• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Програма невідкладної допомоги при отруєннях включає наступні заходи: І. Екстрена детоксикація.

ОТРУЄНЬ

Тема: ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ГОСТРИХ МЕДИКАМЕНТОЗНИХ

Лекція № 18

Класифікація НПЗП

1. Похідні індолу— індометацин (метиндол), суліндак.

2. Похідні фенолоцтової кислоти— диклофенак-натрій (вольтарен, ортофен).

3. Похідніпропіонової кислоти— ібупрофен (бруфен), кетопрофен, напроксен.

4. Оксиками— піроксикам, мелоксикам (моваліс).

5. Похідні піразолону- бутадіон (фенілбутазон), анальгін (метамізол).

6. Похідні кислоти саліцилової— кислота ацетилсаліцилова (аспірин), аспізол, ацелізин.

Застосовують НПЗП при міалгіях, артритах, радикулітах, бурситах, ревматизмі, болю на фоні травматичних пошкоджень тощо (див. тему 9).

Особливості роботи з препаратами:

- ацетилсаліцилову кислоту не можна поєднувати з іншими НПЗП, бо це посилить її ульцерогенну дію (утворення виразки шлунка);

- бутадіон несумісний з ГКС;

- внутрішньом 'язове введення аналгіну болюче.

Основними причинами медикаментозних отруєнь є недостатня обізнаність лікарів про побічну, токсичну дію ліків, помилки в призначенні та дозуванні препаратів, одночасне приймання хворими несумісних засобів, випадкове приймання ліків хворими (особливо дітьми), а також свідоме їх застосування з метою самогубства.

1. Призупинення подальшого надходження отрути в організм.

При отруєннях, пов'язаних з вдиханням отрут, потерпілого необхідно винести з небезпечного приміщення у кімнату, що добре провітрюється. З нього потрібно зняти верхній одяг, на якому може адсорбуватись отрута. Якщо отрута є на шкірі чи слизових оболонках, її треба змити великою кількістю проточної води. У разі ін'єкційного введення отрути (підшкірне чи внутрішньом'язово) вживають заходів для обмеження їх всмоктування: на уражене місце накладають міхур з льодом на 6—8 год, роблять циркулярні новокаїнові блокади (0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну гідрохлориду з 2-3. мл 0,5% розчину новокаїну). У разі проникнення отрути внутрішньо перш за все необхідно запобігти її всмоктуванню в кров.

2. Запобігання всмоктуванню отрути в кров із травного каналу:

— промивання шлунка за допомогою зонда проводять усім хворим, незалежно від стану і часу отруєння. При отруєнні припікальними речовинами (кислотами й основами) перед промиванням потерпілому вводять підшкірне 1 мл 1% промедолу, а зонд змащують вазеліновим маслом. Якщо невідомо, яка отруйна речовина потрапила в організм, шлунок промивають 0,01—0,1% розчином калію перманганату, 0,5—2% розчином таніну, чи перевареною водою.

Якщо відомо, яка отруйна речовина проникла, можна провести хімічну інактивацію отрути в шлунку (застосувати антидота отрут).

• при отруєнні морфіном — промивання розчином калію перманганату (окиснення морфіну);

• при отруєнні срібла нітратом — промивання гіпертонічним розчином натрію хлориду (реакція осаду);

• при отруєнні оксалатами, цитратами — промивання розчином кальцію хлориду (реакція осаду);

• при отруєнні барію хлоридом — промивання розчином натрію сульфату (реакція осаду);

• при отруєнні кислотами — внутрішньо дають магнію оксид (реакція нейтралізації);

• при отруєнні основами — промивання 1 % розчином лимонної, оцтової, молочної кислот (реакція нейтралізації);

• при отруєнні фосфором —• промивання розчином купрумусульфату;

• при отруєнні важкими металами — збиті яєчні білки, молоко.Можливе застосування блювотних препаратів (якщо потерпілий у свідомості):

• введення адсорбівних засобів можна проводити до і після промивання шлунка. З цією метою застосовують активоване вугілля (20—30 г або 2—3 столові ложки на склянку води у вигляді суспензії);

— введення сольових проносних з метою припинення всмоктування отрути в кров із кишок. Застосовують магнію або натрію сульфат (20—30 г на 1/2 склянки води внутрішньо, запиваючи 2 склянками води). Не можна використовувати сольові проносні при отруєннях кислотами або основами;

• сифонні клізми застосовують при будь-яких пероральних отруєннях, при цьому отруту видаляють з товстої кишки.

3. Виведення отрути з організму після її всмоктуван ня в кров:

• метод форсованого діурезу застосовують з метою прискорення виведення отрути з організму через нирки. Для цього хворому внутрішньовенне крапельно вводять 1 — 1,5 л ізотонічного розчину натрію хлориду або ізотонічного розчину глюкози одночасно із сечогінними препаратами швидкої дії (фуросемід, лазикс);

• метод гемосорбції застосовують з метою очищення крові від отрути за допомогою перфузії крові через спеціальний детоксикатор, важливою складовою якого є сорбційні колонки;

- гемодіаліз — очищення крові від отрути за допомогою апарату «штучна нирка».

- перитонеальний діаліз — очищення організму від отрути через очеревину.

- замісне переливання крові (видаляють із організму частину крові, що містить шкідливі речовини, і переливають до 2—3 л донорської крові тієї ж групи, що й у потерпілого).

II. Специфічна антидотна терапія.Антидот — це речовина, що знешкоджує отрути шляхом хімічної реакції і виводить їх з організму (табл. 32).

Розрізняють 3 види антидотів:

1. Антидоти, що запобігають всмоктуванню отрут, забезпечують їх зв'язування, нейтралізацію і виведення з організму:

• неспецифічні антидоти контактної дії — активоване вугілля, карболен, ентеросгель;

• специфічні хімічні антидоти (їх розглянуто в 2-му підпункті І пункту);

2. Антидоти, що прискорюють біотрансформацію отрут в нетоксичні продукти розпаду:

• глюкоза — антидот при отруєнні ціанідами, синильною кислотою;

• унітіол — антидот при отруєнні ртуттю, золотом, вісмутом, талієм, сурмою, міддю, серцевими глікозидами;

• тетацин-кальцій — антидот при отруєнні солями свинцю, кобальту, кадмію, урану;

• метиленовий синій — антидот при отруєнні синильною кислотою, нітрогліцерином;

• натрію тіосульфат — антидот при отруєнні препаратами йоду, фенолами, серцевими глікозидами;

3. Функціональні антагоністи — це препарати, які впливають на органи і системи протилежно до дії отрути. Найпоширенішими є наступні функціональні антагоністи:

• налорфіну гідрохлорид, налоксон — при отруєнні препаратами опію;

• бемегрид - при легких отруєннях засобами для наркозу, снодійними;

• атропіну сульфат - при отруєннях м-холіноміметиками, антихолінестеразними засобами;

• протаміну сульфат - при передозуванні гепарину

• глюкоза в гіпертонічному розчині - при передозуванні Інсуліну;

• антикоагулянти непрямої дії - при передозуванні вікасолу

• прозерин - при отруєнні міорелаксантами периферійної дії;

• реактиватори холінестерази (дипіроксим, алоксим, ізонітрозин) - при отруєнні ФОС та антихолінестеразними препаратами.

НІ. Патогенетична (симптоматична) терапія:

- при сильному болю (вираженому больовому симптомі) застосовують наркотичні анальгетики (морфіну гідрохлорид омнопон, промедол, фентаніл, трамадол);

- при спастичному болю (спазмах) вводять спазмолітики (ноту, папаверину гідрохлорид, атропіну сульфат, платифіліну гідроид, метацин), у стійких випадках за відсутності ефекту - нарсотичні засоби, що чинять спазмолітичну дію (промедол, омнопон);

- при пригніченні дихання легкого і середнього ступеня тяжкості застосовують стимулятори дихання (кофеїн-бензоат натрію

етимізол, кордіамін, камфору, сульфокамфокаїн, цититон лобеліну гідрохлорид;

- при гострій серцевій недостатності вводять кардіотонічні препарати — строфантин, корглікон;

- при зниженні AT вводять пресорні препарати (мезатон, адреналіну гідрохлорид, ефедрину гідрохлорид, норадреналіну гідротартрат)

- при пригніченні серцевої діяльності застосовують аналептики (кордіамін, камфору, сульфокамфокаїн, етимізол);

- при зупинці серця вводять у лівий шлуночок серця адреналіну гідрохлорид, норадреналіну гідротартрат;

- при бронхоспазмах застосовують бронхолітики:

• ін'єкційні — еуфілін, ефедрину гідрохлорид, адреналіну гідрохлорид, атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат;

• інгаляційні - ізадрин, фенотерол (беротек), сальбутамол, орципреналіну сульфат (алупент, астмопент).

• при шоку застосовують протишокові засоби:

• адреналіну гідрохлорид, ефедрину гідрохлорид;

• глкжокортикостероїди — преднізолон, метилпреднізолон;

• антигістамінні препарати — дипразин, димедрол, супрастин, тавегіл, плазмозамінні та сольові розчини.

Читайте також:

1. III. Програма
2. III. Програма
3. Асортиментний процес включає три основних етапи: концентрацію, кастомізацію і розсіювання.
4. Аудит фінансово-господарської діяльності бюджетних установ включає три етапи.
5. Банківська система в ринковій економіці є звичайно дворівневою і включає центральний банк (емісійний) і комерційні (депозитні) банки різних видів.
6. Валютне регулювання ЗЕД розглянуто окремо в наступній лекції «Валютне регулювання ЗЕД.
7. Ведення потерпілого у відділенні невідкладної допомоги.
8. ВИДИ І обсягИ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ.
9. Види консультативної допомоги.
10. Види соціальної допомоги сім'ям з дітьми.
11. Види соціальної допомоги сім'ям.
12. Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма

Переглядів: 1724