• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Договір доручення, комісії, управління майном.

Договір доручення є однією з найпоширеніших підстав виникнення відносин представництва. За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договір доручення є консенсуальним, оскільки він вважається укладеним з моменту досягнення між сторонами згоди. Він передбачається сплатним, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір доручення — двосторонній, взаємозобов'язуючий, оскільки обов'язки покладаються як на одну сторону, так і на другу. Сторонами в договорі можуть бути юридичні і фізичні особи. Фізичні особи повинні бути дієздатними. Юридичні особи повинні діяти у відповідності зі спеціальною правоздатністю і можуть виступати стороною по договору доручення, якщо воно не виходить за її рамки. У ряді випадків повіреним може бути тільки особа, що володіє відповідною ліцензією, наприклад, у сфері обігу цінних паперів.

Предметом договору доручення є надання нематеріальних посередницьких послуг. Повірений зобов'язується здійснити зазначені дії, що є юридичне значимими, тобто тягнуть виникнення, зміну або зупинення прав і обов'язків у довірителя. Однак ці дії повинні бути правомірними, а також не пов'язаними з діями суто особистого характеру. Доручені дії можуть бути як разовими, так і мати систематичний характер.

Фактичні дії повіреного не включаються в предмет договору доручення, оскільки самостійного правового значення не мають і здійснюються лише в цілях реального виконання юридичних дій.

На підставі договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення. Договір доручення і довіреність є документами, які оформляються для належного виконання повіреним вказівок довірителя. Отже, договір доручення є юридичним фактом, на підставі якого виникає добровільне представництво.

Форма договору доручення підкоряється загальним правилам про форму правочинів та форму договору. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Договір доручення набирає чинності з моменту досягнення згоди сторонами та надання йому необхідної форми. Законодавством не встановлені обмеження по строку дії договору доручення. Строк дії договору залежить від характеру даного довірителем доручення. Строк договору повинен або співпадати зі строком дії довіреності, або перевищувати його. Укладення безстрокового договору означає, що сторони не визначили в договорі граничний строк його дії, але довіреність, яка видається, обов'зково повинна містити вказівку про строк. Якщо строк довіреності спливе, а нова довіреність не видана, хоча це передбачалося договором, то договір доручення припиняється.

Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Оскільки повірений діє від імені та в інтересах довірителя, то повірений пов'язаний наданими йому вказівками про порядок виконання доручення, умови та зміст правочину, який йому доручено вчинити. Повірений також не має права самостійно змінювати вказівки про спосіб і порядок виконання доручення, навіть і тоді, коли існує можливість укласти правочин на більш вигідних умовах, ніж ті, що містяться у вказівках довірителя. Однак, повірений має право відступити від вказівок довірителя лише у виключних випадках. Тобто, коли повірений в інтересах довірителя через обставини справи повинен відступити від вказівок довірителя та повірений не мав можливості заздалегідь запитати довірителя або не отримав в розумний строк відповіді на свій запит. Дещо відрізняються права повіреного, який діє як комерційний представник (див. ст. 243 ЦК). Так, довіритель може передбачити в договорі право відступати від вказівок довірителя, не запитуючи заздалегідь його згоди, за умови, що всі відступи робляться в інтересах довірителя. Однак, такий повірений зобов'язаний в розумний строк повідомити довірителя про допущені відступи, якщо інше правило про строки та способи повідомлення довірителя не встановлено договором.

Повірений повинен виконати дане йому доручення особисто.

Повірений має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові), якщо це передбачено договором або якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя. Повірений, який передав виконання доручення замісникові, повинен негайно повідомити про це довірителя. У цьому разі повірений відповідає лише за вибір замісника.

Повірений зобов'язаний:

1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення;

2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення;

3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором:

1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;

2) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.

Довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення.

Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Підстави припинення та наслідки припинення дії договору доручення студенти визначають самостійно на підставі ст. 1008, 1009.

Договір комісії відноситься до числа договорів про надання нематеріальних посередницьких послуг, головним чином при здійсненні торгових операцій. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Розходження між договорами комісії і доручення визначено в першу чергу тим, що договір доручення є договором про представництво, тобто повірений діє від імені довірителя на підставі доручення, у той час як договір комісії не породжує відносин представництва. Комісіонер діє, хоча й в інтересах комітента, але від власного імені, що виключає можливість виникнення відносин представництва.

Повірений, вступаючи у відносини з третьою особою, не стає стороною в правовідношенні між довірителем і третьою особою, не здобуває у відношенні для себе яких-небудь прав і обов'язків; комісіонер же, напроти, стає стороною в угоді із третьою особою, здобуває права й обов'язки. Особа, що укладає договір з комісіонером, сама не стає учасником договору комісії. Між нею і комісіонером існує самостійний договір, що підкоряється особливим правилам у залежності від того, який саме договір укладений.

Договір комісії є консесуальним, двостороннім, оплатним. Предметом комісійного доручення є правочин чи правочини, що комісіонер укладає з третіми особами за рахунок комітента.

Предметом договору комісії є діяльність комісіонера, тобто посередницька послуга, а не сама угода як результат діяльності комісіонера. Предметом договору можуть бути лише юридичні правочини, а не фактичні дії. Не можуть бути предметом договору комісії правочини, для здійснення яких необхідна особиста участь особи.

Сторонами договору комісії є комітент і комісіонер. Комітент — це особа, яка доручає в її інтересах і за її рахунок іншій особі вчинити певні угоди. Комісіонер — це особа, яка вчиняє угоди або інші юридичні дії від свого імені за рахунок комітента. Комісіонером можуть бути як громадяни, так і юридичні особи.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Договір комісії може бути укладений також з умовою щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Обмеження щодо асортименту товарів більш характерні для договорів комісії у підприємницької діяльності.

На комітента може бути покладений обов'язок не укладати з іншими особами аналогічних договорів комісії, іншими словами, може бути передбачена можливість виняткового права у комісіонера бути посередником певного комітента. При цьому комісіонер здобуває виключне право реалізації товару комітента, усуваючи тим самим можливу конкуренцію. Законом не передбачена заборона можливості бути посередником декількох підприємців, але підприємці можуть передбачити таку умову при укладанні договору.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну. Ціна в договорі комісії залежить від ціни, установленої комісіонером правочину. При здачі товару на комісію комітент за домовленістю з комісіонером встановлюють ціну на комісійний товар на підставі ринкового попиту.

Не слід плутати ціну договору комісії та суму комісійної винагороди. Сума комісійної винагороди звичайно визначається у відсотках від ціни угоди, але не впливає на ціну договору комісії. Розмір комісійної винагороди не відноситься до числа істотних умов договору комісії. Право комісіонера на одержання винагороди виникає після виконання доручення. Виплата комісійної винагороди комісіонеру є обов'язком комітента. Зазвичай комісіонер не відповідає перед комітентом за виконання угоди третьою особою. Комісіонер відповідає за дії третьої особи у тому випадку, якщо він добровільно прийме на себе перед комітентом поруку за виконання угоди третьою особою (ч. 2 статті, що коментується). Така порука, яку називають у договорі комісії делькредере, подібна по своїй природі з поручительством і приймається лише за додаткову винагороду з боку комітента. Делькредере застосовується, як правило, в операціях зовнішньої торгівлі.

Розмір комісійної винагороди за делькредере визначається погодженням сторін, якщо інше не встановлено законом.

Якщо договір комісії, не виконаний за обставин, що залежать від комітента, комісіонер зберігає право на винагороду. У разі розірвання або односторонньої відмови (як комітента, так і комісіонера) від договору комісії комісіонер не втрачає право на оплату за фактично вчинені ним дії. Здійснення обумовленого договором правочину в точній відповідності з указівками комітента та на найбільш вигідних для комітента умовах — це основні обов'язки комісіонера.

За згодою комітента комісіонер має право укласти договір субкомісії з третьою особою (субкомісіонером), залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом.

Усе майно, що знаходиться у комісіонера і надійшло до нього від комітента або придбане комісіонером для комітента, є власністю комітента, оскільки договір комісії є посередницьким договором. Комісіонер не здобуває на зазначене майно ніяких прав.Комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітентові.

Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Договір носить «триваючий» характер, тобто укладається на певний строк і для здійснення цілого ряду, а не однієї конкретної дії. За договором управління майном управитель повинний діяти від свого імені, обов'язково вказуючи, що він є управителем. Передача майна в управління не тягне переходу права власності на нього до управителя. Договір управління майном — реальний договір. Він вважається укладеним з моменту передачі майна управителю. Якщо договір управління підлягає державній реєстрації, він вважається укладеним з моменту його реєстрації (ч.І ст. 210 ЦК).

Договір управління майном є, за загальним правилом, оплатним. Сплатний договір також є взаємним договором.

Предметом управління може бути майно, що можливо відокремити та використовувати для здобуття будь-якої користі. Предметом договору можуть бути лише індивідуально визначені речі. В управління може бути передане і державне, і комунальне, і приватне майно.

Договір управління майном укладається в письмовій формі.

Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

В якості установника управління майном може виступати будь-який власник майна. Управителем може бути суб'єкт підприємницької діяльності. Оскільки установник є володільцем переданого майна і має право на свій розсуд розпоряджатися своєю власністю, то він також має право визначити особу — вигодонабувача. В якості вигодонабувача може бути призначена будь-яка особа: як фізична особа — підприємець, так і громадяни, що не є підприємцями; комерційні та некомерційні організації та ін. Істотними умовами договору управління майном є:

1) перелік майна, що передається в управління;

2) розмір і форма плати за управління майном.

Строк управління майном встановлюється у договорі управління майном.

Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років.

Управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління.

Управитель має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на майно, передане в управління.

Управитель зобов'язаний відокремити надане йому за договором майно від свого особистого майна, а також від того майна інших осіб, яке знаходиться у нього. Передане в управління майно повинне відображатися в управителя на окремому балансі від його власного майна. Управитель зобов'язаний вести самостійний облік майна, переданого йому в управління, в якому повинні відображатися всі операції, пов'язані з цим майном. Управитель також повинен забезпечити високий професійний рівень управління довіреним йому майном, а також діяти розумно та добросовісно.

Згідно договору управління управитель надає установнику звіт про результати управління по встановлених показниках та в строки, зазначені в договорі. Управитель не має права отримувати доходи в своїх інтересах і іншим способом користатися вигодами від майна, за виключенням винагороди управителя. Згідно договору управління управитель надає установнику звіт про результати управління по встановлених показниках та в строки, зазначені в договорі. Управитель не має права отримувати доходи в своїх інтересах і іншим способом користатися вигодами від майна, за виключенням винагороди управителя. Управитель може доручити іншій особі (замісникові) вчинити від його імені дії, необхідні для управління майном, якщо це передбачено договором управління майном або цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління. 1. Договір управління майном припиняється у разі:

1) загибелі майна, переданого в управління;

2) припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його строку;

3) смерті фізичної особи — вигодонабувача або ліквідації юридичної особи — вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором;

4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

5) визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності або смерті;

6) відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном;

7) відмови установника управління від договору з іншої, ніж указана в пункті 6 цієї частини, причини за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором;

8) визнання фізичної особи — установника управління банкрутом.

2. У разі відмови однієї сторони від договору управління майном вона повинна повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо договором не встановлений інший строк.

Питання для осмислення:

1. Поняття договору підряду та його різновиди.

2. Поняття договору перевезення, експедирування.

3. Істотні умови договору зберігання.

4. Поняття страхування.

5. Характерні риси договорів доручення, комісії та управління майном.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
8. Адаптивні організаційні структури управління.
9. Адміністративне право і державне управління.
10. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
12. Адміністративні методи управління

Переглядів: 4127