• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сезонні зміни паразитофауни та її відмінності в різні роки

Вище були розглянуті сезонні зміни в паразитофауні перелітних птахів та мігруючих (прохідних) риб. Як зазначалось, під час міграцій відбувається переміщення популяції хазяїна у просторі на значні відстані, з однієї природно-географічної зони в іншу, що супроводжується зміною навколиш­нього середовища. В цей час починає працювати складний комплекс факторів, сумарна дія яких зумовлює радикальні зміни у паразитофауні хазяїна.

Дещо інакше діють сезонні зміни погоди, так би мовити в „чистому вигляді”. Дані про сезонні зміни паразитофауни можна одержати, вивчаючи річну динаміку паразитофауни осілих тварин, які постійно живуть у певній місцевості. Хоч і в таких випадках, разом з погодними умовами та змінами інших абіотичних параметрів середовища, певне значення мають інші фактори, такі як сезонні фізіолого-біохімічні зміни в організмі хазяїна, пов’язані з річним циклом розмноження.

Зручними об’єктами таких досліджень можуть слугувати гризуни та прісноводні риби. У різних країнах досить широко вивчали сезонну динаміку зараженості гризунів паразитами. В Середній Азії були проведені ретельні цілорічні дослідження паразитів фонових видів гризунів, паралельно у двох місцевостях з різними кліматичними умовами. В одній місцевості, рівнині з сухим континентальним кліматом, для якого характерне спекотне, посушливе літо, спостерігали два максимуми зараженості тварин більшістю видами паразитів – весною та восени, з суттєвим спадом влітку та низькими показниками зараженості взимку. В той же час в іншій місцині – гірській ущелині з порівняно вологим кліматом, висока зараженість гризунів паразитами зберігалась і влітку, досягаючи у цей час пікових значень.

В умовах помірного клімату середньої смуги Європи, зокрема в Україні, у більшості груп хазяїв відзначають літній пік інвазії. Це стосується грака, ґави, шпака та багатьох інших птахів. У таких випадках найвища зараженість паразитами та найбільша різноманітність паразитофауни спостерігається саме влітку, причому динаміка зараженості кожним видом паразитів має свої особливості. Так, чисельність перових кліщів у періоди линяння птахів різко знижується. У більшості осілих птахів нашої фауни (воронові, синиці, дикі курині, дятли та ін.) взимку не спостерігається різкого зниження різноманіття і чисельності паразитів, проте відбувається так звана сезонна дестробіляція цестод. Цей феномен відкидання цестодами майже всієї стробіли, внаслідок чого протягом зими в кишечнику хазяїна залишаються лише сколекси з шийками, є сезонною адаптацією до успішного переживання важких голодних часів разом з хазяїном (у такому стані цестоди споживають мінімум поживних речовин). Проте за певних умов зимовий час не є надто несприятливим для хазяїв і, відповідно, для паразитів. В Чорноморському біосферному заповіднику зазвичай зимує багато шпаків, як з місцевих, так і з північніших популяцій. Характерною особливістю відкритого приморського степу є те, що тут дуже рідко випадає сніг, а сніговий покрив тримається не більше кількох діб. Отже, протягом всієї зими шпаки мають багату кормову базу у вигляді оціпенілих жуків, які ховаються на зимівлю у прикореневі частини кущів трави. Навіть у сильні морози вони лишаються живими і доступними для птахів, тому шпаки весь цей час можуть заражатися цестодами, проміжними хазяями яких є ці комахи, сезонної дестробіляції цестод не спостерігається, тож зараженість хазяїв цими паразитами у січні-лютому сягає максимуму – 100%.

Сезонні зміни паразитофауни амфібій тісно пов’язані з періодичністю їх перебування у воді чи на суходолі. Так, більшість нематод амфібій є геогельмінтами, а їхні личинки розвиваються у вологому ґрунті, тому амфібії заражаються цими гельмінтами переважно весною і на початку літа, наприкінці літа або на початку осені нематоди досягають статевої зрілості, продукують яйця, а взимку гинуть. Натомість трематоди є біогельмінтами, хазяї їх паратенічних поколінь – молюски–гідробіонти, проміжними хазяями можуть бути водні комахи. Статевозрілі трематоди перезимовують у хазяях-амфібіях, доживають до весни і під час ікрометання останніх, коли вони перебувають у водоймах, також відкладають яйця і лише після цього гинуть. З відкладених яєць у молюсках розвиваються партеногенетичні генерації, в кінці літа – на початку осені з’являться інвазійні личинки трематод (метацеркарії) і відбувається масове зараження амфібій трематодами (під час вильоту дорослих комах, личинки яких розвивалися у воді). Подібний річний цикл розвитку мають і акантоцефали, які використовують у якості проміжних хазяїв ракоподібних. Деякими паразитами, зокрема моногенеями-полістомами та найпростішими опалінами, амфібії заражають лише у ранньому віці на стадії пуголовків, однак ці паразитів зберігаються у них упродовж всього життя.

Паразитам риб притаманний річний цикл розвитку, але для одних видів характерний літній максимум (більшість моногеней, ракоподібних, інфузорії–триходіни та деякі інші найпростіші), а для інших, навпаки, пік зараженості припадає на зиму (деякі трематоди, ектопаразитичні найпростіші, моногенеї, мікроспоридії). Зустрічаються й інші варіанти сезонної динаміки зараженості риб паразитами. У визначенні характеру сезонної циклічності зараженості певних хазяїв паразитами важливу роль відіграє температура. Особливо це стосується паразитів холоднокровних (пойкілотермних) тварин, зокрема риб. Так, статевозрілі цестоди-протеоцефали з чорного окуня (США) починають продукувати яйця лише тоді, коли температура води піднімається вище 15º С. В місцевості, де проводилися дослідження, цей період припадає на червень-жовтень. За такої температури інвазійні плероцеркоїди з’являються у ракоподібних наприкінці літа. До осені з них у рибах можуть розвинутись статевозрілі цестоди, але яєць вони не продукують, оскільки температура води знижується. Внаслідок цього частина плероцеркоїдів (ті, що потрапили до риб нещодавно) не затримується в кишечнику, мігрує до порожнини тіла і, не розвиваючись, чекає весни. В цей час зараженість окунів цестодами (кишковими стадіями) низька. Навесні, коли температура води досягає 7º С, плацеркоїди повертаються у просвіт кишечника, зумовлюючи тим самим весняний пік інвазії.

Цестоди-каріофілідеї, які парази­­тують у коропових риб, мають зовсім інші температурні преференції. Так, в річці Ейвон (Англія) заражені інвазій­ними личинками цих цестод проміжні хазяї (черви-олігохети) трапляються цілий рік, а інтенсивність та екстенсівність їх інвазії утримується приблизно на одному рівні. Проте зараження риби можливе лише з грудня до березня, коли температура води досить низька, оскільки саме за таких умов личинки каріофілід можуть приживатися в кишечнику риби. Пік інвазії припадає на лютий, потім рівень зараженості поступово знижується за рахунок відмирання старіючих червів і, починаючи з липня, риби є вільними від паразитів аж до грудня. За температури, що перевищує верхній поріг існування кишкових стадій каріофілід, елімінуються навіть черви, які прижилися раніше (на будь-яких стадіях розвитку).

У теплокровних (гомойотермних) тварин сезонна динаміка температури довкілля впливає на паразитів опосередковано, через зміну способу життя і поведінки хазяїна, тож сезонні процеси є складнішими. Крім того, значнішу роль відіграє імунна система завдяки формуванню специфічного імунітету, принаймні нестерильного. В системі „паразит – хазяїн” працюють зворотні зв’язки, і вона є стабільнішою, хоча сезонні зміни зараженості паразитами і видового різноманіття паразитофауни для популяції в цілому зазвичай виражені досить чітко. Так, у диких качок, досліджених в районі Чорноморського заповідника, зараженість цестодами влітку сягає 72% , середня інтенсивність інвазії становить 460 екз., зареєстровано 26 видів, тоді як взимку зараженими складає тільки 34,6%, середня інтенсивність інвазії всього 30 екз. і знайдено лише 5 видів. Встановлено, що у гідрофільних птахів резервентами інвазії в зимовий період є проміжні хазяї – гідробіонти, в той час як у осілих суходільних птахів – це остаточні хазяї-птахи, у яких цестоди переживають зиму у дестробільованому стані.

Читайте також:

1. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
2. А. Без зміни хазяїна та ендогенної агломерації
3. А. Без зміни хазяїна та ендогенної агломерації
4. АДАПТАЦІЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ДО ЗМІНИ ЇЇ ЗАВАНТАЖЕННЯ.
5. Адміністративні зміни кінця 18-19 ст. та утворення нових архівів
6. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
7. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
8. Аналіз чутливості рівня беззбитковості до зміни основних факторів
9. Атмосферний тиск повітря, та його зміни з висотою та горизонтально
10. Багаторічна динаміка паразитофауни хазяїна
11. Біохімічні зміни в організмі при розтренуванні і перетренуванні
12. Бренд. Рекламний образ бренду. Визначення та відмінності від функціональних та споживчих якостей.

Переглядів: 757