Особливості вживання іншомовних слів

Загальна характеристика груп слів у лексиці

Групи слів у лексиці за значенням:

За кількістю значень – однозначні (кольрабі, мемуари), багатозначні (ловити, земля, команда)

За характером значень – з прямим значенням (ідуть люди, летять журавлі), з переносним значенням (час іде, летить)

За співвідношенням змісту і зовнішньої форми – синоніми, омоніми, антоніми, пароніми

Групи слів у лексиці за походженням:

Незапозичені – слова, успадковані з попередніх періодів розвитку мови (довгий, везти, діти, зима, день), власне українські (метелик, жіноцтво, мрія, сузір’я, несамохіть)

Запозичені – старослов’янізми (уста, совість, глава), з інших слов’янсьуих мов (зичити, млин, кава), з неслов’янських мов (фантазія, соло, чабан, сарай)

Групи слів у лексиці за вживанням:

За активністю вживання – активного вжитку (земля, вода, гривня, око), пасивного запасу:

застарілі слова – архаїзми (десниця, вої, Борисфен), історизми (більшовик, яничар, волость, губернія),

неологізми – загальномовні (драйвер, файл) і авторські (брунькоцвіт (П.Тичина)).

За емоційним забарвленням – нейтральні (двадцять, робота, середа), емоційні (хитренький, вітрюга)

За стилістичними властивостями – нейтральні (міжстильові), стилістично марковані (маршрутка, балда, універ; благочестя, ненечка, нонсенс; інтерпретація, синтез, диференціація; секретар-референт, ухвалити, ХДУ; толерантність, демократія, свобода слова).

За сферою вживання – загальновживані (теревенити, торік), незагальновживані:

діалектизми (бараболя, когут, ґазда),

спеціальна лексика – терміни і професіоналізми (бісектриса, субстантивація; ремікс, скинути інфу),

жаргонізми (круто, облом, універ),

арготизми (ксива, манатки)

До словникового складу української мови входить значна кількість запозичених слів, які міцно засвоєні українською мовою, не потребують коментарів чи перекладу. Як свої сприймаються, наприклад, слова, що прийшли із грецької мови (миска, оладка, мак, м’ята, академія, філософія, бібліотека, театр), латинської (адвокат,секретар, республіка, аудиторія, конституція), німецької (майстер,цех, вексель, поштамт, курорт, штраф), французької (прем’єр, парламент, кабінет, аванс), англійської (трамвай, клуб, мітинг) та ін. Дуже багато запозичень включає термінологія різних галузей.

Іншомовні слова в українській мові можуть бути єдиними назвами понять або виступати синонімами власне українських, як-от: пам’ятник — монумент, обмежувати — лімітувати, передовий — прогресивний тощо.

Поряд з іншомовними словами, які увійшли до української лексичної системи, виділяють варваризми (від грецьк. barbarismos —іншомовний, чужоземний) — іншомовні слова, які вживаються в українському тексті, але не засвоєні українською мовою. Варваризми можуть передаватися графічними засобами мови-джерела чи українською графікою: лат. homo sapiens або гомо сапіенс (людина розумна), tertium non datur (третього не дано), volens-nolens (хоч-не-хоч); англ. happy end (щасливий кінець), okay чи о’кей (все гаразд, добре),high life (високе життя); фр. adieu! (прощавайте!), bonjour! (добридень!), merci або мерсі (дякую!); італ. finita la comedia (виставу закінчено), evviva! (хай живе!).

Межі вживання іншомовних слів є дуже важливим питанням культури мовлення. Неодноразово проблема запозичення слів ставала предметом наукових дискусій, на яких обговорювалося питання,чи загрожують українській мові іншомовні слова, чи необхідно обмежувати потік запозичень тощо.

За підрахунками фахівців, кількість іншомовних слів у складі української лексики не перевищує 10 %. Це означає, що твердження про засилля запозичених слів в українській мові є перебільшенням. Така частка запозичень не може становити загрози самобутності мови.

Наведемо міркування видатного українського поета та перекладача М.Рильського. У його статті “Про іноземні слова” читаємо:«Один науковий працівник, бажаючи зробити приємність іншому,сказав: “Нашому колективу дуже хотілося б, щоб цю роботу очолила така одіозна постать, як ви”. Його спокусило, очевидно, “пишне” звучання іноземного слова “одіозний”, яке в його уяві асоціювалося,мабуть, із “грандіозний”, чи що. Коли тому науковцеві пояснено було, що термін латинського походження одіозний означає ненависний, небажаний, неприйнятний і т. ін., то він, звичайно, зніяковів. Але потяг до прикрашання своєї мови непотрібними і раз у раз неправильно чи неточно вживаними іноземними слівцями властивий багатьом нашим товаришам, і він, цей потяг, здається мені лихом,проти якого треба боротись і боротись».

Із сказаного, певна річ, в жодному разі не випливає, ніби слід силоміць, штучно викорінювати з мови усталені інтернаціональні терміни (наукові й технічні), а також слова іншомовного походження,що міцно й широко увійшли у народний вжиток. Чи потрібно віднаходити українські замінники таким лексичним одиницям, як кардіолог, терапевт, футбол, теніс, історія, філософія, республіка, демократія, театр, політика, парламент, кабінет, джинси тощо? Звичайно ж, ні. Не треба пояснювати, чому не дістала підтримки у фахівців(і мовознавців, і медиків) спроба авторів одного із словників очистити українську медичну термінологію від іншомовних слів (пропонувалося, наприклад, здійснити такі заміни: очник — замість окуліст, повитуха, баба-пупорізка — замість акушерка, дрібноживцезнавець — замість мікробіолог, вухоносогорлянкознавець — замість отоларинголог, гоп’як — замість пульс, хробаковиця, хробакозапал —замість апендицит, горлянковиця — замість ларингіт).

Безглуздість повної відмови від запозичень підтверджується ще одним фактом: переважна більшість імен, які носять сьогодні українці, є також запозиченими і прекрасно виконують свої функції, скажімо, імена-грецизми Олександр, Василь, Григорій, Денис, Дмитро, Євген, Кирило, Лев, Степан, Микола, Микита, Петро, Тарас, Федір, Юрій, Зінаїда, Софія, Олена, Галина, Наталя, імена латинського походження Антін, Валентин, Віктор, Віталій, Костянтин,Олексій, Павло, Роман, Сергій, Юлія, Клавдія, Валерія, Марина, скандинавські імена Ольга, Ігор, Олег, Гліб, імена, подаровані давньоєврейською мовою, — Давид, Данило, Іван, Йосип, Михайло, Назар,Наум, Яків, Ганна, Єва, Марія, грузинське ім’я Ніна тощо.

Необхідно розуміти, що наявність іншомовних слів у мові є закономірним явищем, яке відображає зв’язки певного народу з іншими. Запозичення — закономірний шлях збагачення лексики будь-якої мови. Відкритість мови вважається ознакою її сили, а не слабкості.

Саме тому культура української мови проголошує не викоренення іншомовних слів, а вимогу не зловживати ними. “Без іноземних слів у культурній мові не обійтись. Але варто вживати їх тільки тоді, коли вони справді доконче потрібні — і, це вже безумовно, у властивому їм значенні...” (М. Рильський). Питання про іншомовні слова має вирішуватися з погляду потреби. Якщо в українській мові немає для позначення поняття власного слова, то можна послуговуватися запозиченим. Якщо поняття може бути виражене українським словом, то саме йому має віддаватися перевага, а не його дублетові-запозиченню. Іншомовні слова не завдають шкоди українській мові, якщо вони не витісняють українську лексику, якщо мовці використовують їх доречно, тобто відповідно до їх значення і до конкретної ситуації мовлення.

При використанні запозиченої лексики варто керуватися такими правилами:

1.Не вживати слів іншомовного походження, якщо вони мають український відповідник ( не в термінологічному значенні):

аргумент - підстава, мотив, обґрунтування, доказ;

компенсація – відшкодування, оплата, покриття;

пріоритет – перевага, першість, переважне право;

ідентичний – тотожний, рівнозначний, однаковий.

2. Уживати запозичені слова правильно, відповідно до значення.

3. Використовуючи іншомовні слова, треба пам’ятати: вони повинні бути зрозумілими для тих, хто їх сприймає.

4. Не вживати в одному контексті і запозичене слово, і український відповідник - зупинити вибір на одному із них.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Професійна мовнокомунікативна компетенція

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.