• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ціннісні засади української родини

У педагогічній науці репрезентовано чимало книг і статей про сімейне виховання, наприклад, англійське, німецьке, французьке. І, на превеликий жаль, до цього часу не створено жодної наукової праці про характеристичні риси української національної системи родинного виховання. Що це, власне недбальство чи хибна уява, що нібито те, що завжди з нами, звичне, щоденне, елементарно просте (а саме такою загальнодоступною і є етнопедагогіка), менш важливе і ніде, ніколи і нікуди не дінеться? А може, не знайшлось відважних людей, які б перед усім світом авторитетно заявили, що українці, як і інші народи, мають свою самобутню педагогічну культуру, яка заслуговує якнайширшого наукового висвітлення? Були, звичайно, такі мужні люди! Згадаймо світлі постаті Т. Шевченка, Г. Сково­роди, О. Духновича, І. Франка, Лесі Українки, М. Грушевського, С. Русової, В. Винниченка, В. Стуса. Скоріше всього, не було спри­ятливих умов для здійснення цих благородних намірів через лихі дії на українських землях іноземних колонізаторів чи через люте гноблення тоталітарних режимів, спрямованого на денаціоналізацію українців.

Нинішні обставини національного відродження та подальшого розвитку духовної культури українського народу, маніфестовані Ак­том про незалежність України, зумовили гостру потребу в активізації науково-дослідної роботи саме в цьому напрямі. Українська родинна педагогіка постала в гущі народу України й протягом усієї його історії вірно слугує його життєво важливим цінностям. Вона стосується родини. Це синонім слова «сім'я». У живому повсякденному спілкуванні українців ці величні та місткі слова «родина», «родинний» є часто вживаними — як і поняття «родитель», «родичі», тобто ті, хто породив дитину, привів на світ, дав життя та виховав, вивів у люди.

Педагогіку творить народ, а науковці і вчителі тільки її досліджують, дають їй теоретичне та наукове тлумачення, обгрунтування. З огляду на це педагогіку, а тим більше родинну, в кабінеті написати неможливо. Дійсно, нау­кова педагогіка народжується на грунті народної педагогіки, а тому вона обов'язково наділена певними національними рисами, тобто є національною педагогікою.

Звичайно, немає окремої, скажімо, національної хімії, фізики, математики, біології чи кібернетики. Проте є національними науки, що стосуються конкретної країни, її народу, природи, культури, побуту, історії. Наприклад, це історія України, українська мова, лінгвістика, етнографія, географія, народознавство, фольклористика, отже, і українська педагогіка, оскільки є українське шкільництво, українська система виховання, українська школа, українська сім'я, оскільки є український народ, нація. До того ж педагогіка — це не тільки наука, а й мистецтво. А мистецтво, як правило, має своє національне вираження (українська пісня, музика, живопис, хорео­графія, архітектура, фольклор тощо). Крім того, педагогіка як наука й мистецтво стосується особливої, властивої тільки їй сфери — формування людини, особистості з притаманними їй національними рисами, суспільно-побутовими ознаками. Педагогіка через виховання дітей і молоді відтворює та розвиває у кожному наступному по­колінні народ, націю. Тому й національний підхід у науковому розв'язанні педагогічних проблем є обов'язковим. Виховання ук­раїнця, який любить свій народ і з пошаною ставиться до інших народів, без української національної педагогіки немислиме.

Як багато злигоднів і небезпек зазнав на своєму тернистому історичному шляху український народ! І кожного разу його від духовної деградації як нації рятувала українська родинна педагогіка. Вірніше кажучи, тут було взаємне піклування і порятунок: наш народ, як зіницю ока, беріг і леліяв власну етнопедагогіку, а вона, в свою чергу, виховувала його дітей в дусі високої національної свідомості та людської гідності, непереможної здатності чинити опір всіляким насильникам.

Педагогічною наукою доведено й практикою високорозвинутих країн світу переконливо доведено, що високоефективна, породжена на рідному грунті з вбиранням найвищих здобутків світової педа­гогічної думки національна педагогіка дає прекрасні результати.

Українська родинна' педагогіка — заповіт і заповідник ук­раїнського духу. Відданість її українству аж ніяк не означає зневагу до інших народів і націй. Досить згадати, що за всю свою бага­товікову історію український народ ніколи нікого не завойовував і не поневолював. Українцям завжди була притаманна органічна прив'язаність до своєї місцевості, рідного краю і зовсім чужою — загарбницька сверблячка.

Родинна педагогіка включає практичні поради, скажімо: що треба зробити батькам і матерям, аби створити справжню сім'ю, як подбати, щоб діти виростали свідомими українцями, здоровими, розумними, духовно багатими, працьовитими, добрими, чесними, ініціативними, поважали батьків і шанували старших, добре вчи­лись, були патріотами рідної землі та з повагою ставились до інших народів, свято берегли й примножували культурну спадщину своїх предків, берегли пам'ять історії родоводу, виявляли готовність, став­ши дорослими, до злагодженого подружнього життя та виховання власних дітей — ось, можна сказати, ті вічні проблеми, розв'язання яких лягло в основу змісту даної книги.

Середовищем цінностей української родини є народний ідеал сім'ї; історія української родини; взаємини між подружжям, батьками та дітьми, братами й сестрами; сутність української фамілістики та дитинознавства; українське родинне виховання вчора, сьогодні, завтра, його зміст, принципи, форми, методи; евдемізм народної педагогіки — реалізація природного прагнення кожної людини до щастя; головні вихователі дітей — родина (в особах батька, матері, дідусів і бабусь, старших братів і сестер, родичів, свояків, ровесників, сусідів, кумів тощо), національна школа, природа, церква, держава та їх провідні засоби виховання: природні — догляд, привчання (призвичаєння), приклад тощо і надприродні — молитва, святі тайни; предмет ви­ховання — тіло, душа, розум; провідні напрями формування особи­стості — тілесне (фізичне) виховання, раціональні способи духовно-морального виховання, вироблення позитивних рис характеру, пле­кання розуму.

Читайте також:

1. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
2. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
3. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
4. Аудіювання на уроках української мови
5. Базові засади менеджменту
6. Боротьба Директорії за відродження УНР. Занепад Української державності.
7. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60- 80-х роках XVII ст.
8. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60-80-х роках XVII ст.
9. Братства та їх роль в розвитку української культури.
10. В чому була провідна роль української шляхти як верхівки українського суспільства в політичному житті XIV-XVI ст.
11. Валютно-фінансова інтеграція в Європі: історичні, економічні та інституційні засади
12. Випишіть тих військових діячів УНР, із чиїм імям повязують опір окупації України військами більшовицької Росії в останні роки Української революції.

Переглядів: 946