Професійна мовнокомунікативна компетенція

Лексична компетентність. Лексичні норми

Професійна мовнокомунікативна компетенція.

План

1. Професійна мовнокомунікативна компетенція.

2. Основні ознаки культури фахового мовлення.

3. Норми сучасної української літературної мови.

4. Мовна надмірність (плеоназм і тавтологія) як порушення лексичних норм

Оскільки мова і мовлення обслуговують усі види діяльності філолога-фахівця, ми розрізняємо мовну і мовленнєву компетенції.

Мовна компетенція – це засвоєння, усвідомлення мовних норм, що склалися історично в фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності в процесі використання певної мови. Мовна компетенція – це інтегративне явище, що охоплює цілу низку спеціальних здібностей, знань, умінь, навичок, стратегій і тактик мовної поведінки, установок для успішного здійснення мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування. Цей вид компетенції властивий високоосвіченій, культурній людині, сформованій особистості.

Мовленнєва компетенція − це вміння адекватно і доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення.

Лексична компетенція − наявність певного запасу слів у межах професійного розвитку, здатність до адекватного використання лексем, доречне вживання образних виразів, приказок, прислів'їв, фразеологічних зворотів.

На жаль, в усному і писемному спілкуванні спостерігається тенденція до надмірного й недоречного вживання іншомовних слів через недостатнє знання лексичного багатства рідної мови. Наприклад, замість зв`язки з громадськістю вживається паблік рілейшенз; управління підмінюється запозиченим з англійської мови словом менеджмент; перший компонент сталого сполучення слів запобіжні заходи замінюється словом превентивні. Критерієм відбору для вживання нових слів іншомовного походження має бути семантична і стилістична необхідність їх застосування. Так, наприклад, у фінансових документах, міжнародних угодах не варто уникати запозичених з інших мов слів банк, кредит, телефон, телеграма, бюджет, які увійшли до словника міжнаціонального спілкування, не мають українських відповідників та їх використання зумовлено загальною тенденцією до застосування інтернаціональних лексичних одиниць.

Фонетична компетенція – правильна вимова всіх звуків ділової мови, звукосполучень відповідно до орфоепічних норм, наголосів, добре розвинений фонематичний слух, що дозволяє диференціювати фонеми; володіння інтонаційними засобами виразності мовлення (темп, тембр, сила голосу, логічний наголос тощо).

Найпоширенішими помилками у мовленні є недотримання орфоепічних норм, яке виявляється у відступі від правил чергування голосних і приголосних (шісти замість шести, вісьми замість восьми); правил звукових змін при збігові кількох приголосних. Це призводить до неправильної вимови й порушення милозвучності (евфонічності) української мови, до неприродного для неї нагромадження звукосполучень (наприклад, побуквена вимова слова інтелігентський, у якому відбувається спрощення у групі приголосних нтс, і слово вимовляється як [інтелігенський]; в разі необхідності, в зв`язку з відсутністю замість у разі необхідності, у зв`язку з відсутністю), у глухій вимові приголосних наприкінці слова і складу (мохти замість могти, нарот замість правильного народ), нерозрізненні звуків г і ґ, у вимові а на місці ненаголошеного о (директар замість директор, мажаритарна замість мажоритарна), у порушенні акцентуаційних норм (сорипрофе замість професори; йвалови замість ловий,ва йфахови замість вийховий, ринкофа замість рнадцятьнковий, чотири замість надцять, батьківщичотирна замість тьківщинаба, яіндустрі замість стрія,інду ментдоку замість нтдокуме; у займенниках, які вживаються без прийменників: гомо замість мого, гоцьо замість ;цього в інфінітивних формах двоскладових дієслів: стиве замість сти, вневести замість внести; у словах іншомовного походження на -метр, -ер: метркіло замість тр,кіломе фершо замість ршофе) тощо.

Граматична компетенція – неусвідомлене вживання граматичних форм рідної та іноземної мови згідно із законами і нормами граматики (рід, число, відмінок тощо), чуття граматичної форми, наявність корекційних навичок щодо правильності вживання граматичних форм.

Граматичні помилки у мовленні пов`язані з ненормативним утворенням частин мови і їх форм у процесі змінювання (наприклад, утворення прикметників міліцейський замість правильного міліційний під впливом російського прикметника милицейский) і з невластивим для офіційно-ділового стилю використанням граматичних форм частин мови за наявності в мові паралельних варіантів висловлювання, що спричинює змістовну неточність, порушує логіку викладеного матеріалу. Наприклад, поєднання обох форм ступенів порівняння прикметників (більш точніше, найбільш видатніший); уживання форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду із закінченнями -у(-ю), якщо іменники є назвами істот, осіб за фахом або за родом діяльності (повідомити начальнику замість повідомити начальникові); форми місцевого відмінка прикметників твердої групи чоловічого роду із закінченням –ім (високім) тощо.

Вплив російської мови на українське ділове мовлення в виявляється у змішуванні типів відмінювання або в запозиченні окремої форми, властивої російській мові. Так, наприклад, слово віче, яке є іменником мішаної групи другої відміни, використовується як невідмінюване за типом російського невідмінюваного слова вече іншомовного походження. В усному й писемному мовленні державних службовців трапляються помилки у процесі відмінювання складних числівників, які змінюються тільки у другій частині: шістдесяти, шістдесятьох, шістдесятьом тощо. Зросійщені форми шістидесяти, шістидесятьох, шістидесятьом суперечать морфологічній нормі української мови і є наслідком змішування форм відмінювання [2].

Для здійснення характеристики і оцінки професійних комунікативних умінь А.Й.Капською розроблено критерії професійних рівнів готовності до комунікативної дії.

Високий рівень – фахівець вільно володіє мовленнєвими уміннями, вміє прогнозувати результати комунікативного процесу, добирати адекватну цілям інтонацію; він має чітку установку на оволодіння різними видами мовлення і може уже на перших порах роботи реалізувати власні уміння не менше як у п'яти видах діяльності.

Середній рівень – фахівець на достатньому рівні володіє мовленнєвими уміннями в комунікативному процесі й адекватно до цілей застосовує їх. Проте не завжди може оперативно вибирати вид мовлення. Він уміє аналізувати якість мовлення, але не завжди вміє управляти комунікативним процесом і здійснювати корекцію окремих якостей мовлення. Водночас він проявляє інтерес до комунікативності, прагне удосконалювати цей процес, та не завжди знає, як це зробити; включається у різні види комунікативної діяльності, але лише за умови крайньої необхідності.

Низький рівень сформованості мовленнєвих умінь характеризується тим, що у фахівця недостатньо сформовані вміння. В комунікативний процес він включається лише за вимогами керівників соціально-виховної структури. Не проявляє інтересу до особливостей комунікативного процесу, його поліпшення за рахунок удосконалення власних мовленнєвих умінь. Проте охоче включається в комунікативний процес лише тоді, коли його зацікавлює конкретна проблема і коли бачить цікаві шляхи її вирішення.

Культура мовлення – це поєднання мислення і мови, точність вираження думок, почуттів, ясність, зрозумілість смислових зв’язків і відношень одиниць мови в мовленні зв’язкам і відношенням предметів і явищ у реальній дійсності. Культурі ділового мовлення, як і культурі ділового спілкування, потрібно вчити на всіх етапах підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості вживання іншомовних слів	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.