Вплив Хрещення Руси на модель соціального захисту населення

УХ- XII ст. в Україні-Руси відбувається зміна парадигми допомоги і підтримки нужденних. Це пов'язане зі зміною соціально-економічної та соціокультурної ситуації. До початку IX ст. у східних слов'ян завершився розклад первіснообщинного ладу, руйнування родоплемінних зв'язків. На зміну родоплемінним відносинам прийшли територіальні, політичні та військові, виникли племінні соми, на базі яких створюється держава - Київська Русь. Правлячою соціальною групою молодої держави стали князь та його дружинники.

Розвиток феодальних відносин, інтереси єдності країни вимагали реформування поганських уявлень Стародавньої Руси, прийняття спільної релігії. У 988 році християнство в православному варіанті визнається офіційною державною релігією. З прийняттям християнства з'являється і нова впливова організація - церква.

Християнізація слов'янського світу справила вирішальний вплив на всі сфери життя суспільства, на суспільні відносини і це не могло не позначитися на характері, формах допомоги та підтримки людини. З цього часу починає формуватися християнська концепція допомоги, в основі якої є філософія любові до ближнього. "Полюби ближнього твого, як самого себе" - ця формула стає моральним імперативом (велінням), що визначає сутність вчинку індивіда. З іншого боку, вона виражає сутність єднання суб'єктів, стаючи тим самим показником належності до певної спільності.

Основними об'єктами допомоги стають хворі, жебраки, вдови, сироти. З'являються законодавчі акти, що регулювали відносини щодо підтримки та допомоги різних категорій населення. До найдавніших джерел права належать церковні статути князів Володимира Великого та його сина Ярослава Мудрого, що містять норми шлюбно-сімейних відносин. Виникають і нові суб'єкти допомоги: князь, церква, парафія, монастирі. Визначилися основні напрямки допомоги та підтримки: княжа, церковно-монастирська, парафіяльна благодійність, милостиня.

Слід відзначити, що позитивний вплив у піднесенні благодійності в суспільстві мало не лише християнство. Таку ж місію виконували й інші релігії, проповідуючи в тій чи іншій формі гуманне ставлення до бідних, нужденних. Іслам, наприклад, як один з п'яти своїх "стовпів" розглядає обов'язкову благодійність через спеціальний податок і милостиню. Саме тому Емерсон Ендрюс обстоював тезу про те, що "матір'ю філантропії є релігія".

2. Початки християнської благодійності за правління князя Володимира Великого (з 980 по 1015рр.)

З прийняттям християнства в Україні-Руси стала активно розвиватися традиція особистої благодійності руських князів, яка вже мала релігійний характер. Великий князь київський Володимир І (Великий, Хреститель, Красне Сонечко) статутом 996 р. офіційно зобов 'язав духівництво займатися суспільним благодійництвом, визначивши десятину (1/10) від княжих доходів на утримання монастирів, церков, богоділень і лікарень. Майже відразу після хрещення князь зайнявся богоугодними справами: будував церкви, які стали не лише фундаментом віри, а й основою наукового знання, книжкової справи; засновував

школи та училища, що були першим ступенем народної освіти України-Руси. Спочатку ця добра справа зустріла спротив населення, особливо знаті. За свідченням літописця, жінки, в яких забирали дітей на навчання, оплакували їх, як мерців, вважаючи писемність за чаклунство.

Нечуваною раніше була благодійність Володимира, за що він заслужив велику любов свого народу (іменування Красним Сонечком). Він влаштовував бенкети на княжому дворі не тільки для бояр і дружинників, а й для убогих_Лнамагаючись всіляко задовольнити їхні нужди. Після свого врятування у битві з печенігами під містом Василівим, яким він завдячував Богові його щедрість була особливо велика. Володимир наказав зварити 300 варок меду і відзначав свій порятунок 8 днів. Бідні отримали особисто від князя велику на той час суму грошей - 300 гривень. Повернувшись до Києва, він влаштував бенкет для бояр і простого люду, який тішився порятунку свого князя. З того часу кожен бідняк міг вгамувати свій голод на княжому дворі і кожен з жебраків міг отримати від князя трохи грошей.

Його благодійність поширювалася навіть на тих, хто не був спроможний прийти за допомогою сам. Князь наказав своїм людям розвозити по вулицях Києва хліб, м'ясо, рибу, овочі і роздавати на подвір'ях жебракам та убогим, запитуючи: "Де хворі і старці, які не можуть ходити?¹¹ Благодійність Володимира його чуйність і безкорисливість знайшли відображення у численних легендах, билинах, а приклад його стали наслідувати інші представники княжої влади та духівництва.

Його філантропія (благодійність) набувала інколи навіть загрозливого для держави характеру: за свідченням літописців, князь став поширювати свою доброчинність навіть на злодіїв та вбивць, замінюючи їм страту на штраф. Через це вони невдовзі втратили будь-який страх перед владою, а з боку бояр і військової опозиції ці ненасильницькі способи покарання викликали незадоволення. Довелося втручатися духівництву, яке вимагало від Володимира покарання знахабнілих злочинців.

В особі Володимира поєднувалися благодійність особиста і державна^ бо, офіруючи на богоугодні справи як приватна особа, він був, одначе, першою особою, главою держави, та й гроші на це витрачав ті, що поступали до скарбниці з податків від населення. Отже, тут ми бачимо державну і приватну доброчинність тісно переплетеними, точніше кажучи, ще не розділені. Ця традиція тривали на Руси і після Володимира Великого, продовжувалася його нащадками. І це характеризує їх лише позитивно, бо могли ж вони ці засоби витрачати і на свої особисті потреби.

Наведені вище свідчення літописців дещо ідеалізують і особу князя Володимира, і його діяння. Виходячи з них, можна скласти враження, що у Київській Руси часів князя-хрестителя усі Соціальне вразливі верстви населення були задоволені, що не було в державі ані голодних, ані скривджених. Наведені факти, безперечно, позитивно характеризують князя у порівнянні з іншими монархами, але швидше за все його соціальна допомога нужденним була фрагментарною та епізодичною. Виходячи навіть лише з реальних можливостей князя, можна припустити, що це були незначні острівки нових форм підтримки, а не всеохоплююча система. За наявними даними на початок XI ст. в Україні-Руси нараховувалося 20-25 поселень міського типу, у той час як сіл - близько 50-75 тисяч. Оскільки ж резиденцією князя було середньовічне місто, саме тут і проявлялася його благодійність.

Що стосується традиції трапез із залученням жебраків і сіроми, то вони не були явищем винятковим, а відомі й в інших поганських народів, були давньою поганською "демократичною" традицією. Наприклад, широко практикувалися у старожитніх Римі і Греції. Відомо, що римський імператор Нерон припинив заведені до нього публічні обіди, замінивши їх роздаванням кошиків з припасами, а Доміціан їх відновив. Троян же пропонував бідним вибір - обіди, кошики з харчами або гроші.

Слід враховувати і те, ще літописці, відображаючи історичні події, слідували певним ідеологічним установкам свого часу. Вони мали показати позитивні зміни в особистості князя після прийняття християнства. А пізніше переписувачі літописів перебували під впливом того, що князь Володимир був канонізований (проголошений святим) Руською православною церквою. Отже, його діяння мали відповідати обов'язковій тріаді, що доводить його святість -"мнихолюбив" (мніх - чернець), "страннолюбив" ("странники" - прочани), "нищелюбив". Зцілення хворих, роздавання багатств, щедрі подаяння милостині -основні на той час докази святості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема II (лекція 2). КНЯЖА ТА ЦЕРКОВНО-МОНАСТИРСЬКА ПІДТРИМКА НУЖДЕННИХ У X - XIII с г.	\|	Соціальний захист за князів Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.