити мінералізатори. Обертові печі не можна футерувати хромомагнезитовими вогнетривами, що містять такий інетнсисвний хромофор, як Cr2O3. Тому печі футерують тільки магнезитовою цеглою, стійкість якої дорівнює 100 діб. Не дивлячись на перераховані заходи, навіть найвищої якості білий клінкер буде мати зеленуватий відтінок і вимагає додаткових заходів по відбіленню.

Помел клінкеру здійснюється уралітовими кулями або кулями хромонікелієвої сталі. Для інтенсифікації помелу вводять ПАР. У процесі помелу добавляють гіпс та діатоміт, який запобігає в подальшому висолоутворенню (особливо в кольорових продуктах).

Наведіть переваги застосування шлакопортландцементів.

Назвіть особливості технології виробництва білого портландцементу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тверднення портландцементу	\|	Лекція 2.9. Глиноземистий цемент

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.