Соціальний захист за князів Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха

Гідним продовжувачем усіх справ свого батька Володимира, включаючи допомогу і підтримку знедолених, був великий князь київський (з 1019 по 1054 рр.) Ярослав, прозваний за непересічний розум Мудрим. Він заснував сирітське училище^ де на його утриманні навчалося близько 300 юнаків. Це був перший справленій навчальний заклад в Україні-Руси. Але найбільшої слави він зажив складанням першого письмового руського зводу законів - "Руської Правди". Складається він з 37 розділів і, крім статей кримінального характеру, має статті соціального спрямування^ що було незвичним для тогочасних європейських держав.

Так, у XXXI розділі бачимо приклад турботи про молоде покоління. Стосовно поділу спадщини тут записано: "Обійстя батьківське завше без поділу належить меншому синові", маючи на увазі, що молодший син завжди менше від старших братів захищений у соціальному відношенні. І якщо раніше старші брати суперечку розв'язували силою, із введенням "Руської Правди" молодші сини були захищені законом. Це було просте і мудре рішення. У той же час у Західній Європі така важлива соціальна проблема не була розв'язана, внаслідок чого у багатьох європейських країнах сформувався особливий клас рицарів-розбійників, що складався майже лише з молодших шляхетських синів, котрі в юному віці були вигнані з дому своїми старшими братами, котрі привласнили батьківську спадщину.

Взагалі закони Ярослава стосовно опікування дітей були дуже гуманні для тих часів - у них закладено найголовніші за своєю проблемністю питання. Наприклад, розділ ХХХП визначає відносини при поділі спадщини між дітьми одного батька, але від різних жінок. Тут же і чи не вперше проявлено турботу і про саму жінку: "Але діти не можуть зігнати матір, що лишилася вдовою з подвір'я, або забрати, дане їй чоловіком".

Щоб запобігти сирітству за жит^я матері, Ярослав велів передавати дітей найближчим родичам, якщо мати вийде заміж вдруге. Це було не зовсім справедливо стосовно матері, але виконувало роль своєрідної страховки від можливих знущань вітчима з дітей.

"Руська Правда" була першим слов'янським кодексом законів, що включав у себе подобу соціальної програми. Про важливість для князя Ярослава соціальної теми свідчить той факт, що з 37 його статей 8 цілком присвячено проблемам захисту дітей. Ця перша спроба складання руського зводу законів так чи інакше визначила усю подальшу законотворчість в Україні-Руси та Росії. Наступні зведення законів значною мірою будувалися за зразком "Руської Правди", міцно стверджуючи основи соціальної політики.

Онук Ярослава Мудрого Володимир II Мономах ~ великий князь київський з 1113 по 1125 роки залишив по собі перше своєрідне моральне повчання, звернуте до молодшої генерації. Воно наповнене щирістю і християнською людяністю. "О діти мої! Хваліть Бога! Любіть також людство. Не піст, не усамітнення, не чернецтво врятує вас, а лише благодіяння. Не забувайте бідних, годуйте їх і затямте, що всяке надбання є Боже і доручене вам тимчасово... Будьте батьками сиріт; вдовиць виправдовуйте самі; не давайте сильним губити слабших. Не вбивайте ані правого, ані винного: життя і душа християнина священні". (Тут подвійна мораль, бо ще далеко не всі русичі були християни).

Володимира Мономаха, як відомо, теж було канонізовано за його цноти. У літопису про нього записано так: "Володимер, боголюбив, любовь имеа ко священическому сану, и мнишеский чин любя, и страньїа, нищаа накормляше и напояше, аки мати дети своа".

Відомі також своїми благодіяннями й інші історичні особи того ж періоду - князі Ізяслав та Всеволод Ярославовичі. За їх правління був широко відомий єпископ Переяславський Єфрем, який 1091 р. побудував для бідних і сиріт лікарні, призначив їм лікарів, встановив, щоб повсюдно хворих лікували і доглядали безкоштовно.

Але знов-таки допомога князів та інших достойників аж ніяк не була системною і всеохоплюючою. У літописах практично не зафіксовано ЇЇ проявів в екстремальних ситуаціях: під час голоду, мору (епідемії), повеней, хоч у середньовічний період Руси більше як 40 років припадає на голодні роки (приблизно кожні 7 років). Причім зафіксовано випадки, коли голодний період тривав 2-3 роки. Свідчень милосердя у ці періоди поки що не знайдено. Можливо, що проблеми масового голоду були поза княжою опікою, до того ж вони вимагали тривалих форм допомоги, що не було характерним для практики княжої суспільної підтримки.

Наприклад, 1034 року в Ярославлі спалахнув голод, але князь Ярослав не вжив жодних дій щодо його ліквідації. Як передає Лаврентієвський літопис, він лише філософськи констатує: "Бог наводит по грехом на каюждо землю гладо или морь ли ведромь ли иною казнью..." Тим часом самі городяни "...идоша по Волзе все людьз в Болгарьі и привезоша (жито) и так оужинга". Аналогічна ситуація повторювалася у Новгороді в 1128 та 1230 рр, Зрозуміло, що під час масового голоду різко зростали ціни на харчові продукти, але ці питання не регулюються княжою владою, допомога частіше за все приходила з-за кордону - німецькі купці, дізнавшись про голод, спішили використати щасливий шанс і привозили в Новгород морем продовольство, вигідно його продаючи.

Громадська самодопомога у скрутні часи була, як і під час голоду в Ярославлі, ефективнішою і вона стосувалася різних аспектів. Наприклад, голод у Новгороді 1128 р. супроводжувався "мором", тому знесилені новгородці запрошують наймитів для вивезення і поховання мертвих. У 1230 р. організацію поховання померлих взяв на себе архієпископ Спиридон і чоловік на ім'я Станила. За деякими даними протягом цих двох років у Новгороді було поховано померлих від голоду 6530 осіб.

4. Церковно-монастирська система благодійності

Протягом багатьох століть соціальна допомога в Україні-Руси значною мірою була зосереджена в церквах і монастирях. Оскільки покликане на Русь православ'я спочатку не мало ані своїх інститутів, ані системи фінансування, ані священиків, формуванням їх опікується держава. Тип відносин між церквою та державою запозичується у Візантії. Фінансова підтримка церкви здійснюється за рахунок відрахувань від князівських доходів (десятина). Держава в особі княжої влади бере на себе будівництво монастирів і храмів, підготовку священиків. Влада ж визначає клієнтів, тобто осіб яким церквою має надаватися допомога. Коло їх поступово розширюється. Але коло інститутів підтримки в період, що розглядається, залишається практично без змін - "больнице (лікарні в монастирях), гостинници (заїжджі двори), странноприимнице" (будинки для ночівлі прочан). Вони є під церковним контролем. Одні з них - будинки для прочан - будувала церква, інші - лікарні - жертводавці, благодійники на власні кошти: руські князі або церковні діячі.-

Монастирі спочатку існували як закриті товариства. Вони не прагнули спілкування з народом/бо чернецтво було подвижництвом, зреченням світських спокус. Саме ця замкнутість, відчуженість, аскетизм стають притягальними і для поганської свідомості. Монастирі сприймаються як якесь таїнство, що приносить чудесне зцілення, де "пророцтвують", "множать мед і хліби".

Маючи більш високу культуру життєдіяльності, монастирі являли собою багатофункціонувальну систему самопідтримки, де створювався особливий тип самодопомоги людині, пов'язаний з основними найважливішими сферами її життя: спілкуванням, навчанням, спільним проживанням у товаристві, лікуванням, веденням господарства. Тому традиційні функції монастирського життя сприймаються населенням Київської Руси як відкриття.

Зміцнівши економічно, монастирі стають центрами благодійної, соціальної діяльності. Вони виконують чотири основні функції: лікування, забезпечення незаможних (у вигляді надання одноразової допомоги натуральними продуктами - милостині), навчання, контроль. Відповідно до кожної з функцій при монастирях створюються особливі форми підтримки, тобто наші монастирі не спеціалізуються у якомусь одному виді допомоги, що характерно для церков Заходу.

Поступово оформлюється ктиторська (ктитор - засновник) монастирська система. її особливість у тому, що той, хто постригається у ченці, зобов'язаний приносити дар монастирю у вигляді зазвичай земельних угідь.

Іншу систему підтримки ми бачимо у парафіяльній системі допомоги і захисту, де провідну роль відіграє церква, а також парафія. Розвиток парафіяльної системи пов'язують з мочголо-татарською навалою. Спустошення південних руських земель примушувало населення мігрувати на північ, на незаселені території. Поселення тут починалося із зведення храму, навколо якого будували хати. Так створювалася парафія. Опріч адміністративних функцій, парафія згідно з вченням церкви виступає і як громадський інститут підтримки хворих, немічних, інвалідів, сиріт, жебраків. Громада обирала старосту, який виконував як економічні, так і соціальні функції: придбання землі, будівництво богоділень, збирання боргів і роздавання грошей нужденним.

Монастирі виступали не лише як інститути громадської допомоги, а й як органи громадського контролю - як місце покарання для жінок. Вони засилалися до монастирів за подружню невірність (каралися навіть і вдови). Церква завше стояла на сторожі шлюбу.

Перед нашестям монголо-татар у Київській Руси було 120 монастирів (серед них Києво-Печерський монастир, заснований 1051 р.), з них 99 знаходилися у містах. Монастирська система поступово витісняла княже благодійництво, стаючи самостійним суб'єктом допомоги. Під час самого нашестя церква та монастирі повністю взяли на себе благодійні функції, користуючись тим, що татарські хани поважливо ставилися до духівництва, звільняли церкви й монастирі від данини. Церква підтримувала в народі духовність, віру в добро і справедливість, не давала зачерствіти серцям і стати байдужими до людського горя, страждань і втрат. Вона надихала народ на боротьбу за національне визволення і відродження.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вплив Хрещення Руси на модель соціального захисту населення	\|	Нужденних

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.027 сек.