Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Дипломатичні представництва та спеціальні місії

Дипломатичне представництво – це орган зовнішніх зносин акредитуючої держави, що утворений на території держави перебування з метою підтримання дипломатичних відносин між цими державами.

Заснування дипломатичних представництв здійснюється за спільною згодою акредитуючої держави та держави перебування, що виражається у формі договорів про встановлення дипломатичних відносин, спільного комюніке, обміну нотами тощо.

Загальні засади організації, діяльності та правового статусу дипломатичних представництв визначаються Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р. Внутрішні організаційні питання діяльності представництва регулюються національним законодавством акредитуючої держави. Зокрема, питання діяльності дипломатичних представництв України регулюються Законами України “Про дипломатичну службу” та “Про дипломатичні ранги України”, Положенням про дипломатичне представництво України за кордоном, затвердженим Розпорядженням Президента України від 22.10.1992 р. №166/92-рп та іншими актами законодавства.

У сучасному міжнародному праві розрізняються такі види дипломатичних представництв:

· посольство – представництва вищого рівня, що очолюються надзвичайними і повноважними представниками;

· постійні місії – представництва, що очолюються надзвичайними і повноважними посланниками;

· інші офіційні представництва, що мають специфічний статус, але прирівнюються до посольств чи постійних місій. Такими представництвами, наприклад, є нунціатури (представництва Ватикану), а також верховні комісаріати, якими обмінюються між собою держави-члени Британської співдружності.

Усі дипломатичні представництва, незалежно від виду, мають рівний офіційний статус, однакові привілеї та імунітети.

До функцій дипломатичного представництва відносяться:

1) представництво акредитуючої держави у державі перебування;

2) захист у державі перебування прав акредитуючої держави та її громадян в межах, дозволених міжнародним правом;

3) ведення переговорів з державою перебування;

4) з’ясування всіма законними засобами умов і подій в державі перебування і повідомлення про них власному уряду;

5) заохочення дружніх відносин між обома державами і співробітництва між ними у різних сферах;

6) виконання консульських функцій, якщо у державі перебування не утворені консульські установи акредитуючою держави.

Місце розташування дипломатичного представництва визначається за погодженням акредитуючої держави та держави перебування. У переважній більшості випадків дипломатичні представництва розташовуються у столиці держави перебування, хоча можливі і винятки. Наприклад, столицею Нідерландів є м. Амстердам, хоча дипломатичні представництва зарубіжних держав розташовуються у м. Гаазі (т.зв. „дипломатична столиця”).

Штат дипломатичного представництва складається з голови представництва, дипломатичного, адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу.

Голова дипломатичного представництва очолює його роботу і є єдиною особою, яка на постійній основі представляє власну державу у відносинах з державою перебування.

Вперше поділ глав дипломатичних представництв на ранги був передбачений Віденським регламентом 1815 р. Ст. 14 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. передбачає поділ глав дипломатичних представництв на три класи:

· клас послів і апостольських нунціїв;

· клас посланників і апостольських інтернунціїв;

· клас повірених у справах (тимчасових та постійних).

Посли, посланники, нунції та інтернунції акредитуються при главі держави перебування, а повірені – при міністрі закордонних справ. Крім того, тимчасові повірені можуть заміщати голову дипломатичного представництва у випадку тимчасової неможливості голови виконувати свої обов’язки. Щоправда, у сучасних міжнародних відносинах клас тимчасових та постійних повірених у справах зустрічається відносно рідко, а клас посланників та апостольських інтернунціїв – ще рідше.

Названі класи юридично рівні, і різниця між ними може мати місце лише у питаннях церемоніалу та дипломатичного протоколу. Клас, до якого повинен належати голова представництва визначається акредитуючою державою та державою перебування, як правило, на засадах взаємності.

Призначення голови дипломатичного представництва здійснюється у відповідності із загальноприйнятою у практиці міжнародних відносин процедурою, яка включає такі стадії:

1. Запит агреману – згоди держави перебування на призначення конкретної особи в якості голови дипломатичного представництва. Держава може відмовити у видачі агреману як з поясненням, так і без пояснення причин такої відмови.

2. Видання на підставі одержаного агреману національного акту про призначення цієї особи на посаду голови дипломатичного представництва. Надзвичайний і Повноважний Посол України призначається на посади та звільняється з посади Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України. Укази Президента України з цих питань скріплюються підписами Прем’єр-міністра України та Міністра закордонних справ України. Міністр закордонних справ України вносить Президенту України подання щодо кандидатур про призначення на посади Надзвичайного і Повноважного Посла України, після консультацій в Комітеті Верховної Ради України у закордонних справах щодо кандидатур на ці посади. Міністр закордонних справ України проводить консультації щодо кандидатур на черговому засіданні Комітету Верховної Ради України у закордонних справах. Посланник призначається указом Президента України за поданням Міністра закордонних справ України в разі отримання згоди (агреману) на це призначення іноземної держави, до якої він призначається. Повірений у справах України призначається наказом Міністра закордонних справ України.

3. Видання на підставі рішення про призначення особи головою дипломатичного представництва вірчих документів, які містять звернення до держави перебування з проханням вірити усім діям, усним та письмовим актам голови дипломатичного представництва. Такими вірчими документами є вірчі грамоти та вірчі листи. Вірчі грамоти вручаються послу чи посланнику. Вірчі грамоти підписуються Президентом України і скріплюються Міністром закордонних справ. Вірчий лист від імені Міністра закордонних справ України вручається повіреному у справах України.

4. Вручення вірчих документів компетентним органам держави перебування. Після прибуття посла або посланника вірчі грамоти вручаються главі держави, а після прибуття повіреного у справах вірчий лист вручається міністру закордонних справ країни перебування. Після вручення вірчих документів голова дипломатичного представництва приступає до виконання своїх обов’язків. Однак у деяких країнах голова дипломатичного представництва може приступати до виконання своїх повноважень і раніше. Так, у Великобританії одразу після прибуття акредитований глава іноземного дипломатичного представництва вручає копії вірчих документів до Секретаріату в іноземних справах та справах Співдружності (аналог МЗС) і з цього моменту приступає до виконання своїх повноважень, а оригінал вірчих документів може вручати значно пізніше, оскільки королева часто, іноді до місяця, відсутня у Лондоні.

Акредитуюча держава може призначити голову дипломатичного представництва в одну чи декілька держав одночасно (за сумісництвом), якщо проти цього не заперечує жодна держава. Крім того, за згодою держави перебування дві чи більше акредитуючих держав можуть призначити спільного главу дипломатичного представництва. Так, дипломатичні інтереси за кордоном Князівства Ліхтенштейн представляє Швейцарія, а Князівства Монако – Франція.

Повноваження голови дипломатичного представництва можуть бути припинені з ініціативи як акредитуючої держави, так і держави перебування. Підставами припинення повноважень голови дипломатичного представництва є:

· відкликання акредитуючою державою;

· оголошення голови дипломатичного представництва небажаною особою (persona non grata) у державі перебування;

· оголошення стану війни між державами;

· розрив дипломатичних відносин між державами;

· припинення існування однієї з держав як суб’єкта міжнародного права.

Специфічною і малопоширеною підставою припинення повноважень глави дипломатичного представництва монархічних держав є смерть або усунення від влади монарха. Припинення ж повноважень глави держави з республіканською формою правління не визнається підставою припинення повноважень глави дипломатичного представництва. В той же час у низці європейських демократичних монархій (Данія, Нідерланди, Швеція) смерть монарха також не розглядається в якості підстави припинення повноважень глав дипломатичних представництв.

Документом, що підтверджує припинення повноважень голови дипломатичного представництва є відклична грамота (відкличний лист), який видається і вручається у тому ж порядку, що і вірчі документи. Останнім часом склався звичай, згідно з яким відкличні документи на попереднього главу дипломатичного представництва вручаються одночасно з вірчими документами новопризначеного глави.

Дипломатичний персонал представництва складають його голова та члени, що мають дипломатичний ранг. Ст. 1 Закону України “Про дипломатичні ранги України” передбачають встановлення таких дипломатичних рангів:

· Надзвичайний і Повноважний Посол;

· Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу;

· Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу;

· радник першого класу;

· радник другого класу;

· перший секретар першого класу;

· перший секретар другого класу;

· другий секретар першого класу;

· другий секретар другого класу;

· третій секретар;

· аташе.

Працівники дипломатичного персоналу (дипломатичні агенти) призначаються міністерством закордонних справ акредитуючої держави без погодження з державою перебування, за винятком військового аташе, який в силу існуючого звичаю призначається після отримання неофіційної згоди держави перебування. Ст. 8 Віденської конвенції про дипломатичні зносини передбачає, що працівники дипломатичного персоналу повинні бути, як правило, громадянами акредитуючої держави. Громадяни держави перебування можуть входити до складу дипломатичного персоналу лише за погодженням з цією державою. Проте, більшість держав більш жорстко визначають питання громадянства працівників дипломатичного персоналу своїх представництв. Зокрема, відповідно до ст. 9 Закону України “Про дипломатичну службу” дипломатичними працівниками можуть бути лише громадяни України.

Строк перебування дипломатичних працівників на посаді визначається законодавством акредитуючої держави і, як правило, складає 3-5 років. Відповідно до ст. 21 Закону України „Про дипломатичну службу” довготермінове відрядження дипломатичних працівників триває, як правило, до чотирьох років у державах з нормальними кліматичними умовами та стабільною політичною ситуацією і до трьох років у державах з важкими кліматичними умовами або складною політичною ситуацією.

Поряд із терміном “дипломатичний персонал”, у практиці міжнародних відносин вживається термін “дипломатичний корпус”. Дипломатичний корпус у широкому розумінні означає дипломатичний персонал усіх представництв іноземних держав, акредитованих у певній країні, а у вузькому – сукупність глав усіх акредитованих дипломатичних представництв. Дипломатичний корпус очолюється дуаєном (старшиною), тобто головою дипломатичного представництва вищого класу, раніше акредитованим у державі перебування. Однак у багатьох державах склався звичай, згідно з яким дуаєном є апостольський нунцій незалежно від строку його перебування у цій державі. Держава перебування регулярно видає Список дипломатичного корпусу, до якого заносяться відомості про глав акредитованих іноземних дипломатичних представництв, їхній клас, час перебування на посаді. До Списку також включаються відомості про сімейний стан голови дипломатичного представництва, про його дружину та повнолітніх неодружених дочок, якщо такі прибули разом з ним. Список очолює дуаєн, далі відповідно до класу ідуть прізвища глав дипломатичних представництв у франкомовному алфавітному порядку назв акредитуючих держав. Цей список не містить конфіденційної інформації, тому є відкритим до розповсюдження і часто буває у вільному продажу.

Адміністративно-технічний персонал дипломатичного представництва складається з завідуючого канцелярією, перекладачів, діловодів, бухгалтерів тощо. До обслуговуючого персоналу відносяться водії, швейцари, охоронники, прибиральники, кухарі, домашні працівники і т.п. Адміністративно-технічний та обслуговуючий персонал дипломатичного представництва може формуватися як з громадян акредитуючої держави, так і з громадян держави перебування представництва.

Елементом правового статусу дипломатичного представництва та його персоналу є наявність дипломатичних привілеїв та імунітетів. Дипломатичні привілеї та імунітети являють собою сукупність особливих прав, які надаються зарубіжним дипломатичним представництвам та їх працівникам і зміст яких полягає у незастосуванні до них юрисдикції держави перебування.

Залежно від суб’єкта дипломатичних привілеїв та імунітетів розрізняються такі їх види:

· привілеї та імунітети дипломатичного представництва;

· привілеї та імунітети персоналу дипломатичного представництва (особисті привілеї та імунітети).

Виділяються наступні привілеї та імунітети дипломатичного представництва:

1. Право користуватися прапором і символікою акредитуючої держави. Це право реалізується як дипломатичним представництвом, так і його головою.

2. Недоторканність приміщення і обов’язок держави перебування належним чином охороняти приміщення, що використовуються для цілей представництва, в т.ч. резиденцію голови представництва. Органи влади держави перебування не вправі входити до цих приміщень інакше, як з дозволу голови дипломатичного представництва. Як самі приміщення, так і майно, що в них знаходиться, а також транспортні засоби не можуть бути піддані обшуку, огляду, арешту, реквізиції і виконавчим діям.

3. Недоторканність архівів, документів та офіційної кореспонденції представництва. На відміну від таємниці кореспонденції, що передбачається національним законодавством для фізичних та юридичних осіб (наприклад, ст. 31 Конституції України), ця недоторканність не може бути обмежена ні на підставі закону, ні за рішенням суду.

4. Свобода відносин з акредитуючою та іншими державами, включаючи використання криптографічних шифрів і дипломатичних кур’єрів. Щоправда, для встановлення та використання радіопередавальних пристроїв необхідна згода держави перебування.

5. Фіскальний імунітет, тобто звільнення дипломатичного представництва від сплати будь-яких податків і зборів, крім тих що представляють собою плату за надання конкретних видів послуг.

6. Митний імунітет, тобто звільнення дипломатичного представництва від сплати ввізного (вивізного) мита та митного огляду при ввезенні (вивезенні) товарів і транспортних засобів, призначених для офіційного використання представництвом.

До особистих дипломатичних привілеїв та імунітетів відносяться:

1. Особиста недоторканність – заборона арешту чи затримання у будь-якій формі дипломатичного агента органами влади держави перебування чи держави, через яку дипломатичний агент проїздить транзитом.

2. Недоторканність житла – приватні помешкання дипломатичного персоналу, їх речі та документи користуються такою ж недоторканністю, як і службові приміщення дипломатичного представництва.

3. Імунітет від судової юрисдикції:

а) імунітет від кримінальної юрисдикції. За винятком випадків позбавлення імунітету акредитуючою державою, дипломатичні агенти не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, а відповідні кримінальні справи визнаються непідсудними судам держави перебування;

б) імунітет від цивільної юрисдикції. Дипломатичні агенти не можуть бути відповідачами у цивільних справах, за винятком речових позовів щодо приватного рухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування і не використовується для потреб дипломатичного представництва; позовів у спадкових справах, якщо дипломатичний агент виступає як приватна особа, а не представник акредитуючої держави; а також позовів, що стосуються будь-якої професійної чи комерційної діяльності дипломатичного агента поза межами його офіційних функцій;

в) імунітет від адміністративної юрисдикції, тобто заборона притягувати дипломатичних агентів до адміністративної відповідальності за вчинені ними адміністративні правопорушення.

4. Фіскальний імунітет. Дипломатичні агенти звільняються від сплати усіх податків і зборів, за винятком непрямих податків, що включаються у вартість товарів чи послуг, податків на спадщину, рухоме і нерухоме майно, а також податків та зборів, що представляють собою плату за надання конкретних видів послуг

5. Митний імунітет. Дипломатичні агенти звільняються від сплати ввізного (вивізного) мита при переміщенні через митний кордон предметів, призначених для особистого споживання. Особистий багаж дипломатичного агента звільняється від митного огляду, якщо нема підстав вважати, що в ньому перевозяться предмети, ввезення чи вивезення яких заборонене.

Особистими дипломатичними привілеями та імунітетами користуються також члени сім’ї дипломатичного агента, якщо вони проживають разом з ним і не є громадянами держави перебування.

Працівники адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу та члени їх сімей, що проживають разом з ними і не є громадянами держави перебування, користуються обмеженими дипломатичними привілеями та імунітетами. Обсяг їх привілеїв та імунітетів завжди менший, ніж обсяг привілеїв та імунітетів дипломатичного персоналу. Так, члени адміністративно-технічного персоналу мають такі ж привілеї і імунітети, що і дипломатичний персонал, за винятком імунітету від цивільної та адміністративної юрисдикції за дії, вчинені не у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Члени ж обслуговуючого персоналу користуються імунітетом лише щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх обов’язків, та фіскальним імунітетом щодо отриманого заробітку.

Вчинення дипломатичним агентом або членом його сім’ї серйозного правопорушення чи недружніх дій щодо держави перебування може бути підставою для оголошення агента та (або) членів його сім’ї небажаною особою (persona non grata). У цьому разі акредитуюча держава зобов’язана відкликати таких осіб. Якщо протягом розумного строку таке відкликання не відбулося, вважається persona non grata позбулася дипломатичного імунітету і може бути притягнута державою перебування до юридичної відповідальності на загальних підставах як іноземний громадянин.

Імунітет дипломатичних агентів від юрисдикції держави перебування не звільняє їх від юрисдикції акредитуючої держави.

Спеціальна дипломатична місія – це тимчасова місія, яка за своїм характером представляє державу і направляється однією державою в іншу за згодою останньої для розгляду з нею певних питань або для виконання щодо неї певного завдання.

Правовий статус та засади діяльності спеціальних дипломатичних місій визначаються Конвенцією про спеціальні місії 1969 р.

Відповідно до цієї Конвенції можливе направлення однієї і тієї ж спеціальної місії у дві чи більше держави, а також спільної спеціальної місії двома чи більше державами.

Направлення спеціальної місії в іншу державу здійснюється за взаємною згодою держав, попередньо отриманою дипломатичними чи іншими каналами. Функції, повноваження, порядок та строк діяльності спеціальної місії визначається за домовленістю між направляючою та приймаючою державами.

Спеціальна місія може складатися з одного чи декількох представників направляючої держави. В останньому випадки призначається голова спеціальної місії. До складу спеціальної місії також може входити дипломатичний, адміністративно-технічний та обслуговуючий персонал.

Правовий статус спеціальної місії та представників, що входять до її складу, за окремими винятками подібний до статусу дипломатичного представництва та його персоналу. Проте, якщо головою спеціальної місії є глава направляючої держави, голова уряду чи міністр закордонних справ направляючої держави, їхній статус, в т.ч. привілеї та імунітети, прирівнюється не до статусу голови дипломатичного представництва, а до статусу глави іноземної держави, голови уряду чи міністра закордонних справ іноземної держави.

 


Читайте також:

  1. Арбітражний збір та витрати сторін у Морській арбітражній комісії при ТПП України
  2. Види друку. Глибокий, офсетний, високий та спеціальні види друку
  3. Дипломатичні аспекти оформлення й розвитку Русько-Литовського князівства.
  4. Дипломатичні привілеї та імунітети.
  5. Для надання першої допомоги при травмах у кабінеті (лабораторії) біології обов'язково треба мати аптечку, яка зберігається у спеціальній шафі з червоним хрестом на дверцятах.
  6. Договір доручення, комісії та управління майном.
  7. Договір доручення, комісії, управління майном.
  8. Етап 1. Визначення місії організації
  9. Етапи емісії облігацій
  10. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, іншого при­значенняподіляються на загальні та спеціальні.
  11. Комісії кооперативного контролю.




Переглядів: 6975

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Система органів зовнішніх зносин | Консульські установи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.015 сек.