• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 4. Педагогіка вищої школи як галузь педагогіки. Дидактика вищої школи

Змістовий модуль 2. Педагогіка вищої школи

План

План

1. Психологічна характеристика студентства як періоду пізньої юності або ранньої дорослості. Суперечливості та кризи студентського віку.

2. Роль вищого навчального закладу в процесі соціалізації особистості студента як фахівця. Адаптація студента до навчання у вищій школі, її види та умови ефективності.

3. Типологічні особливості сучасних студентів. Індивідуальні особливості психічних процесів та їх прояви в пізна­вальній та емоційно-вольовій сфері студента.

4. Поняття навчально-професійної діяльності та її ознаки. Професійна «Я-концепція» студента. Фахова компетентність як показник психологічної готовності студента до професійної діяльності: кваліфікаційна характеристика.

5. Емоційний інтелект як складова професійного успіху.

6. Роль самовиховання в професійному зростанні студента.

1. Психологічна характеристика студентства як періоду пізньої юності або ранньої дорослості. Суперечливості та кризи студентського віку.Термін «студент» (від лат. - такий, що старанно працює; той, що займається) означає того, хто наполегливо працює, робить справу, тобто опановує знання, вивчає (студіює) науку.

Згідно із Законом України «Про вищу освіту», студент(слухач) - особа, яка в установленому по­рядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання, щоб здобути певний освітній та освітньо-кваліфікаційний рівень.

Cтудентство, порівняно з іншими групами молоді цього віку, відрізняють такі риси, як вищий освітній рівень, велике прагнення до знань, висока соціальна активність, досить гармонійне поєднання інтелектуальної і соціальної зрілості. Студентський період життя людини припадає переважно на період пізньої юності або ранньої дорослості,який характеризується: оволодін­ням усім різноманіттям соціальних ролей дорослої людини, отриманням права життєвого вибору, набуття повної юридичної та економічної від­повідальності, можливості включення в усі види соціальної активності (аж до державного рівня), здобуттям вищої освіти та опануванням про­фесією.

Головними сферами життєдіяльності студентів є професійне на­вчання, особистісне зростання та самоствердження, розвиток інтелекту­ального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне і фізичне самовдосконалення.

Студентський вік — надзвичайно важливий період становлення «Я-концепції» як ядра особистості.

«Я-концепція» майбутнього фахівця - складна, динамічна система уявлень студента про себе як особистості й суб'єкта навчально-професійної діяльності. Вона включає в себе такі складники: «Образ-Я», що розкриває неповторність самосприйняття через фік­сацію студентом певної соціально-рольової позиції та настанов щодо се­бе; емоційно-ціннісне ставлення до себе, що визначається самооцінкою професійних якостей і особистісних властивостей, рівнем самоприйнят-тя і самоповаги; поведінковий складник як самопрезентація - певні дії (внутрішні чи практичні), які породжені уявленням про себе та самоставленням.

Суперечливості та кризи студентського віку.Вікова криза характеризується різкими й суттєвими психологічни­ми зрушеннями та змінами особистості, розвиток якої набуває бурхливого стрімкого характеру.

Ознаками кризиє:сильна фрустра­ція, інтенсивне хвилювання через незадоволення потреби;загострення рольових конфліктів «студент - викладач», «студент — студент»;цін­нісно-смислова невизначеність, неструктурованість особистості (на­приклад, дехто вперше дізнається про можливість самоуправління, само­регуляції та самовиховання);людина або вдається до пияцтва, сексуальної розпусти, вживання наркотиків тощо).Кожен психологічний вік вирішує своє протиріччя.

Найбільш кризовими ситуаціями студентського віку є такі, як:

1.Криза професійного вибору. Ця криза зумовлена тим, що вибір професії часто відбувається вже після вступу до ВНЗ. Через це часто виникає дисонанс між несвідомо обраною професією та необхідністю отримання вищої освіти, нехай навіть з іншої спеціальності.

2. Криза залежності від батьківської родини.З одного боку, молоді люди можуть жити окремо від своєї родини в студентському гуртожитку, мати виражену тенденцію до самостійності, проявляти особистісну зрі­лість, а з іншого - емоційно-особистісна й побутова (особливо матеріаль­на) залежність від батьків.

3. Криза інтимно-сексуальних стосунків.На студентський вік при­падає період посилення сексуального потягу. Зростає потреба в інтимно-особистісних стосунках із психологічно-духовно близькою людиною (друг, коханий). Водночас створення власної сім'ї блоковане матеріаль­ною залежністю від батьків, житловою невлаштованістю (у студентів це гостріше виражено, ніж у їхніх однолітків, які працюють на вироб­ництві), а позашлюбні стосунки загалом є соціально несхвальними та можуть супроводжуватися внутрішньоособистісною конфліктністю (на­пруженістю). У деяких студентів інтимні стосунки можуть затьмарювати собою все інше.

4. Кризові ситуації в навчально-професійній діяльності. Чинниками, що провокують кризові ситуації у студентів, є деякі психологічно не­сприятливі особливості організації навчального процесу у вищій школі. Часто вивчення та успішне «складання» якої-небудь навчальної дисци­пліни стає самоціллю, а не засобом досягнення мети - оволодіти профе­сійними знаннями та навичками, необхідними для майбутньої роботи.

Водночас кожна криза має позитивні сторони. Криза - це загост­рення протиріч, а саме протиріччя - рушійна сила розвитку.

2. Роль вищого навчального закладу в процесі соціалізації особистості студента як фахівця. Адаптація студента до навчання у вищій школі, її види та умови ефективності.

Соціалізація особистості — процес і результат засвоєння та активно­го відтворення індивідом соціального досвіду в діяльності та спілкуванні з іншими людьми.

У студентському віці залучені всі основні механізми соціалізації:прийняття та засвоєння нових соціальних ролей - роль студента, майбутнього фахівця, молодіжного лідера та ін.;професійно-рольова ідентифікація («Я - студент», «Я - майбутній учитель», «Я - перспективний майбутній фахівець» тощо);наслідування як відтворення професійного досвіду авторитетних викладачів, стилю їхньої науково-педагогічної діяльності або манер по­ведінки членів референтної групи;інтеріоризація оцінних ставлень викладачів і однокурсників у на­вчально-професійній діяльності;орієнтація на соціальні очікування викладачів і однокурсників, щоб досягнути бажаного соціального статусу в групі;порівняння себе з іншими студентами та професіоналами;навіюваність і конформізм.

Результатом соціалізації студента є: вироблення власної системи поглядів на життя, трансформація сис­теми ціннісних орієнтацій, формування професійного ідеалу; засвоєння культури людських взаємин і соціально-професійних функцій;

формування індивідуального стилю навчально-професійної діяль­ності та власної моделі моральної поведінки; опанування професійною діяльністю та формами професійно-діло­вого спілкування.

Адаптація студента до навчання у вищій школі, її види та умови ефективності. Адаптація - результат (і процес) взаємодії індивіда і навколишнього середовища, що забезпечує оптимальне його пристосування до життя і діяльності

Адаптація пов'язана зі зміною соціальної ситуації розвиткустудента.

Період адаптації першокурсникапов'язаний із руйнуванням раніше сформованих стереотипів, що може породжувати труднощі як у навчанні (порівняно зі школою низька успішність), так і в спілкуванні.

Розрізняють такі форми адаптації студентів-першокурсників:

1. Адаптація формальна,яка стосується інформаційної обізнаності з новими реаліями студентського життя, пристосування до умов навчаль­ного закладу, до структури вищої школи взагалі, до тих вимог, які став­ляться перед студентами, усвідомлення ними своїх прав і обов'язків.

2. Адаптація соціально-психологічнаяк процес внутрішньої інтегра­ції груп студентів-першокурсників і інтеграція цих груп зі студентським оточенням загалом; пристосування до нового соціального оточення (ви­кладачі, однокурсники, сусіди в гуртожитку, соціальна структура велико­го міста тощо); перебудова наявних соціальних навичок і звичок; різкий перехід до самостійного життя.

3. Дидактична адаптація,яка пов'язана з готовністю студента опану­вати різноманітними новими (порівняно зі шкільними) організаційними формами навчання у вищій школі, методами і змістом навчально-профе­сійної діяльності, пристосуватися до значного збільшення обширу на­вчального матеріалу, до складної мови наукових текстів і вивчення спе­ціальних предметів.

4. Особистісно-психологічна адаптаціяпов'язана з прийняттям сту­дентом нової соціальної позиції «студент» (хто навчається самостійно, наполегливо опановує професію) та опануванням нової соціальної ролі «майбутнього фахівця».

До основних чинників, що впливають на процес адаптації студентів, належать: емоційний стан та емоційна стабільність особис­тості, рівень самооцінки, вольова активність, комунікативні уміння і ступінь інтеграції образу «Я».

3. Типологічні особливості сучасних студентів. Індивідуальні особливості психічних процесів та їх прояви в пізна­вальній та емоційно-вольовій сфері студента.

Типологічні особливості сучасних студентів. Залежно від типових проявів в поведінці та діяльності сучасних студентів виділяють такі типи:

Перший тип — студенти з позитивною професійною спрямованістю, яка зберігається протягом усього періоду навчання. Вона зумовлена чіт­ким уявленням про майбутню професію.

Другий тип- студенти, які остаточно ще не визначилися у своєму ставленні до професії. Здебільшого вибір фаху не має чітко вираженої професійної мотивації, інформація про професію поверхова.

Третій тип - студенти з негативним ставленням до професії. Мотива­ція вибору ВНЗ зумовлена переважно загальновизнаними в суспільстві цінностями вищої освіти. Рівень їхніх уявлень про професію низький.

Індивідуальні особливості психічних процесів та їх прояви в пізна­вальній та емоційно-вольовій сфері студента. Викладачеві важливо розуміти закономірності учіння студента, форму­вати настанову щодо нього як суб'єкта власної пізнавальної діяльності, пізнавальної активності.

Учіння - це система піз­навальних дій, спрямованих на досягнення мети навчання, на вирішення конкретних навчальних завдань. Учіння як пізнавальна діяльність має психологічну структуру, а її успі­хи залежать від активності того, хто вчиться. Студент - суб 'єкт навчання тоді, коли працює на вищому рівні активності, здатний ініціювати і здійс­нювати пізнавальну діяльність та брати на себе відповідальність за свої дії. Студенти найбільш активно використовують досягнення культури і характеризуються високим рівнем пізнавальної мотивації. Через це сту­дентство - найважливіший інтелектуальний потенціал нашого суспіль­ства.

Через пізнавальний інтерес засвоювані знання стають глибоко особистісним духовним багажем (а не лише інформацією).

Пізнавальний ін­терес характеризується складним переплетенням інтелекту, емоційних і вольових процесів, їхнім взаємопроникненням і взаємовпливом.

Емоційний вплив - один із найсильніших і правильних шляхів збуд­ження інтересу.

4. Поняття навчально-професійної діяльності та її ознаки. Професійна «Я-концепція» студента. Фахова компетентність як показник психологічної готовності студента до професійної діяльності. Навчально-професійна діяльність – це діяльність, яка визначає професійне становлення студента, набуття ним професійно важливих знань, умінь і навичок, його особистісне зростання як фахівця (завер­шується професійне самовизначення, трансформується структура само­свідомості і формується соціально-професійний аспект «Я-концепції», «професіоналізуються» психічні процеси і стани та ін.).

Для навчально-професійної діяльності студентів характерні такі ознаки:

1. Професійне навчання у вищій школі для майбутнього фахівця розпо­чинається під час формування професійних знань, умінь і навичок та засво­єння способів професійно-творчої діяльності.

2. Теоретичні професійні знання мають бути включені в реальну на­вчальну діяльність студента. Озброєння майбутнього фахівця поня­тійними формами знань повинно стати способом досягнення мети про­фесійної підготовки - системні інтегровані наукові знання, які є загальною переду­мовою оволодіння способами вирішення виробничих проблем.

3. У вищій школі вивчають не основи наук (як у школі), а самі науки в їхньому розвитку. До того ж самостійна навчальна робота забезпечує єдність навчальної та наукової роботи студентів.

4. Відбувається професіоналізація викладання майже всіх наук. Чим чіткіша професійна перспектива, тим краще студент розуміє, навіщо і як бу­дуть йому необхідні набуті наукові знання.

5. Навчання студента має проблемний характер.

6. Для вищої школи характерні емоційність усього про­цесу навчання.

Професійна «Я-концепція» студента.«Я-концепція» майбутнього фахівця - складна динамічна система уявлень студента про себе як особистості і суб'єкта навчально-профе­сійної діяльності, яка містить у собі взаємопов'язані і взаємозумовлені компоненти: «Образ-Я», що розкриває неповторність самосприйняття через фіксацію студентом певної соціально-рольової позиції і на­станов щодо себе; «Ставлення-Я», яке визначається самооцінкою професійно-педагогічних здібностей і особистісних якостей і може викликати виявлення певних емоційно-ціннісних проявів; «Вчинок-Я», спрямований на самовиявлення і самопрезентацію власного «Я», або прояв певної захисної дії, коли є «посягання» на цінність і ціліс­ність сформованого уявлення про себе (поведінковий складник).

«Я-концепція» забезпечує внутрішню узгодженість особистості, відносну стійкість її поведінки. Вона має велике значення для професійного зростання студента. Позитивна «Я-концепція»сприяє розкриттю та реаліза­ції внутрішніх можливостей студента в напрямку його успішної профе­сійної підготовки.

Фахова компетентність як показник психологічної готовності студента до професійної діяльності.Наслідком професійного зростання особистості майбутнього фахівця та розвитку його професійних здібностей є фахова компетентність, яку набуває студент.

Фахова компетентність- здатність успішно викону­вати професійні завдання і обов'язки тієї посади, на яку людина претен­дує. Це кваліфікаційна характеристика фахівця, зокрема:ґрунтовні знання із загальноосвітніх і фахових дисциплін (загальна ерудиція); володіння професійною технологією - здатність мобілізувати знан­ня та вміння для вирішення конкретних професійних проблем; висока кваліфікація, яка характеризується поліфункціональністю - умінням виконувати виробничі завдання на різних рівнях професійної діяльності; уміння аргументувати способи вирішення проблеми на різних рів­нях активності; уміння співпрацювати з колегами (співдружність, взаємодопомога тощо); поведінка фахівця в нестандартних ситуаціях, уміння оперувати суперечливою інформацією.

5. Емоційний інтелект як складова професійного успіху.Фахова компетентність та професійна культура фахівця тісно пов’язані з емоційним інтелектом особистості. Серед сфер в структурі особистості з емоційним інтелектом безпосередньо пов’язані внутрішньоособистісна сфера, сфера керування стресом, сфера загального настрою, сфера міжособистісних стосунків, сфера адаптивності.

До внутрішньоособистісної сфери можна віднести такі компоненти,як самоактуалізація, самооцінка, асертивність.

Самоактуалізація - здатність реалізувати потенційні можливості.

Самооцінка – це здатність поважати себе, цінувати свої позитивні сторони і якості, знати свої сильні та слабкі сторони.

Асертивність (агресивність, контроль над емоціями)- це вміння виражати свої відчуття та переконання без агресії та образ, відстоювати свої особистісні права – не дозволяти іншим маніпулювати вами.

До сфери керування стресом належать такі поняття, як толерантність до стресу (стресостійкість), контроль імпульсивності ( імпульсивність).

Толерантність до стресу (стресостійкість) – це здатність протистояти несприятливим подіям і стресовим ситуаціям, не виявляючи симптомів фізичної або емоційної напруги завдяки активному і упевненому подоланню стресу.

Контроль імпульсивності - це здатність пізнавати свої гнівні, агресивні, ворожі і безвідповідальні імпульси, бути стриманим і контролювати гнів, агресію, ворожість і безвідповідальну поведінку.

Складовими сфери загального настрою є задоволеність життям, оптимізм.

Задоволеність життям поєднує в собі гармонію з самим собою, загальний спокій і уміння бути щасливим.

Задоволеність життям органічно поєднується з оптимізмом - здатністю не дозволяти думати і говорити деструктивно про себе та про світ, що оточує, бачити світлу сторону життя і зберігати позитивний настрій перед неприємностями.

До сфери міжособистісних стосунків можна віднести таке поняття, як міжособистісні вміння.

До міжособистісних вмінь, які необхідні для міжособистісної ефективності, можна віднести саморозкриття, довіра, спілкування, прояв почуттів словами, невербальне вираження своїх почуттів, слухання і реагування, прийняття і підтримка, взаємодвія з індивідами інших культур, послаблення бар’єрів до ефективної взаємодії.

Сфера адаптивності – це здатність оцінювати складність проблеми та знаходити ефективні шляхи її вирішення, правильна поведінка керівника в конфлікті, яка характризується такими поняттями, як стратегії, тактики поведінки в конфліктах.

6. Роль самовиховання в професійному зростанні студента.Суб'єктивними критеріями вдосконалення психіки є здатність зосе­реджуватися, концентрувати увагу на сутності явищ, керувати своїми думками і емоціями, мати потяг до вищих ідеалів. Коли таким прагнен­ням надано повну свободу дій, вони стають найефективнішим методом самовдосконалення.

Напрями професійного самовдосконалення студента реалізуються за допомогою процесу самовиховання: постійне покращення своєї навчальної самостійної роботи, форму­вання готовності до виконання подальших професійних завдань;особистісний розвиток - самовдосконалення якостей своєї особис­тості, необхідних для успішної майбутньої професійної діяльності.

Способи і методи само­виховання: самонавіювання, само переконання, самопримус, самонаказ, самосхвалення, самозаохочення тощо.

Тема 3. Психологія студентської групи

1. Психологічні особливості та структура студентської групи.

2. Розвиток студентської групи, характеристика студентського колективу.

3. Проблеми керівництва та лідерства в студентській групі.

4. Міжособистісні стосунки в студентській групі.

5. Види конфліктів в студентській групі.

6. Формування сприятливого соціально-психологічного клімату в студентському колективі.

7. Психологічні особливості студентського самоврядування.

1. Психологічні особливості та структура студентської групи.Адаптація студента до ВНЗ, до навчально-професійної діяльності, його професійне зрос­тання як фахівця відбувається у студентській групі.

Студентська група - первин­на, реальна, офіційно створена (зовнішньо організована) мала група, яка може вміщувати в себе й неформальні мікрогрупи.

Студентська академічна гру­па - більш-менш постійна в межах навчального року сукупність студентів, що об'єднані завданням гуртової навчально-про­фесійної діяльності та перебувають у безпосередньому контакті один з одним.

Між студентами встановлюються, по-перше, функціональні зв'язки, які визначаються розподілом функцій між студентами як членами групи; по-друге, емоційні зв'язки, або міжособистісні комунікації, які виника­ють на основі симпатій, загальних інтересів. У зв'язку з цим у студент­ській групі може бути така структура:

1. Офіційна підструктура, яка характеризується цільовим призначен­ням групи - професійна підготовка, сприяння становленню особистості майбутнього фахівця. Вона ґрунтується на авторитетності офіційного ке­рівника - старости, який призначається дирекцією (деканатом), а також інших керівників, які здійснюють рольове управління групою, організо­вують ділові стосунки між членами групи (профорг, культорг, редактор та ін.) – це ділова сфера взаємин.

2. Неофіційна підструктура виникає тоді, коли відбувається поділ групи на мікрогрупи, які виникають на основі однакових інтересів, про­яву емпатії, симпатії один до одного - це емоційна сфера взаємин.

2. Розвиток студентської групи, характеристика студентського колективу.Цілісними характеристиками студентської групи є такі показники: активність; психологічний мікроклімат у групі (емоційний статус); референтність групи - значущість, авторитетність її для членів групи; керівництво і лідерство;згуртованість та ін.

За цими показниками визначають такі стадії розвитку студентської групи: номінальна група, яка має лише зовнішнє, формальне об'єднання студентів за наказом ректора і списком дирекції (деканату); асоціація -початкова міжособистісна інтеграція, пер­винне об'єднання студентів за загальними ознаками. Взаємини опосередковуються пере­важно особистісно значущими цілями (група друзів, приятелів); кооперація,на якій соціально-психологічна й дидактична адаптація студентів майже завершилася; колектив - найвищий рівень розвитку групи, який характеризується тим, що кожен член групи приймає на себе цілі та завдання спільної на­вчально-професійної діяльності, яка вже має високу ефективність; група характеризується високим рівнем організованості та згурто­ваності.

3. Проблеми керівництва та лідерства в студентській групі. Лідер­ство - це здатність окремої особистості (лідера) спонукати інших діяти, надихати їхню активність на певну діяльність. Лідер- це особистість, за якою всі інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, які торкаються їхніх інтере­сів, і визначати напрям і характер діяльності всієї групи. Ефективна діяльність групи насамперед залежить від того, які стосунки сформуються між офіційним і неофіційним лідером або лідерами групи.

Між функціями лідерства і керівництва є суттєва різниця, а саме:1.Лідер покликаний здійснювати переважно регуляцію міжособистісних стосунків у групі, натомість керівник здійснює регуляцію офіцій­них відносин групи як деякої соціальної організації. 2.Лідерство виникає за умов мікросередовища (яким є мала група), керівництво - елемент макросередовища, тобто воно пов'язане з усією системою суспільних відносин у групі. 3.Лідерство виникає стихійно. Обирання або призначення керівни­ка будь-якої реальної соціальної групи відбувається цілеспрямовано, реалізація управлінських функцій здійснюється під контролем різних еле­ментів соціальної структури. 4.Явище лідерства менш стабільне, ніж керівництва, висунення ліде­ра залежить від настрою та завдання групи. 5.Керівництво підлеглими порівняно з лідерством має чіткіше визна­чену систему санкцій. 6.Процес прийняття рішення керівником (і взагалі в системі керівни­цтва) значно складніший. Він опосередкований багатьма обставинами, які не обов'язково мають витоки в цій групі, натомість лідер здебільшого приймає безпосередні рішення, які стосуються діяльності малої групи. 7.Сфера діяльності лідера - здебільшого мала група, де він є лідером. Сфера дії керівника ширша, оскільки він репрезентує малу групу в шир­шій соціальній системі.8.Функції і соціальні ролі лідера більш диференційовані: організа­тор, фахівець у певній галузі діяльності, мотиватор (забезпечує емо­ційне налаштування на спільну дію), масовик-затійник (наприклад, орга­нізовує вечір відпочинку), жартівник (знижує напругу у взаєминах між членами групи завдяки гумору), гармонізатор (забезпечує компроміс зі складних проблем, консолідує колектив), стимулятор (спонукає групу до активності) та ін. 9.Староста як керівник студентської групи застосовує більш визна­чену систему санкцій, повноваження застосування яких надається йому дирекцією (деканатом) і групою, яка його обирає на цю роль (організа­ційні, командно-адміністративні, економічні методи впливу). Лідерство пов'язане з регулюванням внутрішньогрупових неофіційних стосунків у мікрогрупі, які також можуть суттєво впливати на педагогічний процес, на ставлення студентів до навчання, поведінку під час занять завдяки ді­ловим якостям особистості лідера (які йому притаманні та які визнають­ся групою).

4. Міжособистісні стосунки у студентській групі. Міжособистісні стосунки —це сукупність об'єк­тивних зв'язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи, це система міжособистісних установок, ціннісних орієнтацій, очікувань, які визначаються змістом спільної життєдіяльності людей. Характерною ознакою міжособистісних сто­сунків, зокрема, і в студентській групі, є їх емоційне забарвлення. Головними регуляторами сталості стосунків є привабливість і взаємовплив. М. Обозов пропонує таку класифікацію міжособистісних стосунків: знайомства, приятелювання, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні, деструктивні. Вона спирається на кілька критеріїв:глибину стосунків, вибірковість щодо партнерів, функції стосунків.

5. Види конфліктів в студентській групі. Конфлікт - це зіткнення на індивідуально-психологічному (студент-студент) або со­ціально-психологічному (група- окремий студент) рівнях конкурентних або несумісних потреб, мотивів, інтересів, дій, учинків, які конфлікти супроводжуються почуттям душевного дискомфорту, емоційної напруги, тривожності, стресу, станом когнітивного дисонансу тощо. Конфлікти виникають на діловому (предметному) та міжособистісному підґрунті. Відповідно до цього можна виділити навчальні та міжособистісні видиконфліктів в студентській групі.

Виокремлюють два типи навчальних конфліктів: предметно-ділові і особистісно-прагматичні (міжособистісні у вузькому значенні).

Навчальні конфлікти. У рамках першого типу конфліктів виділяють: а) власне пред­метні (когнітивні) і б) організаційні. Відмінність їх полягає в тому, що перші зумовлені когнітивною, а другі - поведінковою несумісністю.

Міжособистісні видиконфліктів. Конфлікт на соціально-психологічному рівні розвивається як міжособистісний, між окремими групами, а також може бути між окремою осо­бистістю та групою загалом.

Міжособистісний конфліктвизначається як зіткнення несумісних соціальних, психологічних, духовних просторів суб'єктів, яке викликає їхню протидію. Такі конфлікти бувають горизон­тальними (між рівними за ієрархією, однаковим соціальним статусом людьми, наприклад, «студент-студент») і вертикальними («староста-студент», «лідер-рядовий член групи» тощо).

6. Формування сприятливого соціально-психологічного клімату в студентському колективі. Психологічними явищами, якими характеризується студентський ко­лектив як цілісність, а також його соціально-психологічний клімат, є громадська думка, групові норми, груповий настрій, групова згуртованість, колективні традиції,

колективістське самовизначення.

Ознаками позитивного морально-психо­логічного мікрокліматуу студентському колективі єдостатня поінформованість кожного студента про загальну мету та за­вдання групи; довіра та висока вимогливість один до одного; відповідальність кожного за справи групи; доброзичлива, ділова критика, вільне висловлювання своїх думок що­до справ групи; кожен член колективу забезпечує свою потребу в самореалізації, са­моствердженні у своїй групі; кожний студент задоволений міжособистісним спілкуванням у групі, тобто її морально-психологічним мікрокліматом.

7. Психологічні особливості студентського самоврядування. Самоврядування - це гнучка динамічна система, яка ґрунтується на поєднанні адміністративних і суспільних студентських інституцій (старостат, студентський профком, студентська дирекція тощо). Органи са­моврядування розраховані на широке залучення членів студентського ко­лективу до вирішення питань його життєдіяльності.

Можна назвати три основні сфери участі студентів в управліннівищим навчальним закладом: включення студентів у ради інституту (факультету), університету; самоврядування у виробничому і навчально-виховному процесі групи; самоврядування у сфері побуту та відпочинку.

Функції студентського самоврядування: забезпечення результативної навчальної роботи студентів, виконан­ня ними щоденних навчальних завдань із врахуванням їхніх здібностей та інтересів, підготовка студентів як фахівців із вищою освітою до майбутньої управлінської діяльності, формування соціальної спрямованості їхньої активності, розвиток організаторських здібностей.

План

1. Основні тенденції у сфері освіти. Педагогіка вищої школи як галузь педагогіки. Завдання педагогіки вищої школи на сучасному етапі.

2. Зв’язок педагогіки вищої школи з іншими науками. Методи наукового педагогічного дослідження.

3. Структура освіти. Підготовка наукових та науково-педагогічних працівників.

4. Сутність процесу навчання у вищій школі. Актуальні проблеми дидактики на сучасному етапі. Управління та самоуправління навчанням у вищій школі.

5. Зміст освіти. Психічний і особистісний розвиток особистості в умовах навчання у вищій школі.

6. Методи, форми організації і засоби навчання у вищій школі.

7. Сучасні технології навчання у ВНЗ.

1. Основні тенденції у сфері освіти. Педагогіка вищої школи як галузь педагогіки. Завдання педагогіки вищої школи на сучасному етапі.

Основні тенденції у сфері освіти.Інновації в системі вищої освіти пов'язані з внесенням змін у традиційну масову практику. Розглянемо провідні тенденції оновлення світового освітнього простору. Перша тенденція— орієнтація більшості країн наперехід від елітної освіти до високоякісної освіти для всіх. Друга тенденція— поглиблення міждержавного співробіт­ництва у галузі освіти, яке залежить від потенціалу національ­ної системи освіти і від рівня умов партнерства держави й окре­мих учасників.Третя тенденція— збільшення гуманітарної складової у світовій освіті в цілому за рахунок введення людино орієнтованих наукових і навчальних дисциплін: політології, психології, со­ціології, культурології, екології, ергономіки, економіки.Четверта тенденція— значне поширення нововведень за умов збереження національних традицій, що склалися, та на­ціональної ідентичності країн і регіонів.

Педагогіка вищої школи — наука про закономірності навчання і виховання студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як фахівців відповідно до вимог держави.

Предметом педагогіки вищої школиє процес форму­вання духовно багатого, свідомого, гідного громадянина,спеціаліста вищої кваліфікації різних галузей народного господарства, науки, техніки, культури, освіти тощо.Підготовка фахівця з вищою освітою передбачає вихо­вання, професійну освіту і навчання. Отже, основними категоріями педагогіки вищої школи є вихо­вання, професійна освіта і навчання.

Під вихованням сту­дентської молоді розуміють формування протягом навчан­ня у вищому навчальному закладі морально-психологічної готовності самовіддано працювати за обраним фахом.

Професійна осві­та студентів передбачає володіння загальними і професій­ними знаннями, виробничими уміннями і навичками згід­но з профілем.

Навчання студентів охоплює весь процес фахової підготовки спеціаліста з вищою освітою, знання якого завжди можуть бути застосовані на практиці.

Завдання педагогіки вищої школи на сучасному етапі:вироблення методологічних, теоретичних, методич­них засад професійної освіти в сучасній педагогіці; формування концепцій змісту освіти і процесу на­вчання для різних типів Вищих навчальних закладів (з урахуванням тенденцій розвитку відповідних галузей науки, техніки, культури); визначення закономірностей становлення особис­тості в умовах вищого навчального закладу; організування самостійної роботи студентів вищого навчального закладу в умовах нової парадигми вищої освіти;організування наукової діяльності майбутніх фа­хівців; формування пізнавальних інтересів студентів у про­цесі професійної підготовки;формування педагогічної майстерності викладача вищого навчального закладу тощо.

Читайте також:

1. АГД як галузь економічної науки
2. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
3. Адміністративне право як галузь права
4. Англійська педагогіка XVII ст. Педагогічна концепція Дж.Локка
5. Болонська конвенція як засіб створення зони європейської вищої освіти.
6. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти
7. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи.
8. Братства та братські школи.
9. В системі вищої освіти і науки України
10. Вальдорфська педагогіка
11. Вальдорфські школи
12. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні дітей та молоді.

Переглядів: 2620