Кримінальний закон.

Кримінальне право – це галузь права, яка являє собою систему встановлених вищим органом державної законодавчої влади норм, що регулюють суспільні відносини, пов’язані зі злочином і покаранням.

Єдиним джерелом кримінального права є кримінальний закон – акт законодавчої влади, який встановлює підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. Кримінальний закон регулює всю сферу суспільних відносин, пов’язаних зі злочином і покаранням (діє класичне правило: “без вказівки закону немає ні злочину, ні покарання”).

Кримінальне право України знаходить своє відображення в законодавстві України про кримінальну відповідальність, що являє собою єдину нормативну систему - Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. КК складається із кримінальних законів, що діють в рамках Кодексу як єдина нормативна система з моменту набрання ним чинності. Кожний із кримінальних законів містить певне положення кримінального права, викладене у вигляді норми. Кримінальний закон є свого роду продукт законодавчої діяльності, в якому за допомогою законодавчого веління відображені об'єктивні закономірності розвитку кримінального права.

Поняттям “кримінальний закон” позначається як окремий законодавчий акт, яким встановлюється кримінальна відповідальність за конкретний злочин, так і стаття Кримінального кодексу, а також Кримінальний кодекс у цілому.

Все чинне кримінальне законодавство України зосереджене в Кримінальному кодексі України (КК). Нині чинний КК був прийнятий 5 квітня 2001 року (вступив у силу 1 вересня 2001 року).

В нормах Кримінального кодексу сформульовані завдання, підстави та принципи кримінальної відповідальності, встановлено, які суспільне небезпечні діяння визнаються злочинами, які покарання можуть підлягати застосуванню до осіб, що їх вчинили.

Згідно зі ст. 1 КК Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили, тобто КК забороняє під загрозою покарання вчиняти ті суспільне небезпечні діяння, які визнані злочинними. Отже, основна функція закону про кримінальну відповідальність - охоронна. Разом з тим у деяких нормах він приписує відповідним органам і службовим особам, за наявності законних підстав, звільняти від кримінальної відповідальності і покарання осіб, що вчинили злочин. У цій своїй частині норми закону, як і в низці інших, виконують регулятивну функцію.

У Загальній частині зосереджені норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, а також визначають його основні інститути, наприклад, поняття злочину і його видів, вини та її форм, співучасті в злочині, повторності, сукупності та рецидиву злочину, покарання та його мети, видів покарань та підстав їх застосування. Це норми, які застосовуються до всіх злочинів.

Особлива частина містить норми, що вказують, які конкретно суспільне небезпечні діяння є злочинами і які заходи кримінального покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили.

Загальна і Особлива частини КК пов’язані між собою і утворюють нерозривну системну єдність.

Загальна частина чинного КК складається із 15 розділів: “Загальні положення”, “Закон про кримінальну відповідальність”, “Злочин, його види та стадії”, “Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)”, “Вина та її форми”, “Співучасть у злочині”, “Повторність, сукупність та рецидив злочинів”, “Обставини, що виключають злочинність діяння”, “Звільнення від кримінальної відповідальності”, “Покарання та його види”, “Призначення покарання”, “Звільнення від покарання та його відбування”, “Судимість”, “Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування”, “Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх”.

Особлива частина включає 20 розділів, систематизованих по групах споріднених суспільних відносин, на які посягають відповідні злочини.

Загальна і Особлива частини поділяються на глави і статті. Статті Загальної частини становлять єдине ціле і не діляться на структурні елементи, а статті Особливої частини поділяються на диспозицію і санкцію.

Диспозиція – це частина статті, в якій називається конкретний злочин або вказуються його ознаки, а санкція – це частина статті, в якій визначаються вид і міра покарання, що підлягають застосуванню за злочин, опис якого міститься в диспозиції.

Кримінальний закон діє у просторі, в часі та щодо кола осіб.

Дія закону в просторі ґрунтується на підставі таких принципів:

а) територіального;

б) громадянства;

в) космополітичного (універсального);

г) реального.

Перші два принципи вважаються основними.
Територіальний принцип. Сутність цього принципу виражена в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.
За загальним правилом, закріпленим злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв’язку з його вчиненням.

Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.

Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином

в тій країні, де воно було вчинено. Таким же чином визначається відповідальність і для осіб, які мають подвійне громадянство - України та іншої держави. Якщо особи, які мають таке громадянство, вчиняють злочин поза межами України, то незалежно від того, чи є вони також громадянами держави, на території якої вчинений злочин, або ні, вони підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Якщо громадяни України і особи без громадянства, які постійно в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони, у разі їх повернення в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей же злочин.

Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов’язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоди й інтересам інших держав, в тому числі Україні.

Реальний принцип. Цей принцип також закріплений в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо цей злочин є особливо тяжким та був спрямований проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Кримінальне законодавство України уперше ввело у систему норм Загальної частини інститут видачі осіб, що вчинили злочин (екстрадицію), хоча міжнародному праву він відомий давно.

Під видачею осіб, які вчинили злочин (екстрадицією), розуміють передачу таких осіб однією державою (що запитується), на території якої вони знаходяться, іншій державі (що запитує), на території якої був вчинений злочин або громадянами якої вони є.
Інститут видачі осіб, які вчинили злочини, має і певні винятки.

Так, згідно з ч. 1 ст. 10 КК громадяни України та особи без громадянства, що постійно в ній проживають, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

Відповідно до норм конституційного права України не підлягають видачі також іноземні громадяни та особи без громадянства, яким Україною було надано притулок (ст. 26 Конституції України).

Стаття 10 КК передбачає два види видачі осіб, що вчинили злочини: видача для виконання покарання і видача для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом’якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом’якшує відповідальність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Податок з доходів фізичних осіб	\|	Кримінальна відповідальність та її підстави.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.