• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Концептуальний закон.

Базовим законом риторики є концептуальний закон, який полягає у винайденні задуму, ідеї, створенні концепції. За своєю суттю цей закон передбачає пошук істини шляхом всебічного аналізу предмета. Повноцінна, нормальна мисленнєво-мовленнєва діяльність людини починається з оволодіння нею концептуальним законом, за допомогою якого вона вчиться вираховувати наслідки своїх дій як найближчим часом, так і в перспективі, визначатися з метою своєї діяльності, виділяти головне і другорядне, логічно вибудовувати свою діяльність. Знання цього закону дає можливість людині виробити в себе дуже важливу якість – повагу до думки (інтелекту), а це, у свою чергу, розвине в ній розуміння того, що без розвитку інтелекту неможливий прогрес суспільства, неможливе розв’язання сучасних проблем, неможливо вийти з найпростішого глухого кута.

Яким чином можна навчитися грамотно створювати задум – концепцію? Концепція, за визначенням Г.М.Сагач, це – система знань про предмет, виражена у стислій, короткій формі. Таке розуміння концепції найбільш відповідає її функціональному призначенню – бути першоосновою мисленнєво-мовленнєвої діяльністі.

Процес розробки концепції складається з такої послідовності дій:

1. Своє бачення суб’єктом предмета (теми).

2. Аналіз предмета (теми), тобто вибір проблем для вивчення.

3. „Привласнення” суб’єктом чужого досвіду щодо вивчення обраної проблеми (прилучення до цінностей людського досвіду).

4. Пропускання чужого досвіду крізь призму свого бачення і навпаки (чуже + своє) і формування позиції.

Такий підхід до розробки концепції відбиває природний процес пізнання людиною навколишнього світу. Будь-яку одержувану зовні інформацію людина перш за все пропускає через власне „я” (відчуття, уявлення), створює своє бачення, свою картину того чи іншого предмета. Саме на цьому етапі починає формуватися індивідуальний особистісний підхід людини до пізнання світу, джерелом якого є життєвий досвід, здоровий глузд, професійний досвід.

На даному етапі цілком можливий двоякий результат: не виключено, що людина може виявитися дилетантом, мати досить поверхове уявлення про предмет і звідси викривлене бачення його, а може запропонувати більш-менш повне уявлення про предмет, яке наближає людину до пізнання істини про цей предмет. Перевірити істинність своїх уявлень людина має можливість далі – на наступних етапах пізнання.

Далі, коли суб’єкт уже отримав своє бачення предмета, він починає усвідомлювати неможливість охоплення всього предмета і опиняється перед необхідністю вибору з предмета певних граней (проблем) – другий етап розробки концепції. Критеріями підбору проблем виступають інтерес та компетентність самого суб’єкта, актуальність проблем, їх громадська значущість – проходження цього етапу дозволяє суб’єкту відійти від поверхового підходу до вивчення предмета (про все й ні про що). Д. Карнегі писав: „Не робіть властивої майже всім помилки – не робіть спроби торкатися у невеликій промові надто великого кола питань! Візьміть один чи два аспекти теми й спробуйте висвітлити їх ґрунтовно”.

Лише після того, як суб’єкт здійснив вибір проблем, він може звернутися до вивчення того людського досвіду, який накопичено з матеріалу, що його зацікавив. Такий підхід сприяє, по-перше, ширшій цілеспрямованості й поглибленню в роботі з літературою, ніж коли людина одразу починає вивчення чужого досвіду, як це практикується. По-друге, це допомагає людині позбавитися почуття розгубленості перед величезним обсягом літератури й знімає нервозність у процесі роботи, що дозволяє зекономити час.

Четвертий етап створення концепції характеризується тим, що тут суб’єкт провадить складну операцію критичного осмислення двох досвідів – свого і чужого – на основі чого й формує власну позицію. Таким чином, суб’єкт начебто знову повертається до свого бачення предмета, але це бачення є вже якісно іншим, бо завдяки способу розвитку за спіраллю воно є збагаченим, поглибленим, конкретизованим і навіть переосмисленим.

Отже, процес створення концепції – це досить складна й напружена мисленнєво-мовленнєва діяльність людини, але не зробивши цієї досить нелегкої роботи, вона впадає в дилетантизм, що виражається в нездатності розв’язувати суперечності, сприяє появі й накопиченню безвихідних ситуацій.

Після того, як розроблено задум, починається наступний етап діяльності – „запуск” задуму в суспільство. Першим законом цього етапу є закон моделювання аудиторії, знання й застосування якого дозволяє досить повно вивчати тих, на кого треба орієнтувати загальний задум.

Закон моделювання аудиторії передбачає системне вивчення аудиторії, тобто тих, на кого розраховується викладення концепції (один суб’єкт чи ціла соціальна група), на основі соціально-демографічних, соціально-психологічних та індивідуально-особистісних ознак.

Соціально-демографічні ознаки становлять собою перший ступінь вивчення аудиторії, спрямований на розкриття „зовнішньої оболонки” людини. До цієї групи можна віднести такі ознаки: стать, вік, національність, освіту. Професію, склад сім’ї тощо. Для того, щоб ці ознаки не перетворилися на формальні характеристики, необхідно не лише займатися фіксацією цих ознак, але й співвідносити ознаки одну з одною, займатися їх аналізом, вичитувати ту інформацію, яка стоїть за тією чи іншою ознакою.

Соціально-психологічні ознаки характеризують поведінку декількох суб’єктів одночасно, тобто це ознаки, властиві одразу декільком суб’єктам. До них можна віднести такі: мотиви поведінки, потреби, ставлення до предмета мовлення та суб’єкта, який його викладає, рівень розуміння предмета.

Мотив поведінки розглядається як фактор, який зумовлює дії суб’єктів (відповідає на запитання: що збудило суб’єкта до дії). Охарактеризуємо три мотиви:

· морально-дисциплінарний мотив (зовнішній, примусовий фактор спонукання), не підкріплений бажанням суб’єкта;

· емоційно-естетичний мотив (фактор, заснований на цікавості, але не підкріплений волею суб’єкта; звідси „скороминучість” цього мотиву);

· інтелектуально-пізнавальний мотив (фактор, зумовлений бажанням і волею суб’єкта до пізнання). Стійкий інтелектуально-пізнавальний мотив виводить людину на рівень саморозвитку, тобто запуску в ній активного внутрішнього фактора.

Потреби розуміються як категорія, яка визначає вибір суб’єкта (відповідає на питання: що це мені дає? Навіщо це мені? що я від цього отримаю?). Можна виділити два види потреб: усвідомлені та неусвідомлені. Усвідомлена потреба буває:

· особистісна (суб’єкт отримує інформацію тільки для себе, з урахуванням власного інтересу, тобто „замикає” інформацію на собі);

· професійна (суб’єкт сприймає інформацію з урахуванням професійних інтересів, тобто збагачує свій професійний досвід, турбується про тих, на кому відбивається його рівень компетентності);

· громадська (суб’єкт піднімається до рівня усвідомлення вкладу в суспільство як основної умови нормального, повноцінного життя людини: чим більше я вкладу в суспільство, тим більше отримаю від нього і навпаки). Громадська потреба розвиває в людини розуміння того, що всі члени суспільства (хочуть вони цього чи не хочуть) є взаємозалежними.

Ставлення до предмета мовлення та суб’єкта, який його викладає, - це реакція суб’єкта, котрий сприймає інформацію. Цю реакцію можна класифікувати за такими типами:

· байдужа чи інфантильна реакція, що характеризується невключенням суб’єкта в предмет обговорення. Причина – незачеплений інтерес суб’єкта;

· угодовська реакція, яка характеризується тим, що суб’єкт легко, без сумнівів, стає на точку зору іншого, так само легко від неї відмовляється й стає на точку зору третього і т.п. Даний тип реакції зумовлений відсутністю у суб’єкта свого погляду через слабку компетентність у предметі. Угодовська реакція може з’явитися ще в одному варіанті: суб’єкт лише вдає, що слухає, а насправді він зосереджений на своїх проблемах. Така реакція дуже близька до байдужого ставлення. Відмінність лише в тому, що при байдужому ставленні у суб’єкта і зовнішній вигляд (очі, міміка) відповідний, байдужий.

· Конфліктна реакція, яка характеризується спалахом негативних емоцій суб’єкта(ів) на дії іншого суб’єкта(ів); як наслідок – позиція конфронтації: небажання розуміти іншого.

Конфліктна реакція існує в двох формах:

відкритий конфлікт (негативні емоції виявляються у вигляді грубих, некоректних реплік, запитань, коментарів);

прихований конфлікт (суб’єкт явно не виражає своїх емоцій, але усім своїм виглядом – очі, міміка, жести – виявляє неприйняття точки зору).

· Конструктивна реакція, яка характеризується створенням у суб’єкта установки на розуміння іншого; як наслідок – між людьми з’являється атмосфера інтелектуального та емоційного співпереживання (емпатія), співтворчості.

Рівень розуміння предмета мовлення зумовлює підготовленість суб’єкта (закладена база): загальна культура, світогляд, розвиток інтелектуальних здібностей, професійна підготовка тощо. Стосовно різних предметів можуть бути різні рівні розуміння. В інтерпретації Г.М.Сагач, „розуміння” означає адекватну передачу першоджерела (книга, точка зору людини) шляхом переведення на внутрішній код (власна мова), тобто переказ першоджерела своїми словами без викривлення.

Відповідно до існуючої в соціальній психології шкали рівнів розуміння виділяються такі рівні:

1. „Про що” (суб’єкт, знаходячись на цьому рівні, має дуже туманне уявлення про предмет, бачить його лише в загальних рисах). Частіше всього це лише сприйняття назв предмета, звідси людина має викривлене, неістинне судження про предмет в цілому.

2. „Про що + що” (на цьому рівні суб’єкт уже проникає в зміст предмета, тобто одержує інформацію про нього з літератури та інших джерел, але своєї позиції не має, залишаючись поки що на сходинці запам’ятовування чужих думок).

3. „Про що + що + як” (суб’єкт виходить на рівень осмислення змісту предмета, чужих думок, тобто пропускає їх через себе, виробляючи власну позицію відносно предмета обговорення, підносячись тим самим на наступну сходинку - роздуми).

4. „Про що + що + як + навіщо” (знаходячись на даному рівні, суб’єкт здатний поставити собі запитання: „Навіщо мені потрібно знати цей предмет, де і коли я можу використати ці знання?” Інакше кажучи, суб’єкт виходить на рівень застосування одержаних знань про предмет, проектуючи їх на свою діяльність, досвід).

Необхідно відзначити, що два перші рівні розуміння є досить поверховими за своїми характеристиками, тому саме в цих рівнях найбільш ймовірна можливість спотвореного розуміння. Третій рівень закладає перший ступінь до розуміння у власному розумінні цього слова, і на четвертому рівні процес розуміння досягає своєї глибини.

Індивідуально-особистісні ознаки становлять собою наступний крок у вивченні внутрішнього світу людини, який направлений на розкриття особливостей кожного суб’єкта зокрема, тобто на дослідження будови внутрішнього світу суб’єкта: типу нервової системи, типу й способу мислення, особливостей характеру, типу темпераменту, ступеня розвитку основних функцій – інтелектуальної, емоційної, рухливої, інстинктивної тощо.

Соціально-демографічні та соціально-психологічні ознаки аудиторії необхідно вивчати ще на підготовчому етапі (до безпосереднього спілкування), тобто прогнозувати їх, якщо відомий конкретний адресат. Індивідуально-особистісні ознаки вивчаються в процесі безпосереднього спілкування.

Закон моделювання аудиторії дозволяє побудувати наступний крок „запуску” концепції – виробити стратегію її реалізації.

Стратегічний закон передбачає системну побудову програми впливу на конкретну аудиторію.

Стратегія (програма дій) характеризується такими ознаками: динамічністю, гнучкістю, варіативністю (порівняйте: концепція є щось універсальне, загальне, більш або менш стабільне). Інакше кажучи, та сама концепція може мати декілька стратегій залежно від аудиторії (на кожну аудиторію вибудовується своя програма дій) та етапів реалізації концепції (скільки етапів, стільки й стратегій).

З яких компонентів складається стратегія? Перш за все слід виділити цільову установку, заради якої готується виклад концепції. „Цільова установка” складається з двох компонентів: завдання, спрямованого на роз’яснення тих чи інших факторів, аргументів. Позицій і, зрештою, на переконання аудиторії у чомусь, та надзавдання,яке має емотивно-спонукальний характер. Термін „надзавдання” увів К.С.Станіславський у теорію театрального мистецтва; він означає ту приховану пружину дії, яка, за задумом режисера, повинна протягом усього спектаклю утримувати емоції глядачів у руслі режисерського задуму. Надзавдання в переконливому мовленні – це також елемент мистецтва, бо без нього стратегія мовлення буде направлена тільки на свідомість, „головне” сприйняття слухачами позиції мовця. Але без „людських емоцій” ніколи не було, немає і бути не може шукання істини.

Завдання – це є плановий результат впливу на аудиторію (що пояснити, розтлумачити, аргументувати і в чому переконати),

надзавдання – це спонукання аудиторії до певної дії, включення її в діяльнісний режим реалізації завдання. Таким чином, між переконанням та спонуканням до дії немає знака рівності: людина може сприйняти ідею іншої людини, але практично нічого не робити для її реалізації.

Після того, коли визначена цільова установка (що я хочу зробити, чого домагаюсь від тієї чи іншої аудиторії), необхідно вичленувати з концепції коло запитань. Орієнтованих на аудиторію, проаналізувати їх і сформулювати власний підхід до пошуку відповідей на них. Свої міркування на заключному етапі формування стратегії суб’єкт повинен побудувати у вигляді тези.

Тезурозглядають як головну думку або згусток думок, що розгортається суб’єктом у ході спілкування з аудиторією. Наявність тези дозволяє уникнути беззмістовного викладу концепції. Інакше кажучи, теза виконує роль синтезатора всіх компонентів мовлення: концепції, запитань, цільової установки, аудиторії.

Отже, стратегія дій становить собою таку послідовність кроків:

· визначення цільової установки;

· виокремлення із концепції запитань, розрахованих на певну аудиторію, їх аналіз;

· формулювання тези (система коротких відповідей суб’єкта на поставлені запитання);

· „запуск” концепції.

Стратегія, хоча й становить собою певну конкретизацію концепції, усе-таки є поки що досить загальним явищем, яке потребує подальшої конкретизації: розгортання тези та її обґрунтування, залучення з аудиторії однодумців, нейтралізація противників, схиляння на свою сторону тих, хто сумнівається.

Тактичний закон передбачає систему дій щодо підготовки ефективної реалізації стратегій. До складових елементів цього закону належать аргументація й активізація мислення та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії.

Аргументація розглядається як нежорсткий засіб впливу одного суб’єкта на погляди та поведінку іншого суб’єкта. Нежорсткий означає, що аргументатор визнає реципієнта (аудиторію) вільною особистістю, визнає його інтелектуальне й моральне право відкинути аргументацію. (Порівняйте: фізичний вплив, наказ, команда, погроза).

Аргументація, на думку Г.М.Сагач, є явищем комунікативним, яке включає в себе два аспекти: гносеологічний (пізнання предмета, поглиблене його розуміння, пошук істини, поширення істинних думок та їх захист) та етичний (аргументатор визнає себе та реципієнта людьми, які мають рівне право вільного пізнання істини).

Класифікація аргументів, запропонована Г.М.Сагач:

У процесі роботи суб’єкт може накопичувати достатню кількість аргументів, але всі одразу він використати не зможе. Існують критерії відбору аргументів, до яких належать:

· орієнтація на певну аудиторію;

· раціональність, зв’язок із тезою, тобто всі аргументи повинні працювати на головну думку;

· зваженість (використання як аргументів „за”, так і аргументів „проти”);

· образність, яскравість як психологічна умова засвоєнн матеріалу ( у мисленнєвий процес потрібно включати не тільки ліву, а й праву півкулю головного мозку).

Аргументаціяяк частина тактичного закону спрямована головним чином на реалізацію завдання (переконання, переконання у протилежності), тобто для досягнення теоретичної мети (вплив на свідомість), а тому передбачає активну діяльність суб’єкта, при цьому аудиторія знаходиться у більш-менш пасивному стані (сприйняття нової інформації). Для повного досягнення цільової установки необхідно, щоб аудиторія не тільки вбирала інформацію, але й активно її переробляла, тобто проектувала на себе, свою діяльність, свій досвід. Інакше кажучи, щоб виходила на рівень застосування одержаних знань.

Для здійснення цього необхідно звернутися до другої частини тактичного закону – активізації мисленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії, яка спрямована на реалізацію надзавдання, тобто досягнення практичної мети – збудження до дії.

Активізаціяпередбачає таку послідовність дій:

· зацікавити аудиторію;

· викликати аудиторію на роздуми;

· вивести аудиторію на рівень обговорення.

І. Перший крок – зацікавити аудиторію – призначений для включення емоційно-естетичного впливу в адресата, яке досягається використанням:

· аудіовізуальних прийомів (графіки, таблиці, малюнки, схеми, відеоматеріали);

· психологічних прийомів (реклами);

· шокової терапії (створення несподіваного ефекту, який дозволяє переключати увагу аудиторії, концентрувати її на потрібних мовцеві аспектах);

· прийому „опудало опонента”, що становить собою змодельовану типову думку з обговорюваного питання, яке може бути домінантним в аудиторії. Суб’єкт повинен ретельно проаналізувати цю думку (виявити всі плюси і мінуси) і потім запропонувати свій погляд. Цей прийом допомагає активно підтримувати інтерес аудиторії;

· прийому проблемного введення матеріалу, який дозволяє суб’єкту з перших хвилин спілкування оволодіти увагою аудиторії за допомогою проблемних питань.

Суть наступного кроку активізації – викликати аудиторію на роздуми – полягає в тому, щоб створити у слухачів потребу обмінятися думками з приводу обговорюваних питань, що досягається логічними та психологічними прийомами.

До логічних прийомів відносяться способи розгортання тези:

· спіральний спосіб (багаторазове повторення тієї самої думки, але кожного разу при цьому збагаченої новою інформацією), який можна застосувати для непідготовленої, конфліктної аудиторії. Спіральний спосіб становить собою процес поступового прирощення до старого знання нового.

· Ступеневий спосіб (кроковий рух думки від загального до конкретного і навпаки). Розгортання тези від загального до конкретного орієнтоване в основному на підготовлену аудиторію, розгортання в зворотному порядку – на менш підготовлену аудиторію.

· Пунктирний спосіб (розгортання тези шляхом розчленування її на відносно незалежні рівноправні частини, які в кінці знову об’єднуються в тезу). (Для аудиторії з високим рівнем підготовки, здатної самостійно поєднувати всі частини одна з одною, знаходити зв’язки між ними).

· Контрастний спосіб (розгортання тези шляхом протиставлення різних точок зору на той самий предмет). Можна використати для будь-якої аудиторії.

· Асоціативний спосіб (розгортання тези у вигляді поєднання в свідомості різних образів). Для аудиторії, в якій домінують люди з образним мисленням.

ІІ. До психологічних прийомів другого кроку активізації належать:

· „опудало опонента”;

· „запитання - відповідь” – хід роздумів, суть якого полягає в тому, що суб’єкт у процесі спілкування може будувати своє мовлення у вигляді запитань та відповідей на них (відповідь може йти й з боку аудиторії);

· психологічна пауза (спеціальний час, даний аудиторії для осмислення певного положення або поставленого запитання);

· аналогія (прийом використання подібності між об’єктами у деякому відношенні).

ІІІ. Третій крок активізації – виведення аудиторії на рівень обговорення та прийняття рішення – передбачає пошук загальних точок зіткнення, який досягається логіко-психологічними, психологічними та аудіовізуальними прийомами.

До розряду логіко-психологічних прийомів входить перш за все аналіз раніше виявлених різних думок, поглядів, точок зору з приводу питання, що розглядається. Аналіз складається з двох етапів: перший – виявлення протилежностей з метою створення атмосфери можливого співіснування різних підходів. Наступний етап аналізу – зіставлення протилежностей (вияв загального та протилежного у поглядах). Далі можна здійснити перехід до другого логіко-психологічного прийому – синтезу (поєднання протилежних сторін).

Розглянемо форми синтезу:

· компроміс можливий тоді, коли декілька позицій принципово не збігаються і протистоять одна одній як відносно самостійні сутності. Компроміс досягається шляхом взаємних еквівалентних поступок за наявності певної спільної основи;

· перемога прогресивної сторони характеризується переважанням найбільш розумної сторони, а друга набуває підпорядкованого значення. Ця форма можлива тоді, коли не спостерігається різкого (принципового) протистояння позицій;

· консенсус становить собою вищу форму поєднання протилежностей, коли досягається оптимальне узгодження позицій одна з одною. Умови консенсусу – позиції в основі своїй не протистоять одна одній, вони доповнюють одна одну. Розбіжності стосуються лише частковостей, наприклад, той самий предмет називається різними словами.

Третій крок активізації (обговорення) сприяє закріпленню інтелектуально-пізнавального мотиву, розв’язанню конфліктних стосунків та встановленню конструктивних стосунків, розвитку громадської потреби і досягненню глибинного рівня розуміння (про що + що + як + навіщо).

Отже, активізація мисленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії – це система дій, завдяки якій суб’єкт забезпечує аудиторії найглибший рівень пізнання того чи іншого питання, тобто піднімає аудиторію на декілька порядків вище у пізнанні певної проблеми. У результаті створюється повноцінний двосторонній процес спілкування.

Після того, як суб’єкт пройшов усі етапи винайдення та організації думки, він починає працювати над другою стороною мисленнєво-мовленнєвої діяльності – мовленням як найбільш універсальним засобом вираження думки. Навіть найцінніші думки можуть бути втрачені, якщо вони не оформлені в дієву словесну форму.

Мовленнєвий закон передбачає вираження думки в дієвій словесній формі (ДСФ). ДСФ становить собою систему комунікативних якостей мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, ємність, стислість, доцільність).

Зупинимось на характеристиці комунікативних якостей мовлення.

Правильність– це володіння нормами літературної мови (орфоепічними, орфографічними, граматичними, лексичними). Цицерон писав так: „... вміти правильно говорити... ще не заслуга, а не вміти – вже ганьба, тому що правильне мовлення, по-моєму, не стільки достоїнство вправного оратора, скільки властивість кожного громадянина”.

Основними шляхами, які сприяють розвитку правильного мовлення, є тренінги (власні вправи), робота з різними словниками та спеціальною лінгвістичною літературою, написання листів, слухання та аналіз взірцево правильного мовлення, про що писали класики риторичного мистецтва, зокрема Феофан Прокопович, М.В.Ломоносов.

Специфіка правильного мовлення полягає в тому, що воно покликане перш за все впливати на свідомість людини, активізуючи роботу лівої півкулі головного мозку. Однак для того, щоб мовлення стало дієвим, воно повинне бути виразним.

Виразність– це така комунікативна якість, завдяки якій здійснюється вплив на емоції, на почуття аудиторії, тобто за допомогою якої включається права півкуля головного мозку.

До засобів виразності можна віднести засоби художньої образності (порівняння, епітети, метафори і под.), фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, темп мовлення, дикція), приказки, прислів’я, цитати, афоризми, крилаті слова та вирази, а також не літературні форми національної мови (територіальні, соціальні діалекти, просторіччя), якщо вони вживаються суб’єктом усвідомлено та доцільно, оживлюючи, а не спотворюючи мовлення, синтаксичні фігури (звертання, риторичне запитання, інверсія, градація, повтор, період).

Дієва форма виявляється і в такій мовленнєвій якості, як ясність.

Ясність – це така комунікативна якість яка забезпечує адекватне розуміння сказаного (без деформацій), не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті.

Причини, що зумовлюють неясність мовлення:

· порушення мовцем норм літературної мови;

· перенасиченість мовлення термінами, іноземними словами тощо;

· індивідуальне слововживання.

Основний шлях розвитку ясності мовлення – сам процес спілкування.

Ясність мовлення багато в чому зумовлена точністю мовлення.

Точність– це комунікативна якість мовлення, яка виявляється у використанні слів у повній відповідності з їх мовними значеннями. Дана якість виробляє в людини звичку називати речі своїми іменами.

Точність мовлення зумовлена цілим рядом причин як екстралінгвістичного, так і лінгвістичного характеру (знання суб’єктом предмета мовлення, його політичні установки – вигідно чи невигідно називати речі своїми іменами, багатство чи бідність активного словникового запасу мовця).

Точність найтісніше пов’язана з наступним комунікативним аспектом – стислістю.

Стислість– це така комунікативна якість мовлення, яка виявляється у відборі мовних засобів для вираження головної думки, тези, тобто стислість формує вміння говорити суттєво. На це вміння давні греки звертали особливу увагу: „Усе, що ви сказали спочатку, нами забуте, бо це було давно. А кінець вашого мовлення нам незрозумілий, бо забутий початок”. Багатослів’я деформує процес комунікації, перетворює його в демагогію, у результаті чого дискредитується саме слово як найважливіший спосіб спілкування.

Доцільність– це особлива організація мовних засобів, яка зумовлює відповідність мовлення цілям та умовам спілкування. Основний спосіб розвитку доцільності – виступ з однією й тією самою темою в різних типах аудиторій. Ця якість, як жодна інша, відточує, шліфує мовне чуття суб’єкта, допомагає ефективно управляти поведінкою аудиторії.

Кожна із названих комунікативних якостей мовлення виражає ту чи іншу сторону мисленнєвого процесу: створення концепції передбачає орієнтацію на правильність, точність, стислість мовлення; моделювання аудиторії – на ясність та доцільність мовлення; побудова програми реалізації концепції – на правильність, точність, стислість, доцільність мовлення; тактичне обґрунтування стратегії – на правильність, виразність, ясність, доцільність, стислість мовлення.

Отже, специфіка мовленнєвого закону риторики полягає в тому, що цей закон фокусує в собі цінний досвід різних лінгвістичних дисциплін (стилістика, прагматика, основи культури мовлення, лінгвістика тексту та ін.) по створенню повноцінної комунікації і завдяки цьому стає тією базою, яка дозволяє людині оволодіти грамотним процесом говоріння і навіть піднятися до рівня мистецтва живого слова.

Мовленнєвий закон завершує стадію організації мисленнєво-мовленнєвої діяльності (підготовчий етап) і відкриває наступний етап – управління мисленнєво-мовленнєвим процесом.

Закон ефективної комунікації передбачає систему дій суб’єкта з метою налагодження контакту на всіх етапах комунікації як необхідну умову ефективної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Контакт – це спілкування без перешкод, тобто контакт становить собою вищий рівень спілкування, який характеризується взаємодією двох поведінок – суб’єкта й аудиторії.

З метою встановлення і збереження контакту необхідна така система дій:

- корекція продукту підготовчого етапу під час спілкування;

- управління поведінкою аудиторії;

- управління власною поведінкою.

Системно-аналітичний закон передбачає аналіз якості та ефективності продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Аналіз його якості здійснюється на всіх етапах мисленнєво-мовленнєвої діяльності: підготовчому, виконавському, наслідковому.

Аналіз ефективності (результативності), ступеня реалізації цільової установки, співвідношення задуманого результату (мети) і одержаного результату проводять на наслідковому етапі діяльності.

Системно-аналітичний закон базується на двох етапах критичної діяльності: на самоаналізу (суб’єкт аналізує свій продукт, свої дії) та аналізу інших (суб’єкт аналізує чужий продукт і дії іншого суб’єкта).

Системно-аналітичний закон не робить риторичну формулу замкненою завдяки тому, що сам по собі символізує вічний процес удосконалення всього живого на землі.

Читайте також:

1. Гносеологічний ланцюжок: факт ®узагальнений факт® емпіричний закон ®теоретичний закон.
2. Концептуальний закон
3. Концептуальний підхід до управління прибутком підприємства.
4. Концептуальний театр
5. Кримінальний закон.
6. Лекция 2. Электронные конфигурации атомов. Периодический Закон. Периодическая система Д.И. Менделеева
7. Лекция 2. Электронные конфигурации атомов. Периодический Закон. Периодическая система Д.И. Менделеева
8. Періодичний закон. Закономірності зміни хімічних властивостей.
9. Понятійно-категоріальний (концептуальний) апарат психології в площені системного підходу
10. Право і закон.
11. Стратегічний закон.Відомийафоризм «якщо вам треба щось сказати, то найкраще – сказати саме те, що ви хочете» приводить нас до проблеми стратегії.

Переглядів: 3165