Стратегічний закон.Відомийафоризм «якщо вам треба щось сказати, то найкраще – сказати саме те, що ви хочете» приводить нас до проблеми стратегії.

Стратегічний закон– системна побудова програми впливу на конкретну аудиторію на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії. Стратегія оратора – це загальний, всебічний план досягнення цілей, вона представляє собою розробку основних напрямів промови. Тактика виступає як сукупність прийомів, методів реалізації стратегії. Одну і ту ж стратегію можна втілити в різних тактиках.Побудова стратегії залежить від індивідуальних особливостей оратора, так і від специфіки аудиторії, на яку розрахована певна промова. Стратегія (програма дій) становить варіант реалізації концепції, та ж сама концепція може мати декілька стратегій залежно від аудиторії та етапів реалізації стратегії. Стратегія складається з таких компонентів :установка (завдання, спрямоване на розв’язання тих чи інших чинників, аргументів, позицій, на переконання аудиторії) та наздавдання, яке має емотивно-спонукальний характер; надзавдання у переконуючому мовленні – елемент мистецтва, без якого стратегія мовлення буде спрямована тільки на свідомість, над завдання розраховане на емоції слухачів. Наприклад, стратегією виступу на семінарському заняття «Найяскравіший оратор Стародавньої Греції – Демосфен (теза) може бути : Переконати аудиторію в тому, що Демосфен – найяскравіший оратор Давньої Греції (завдання), та спонукати слухачів до вдосконалення своєї ораторської майстерності (надзавдання).

Тактичний закон.Тактика являє собою систему дій, спрямовану на підготовку ефективної реалізації стратегії. Під принципами тактики оратора розуміються основоположні правила побудови промови. Це перш за все логічні принципи : тотожності, несуперечливості, послідовності, достатності (обґрунтованості). Але однієї логічності для реалізації стратегії замало. Промова будується ще за такими дидактичними й психологічними принципами, як посилення, економія та органічна єдність.

Способи тактики поділяються на логічні, психологічні, дидактичні. До логічних належать: індукція, дедукція, анологія. Відомо, що індукція – спосіб мислення від одиничного до загального, дедукція – навпаки, аналогія – спосіб доведення від одиничного до одиничного. У промові одиничне – то є положення, факти, приклади тощо, загальне – то теза. Тобто, коли оратор спочатку наводить факти, приклади, а потім формулює основну ідею, то він користується способом мислення (доведення) індукції. Якщо спочатку формулює тезу (основну ідею), а потім уже наводить положення, які обґрунтовують її, то використовує спосіб від загального до одиничного (дедукція). Складність полягає у правильному використанні цих способів, що залежить від двох обставин: від характеристики аудиторії і особливості проблеми. В аудиторіях таких, як молодіжні; за нижчим рівнем освіти, культури, кваліфікації; за фахом не спеціалісти (щодо предмета промови); проблема досить складна, - то ефективнішою є індукція.

Серед психологічних способів впливу виділяються навіювання, наслідування, психічне зараження, переконання. Частіше всього вони функціонують в єдності, доповнюючи одне одного. Навіювання – це такий спосіб комунікативного впливу, що розрахований на некритичне, бездоказове сприйняття інформації. Володіння «ефектом навіювання» припускає знання двох основних груп умов. Перша група пов’язана з тим, кому вселяють, друга – з тим, хто вселяє. Сприйнятливість навіювання залежить від віку, від індивідуальних особливостей людини, переконань, волі, емоцій тощо. «Ефект навіювання» багато в чому залежить від внутрішнього стану особистості. Це трапляється, коли людина стомлена або переживає розгубленість, страх. У такі хвилини треба вміти «перекрити» цей стан і привернути до сприйняття необхідної інформації.

Зараження – це несвідома, мимовільна схильність людини до визначеного психологічного стану. Воно здійснюється як передача особистості психічного настрою іншої особистості, що володіє великим емоційним зарядом. Емоційне співпереживання аудиторії викликається передусім самою особистістю оратора.

Наслідування – це імітація людиною якихось зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, учинків, що характеризуються визначеною раціональною й емоційною спрямованістю. Тобто значення і зараження і наслідування в тому, щоб забезпечити такий стан аудиторії, коли підсилюється момент єдиного співпереживання слухачів і оратора. А це допомагає кращому засвоєнню інформації.

Переконання – логічно обґрунтоване впровадження у свідомість слухачів певних положень. За допомогою переконань можна досягти перебудови свідомості, мотивів діяльності, сформувати бажання, змінити спосіб життя особистості. Один з них – показ і роз’яснення наслідків якого-небудь учинку (сприяє переосмисленню поведінки). Інший прийом – порівняння дій того або іншого індивіда з поведінкою авторитетних людей, літературних героїв тощо.

Дидактичні способи : спіральний спосіб – це багаторазове згадування однієї і тієї ж думки, але щоразу збагаченої новою інформацією, - який можна підготувати для непідготовленої або конфліктної аудиторії. Ступінчатий- поступовий плин думки від загального до конкретного і навпаки. Розгортання тези від загального до конкретного орієнтоване в основному на підготовлену аудиторію, розгортання тези в зворотному порядку – на непідготовлену. Пунктирний спосіб – розгортання тези шляхом членування її на відносно незалежні рівнозначні частини, які наприкінці знову об’єднуються в тезу. Цей спосіб використовується в аудиторії з високим рівнем підготовки, здатній самостійно об’єднати всі частини. Констрастний спосіб – розгортання тези шляхом протиставлення різних точок зору стосовно одного й того ж предмета, - який можна використати для будь-якої аудиторії. Асоціативний спосіб – розгортання тези у вигляді поєднання у свідомості різних образів, який можна застосувати в аудиторії, де домінують люди з образним мисленням.

Тактичні прийоми – прийоми (на відміну від принципів та способів) являють собою певні мовні форми, у яких передається інформація та сукупність конкретних дій, які є неодмінною умовою, у яких передається інформація. Серед них найчастіше використовуються характеристика, коментар, описування, цитування, згадування, риторичне запитання, розмірковування, опудало-опонент, удаваний експеримент, роз’яснення, агітація, заклик, проблемне ведення матеріалу, анекдот, запитання-відповідь тощо.

Прийом «опудала-опонента» становить собою змодельовану типову думку з питання, що обговорюється, яке може бути домінантним у цій аудиторії. Субєкт повинен ретельно проаналізувати цю думку(позитивне та негативне), а потім запропонувати свою точку зору. Такий прийом допомагає підтримувати зацікавленість аудиторії. Зазвичай, цей прийом конструюється таким чином:»Часто можна почути, щл…Та чи вірно це?».

Прийом проблемного ведення матеріалу дозволяє суб’єкту з перших хвилин спілкування опанувати увагу аудиторії за допомогою проблемних питань, влучних афоризмів тощо.

«Запитання-відповідь» - розвиток обмірковування, сутність якого полягає в тому, що суб’єкт у процесі спілкування може будувати своє мовлення у вигляді запитань та відповідей на них. Концентрується увага. Аудиторія також може відповідати.

До розгляду логіко-психологічних прийомів належить аналіз та синтез. Аналіз раніше виявлених різних думок, поглядів, точок зору – це спочатку виявлення протилежностей з метою психологічного настрою на об’єктивний аналіз, створення атмосфери для можливого співіснування різних підходів. Синтез – поєднання протилежних сторін шляхом : компромісу – взаємних еквівалентних поступок за наявності певної спільної основи; перемоги прогресивної сторони – переважанням найбільш розумної сторони, та набуттям другою стороною підпорядкованого значення; консенсусу – вищої форми поєднання протилежностей, коли досягається оптимальне узгодження позицій одна з одною.

Отже, тактичний закон дозволяє суб’єкту знайти ефективні засоби впливу на аудиторію, завдяки чому здійснюється реалізація цільової установки (завдання й над завдання) і розгортання тези.

Закони (концептуальний, моделювання аудиторії, стратегічний, тактичний) спрямовані на розвиток інтелектуального центру, таких якостей, як самостійність, самокритичність, глибина, ерудиція, гнучкість, відкритість мислення.

Застосування цих законів сприяє розвиткові ефективного мислення. “Усе, що хочеш сказати, розглянь перш за все в голові своїй, бо у багатьох язик передує і самій думці” (Сократ). “Перш, ніж випустити слова нижньої частини голови, пропусти їх спочатку через верхню частину” (Цицерон).

Мовленнєвий закон передбачає вираження думки і дієвій словесній формі – системі комунікативних якостей мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, ємність, стислість, доцільність). Оратора впливає на слухачів головним чином усним словом, ефективність цього впливу багато в чому залежить від культури мовлення. Усне й писемне розглядають як різновиди, але мова на письмі ніколи не дорівнює усній ні діапазоном, ні сприйняттям. Адже афористичним є вислів Бернарда Шоу:»Є 50 способів сказати «Так», 50 – «ні» і лише один спосіб написати це». Христос своє вчення проповідував живим словом. Культура мовлення – це процес свідомого добору мовних засобів, які допоможуть лекторові досягнути мети.

Закон ефективної комунікації передбачає систему дій суб’єкта з метою налагодження контакту на всіх етапах комунікації як необхідну умову ефективної реалізації продукту мислиннєво-мовленнєвої діяльності. Цей закон містить механізм запуску концепції (а попередні закони – на підготовку запуску концепції): контакт – спілкування без перешкод.

Системно-аналітичний закон передбачає аналіз якості та ефективності продукту мислиннєво-мовленнєвої діяльності.

Аналіз якості (як зроблений продукт) здійснюється на всіх етапах мислиннєво-мовленнєвої діяльності (підготовчому, виконавському, наслідковому).

Аналіз ефективності (результативності) ступеня реалізації цільової установки, співвідношення задуманого результату (мети) і одержаного результату проводиться на наслідковому етапі діяльності.

Причини неефективності якісно підготовленого (побудованого) продукту: короткий термін спілкування з аудиторію, не проникнення, закритість мислення аудиторії, руйнівні тенденції в аудиторії, могутня сила інерції, властивої аудиторії (небажання щось міняти, бо треба до цього докладати зусиль).

Системно-аналітичний закон базується на самоаналізові й аналізові інших. Самоаналіз становить двохелементну систему:

§ рефлексія (дослідження відчуттів) – переведення їх із сфери несвідомого у сферу свідомого (зробити неявне явним: що треба зробити, щоб посилити приємні відчуття? Як уникнути причин, які викликають неприємні відчуття? Це сприяє зняттю стану тривоги;

§ коригування продукту мислиннєво-мовленнєвої дії – уточнення, додавання, заміна одних положень іншими: що хотів? → що зробив? → що отримав? → що вийшло? → що не вийшло? → як зробити краще?

Сенека молодший зазначав: “Спершу слід викрити себе, потім виправлятися... Тому скільки можеш, сам себе виводь на чисту воду, шукай проти себе звинувачення? Спочатку виступай обвинувачем, потім – суддею і тільки під кінець – захисником. Іноді варто самому собі бути кривдником! Ти обурюєшся тим, що є на світі невдячні люди. Спитай у совісті своєї, чи знайшли тебе вдячними ті, хто надавав тобі послуги”.

Аналіз інших – оцінювання якості та ефективності чужого продукту мислиннєво-мовленнєвої діяльності та дій іншого суб’єкта. Базується на системі принципів:

§ узагальнення чужого досвіду для збагачення власного, допомога іншому в тому, як зробити його справу ще краще;

§ оцінювати зі свого рівня підготовки;

§ вміти слухати й чути іншого, оцінювати те, як він робить, а не як ти бачиш;

§ вміти відійти від однобічності оцінок;

§ перш за все бачити раціональне в чужому продукті;

§ бути точним і стислим в оцінках;

§ дати оцінку, не принижуючи суб’єкта, не знищуючи його бажання удосконалювати себе і свій продукт мислиннжєво-мовленнєвої діяльності.

Отже, системно-аналітичний закон становить собою інструмент розвитку таких якостей, як самокритичність і відкритість мислення, здатність сприймати інші точки зору, мовне чуття. Шанобливість, тактовність, коректність. Цей закон завершує риторичну формулу, та не робить її замкненою, застиглою, бо сам символізує вічний процес удосконалення.

Три “золоті” правила риторики:

· теза й гасло – оратор повинен логічно, яскраво доводити аудиторії свої аргументовані “тези”, а не гасла; “теза” – положення (думка), яке автор повинен довести;, а “гасло” – заклик, стисла чітка фраза, що гарно запам’ятовується, не вимагає ніяких обґрунтувань;

· формула Цицерона – оратор є той, хто будь-яке питання викладе із знанням справи (наука), струнко (зміст), витончено (мистецтво), згідністю (форма) під час виконання;

· план і епітета – епітета – в античній філософії найвищий тип безсумнівного, достовірного. Абсолютного знання; епідемічна підготовленість оратора до виступу передбачає, щоб він готувався до процесу виступу найкращим із можливих для нього варіантом. План виступу має бути підготовлений на основі античної епітети, тобто так, щоб лекція (виступ) принесла аудиторії максимум користі й естетичну насолоду.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Діяльності діяльності	\|	Красномовство слов’ян

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.023 сек.