• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Характеристика витрат за статтями калькуляції

Класифікація витрат за статтями калькуляції

Витрати за статтями калькуляції – це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництво.

Статті – це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Групування витрат за статтями забезпечує відокремлення тих витрат, які пов’язані з виробництвом окремих видів продукції та можуть прямо і безпосередньо включатись до їх собівартості, а також тих, що збираються протягом місяця, а в кінці місяця розподіляються між окремими видами продукції пропорційно певній базі.

За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто здійснюють її калькуляцію.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на певний виріб, а в другому – всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.

Таблиця 11.4

Продовження табл.11.4

За способами перенесення вартості ресурсів на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі. До прямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, покупні вироби і напівфабрикати тощо), які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

Непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені безпосе-редньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом. До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальнови-робничі, загальногосподарські витрати), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елемен-тів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні.

До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням. До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

Умовно-постійні – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні та одноразові.

Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша, ніж місяць. Одноразові, тобто однократні витрати або витрати, які здійснюються періодично (періодичність більша, ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

Основні витрати пов’язані з виконанням технологічного процесу виготовлення продукції. Накладні витрати пов’язані з процесом управління господарською діяльністю (загальновиробничі та загальногосподарські витрати).

Одноелементні (прості) витрати мають єдиний економічний зміст (сировина, матеріали, основна заробітна плата тощо).

Комплексні – різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів однорідних витрат (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, інші витрати тощо).

Витрати підприємства виникають в процесі господарської діяльності при перетворенні ресурсів у новий продукт праці (рис.11.1).

Рис.11.1. Характеристика процесу виробництва як об’єкта економічного вивчення використання ресурсів

Дві сторони і їх єдність визначають три аспекти виробництва, які вивчаються економікою. Перший аспект – що було використано (витрачено), які ресурси або сили природи; другий – що було виготовлено (який новий продукт праці); третій – як відбувався процес перетворення ресурсів та сил природи у новий продукт праці. Усі три аспекти цього процесу мають техніко-технологічні (натурально-речові) та економічні (вартісні) характе-ристики. Перші визначають фізико-хімічні, біологічні та інші властивості використаних ресурсів, сил природи і виготовленого нового продукту, а другі – вартісні (грошову їх форму загального еквівалента, який дозволяє об’єднати різноманітні за натуральними ознаками елементи виробництва).

Використані у процесі виробництва різні ресурси та сили природи на виготовлення нового продукту праці формують поняття витрати. Грошовий вираз суми витрат на виробництво конкретного продукту визначає поняття собівартість. Зміст термінів витрати і собівартість поєднані у поняття витрати господарської діяльності.

В умовах ринкових відносин витрати господарської діяльності дорівню-ють вартості виготовленого продукту. Вони є сумою вартості витрачених на виробництво продукту засобів виробництва та заново утвореної вартості.

Від суспільних витрат виробництва слід відрізняти собівартість продук-ту, яка у вартісному вираженні відображає лише ті витрати, які робить конкретна господарська система: підприємство, цех, ферма, бригада тощо.

Ринкові відносини визначають важливе значення показника собівартості як економічної категорії. Собівартість тісно пов’язана з усіма іншими економічними категоріями економіки. Це один з найбільш важливих інструментів ведення господарства. Собівартість характеризує всі сторони виробничої діяльності господарської ланки. Зниження собівартості – це вирішальна умова одержання прибутку та збільшення нагромадження.

Управління собівартістю – важливий елемент управління господарством. Основні напрями цієї роботи: обгрунтування рішень про зняття з виробництва застарілих виробів, визначення ціни продукції, визначення рентабельності, побудова внутрішньогосподарських відносин, правомірність та доцільність організаційно-технічних заходів.

Зміст процесу виробництва як суспільне явище та значення показника собівартості в управлінні господарством дозволяють визначити цільову функцію (мету) формування витрат виробництва (рис.11.2.).

Цільова функція формування витрат виробництва вимагає відповісти на такі питання: що було витрачено, де було витрачено, для чого було витрачено, як проходив процес витрат, на що були витрачені ресурси та сили природи. Із цього витікає, що з даних інформації про формування витрат повинно бути видно: скільки, яких ресурсів було витрачено на виробництво, їх натуральні та вартісні параметри, характеристика процесу перетворення (трансформації) ресурсів та сил природи у новий продукт праці. Кількісні та вартісні характеристики повинні сприяти оцінці відповідності фактичних витрат попередньо визначеним нормам (розрахунку, плану тощо).

1.4. Види собівартості продукції (робіт, послуг).

Для управління господарською діяльністю визначають наступні види собівартості продукції (робіт, послуг) (табл. 11.5).

Планова собівартість визначається за бізнес-планом з метою контролю фактичних обсягів використання ресурсів.

Фактична собівартість відображає фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку.

Рис. 11.2. Формування витрат виробництва

Таблиця 11.5

Види собівартості продукції (робіт, послуг)

Нормативна собівартість визначається за діючими нормами витрачання ресурсів на виробництво і реалізацію продукції.

Цехова собівартість відображає витрати на виробництво в межах структурного підрозділу підприємства (цеху).

Виробнича собівартість – витрати на виробництво продукції в межах всього підприємства.

Повна собівартість – сукупність виробничої собівартості і позавиробничих (комерційних) витрат.

Місячна собівартість визначається, виходячи із витрат і кількості виготовленої продукції в певному місяці.

Квартальна собівартість визначається, виходячи із витрат і кількості виготовленої продукції в певному кварталі.

Річна собівартість визначається, виходячи із витрат і кількості виготовленої продукції у звітному році.

Собівартість валової продукції – витрати на виготовлення всього обсягу об’єктів господарської діяльності підприємства.

Собівартість товарної продукції – витрати на виготовлення продукції, визначеної підприємством для реалізації.

Собівартість реалізованої продукції – витрати на виробництво і збут продукції, яка вважається реалізованою для визначення фінансового результату.

Собівартість незавершеного виробництва – вартість продукції часткової готовності у зв’язку з незакінченим технологічним циклом її виготовлення на певну звітну дату.

Виробнича собівартість визначається за наступною схемою (рис. 11.3).

Поточні витрати – це всі витрати при здійсненні технологічного процесу виготовлення продукції (робіт, послуг) за калькуляційний період:

Рис. 11.3. Логіко-математична модель побудови калькуляційного процесу виробничої собівартості продукції

де ПТв – поточні витрати за калькуляційний період; МВ – матеріальні витрати; ВОП – витрати на оплату праці; ВСЗ – витрати на соціальні заходи; А – амортизація; Ін – інші операційні витрати.

За місцем виникнення поточні витрати формуються за окремими структурними підрозділами і службами.

де ВОВ – витрати основного виробництва за видами продукції (робіт, послуг); ДП – вартість послуг допоміжних виробництв; ВУО – витрати на утримання та експлуатацію устаткування; ЗВ – загальновиробничі витрати; ЗГ – загальногосподарські витрати; БВ – брак виробництва; ЗР – затрати на реалізацію продукції (робіт, послуг).

До незавершеного виробництва належить продукція, що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) обробки, передбачених технологічним процесом, а також вироби неукомплектовані, що не пройшли випробувань і технічного приймання.

У хімічній промисловості до складу незавершеного виробництва належать залишки сировини, основних матеріалів та напівфабрикатів, що знаходяться в апаратах у процесі переробки; залишки продукції в обробних цехах, що не пройшли всіх стадій обробки; продукція, обробка якої закінче-на, але яка не пройшла випробування і не прийнята відділом технічного контролю, неукомплектована, неупакована і незакоркована продукція, якщо вона відповідно до технічних умов вважається готовою і підлягає передаванню на склад в укомплектованому, упакованому й закоркованому вигляді; продукція, прийнята відділом технічного контролю, але не передана на склад або замовнику до 24-ї години останнього дня звітного місяця; у виробництвах, де працюють у три зміни, – продукція, прийнята відділом технічного контролю, але не здана на склад до 8-ї години першого числа наступного за звітним місяця.

Незавершеним виробництвом в умовах гірничохімічної промисловості є відбита руда, яка знаходиться в гірничих виробках і не піднята на поверхню.

Не належать до незавершеного виробництва забраковані напівфабрикати (деталі), що не підлягають виправленню, а також сировина, матеріали, напівфабрикати, покупні і комплектуючі вироби, що не піддавалися процесу обробки.

У столярно-механічних цехах підприємств деревообробної промисловості під незавершеним виробництвом розуміють цикловий та страховий за-діли складальних одиниць – деталей, вузлів (простих та складних) та виробів у складанні. При цьому до складу циклового заділу належать складальні оди-ниці, безпосередньо залучені у виробничий процес, тобто які перебувають на різних стадіях розкроювання, механічної обробки, склеювання, фанерування, збирання, оздоблення. До страхового заділу належать деталі та вузли, за допомогою яких утворюють мінімальні міжцехові запаси, призначені для запобігання спадам виробництва під час виникнення аварійних ситуацій.

Для визначення залишків незавершеного виробництва необхідно щомісяця проводити інвентаризацію його натуральних об’єктів та здійснювати їх оцінку.

Інвентаризація незавершеного виробництва проводиться з метою визна-чення кількості і фактичної наявності незакінчених переробкою напівфабри-катів і продукції, а з деяких їх видів також і кількості корисної речовини (провідного елемента), з якої вони складаються; визначення фактичної комплектності незавершеного виробництва і виявлення неврахованого браку; перевірки даних руху напівфабрикатів і деталей та загальної суми витрат основного виробництва; перевірки правильності розподілу цієї суми за видами продукції та уточнення собівартості випущеної продукції.

Інвентаризація незавершеного виробництва проводиться шляхом фак-тичного заміру, зважування і підрахунку цінностей. Незавершене виробницт-во в закритій апаратурі внаслідок безперервності виробничих процесів визначається за технічними нормами і вважається постійним. Інвентаризація в цих виробництвах проводиться в період зупинки устаткування на ремонт.

Незавершене виробництво, а також напівфабрикати власного виробництва, що знаходяться в цехах і підлягають подальшій переробці, інвентаризуються за станом на перше число кожного місяця.

Залишки незавершеного виробництва оцінюються:

за плановою цеховою собівартістю – на всіх підприємствах хімічної промисловості, крім добувних та підприємств, які виробляють лаки і фарби, барвники та органічні продукти;

за плановими витратами – на добувних виробництвах. Ці вит-рати відображаються у статтях: “Сировина та матеріали”; “Покупні комплек-туючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій”, “Паливо й енергія на технологічні цілі”; “Основна заробітна плата”; “Додаткова заробітна плата”; “Відрахування на соціальне страхування”. Значний обсяг незавершеного виробництва утворюється на тих підприємствах, де має місце система магазинування;

за фактичними витратами сировини та основних матеріалів – на підприємствах, які виробляють лаки і фарби, барвники та органічні продукти.

Оцінка незавершеного виробництва на підприємствах з безперервним технологічним процесом здійснюється за собівартістю сировини та матеріалів, завантажених в апарати.

Кількість сировини, матеріалів та напівфабрикатів визначається шляхом проведення замірів та лабораторних аналізів і зазначається в перерахунку на вміст у них корисної речовини.

У виробництвах з безперервними і закритими технологічними процесами залишки незавершеного виробництва визначаються, виходячи з кількості апаратів, які були завантаженими на кінець звітного періоду, та ваги сировини і матеріалів, які знаходились у кожному з них. При цьому за фактичні можуть бути прийняті і теоретичні залишки, розраховані на основі техніко-економічних характеристик.

Гірничодобувні і переробні цехи мають постійне незавершене виробництво. Тому під час визначення собівартості руди їх незавершене виробництво не підлягає оцінці і вартісному обліку, крім технічного і маркшейдерського відділів, де воно підлягає обліку у натурі.

У цехах з багатосерійним і масовим характером виробництва допуска-ється оцінка деталей і напівфабрикатів за діючою нормативною собівартістю. На підприємствах окремих галузей промисловості з коротким технологічним циклом оцінка незавершеного виробництва може проводитися тільки за фактичною собівартістю використаних на виробництво сировини, матеріалів і напівфабрикатів.

Браком у виробництві вважається продукція, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення. Брак продукції поділяється на зовнішній, тобто виявлений споживачем, пред’явлений для відшкодування збитків, та внутрішній, який виявлений в процесі виробництва. У залежності від характеру відхилень від нормативів він може бути остаточним або виправним.

Виробнича собівартість одиниці продукції, (робіт, послуг) визначається за формулою:

де Сво – виробнича собівартість калькуляційної одиниці продукції у звітному періоді; Свп – собівартість усієї продукції за звітний період; Кв – кількість продукції (робіт, послуг) у звітному періоді за калькуляційними одиницями (натуральними, умовними).

Можливі об’єкти калькулювання та калькуляційні одиниці господарської діяльності підприємств відображені в таблиці 11.6.

Таблиця 11.6

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
5. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
6. Автокореляційна характеристика системи
7. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
8. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
9. Альтернативна вартість і незворотні витрати
10. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
11. Аналіз витрат за центрами відповідальності.
12. Аналіз витрат звичайної діяльності

Переглядів: 6859