Болонська конвенція як засіб створення зони європейської вищої освіти.

Позитивна реакція на Сорбонську декларацію дозволила перейти до ширших дій. У м. Болонья (Італія) 19 червня 1999 року відбулася зустріч міністрів освіти з 29 європейських країн. Тут йшлося вже не про гармонізацію, а про дії, які можуть сприяти необхідній конвергенції та більшій прозорості кваліфікаційних структур у Європі. Спільна декларація міністрів освіти Європи «Про європейський простір вищої освіти» на офіційному рівні започаткувала процес створення європейського простору вищої освіти.[3] Вихідні позиції учасників процесу в тексті Болонської декларації формулюються так: «Європа знань» є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального та людського розвитку, а також невід’ємною складовою зміцнення й інтелектуального збагачення європейських громадян, оскільки саме така Європа спроможна надати їм необхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття разом із усвідомленням спільних цінностей і належності до єдиної та культурної сфери». Головні ціліБолонськоїдекларації зводяться до таких основних практичних кроків:

1. Прийняття системи, заснованої на двох головних етапах вищої освіти: базової (бакалаврат) і повної (магістратура). Доступ до другого циклу навчання має вимагати успішного завершення першого циклу тривалістю мінімум 3 роки. Ступінь, який надається після закінчення першого етапу, визначається на європейському ринку як достатній рівень кваліфікації. Другий цикл має завершуватися ступенем магістра і/або ступенем доктора, як у багатьох європейських країнах.

2. Запровадження системи кредитів – подібної ЕСТS-системі – як засобу підвищення мобільності студентів. Кредитні одиниці можуть діяти на всіх рівнях вищої освіти, включаючи безперервну освіту, за умови їх визнання навчальними закладами на основі принципу добровільності.

3. З метою забезпечення працевлаштування випускників університетів на європейському ринку праці видаватимуться взаємоузгоджені й уніфіковані додатки до дипломів для введених рівнів вищої освіти, які зрозумілі, прозорі та зіставні між собою на всьому європейському (Болонському) просторі. [4]

4. Розвиток європейської співпраці у сфері розробки навчальних планів, співпраці між навчальними закладами, розробки схем мобільності й інтегрованих програм навчання та досліджень, контролю якості вищої освіти з метою напрацювання співставних критеріїв і методологій.

5. Підсилення європейського виміру вищої освіти, насамперед у сферах наукових досліджень, і проектування нових, конкурентоспроможних освітніх програм.

6. Сприяння мобільності через усунення перешкод ефективному здійсненню свободи пересування, приділяючи особливу увагу:

- студентам, щоб вони мали доступ до навчання та інших освітніх послуг;

- викладачам, дослідникам та адміністративним працівникам для визнання та збільшення обсягу часу на дослідження, викладання та навчання без ураження своїх законних прав.

Як бачимо, сформульовані цілі мають досить загальний вигляд. Міністри, мабуть, свідомо уникали конкретних формулювань, враховуючи суттєві розбіжності освітніх систем країн-учасниць. Вважалося, що шляхом копіткої праці знайдуться компромісні рішення, у першу чергу, за рахунок швидкої позитивної реакції університетів. Але, незважаючи на активну діяльність учасників, вагому ресурсну підтримку й оптимістичні заяви міністрів на зустрічах, які стали регулярними, процес просувається досить повільно.

З метою реалізації положень Болонської декларації проведено низку спільнихзаходів: Гельсинський семінар із проблем ступеню бакалавра (2001 рік), Саламанське звернення Європейської асоціації університетів (2001 р.), Празький саміт (2001 р.), Берлінська (2003 р.), Бергенська (2005 р.) та Лондонська (2007 р.) конференції міністрів освіти країн-учасниць Болонського процесу. Україна приєдналася до Болонського процесу у 2005 році. У 2008 році (4 березня) в Брюсселі Україна стала повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (EQAR) разом з 18 країнами-учасницями Болонського процесу. Цей реєстр почав працювати влітку 2008 року.

Визначальною була зустріч міністрів у Бельгії в 2009 році. Тут підведено підсумки десятирічного шляху Болонських домовленостей і окреслено перспективи розвитку на нове десятиріччя. Міністрами 46 країн – учасниць Болонського процесу підписано спільне комюніке «Болонський процес 2020 – Європейський простір освіти у новому десятиріччі». Комюніке зазначило, що проголошені на початку цілі, принципи і пріоритети залишаються актуальними. Оскільки завдання виконані не повністю, то доцільно продовжувати зусилля в цьому напрямі. Уточнено систему пріоритетів на наступні 10 років: постійна концентрація на якості, підтримання різноманіття освітніх систем, визнання різних якостей вищої школи, справедливий доступ до вищої освіти та її закінчення і працевлаштування, навчання впродовж життя, студентоцентроване навчання, взаємозв’язок освіти, досліджень та інновацій на всіх освітних рівнях, міжнародна відкритість, мобільність, прозорість.

Болонський процес географічно не обмежений кордонами Європейського Союзу, його учасниками можуть стати країни-члени Європейської культурної конвенції, які доведуть свою готовність дотримуватися мети і принципів Болонського процесу у своїй системі вищої освіти. Європа підтвердила готовність до подальшої розробки освітніх програм для студентів із країн третього світу. Управління транснаціональним обміном у галузі вищої освіти має ґрунтуватися на академічній якості й академічних цінностях.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лісабонська конвенція та Сорбонська декларація як початок гармонізації архітектури європейської системи вищої освіти.	\|	Основні принципи і механізми євроінтеграції в освітянській сфері.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.