Вікові та сензитивні періоди розвитку людини

Розвиток особистості – це постійний перехід від одного вікового періоду до іншого, що пов’язано із якісною психічною і соціальною зміною новоутворень особистості. У процесі свого формування дитина проходить дві стадії: а) біологічну (дев’ятимісячний розвиток в утробі матері); б) соціальну (приблизно до 17 – 18 років).

Соціальна стадія має такі етапи:

1. Від народження до одного місяця – період новонародженого. Йде звикання до нових умов життя.

2. 1 місяць – 1 рік – період емоційного спілкування. Чітке пізнавання членів сім’ї та близького оточення, формування довіри. Стійка потреба у безпосередньому візуальному і тактильному контакті.

3. Від 1 до 3 років – період раннього дитинства. Один з найбільш продуктивних та інтенсивних періодів накопичення дитиною соціального досвіду, розвиток фізичних функцій, психічних властивостей і процесів за допомогою предметно-маніпулятивної діяльності.

4. Від 3 до 6 років – дошкільне дитинство. Це період ефективного накопичення знань і вмінь орієнтуватися у соціальному просторі, формування основних рис характеру і ставлення до навколишнього світу. В цей час завершується первинне дозрівання фізіологічних та психологічних структур головного мозку, йде подальше накопичення фізичних, нервово-фізіологічних та інтелектуальних сил, котрі забезпечують готовність дітей до систематичної навчальної праці. Ведуча діяльність – сюжетно-рольові ігри, які допомагають входженню дитини у світ дорослих (дочки – матері, лікарня, дитячий садок тощо).

5. Від 6 до 12 років – молодший шкільний вік – змінюється соціальна система відносин. Складається система розвитку “дитина – вчитель”, яка пронизує усе життя дитини і впливає на системи відносин “дитина – батьки”, “дитина – ровесники”. Основна діяльність – навчання, при якій дитина усвідомлює “ким вона була і ким стане”.

6. Від 12 до 15 років – молодший підлітковий вік – новий якісний етап у розвитку дитини. Характерні риси: у фізіологічному плані – статеве дозрівання; у психологічному – формування особистісної самосвідомості, активний прояв індивідуальності.

7.Від 15 до 17 років – старший підлітковий вік – завершення фізичного і психологічного дозрівання, соціальна готовність до суспільно - корисної праці і громадянської відповідальності. Провідна діяльність – навчально-професійна.

8. Перехід до юності. Цей період (17—18 років) харак
теризується суттєвою перебудовою особистості, пов'язаною
із змінами в житті молодої людини (закінчення ніколи, вступ
до вищого навчального закладу, початок трудової діяльності
на виробництві тощо). Випускник школи має самостійно
приймати і реалізовувати рішення, розробляти життєві пер
спективи, будувати власне життя. Він здійснює перехід від
пізнання світу до його перетворення, від більш або менш
автономного існування в сім'ї до самостійного творення
себе і власної долі, до самоствердження власного «Я» у
творчій професійній діяльності.

9. Юнацький вік. Юність — завершення перехідного ста
ну від дитинства до дорослості, вступ у світ дорослих. У
психологічному плані в цей час (18—23 роки) відбувається
саморозвиток, свідоме самовдосконалення. Це остання ста
дія підготовки до дорослості, до практичної професійної
діяльності. Соціальну ситуацію розвитку можна визначити
як поріг дорослого життя.

10. Час юності розподіляється на два підперіоди. В перший підперіод відбувається переважно особистісне самовизначення, коли встановлюються дружні стосунки з оточенням, відбувається злиття «Я» і «Ти» у міжособистісному спілкуванні. У другий підперіод провідною діяльністю стає конкретне професійне самовизначення — вибір спеціальності, професійна підготовка у навчальному закладі, вибір місця роботи і трудова діяльність.

11. Молодість. Це початковий період (24—30 років) зрілості. Перший стан молодості психологічно характеризується як час пошуків себе, вироблення індивідуальності,усвідомлення себе як дорослої людини з відповідними правами й обов'язками, формування конкретнішого уявлення
про майбутнє життя, зустрічі з майбутнім подружжям, одруження тощо. В цей час відбувається перехід до другого,
«осілого» періоду молодості. Перед особистістю постає завдання спеціалізації в обраній професії, набуття майстерності. Але можлива і свідома зміна професії, якщо попередній вибір не виправдав себе.

12. Перехід до розквіту. На цій стадії (близько 30 років),
на думку деяких психологів, відбувається велика криза в
житті людини, коли її уявлення про життя розходяться з
дійсністю, життя перестає здаватися легким і зрозумілим,
іноді руйнуються основи способу життя, перебудовується
вся особистість. Це наслідок окремих помилок у попередній
період, недостатнього розуміння складних процесів життя.

13. Розквіт. Середина життя, «золотий вік» людини (31—
40 років) — період найвищої працездатності й віддачі. Особистість набуває багатого життєвого досвіду, стає повноцінним спеціалістом, сім'янином, досягає вершин творчості. Виникає потреба передати людям те найкраще, що напрацьовано. Наприкінці цього періоду людина вперше замислюється над запитанням «Що залишається людям?»

14. Зрілість. У 40—55 років людина досягає вершини
професійної майстерності, певного становища в суспільстві,
накопичує професійний досвід спілкування з людьми. Потреба передати досвід реалізується в учнях, послідовниках, у
колективній творчості, що набуває статусу провідної діяльності. В цей період знову постає питання сенсу життя, але у
специфічній формі підбиття підсумків прожитого, Наприкінці періоду зрілості можлива криза, пов'язана зі змінами
соціальної ситуації та віковою перебудовою організму.

15. Старість. Період старості починається десь із 55 років і
являє собою природну і здорову частину життя, що має бути
щасливою для людини й корисною для суспільства. Старість можна розділити на похилий вік (55—75 років), старечий вік (75—90 років) та довголіття (понад 90 років).

Провідна потреба похилого віку полягає в переданні молодому поколінню набутого досвіду. Вона реалізується у спілкуванні з іншими людьми. У людей похилого віку виявляються також потреби в колективі, у повазі до себе, у самоствердженні.

Провідною для людини старечого віку є діяльність із самообслуговування. Вихід на пенсію часто викликає різні кризові перебудови як фізіологічного, так і психологічного характеру. Тому він не повинен бути різким, не супроводжуватися розривом усіх зв'язків з трудовим колективом та колом друзів, Накопичений упродовж життя досвід, сформовані раніше особисті якості, життєва мудрість — усе це має полегшувати адаптацію людей старечого віку до нової ситуації становлення особистості. Старіння — це не стільки розпал, згасання усіх рівнів життєдіяльності людини, скільки включення багатьох пристосувальних систем особистості до цієї вікової ситуації.

Останнім часом дедалі більше усвідомлюється необхідність підготовки людини до старості, оволодіння вмінням старіти, керувати особистісними перебудовами, що супроводжують геронтогенез, який може тривати десятиліття. Людина має знати, що старість може бути календарною, біологічною і психологічною. Ці три види старості, звичайно, можуть не збігатися. Психологічно людина може постаріти і в молодому або зрілому віці, а може бути молодою і у старечому віці. Такі фактори, як життєва мудрість, творчість, повага і турбота оточуючих, визнання внеску старої людини у суспільне життя, живий зв'язок у молодим поколінням, можуть значно розширити межі старості, полегшити останній період життя людини.

Відповідно до періодизації розвитку особистості визначають сензитивні періоди, тобто оптимально сприятливі відрізки часу для розвитку певних психічних властивостей і процесів ( пам'яті, мовлення, мислення тощо.).

1. Від 0 до 1 року – це:

– розвиток сенсорних механізмів (відчуття і сприйняття), перш за все реакція на голос матері і рідних ( слухове сприйняття);

– реакція на оточення;

– тактильна чутливість;

– голосові реакції самої дитини;

– акт доторку і утримування (з ним пов'язане виникнення предметного сприйняття).

2. Від 1 до 3 років – це розвиток інтелектуально – пізнавальних процесів, де рухи дітей спрямовані на пізнання предмета. Формується мовлення і дійове мислення.

3. Від 3 до 7 років – це розвиток особистісної сфери психіки, діяльність якої спрямована на:

– пізнання відносин;

– спілкування;

– розуміння естетичних та етичних норм.

Одночасно дії стають обдуманими, зникає імпульсивність, з'являється прагнення керувати своїми вчинками, усвідомлюється своє місце в системі міжособистісних відносин, зароджуються початки самооцінки, виникає потреба в образотворчій діяльності.

У цьому періоді також закладаються перші форми самообслуговуючої праці.

4. Від 7 до 12 років – це інтенсивний інтелектуальний розвиток, що спрямований на пізнання азів наук. Поглиблюються пізнавальні та інтелектуально-пізнавальні процеси, розвивається рефлексія, довільність у діях, самоконтроль, складається внутрішній план дій.

5. Від 12 до 15 років – це розвиток особистісної сфери діяльності, спрямований на піднесення системи відносин. Продовжується інтенсивний розвиток пізнавальних та інтелектуальних процесів. Характерними ознаками цього періоду є:

– високий рівень тривожності, пов'язаний зі статевим дозріванням;

– випередження можливостей домаганнями;

– формування соціальних установок (ставлення до себе, суспільства, людей);

– самопізнання, самовираження, самоутвердження.

6. Від 15 до 17 років – це розвиток пізнавальних та інтелектуально-пізнавальних процесів, спрямований на пізнання професії, самовизначення і мотивації учіння. Інтенсивний емоційний розвиток і розвиток вольових якостей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Індивід, суб'єкт, особистість, індивідуальність, універсум	\|	Вплив спадковості, середовища і виховання на розвиток особистості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.