Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Вплив спадковості, середовища і виховання на розвиток особистості.

Людина народжується як індивід, як суспільний су­б'єкт, із притаманними їй природними задатками і розви­вається як особистість у системі суспільних відносин за­вдяки цілеспрямованому вихованню.

Розвиток людини — процес становлення та формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване ви­ховання та навчання.

У процесі розвитку людини з нею відбуваються фізич­ні та психічні, кількісні та якісні зміни.

До фізичних змін належать ріст, розвиток кісткової і м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи тощо

Психічні зміни охоплюють розумовий розвиток, формуван­ня психічних рис особистості і набуття соціальних якостей.

Розвиток людини залежить як від зовнішніх впливів, так і від внутрішніх сил.

До зовнішніх відносять впливи на індивіда навколиш­нього природного і соціального середовища та цілеспря­мовану діяльність педагогів з формування у дитини рис, необхідних для її участі в житті суспільства — вихован­ня. Ефект зовнішніх впливів залежить від тих внутріш­ніх сил і процесів, які визначають індивідуальне реагу­вання на них кожної людини.

Розвиток людини не зводиться до засвоєння, просто­го накопичення знань, умінь і навичок. Тому його не слід розглядати лише як кількісне зростання. Адже роз­виток полягає передусім у якісних змінах психіки, у пе­реходах від нижчих щаблів до вищих, у формуванні осо­бистості.

Формування особистості становлення людини як соціальної іс­тоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Джерелом, внутрішнім змістом розвитку і формуван­ня особистості є такі внутрішні й зовнішні суперечності:

— у нервовій системі — між збудженням і гальму­ванням;

— в емоційній сфері — між задоволенням і незадоволенням, радістю і горем;

— між спадковими даними і потребами виховання(дитина-інвалід завдяки вихованню досягає вищого рівня розвитку);

— між рівнем розвитку особистості й ідеалом (оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає особистість до самовдосконалення);

— між потребами особистості та моральним обов'язком (щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона «стримується» моральним обов'язком людини);

— між прагненнями особистості та її можливостями(коли індивід прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень його пізнавальних можливостей ще недостатній, йому потрібно посилено працювати над собою).

Розвиток особистості залежить від спадковості, середо­вища і виховання.

Роль спадковості в розвитку особистості.Найпер­шим чинником, що впливає на розвиток особистості, є спадковість.

Спадковість відновлення в нащадків біологічних особливостей батьків.

Від біологічної спадковості залежить як те спільне, що визначає належність індивіда до людського роду зага­лом, так і те відмінне, що робить людей різними за зовні­шнім виглядом і внутрішніми якостями.

Людина як представник свого біологічного виду успад­ковує передусім тип нервової системи, на базі якої фор­мується тип темпераменту (меланхолійний, флегматич­ний, сангвінічний, холеричний); деякі безумовні рефлекси (орієнтувальний, оборонний, слиновиділення); конститу­цію тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри). До суто фізичних задатків належать і група крові та резус-фактор (особлива речовина, яка міститься у крові й зумов­лює сумісність крові матері та плоду чи донора і реципіє­нта). Батьки можуть передати нащадкам також деякі хвороби — гемофілію, шизофренію, цукровий діабет, вене­ричні хвороби. Найнебезпечнішими для фізичного здоро­в'я дітей є алкоголізм і наркоманія батьків.

Особливу роль у розвитку особистості відіграють влас­не людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, ходіння у вертикальному положенні).

Складною в педагогіці є проблема здібностей у певній галузі. Особливої уваги заслуговує питання про спадко­вість інтелектуальних здібностей. Результати генетичних досліджень засвідчують, що здорові люди мають задатки до необмеженого духовного розвитку, і підтверджують ві­ру в багаті можливості людського мозку.

На цій підставі у педагогіці і психології розроблено концепцію розвиваючого навчання. Вона ґрунтується на тому, що правильно організоване навчання може і повин­но стимулювати розвиток особистості.

Усе ж від природи різні діти мають неоднакові інтелек­туальні задатки. Тому, організовуючи навчально-виховний процес у школі, слід здійснювати індивідуальний підхід до кожного учня, тобто впроваджувати диференційоване на­вчання. Значною мірою ця проблема актуальна й у вузі.

Роль середовищав розвитку особистості.Не менше значення у розвитку і формуванні особистості має вплив на неї навколишнього середовища.

Середовище сукупність зовнішніх явищ, які стихійно діють на лю­дину і впливають на її розвиток.

Середовище, яке оточує індивіда від його народження до кінця життя, умовно можна поділити на природне середовище і соціальне. Чинниками природного середовища є клімат, рельєф, географічне положення тощо. Соціальне середовище утворюють соціальні групи, які безпосередньо чи опосередковано впливають на людину (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільна установа, двір, товариства одно­літків, засоби масової інформації та ін.).

У соціальному середовищі людина соціалізується — засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, ак­тивно залучається до системи соціальних зв'язків, само­стійно знаходить шляхи найефективнішого самовизна­чення в суспільстві. При цьому дитина не тільки зале­жить від середовища, а й сама є активною, діяльною істотою.

Одним із найдієвіших чинників соціалізації є ціле­спрямоване виховання. «Головна справа виховання якраз у тому й полягає, — вважає Сергій Рубінштейн, — щоб тисячами ниток пов'язати людину з життям так, щоб з усіх боків перед нею поставали завдання, для неї значущі, для неї привабливі, які вона вважає своїми, до вирішення яких вона залучається. Це важливо тому, що головне дже­рело моральних негараздів, усіх відхилень у поведінці — це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя, що їх оточує, відходять убік, відчувають себе в ньому сторонніми спостерігачами, готовими на все махнути рукою, — тоді все їм стає ні до чого».

Особливий вплив на розвиток особистості дитини має домашнє середовище, а також найближче оточення. Саме тут діти опановують уміння спілкуватися, встановлюючи стосунки з найближчими людьми — рідними, ровесника­ми, сусідами, навчаються жити з людьми і для людей, лю­бити свою націю та поважати інші народи.

Разом з тим саме в ближньому оточенні діти мо­жуть пізнавати такі патологічні явища суспільного жит­тя, як паління, пияцтво, наркоманія, злодійство, рекет, проституція тощо. Тому з метою профілактики потрібно виховувати в неповнолітніх уміння протистояти таким явищам.

Відчутний вплив на розвиток і формування особистос­ті мають засоби масової інформації (телебачення, радіо, преса) як компоненти соціального оточення. Правильно організована інформація про значущі події, процеси, яви- ща в суспільстві виховує у підростаючого покоління сві­доме, відповідальне ставлення до життя, сприяє його ду­ховному збагаченню, формуванню активної життєвої по­зиції. Разючим є і згубний вплив інформації, яка пропагує різноманітні патологічні, сумнівні цінності, стандарти по­ведінки, що роз'їдають ще не сформовану свідомість мо­лодої людини. З огляду на це педагоги повинні допомага­ти їй правильно оцінювати побачене чи прочитане.

Роль виховання в розвитку особистості.Вирішальну роль у розвитку особистості відіграє процес виховання, що виконує такі функції:

— організація діяльності, в якій розвивається і формується особистість;

— добір змісту навчання і виховання, що спрямовує
розвиток і формування особистості у потрібному напрямі;

— усунення впливів, які можуть негативно позначитися на розвитку і формуванні особистості;

— ізолювання особистості від несприятливих для її
розвитку та формування умов, які неможливо усунути.

Як цілеспрямована, планомірна діяльність педагогів ви­ховання покликане як розвивати природні задатки, так і формувати особистість, прищеплюючи їй суспільні якості.

Змінити такі фізичні якості, як колір шкіри, очей, во­лосся, конституцію тіла виховання не здатне, але воно мо­же істотно вплинути на стан здоров'я, зробити дитину, підлітка міцними й витривалими шляхом спеціального тренування і вправ. Виховання не може змінити вродже­ний тип вищої нервової системи, але здатне внести коре­ктиви в силу і динамічність нервових процесів.

Природні задатки можуть розвинутися в здібності тільки під впливом виховання і залучення людини до відповідного виду діяльності. Виховання визначає вияв і вдосконалення задатків і здібностей: у процесі правиль­ного виховання можна розвинути дуже слабкі задатки, у той час як неправильне виховання гальмує розвиток на­віть сильних задатків або зовсім придушує слабкі.

Виховання не лише визначає розвиток, а й постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Проте голов­не його завдання полягає у випередженні рівня розвит­ку. Таку ідею висунув Л. Виготський. Водночас він об­ґрунтував тезу про провідну роль навчання у розвитку особистості, стверджуючи, що програма і методи навчан­ня повинні відповідати не тільки досягнутому дитиною розумовому розвитку, а й «зоні її ближнього розвитку». Згідно з його концепцією існують два рівні розумового розвитку дитини. На першому дитина виконує певні завдання самостійно. Цей етап називають «рівнем ак­туального розвитку». Другий рівень — «зона ближньо­го розвитку», на якому дитина отримує завдання, з яким вона ще не може впоратися самостійно. Тому, пропоную­чи способи виконання завдання, пояснюючи прийоми ро­боти і т. д., дорослий одночасно допомагає дитині вико­нати завдання і навчає її робити це самотужки. Мета виховання, на думку Л. Виготського, полягає в тому, щоб створити «зону ближнього розвитку», яка б пізніше до­сягла «рівня актуального розвитку». Отже, формувати особистість здатне таке виховання, що спонукає розвиток, орієнтується на процеси, які ще не дозріли, але перебува­ють на стадії становлення.

Ефективно розвиває тільки таке виховання, яке вміло включає молоду людину у різні види діяльності, спрямо­ваної на виконання поставлених завдань. Протягом навчання школяр бере участь в ігровій, навчальній, тру­довій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. Однак «тіль­ки та діяльність дає щастя душі, — писав К. Ушинський, — зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, діяльність улюблена, діяльність вільна; а тому, на­скільки потрібно виховувати в душі прагнення до діяль­ності, настільки ж потрібно виховувати і прагнення до самостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед». Тому важли­вою умовою ефективності впливу всіх видів діяльності на розвиток особистості є її активність, яка виявляється у спілкуванні, пізнанні навколишньої дійсності, трудовій активності.

Активність у спілкуванні дає змогу набути морально­го досвіду, розвиває організаторські здібності. Пізнаваль­на активність забезпечує інтелектуальний розвиток ди­тини. Для неї характерна як потреба вирішувати інте­лектуальні проблеми, так і вміння творчо застосовувати теоретичні знання в навчальній і практичній діяльності. Трудова активність практично і психологічно готує учня до участі у майбутній трудовій діяльності.

 


Читайте також:

  1. I визначення впливу окремих факторів
  2. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
  3. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
  4. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
  5. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  6. Адаптація до абіотичних факторів середовища.
  7. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища
  8. Адаптація організму до зовнішніх факторів середовища.
  9. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу
  10. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу, прояви гіпер- та гіпофункцій.
  11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
  12. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Вікові та сензитивні періоди розвитку людини | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.