Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Застосування норм права як специфічна форма його реалізації

Розділ XXIV. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Правозастосування за своїм обсягом є найоб’ємнішою ланкою в юридичному процесі, яка спрямована на індивідуальне регулювання суспільних відносин і має місце в рамках загальнорегулятивних і охоронних відносин.

Застосування права — правова форма діяльності уповноважених на те органів держави і посадових осіб у реалізації приписів норм матеріального права відносно конкретних життєвих випадків шляхом винесення індивідуально-конкретних рішень.

Застосування права, як особливої форми його реалізації, на відміну від дотримання, виконання і використання має певні характерні риси.

Передусім це управлінська за своєю природою діяльність органів держави і посадових осіб у винесенні індивідуально-конкретних приписів, які містять не загальні правила поведінки, а мають адресатом конкретних суб’єктів.

У передбачених законодавством випадках воно є необхідною умовою реалізації правових норм, внаслідок чого відбувається упорядкування суспільних відносин.

Це діяльність, що здійснюється спеціальними суб’єктами, наділеними державно-владними повноваженнями (прокуратура, суд, міліція, Президент, голова місцевої адміністрації, слідчий, ректор та ін.), які задовольняють потреби всього суспільства, тобто діють у публічних, а не у своїх особистих інтересах. Крім того, вони займають активну провідну позицію в розвитку правозастосовних відносин. Громадяни не є суб’єктами правозастосування, проте воно може застосовуватися з їх ініціативи (наприклад, подання заяви про скоєне правопорушення, позовної заяви до суду та ін.).

Правозастосовна діяльність здійснюється вказаними суб’єктами в “чужому інтересі”, в порядку і процесуальних формах, встановлених законодавством.

Вона являє собою не одноразовий акт, а процес, що складається з послідовних стадій.

Завершується правозастосовна діяльність винесенням індивідуального юридичного рішення у формі акта застосування норми права, обов’язковість до виконання якого забезпечується примусовою силою держави (вироком, рішенням суду, розпорядженням тощо). У сфері цивільних відносин особа, зацікавлена у винесенні правозастосовного акта, має право на будь-якій стадії відмовитися від його реалізації, якщо це не суперечить закону. Наприклад, наказ арбітражного суду вона може не направити на рахунок боржника і, таким чином, не реалізувати своє право отримати борг за допомогою правозастосовного органу. Отже, слід розмежовувати ознаки обов’язковості і примусовості виконання правозастосовних актів.

За загальним правилом безпосередня реалізація норм права здійснюється без участі органів держави. Однак у багатьох ситуаціях суб’єктивні права і юридичні обов’язки не можуть виникнути і реалізуватися без державного втручання, що і являє собою правозастосовну діяльність. Це відбувається:

коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки в конкретних осіб виникають тільки після винесення індивідуально владного рішення державного органу (наприклад, пенсію громадянину призначають на підставі постанови органу соціального забезпечення; абітурієнта до вищого навчального закладу зараховують тільки після видання наказу ректора; житло з державного житлового фонду надають відповідно до рішення органу місцевого самоврядування тощо);

коли є спір про право, і сторони не можуть прийти до погодженого рішення про зміст своїх суб’єктивних прав і юридичних обов’язків (наприклад, при розділі майна судовими органами, господарських суперечок між юридичними особами в арбітражному суді тощо. Обсяг таких прав і обов’язків визначається судовими рішеннями);

коли скоєне правопорушення і необхідно визначити міру юридичної відповідальності особи (наприклад, винесення вироку за скоєний злочин);

коли вимагається встановити наявність або відсутність факту, що має юридичне значення (визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим).

Застосування права є етапом реалізації права. Воно може завершувати реалізацію права. Наприклад, прийняття посадовою особою органу державної реєстрації повідомлення про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи завершує реалізацію усіх прав і обов’язків, пов’язаних з функціонуванням цієї особи. Але це відбувається не завжди. Застосування права може також підключатися на певному етапі до “природних” засобів реалізації — дотримання, виконання, використання. Наприклад, винесенням вироку, судового рішення завершується правозастосовна діяльність, а реалізація права ще продовжується в процесі їх виконання. Таким чином, правозастосовна діяльність має додатковий, допоміжний характер у загальному механізмі правореалізації.

Потреба у правозастосовній діяльності при регулюванні індивідуальних відносин пов’язується з наявністю відповідних державних інтересів. Ці інтереси адекватно відображають функції, що виконує держава. За своєю суттю правозастосування направлене на досягнення проміжної, а не кінцевої мети правореалізації і компенсує в такий спосіб нерозвиненість у суспільстві процесів саморегуляції.

В окремих випадках правозастосування повинне бути обов’язковою стадією реалізації права, наприклад, прийняття, поновлення чи припинення громадянства, реєстрація чи розірвання шлюбу, реєстрація об’єктів нерухомості тощо. Такі функції іманентно притаманні будь-якій державі і не зменшують обсягу індивідуального правозастосовного регулювання або підкорення державою громадянського суспільства. Однак далеко не в усіх випадках правозастосування виправдовує себе і навіть обмежує реалізацію прав і свобод особистості (особи). Найчастіше це відбувається у відносинах між особою (юридичною, фізичною) і державними органами (іноді державними підприємствами, державними акціонерними компаніями). Зокрема прикладами може бути наявність розпорядження Прем’єр-міністра України, що зобов’язує усіх суб’єктів підприємницької діяльності погоджувати контракти на ввіз певних лікарських засобів з окремою державною акціонерною компанією, а також обов’язок здійснювати медичне страхування іноземних громадян тільки в одній страховій компанії. Це означає, що інститут правозастосування може мати як позитивні, так і негативні властивості.

Якщо держава нав’язує громадянському суспільству опікунські функції в політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя, тоді очікуваного соціального результату правового регулювання можна не діждатися. Роль державно-владного втручання полягає в посиленні його охоронної функції, зміні гарантій, методів, форми правозастосування при звуженні кола суб’єктів цієї діяльності і розширенні їхньої відповідальності.

Отже, сфери правозастосовної діяльності в регулятивних відносинах для держав соціально-демократичної орієнтації повинні поступово звужуватися.

За своїми формами провозастосовна діяльність поділяється на оперативно-виконавчу, правоохоронну і правосуддя.

Оперативно-виконавча діяльність передбачає виконання приписів правових норм з метою позитивного результативного впливу на суспільні відносини (наприклад, реєстрація шлюбу і народження, видання наказу про зарахування на навчання, видача свідоцтва про право власності на приватизований об’єкт і т. ін.). Її не слід плутати з оперативно-розшуковою діяльністю, яка є частиною правоохоронної діяльності і спрямована на виявлення попередження, припинення, розкриття злочинів і осіб, що їх скоїли.

Правоохоронна діяльність є формою діяльності державних органів та деяких недержавних інститутів, що спрямована на охорону законності і правопорядку, захист прав і свобод людини, боротьбу зі злочинністю. Здійснюється вона органами прокуратури, органами внутрішніх справ, податковою міліцією, службою безпеки (наприклад, розслідування діянь, що містять ознаки злочину; нагляд за додержанням законів; контрольна закупка товарів з метою виявлення фактів протиправної діяльності).

Правосуддя — це форма державної діяльності, яка полягає в розгляді і вирішенні судом віднесених до його компетенції цивільних, кримінальних та інших справ. Здійснюється вона тільки загальними і спеціалізованими судами.


Читайте також:

  1. II. Критерій найбільших лінійних деформацій
  2. III.4 Форматування тексту.
  3. IV. Виклад інформаційного матеріалу
  4. IV. Виклад інформаційного матеріалу
  5. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
  6. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
  7. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
  8. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
  9. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
  10. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
  11. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
  12. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації




Переглядів: 1921

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Юридична відповідальність | Стадії застосування норм права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.