Нужденних

Розвиток монастирської системи допомоги та підтримки

У МОСКОВСЬКІЙ ДЕРЖАВІ ТА В УКРАЇНІ

ДОПОМОГА В XIV - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХУП ст.

Тема III (лекція 3). ЦЕРКОВНА, ДЕРЖАВНА, СВІТСЬКА СОЦІАЛЬНА

Хоч Україна в цей період ще не входила до складу Московської держави, але буде приєднана до неї вже в наступному історичному періоді і на неї буде поширена також і система соціального захисту цієї держави. Тому корисним є знання про зародження і періодичні трансформації цієї системи.

Концептуальна схема (парадигма) допомоги та взаємодопомоги в Московії у зазначений період суттєво змінюється. Для неї характерні три основні форми соціальної допомоги: а) монастирська система допомоги, б) державна система захисту, в) перші світські прояви доброчинності (благодійності).

Починаючи з XIV ст. (другої половини), відбувається об'єднання земель навколо монастирів. Пов'язано це зі зміною характеру монастирського управління - починається переорієнтація життєдіяльності монастирів, які тепер ставлять перед собою, передусім, розв'язання господарських завдань. Це перетворює монастирі у самостійні феодальні вотчини. Монастирі-вотчини замінили ктиторські монастирі, які засновувалися князями та єпископами. Останні розвивалися понад 200 років і заклали основи "пансіонної" системи підтримки для чоловіків та жінок, коли новий чернець, зробивши певний майновий внесок, отримував у монастирі довічне утримання (пансіон).

Інститут удів у цей час отримує правове визнання. Це дозволяло вдовам доживати віку в монастирях з гарантованим забезпеченням. Багато заможніх жінок (княгині, боярині) або їхні чоловіки спеціально будують монастирі для проведення решти життя у їх стінах. Постриги (у черниці) стали поширеним явищем серед жіноцтва, шлях до монастиря був відкритий для жінок усіх суспільних станів.

Ктиторські монастирі у цей період ще існують, але знаходяться зазвичай в містах, а монастирі-вотчини розвиваються за їхніми межами. їхній інтенсивний розвиток пов'язаний з тим, що на початку вони були більш відкритими помічними системами для всіх бажаючих. Вони масово скуповували землі і ставали великими землевласниками, скуповувалися цілі села і навіть міста. Тим самим монастирі як суб'єкти допомоги та підтримки набували функції сильних, могутніх, тобто функції, які раніше мали лише князі. Не випадково на герць з татарами перед Куликівською битвою (1380 р.) від росіян вийшли два ченці -Пересвіт і Ослябя.

Селяни із задоволенням приєднувалися до монастирських маєтків, бо тут вони мали значно ліпші умови життєдіяльності - звільнялися від податків, від юрисдикції місцевої влади, від проїжджих княжих чиновників, яким треба було давати вози, коней, корми, провідників. Крім цього, на старості їм забезпечували притулок у монастирі зі статусом ченця, або "більця" (не посвяченого у ченці, але проживаючого у межах монастиря, під його захистом). Це було своєрідним страховим полісом, але для його отримання треба було зробити певний внесок у монастирську скарбницю.

Зрозуміло, що масовий наплив робочої сили робив монастирі багатими і сильними. Але їх багатство збільшували і приватні вклади у вигляді предметів культу, майна, земельних угідь. Вклади жертвувалися на різних умовах: поминання вкладників після смерті, годування від їхнього імені жебраків тощо.

Існували й особливі земельні вклади, що дозволяли вкладнику отримати статус "більця".

Поступово монастирі-вотчини вводили обов'язковий внесок (дар) при вступі до монастиря у вигляді натуральних продуктів, власності, грошових внесків. З плином часу розмір цих внесків щооаз зростав.

Читайте також:

Тема II (лекція 2). КНЯЖА ТА ЦЕРКОВНО-МОНАСТИРСЬКА ПІДТРИМКА НУЖДЕННИХ У X - XIII с г.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціальний захист за князів Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха	\|	Формування державної системи захисту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.