Проблеми соціально-економічного та політичного реформування українського суспільства на сучасному етапі, його зовнішньополітичні орієнтири

Утвердження реальної політичної незалежності неможливе без утворення стабільної високоефективної національної економіки.

Між тим, в момент проголошення незалежності, Україна виявилася немічною і деформованною в економічному відношенні державою: 95% підприємств підпорядковувалися Москві, майже 80% усьго виробництва не мало завершенного технологічного циклу, лише 28% становили галузі групи “Б”, екстенсивний шлях розвитку, науково-технічна і технологічна відсталість (термінової зміни вимагали 40% машин і устаткування ), низька конкурентноспроможність і т. д. – такими були її основні економічні характеристики.

Розпад СРСР, розрив усталених за довгі роки торгово-економічних зв’язків з пострадянськими республіками, зволікання з початком ринкових реформ, відсутність надійної правової бази економіки, голопуюча інфляція ( за даними Світового банку у другій половині 1993р. Рівень інфляціі в Україні був найвищим в світі і перевищував показники світових війн), корупція і економічна злочинність, проблеми внутрішньополітичної стабільності призвели до безпрецендентного падіння ВВП, що тривало з 1991р. по 1998рр. Серед 15 союзних республік колишнього СРСР Україна опинилася на 14 місці за маштабами спаду економіки. Позаду залишалася тільки Вірменія.

Спроби вирішити питання адміністративним шляхом належного ефекту не давали. Так, Верховна Рада 1-го скликання (1990-1994рр.) за час своєї діяльності змінила чотири уряди, розглянула сім програм виходу із кризи. Але жодна з них реально не була втілена в життя. Основні причини цього полягали в нерішучасті і половинчатості програм, у у затягування формування твердої виконавчої влади, блокуванні рішень уряду консервативною більшістю Верховної Ради, непродуманості програм соціального захисту людей, що робило реформи непопулярними.

Проте з кінця 1990-х. рр. з’явилися ознаки покращення ситуації. Країна почала виходити з економічної кризи. У 2000р. рій ВВП склав 5,9%, у 2001 – 9,1%, у 2004р – понад 12% у порівнянні з попереднім роком. Темпи зростання ВВП в Україні в перше п’ятиріччя нового століття були найвищими в Європі.

Основними причинами цього стало закінчення процесу переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки. До кінця 1990-х рр. було завершене формування власної початкової, банківської, митної та інших систем, що визначили основну інфраструктуру Української держави, розвивалися нові конкурентноздатні форми виробництва; завершувалося формування фінансової системи; відбувалася ліберізація господарських зв’язків; усе більшого значення набувало підприємство; скоротився дефіцит державного бюджету. Позитивну роль в економічному піднесенні відіграли реформування відносин властності, роздержавлення і приватизація (правда остання проводилася не завжди відкрито і з численними порушеннями).

У 2000-2001 рр. зросли обсяги промислового виробництва(відповідно – 13% і 14,2%); була приборкана інфляція (з 25% у 2000 р. до 6 % у 2001 р.); в економіці було покінчено з бартером, країна вперше побачила “Живі гроші”. Вперше в історії незалежної України уряд не вдався до позичання коштів за кардоном, при цьому зовнішній борг зменьшився на 17%, було досягнуто домовленості про його реструктуризацію. Сільске господарство почало працювати з прибутками, селяни одержали 7 млрд. гривень оборотних коштів. Повністю були погашені заборгованості по пенсіях і зарплатах бюджетним працівникам, ці виплати стали здійснювати регулярно і без перебоїв при цьому пенсії і зарплати за ці два роки збільшилися в два рази.

В 2002-2005рр. загальні економічні показники країни продовжували зростати. Ріст ВВП у 2003 р. склав 8,5%, а в 2004 р. – понад 12%. У 2004 р. було отримано 41,7млн. Тонн зерна, що значно більше, ніж в усі попередні роки. До енергетичної системи України підключений четвертий блок Рівненської АЕС, що дав перший струм 11 жовтня 2004р. Вражаючих успіхів досягли ракето і авіобудівники. Динамічно розвивається легка і харчова промисловість.

Важливе значення має стабільність національної грошової одиниці. На сьогодні гривня є однією із самих стійких валют серед країн з перехідною економікою.

Усупереч погіршенню зовнішньоекономічної кон’юктури зберігається тенденсія до сбільшення українського експорту. За 2002-2005 рр. його обсяги зросли на 42%. Україна є одним з провідних експортерів чорних металів. Почав зростати експорт продукції машинобудування, легкої і харчової промисловостей.

Свідченням економічних змін, що відбуваються в державі стало надання 21 грудня 2005 р. Радою Міністрів Євросоюзу Україні статусу країни з ринковою економікою.

Чимало за останні роки зроблено у соціальній сфері. Середня заробітна плата по країн збільшилася з 376 грн. (2002 р.) до 557 грн. (2004 р.) і продовжує зростати. Підвищилися стипендії студентів вузів. Уведення пенсійної надбавки дозволило підняти рівень мінімальних пенсійних виплат. 31 січня 2004 року в Україні впроваджена нова пенсійна система. Набути чинності Закон України “Про обов’язкове державне пенсійне страхування” і “Про недержавне пенсійне забезпечення”.

Разом із тим, в останні роки суспільно-політичній і соціально-єкономічній сферах накопичувалися і серйозні проблеми. Особливо виразно вони виявилися на тлі загально-політичної кризи і гострого політичного протистояння під час виборів Президента України восени 2004 р., ставши головними причинами так званої “помаранчевої революції”.

Однією з злободенних проблем в Україні є корупція. Хоча корупція тією чи іншою мірою має місце практично в усіх державах, її рівень в Україні стабільно високий. Укнай серйозною проблемою є “тонізація” економіки. Зростання корупції і “тіньової” економіки стали можливими, насамперед у результаті зрощування влади і капіталу на всіх рівнях. Приватизація державної власності, у тому числі і підприємств стратегічного призначення, проводилася без належної гласності із значними порушеннями чинних законів. Закритість інститутів влади від громадського контролю, корпоративність у прийнятті нею рішень значною мірою породили в людей недовіру до влади.

Офіційно декларований ріст ВВП не супроводжувався адекватним зростання реальних доходів населення. Споживчі ціна на 2004 р. призвела до того, що вперше за останні роки Україна вступила новий фінансовий рік із загрозливим дефіцитом бюджету Пенсійного фонду – майже на 14 млрд. грн. Така ситуація ускладнила виконання інших соціальних зобов’язань держави.

Новий виток політичного протистояння, що розпочався наприкінці 2004 р. не міг негативно не позначитись на економіці. Уповільнилися темпи економічного зростання. Зад даними Кабінету Міністрів України з січня по вересень 2005 р. порівняно с відповідним періодом попереднього року обсяги промислового виробництва зросли лише на 3,2 %. Спостерігався спад у виробництві коксу і продуктів нафтопереробки, металургії та обробці металу. Скорочення обсягів продукції спостерігалося в 5-ти регіонів України (Донецькій, Львівській, Херсонській, Полтавській та Тернопільській областях).

Дуже значну проблему для економіки держави становить різке зростання цін на енергоносії (особливо на природний газ), які Україна імпортує головним чином з Росії та Туркменістану. Постало питання енергетичної залежності країни, що може мати серйозні негативні політичні наслідки.

Вимагає радикального відновлення законодавче забезпечення економіки. Ці та інші проблеми значно ускладнюють походження іноземних інвестицій в українську економіку. Ріст безробіття, особливо в західних регіонах країни, призвів до того, що майже 7 млн. громадян були змушені виїхати на заробітки в країни Західної та Центральної Європи.

Викликає велику стурбованість стан духовності і моралі суспільства. Прожують поширюватися СНІД, наркоманія, алкоголізм, проституція. Корупція пустила глибокі корені в системи охорони здоров’я і освіти.

Продовжує залишатись напруженим суспільно-політичне життя. Березневі (2006 р.) вибори До Верховної Ради України не принесли рішучої перемоги жодній з політичних сил, хоча відносну більшість отримала Партія регіонів. Саме вона в липні того ж року стала основою для формування в українському парламенті так званої Антикризової коаліції (разом з соціалістами та комуністами). В серпні коаліціантами був сформований уряд на чолі з лідером Партії регіонів В. Януковичем. Саме відносини між антикризовою коаліцією і сформованим нею урядом з одного боку та тими політичними силами, які об’єднуються навколо Президента України В. Ющенко з іншого, і визначають на сьогоднішній день перебіг політичного процесу в Україні.

Що стосується проблем зовнішньої політики, то ще після проголошення Акта про державну незалежність Україна вперше стала рівноправним суб’єктом у міжнародних відносинах. Яскравим прикладом того було визнання України державами світового співтовариства. Першим, 2 грудня 1991 р., незалежність України визнали Польща і Канада, 3 грудня – Угорщина, 4 грудня - Латвія та Литва, 5 грудня до них приєднались Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія й Хорватія; упродовж місяця Україну визнали 57 країн, а до кінця року – 132 країни. На сьогодні незалежність України визнали практично всі країни світу.

Основні підвалини зовнішньополітичного курсу, як демократичного і миролюбного, були закладені декларацією про державний суверенітет України.

У липні 1993 р. Верховна Рада схвалила “Основні напрями зовнішньої політики України”. Документ визначив базові національні інтереси країни, обгрунтував засади та пріорітети її зовнішньої політики, серед яких – розширення участі в європейському регіональному співробітництві та в межах СНД, активна участь у діяльності ООН, співпраця з державами Європейської співдружності.

Відповідно до Статті 18 Конституції України зовнішньополітична діяльність України спрямована на забеспечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співробітництва за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Основними пріоритетними напрямками зовнішньої політики України є:

-по-перше, курс на євроатлантичну і європейську інтеграцію. Нове керівництво України на чолі з Президентом В. Ющенком розглядає вступ до ЄС якодну зі своїх стратегічних цілей. До позитивних результатів у діалозі з Євросоюзом останім часом варто віднести фіксацію України та ЄС взаємного зобов’язання проводити лінію на подальше політичне і економічне зближення і поступову інтеграцію економічних структур, що дозволить продовжувати переговори про поступове підвищення рівня відносин від співробітництва і партнерства до асоціації і інеграції. В лютому 2005р. був підписаний трирічний план співробітництва України з ЄС. Щоправда, останнім часом з боку, як керівництва ЄС, так і провідних європейських держав висловлюється думка про те, що членство України в ЄС – це справа не дуже близького майбутьнього .

-по-друге, відносини з Росією. Одним із головних напрямків у реалізації зовнішьньополітичного курсу країни є зміцнення створенного партнерства з Росією.

В останні роки багато зроблено для зміцнення відносин між двома країнами. Під час візитів Б. Єльцина і В.Черномирдіна в Україну в травні 1997р. були підписані Договор про дружбу, партнерство і співробітництво, Угода про статус Черноморського флоту і цілий пакет іньших угод. На початку XXI ст. Україна і Росія продовжують залишатися стратегічними партнерами. Намітилася активізація україни-російського діалогу в усіх напрямках. Обсяг торгівлі між двома державами в 2001р.

Досяг 11,7 млрд. Дол. 2002 рік був оголошений Роком України в Росії, а 2003 рік – Роком Росії в Ураїні. Свій перший закордонний візит новообраний Призидент України В. Ющенко здійснив 24 січня 2005р. у Російську Федерацію тощо.

Однак у відносинах між двома державами іноді виникали і порблеми. Так, випробуванням на зрілість Української держави та її вміння відстоювати свою позицію став став розвиток подій навколо будівництва російською стороною дамби в Керченській затоці. Наприкінці 2005р – на початку 2006р. певна напруженість між двома державами виникла через значне підвищення російською стороною ціни на природний газ. Проте ці та інші проблеми, що іноді виникають у стосунках між Україною та Росією вдалося врегулювати і вони продовжують розвиватися у взаємовигідному для обох держав напрямку.

-по третє, проблеми формування Єдиного економічного простору (ЄЕП). Президенти України, Росії, Бєларусі та Казахстану підписали 19 вересня 2003р. в Ялті Угоду про формування Єдиного економічного простору. 20 квітня 2004р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про формування Єдиного економічного простору. Її ратифікували також парламенти Росії, Бєларусі та Казахстану.

Формування ЄЕП за участю суверенних держав – України, Росії, Бєларусі та Казахстану – випливає з їхнього прагнення розвивати тісне економічне співробітництво в усіх напрямках, що мало місце ще під час існування СРСР, коли економіки чотирьох радянських республік були високо інтегровані .

Позиція україни стосовно формування Єдиного економічного простору полягає в тому, що ЄЕП – це не політична, тим більше, не наднаціональна організація. Одним із ключових моментів у діяльності ЄЕП Україна вважає створення повномасштабної зони вільної торгівлі, що включала бм території трьох держав без винятків і обмежень.

Україна бере участь в Угоді про формування ЄЕП і буде застосовувати Угоду і Концепцію формування ЄЕП у межах і формах, що не суперечать Конституції Україи та її стратегічному курсу на європейському та євроатлантичну інтеграцію, а також на самостійний вступ до СОТ найближчим часом;

- по четверте, відносини зі США. США є стратегічним партенером України. Сполучені Штати надали Україні за роки її незалежності істотну політичну, фінансову, економічну і технічну допомогу. В Україні з розумінням оцінюють провідну роль США у світі і прагнуть розвивати з американською державою довгострокові, взаємовигідні і рівноправні відносини.

Суверенній Україні у Вашингтоні відводять особливе місце взовнішньополітичній стратегії США з огляду на високий економічний потенціал України, її роль у розвитку сучасної цивілізації. Плідні контакти між США й Україною останнім часом доводять, що США хочуть бачити в Україні сильну державу на сході Європи, а Україна в США – стійкого і надійного партнера в усіх сферах співробітництва. Зустріч президентів В. Ющенко і Дж. Буша в лютому 2005р. в Брюселі підтвердила прагнення сторін і далі на всіх напрямках розвивати відносини між двома державами;

- по п’яте, питання пов’язані зі вступом України в Світової організації торгівлі (СОТ). В умовах глобалізації світової економіки Україна взяла взяла курс на вступ до СОТ, що дозволить розширити обрії присутності українських експортерів на 150 національних ринках світу, захистити українських виробників на міжнародних ринках “дисциплінувати” внутрішню економічну політику, забезпечити передбачуваність законодавчого поля.

Процес вступу України до СОТ, що розпочався в листопаді 1993р. передбачає дві головні складові:

- проведення двосторонніх та багатосторонніх переговорів та підписання угод з доступу до ринків товарів та послуг з країнами-членами Робочої групи СОТ;

- нармонізація законодавства України відповідно до вимог угод СОТ.

У 2003-2005рр. було значно активізовано переговорний процес між Україною та СОТ. Було підписано 28 з 37 двосторонніх протоколів з доступу до ринків товарів та послуг.

На початку 2005р. Президент оголосив вступ України до Світової організації торгівлі одним із першочергових пріорітетів зовнішньоекономічної політики на 2005 рік. З початку цього року вирішено низку проблемних питань, які уповільнювали переговори між Україною та Робочою групою СОТ. Останнім часом представники Українського уряду роблять заяви про можливість вступу країни до СОТ ще у 2007році.

Отже зовнішня політика України постійно спрямовується на вирішення найважливіших завдань, що мають на меті забезпечити національні інтереси України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Конституційний процес в незалежній Україні	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.