Прогалини в праві і засоби їх переборення та усунення

Прогалина в праві, а якщо точніше, в законодавстві, — це пропуск у регулюванні певних відносин.

Про прогалину для регулювання життєвих ситуацій в суспільних відносинах можна говорити і в тих випадках, коли вони перебувають у сфері правового регулювання, тобто коли залишилися неурегульованими ті відносини, які повинні бути врегульовані правом.

Причини прогалин різні. Це стосується обох її видів — первісних і наступних прогалин. Первісні прогалини зумовлені тим, що законодавець не врахував у формулюваннях нормативних актів всю багатоманітність життєвих ситуацій, що вимагають правового регулювання. Це може трапитися також через прорахунки, допущені при розробці закону, у використанні прийомів юридичної техніки. Наступні прогалини з’являються об’єктивно внаслідок постійного розвитку суспільних відносин, виникнення нових життєвих ситуацій, які не могли бути заздалегідь передбачені законодавцем.

Оскільки зовсім уникнути прогалин неможливо, тобто прогалини є нормальним явищем у праві, то слід знайти засоби їх оперативного заповнення (усунення чи подолання).

Єдиним засобом усунення прогалин є правоутворююча діяльність державних органів. Однак, якщо прогалина виявлена в ході правозастосування, то швидке прийняття необхідних правових норм не завжди можливе, тому правозастосовні органи використовують оперативні засоби подолання прогалин з метою вирішення конкретної юридичної справи.

До таких засобів належать: аналогія закону, аналогія права, субсидіарне застосування правових норм.

Аналогія закону — це поширення в процесі правозастосування на конкретні неврегульовані правом життєві відносини чинності норм, які регулюють відносини, подібні тим, що потребують урегулювання в рамках даної галузі права за найсуттєвішими ознаками. “Подібність” відносин означає однотипність правового режиму їхнього регулювання.

Оскільки наявність прогалини не є підставою для відмови у вирішенні справи, правозастосовувач знаходить норму, що регулює такі “подібні”, аналогічні відносини і застосовує її до конкретної ситуації.

Так, чинне цивільне законодавство містить норми, які регулюють порядок відшкодування збитків, завданих особі при рятуванні майна. Водночас у ньому відсутня норма, яка б визначила порядок відшкодування шкоди, що виникла внаслідок рятування людського життя. Враховуючи істотну подібність між означеними відносинами, правила про відшкодування збитків про рятування майна використовувалися судовою практикою як правова підстава при прийнятті судового рішення щодо відшкодування шкоди, яка виникла при рятуванні людського життя. На необхідність застосування аналогії закону подекуди прямо вказується в нормі — ст. 242 ЦК України говорить про те, що до договору міни застосовуються правила договору купівлі-продажу.

На підставі застосування аналогії закону розширюються межі регулюючого впливу норми. Внаслідок цього, норма стає такою, що має два предмети регулювання: визначений законодавцем, а також юридичною практикою застосування норми за аналогією і в субсидіарному порядку.

Аналогія права — це застосування до конкретних відносин загальних начал і смислу законодавства у разі відсутності норм, що регулюють подібні з найсуттєвіших ознак відносини. Це значить, що юридична справа вирішується на основі принципів права, таких як справедливість, гуманізм, юридична рівність, відповідальність за вину та інших, які переважно закріплені у відповідних статтях Конституції або в загальних положеннях законодавчих актів. Застосування аналогії права до конкретної справи не має обов’язкової сили при вирішенні інших, подібних справ.

Субсидіарне застосування (міжгалузева аналогія) є застосуванням до конкретних відносин нормативного припису, який регулює подібні за суттєвими ознаками відносини в суміжних, споріднених галузях. При цьому запозичення можливе тільки з галузей, що мають схожість у засобі правового регулювання, наприклад застосування приписів про терміни в цивільному праві до регулювання трудових правовідносин. У субсидіарному застосуванні закладений важливий момент — економність нормативного матеріалу: коли є можливість застосувати відпрацьоване в інших галузях, то немає сенсу приймати нові норми.

Можливість застосування норм за аналогією прямо передбачена в окремих законодавчих актах (наприклад, ст. 11 ЦПК України говорить, що у разі відсутності закону, який регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності такого закону суд виходить із загальних начал і змісту законодавства України), тобто аналогія цілком виправдана в конституційному, цивільному, трудовому, земельному, процесуальному та інших галузях права.

Інститут аналогії не може бути використаний для подолання прогалин в Особливій частині кримінального права (в Загальній — це зустрічається). У цьому разі слід пам’ятати про сформульований ще в Давньому Римі принцип: “Немає злочину без вказання на те в законі”. Неможливе застосування аналогії закону й аналогії права у разі притягнення осіб до адміністративної, дисциплінарної і майнової відповідальності, оскільки перелік заборонених державою діянь повинен бути повно і недвозначно сформульований у законодавстві.

Прогалини в праві слід відрізняти від поняття юридичних колізій. Під юридичними колізіями розуміють розходження або суперечності між окремими нормативно-правовими актами, що регулюють ті самі або подібні відносини, а також суперечності, що виникають у процесі застосування державними органами і посадовими особами своїх повноважень. Тобто нормативні приписи зіштовхуються, не погоджуються і навіть взаємовиключають один одного. Юридичні колізії заважають роботі правової системи, знижують ефективність правового регулювання, впливають на стан законності, правопорядка і правової культури суспільства. На виняток від прогалин юридичні колізії — це “надлишок” нормативно-правових актів, які суперечать один одному. Такі суперечності знімаються шляхом видання колізійних норм. Колізійні норми дозволяють обрати норму (або право), яка необхідна для регулювання конкретних суспільних відносин. Наприклад, колізійна норма Цивільного кодексу України “закон, застосований до спадкоємства” встановлює, що відносини щодо спадкоємства визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Наявність цієї норми дозволяє уникнути юридичних колізій між нормативними актами різних країн у сфері спадкоємства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Акти правозастосування, їх види	\|	Поняття тлумачення норм права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.