Психофізіологічні механізми творчих здібностей.

· Власне творчий процес представляє в мозку людини послідовність творчих актів. Творчий акт являє собою умовну одиницю тв. процесу.

· Тв. процес, робота уяви в загальному плані збуджується потребами людини до створення нового, задачами пристосування до оточуючого середовища. Але вважається, що найбільш сильними психофізіологічними імпульсами до творчості виступають вищі потреби особистості: потреби у інформації, в спілкуванні, в само актуалізації, в прагненні до свободи, визнання, справедливості. Такі потреби самі по собі не створюють щось нового, але розвивають мотивацію до творчої діяльності, виступають її передумовою. Вони стимулюють роботу фантазії, збуджують уяву, створюють позитивне емоційне підкріплення. Нейрофізіологічною основою цього є співвідношення відбитків зовнішнього світу в світі внутрішньому. Ці інтегральні образи динамічні, вони трансформуються, рухаючи зміст внутрішнього світу людини. З такого погляду – творчій процес – це постійне перетворення внутрішнього світу людини.

· Нейрофізіологічний механізм творчості включає так звані детектори новизни, які уловлюють сам факт новизни як в зовнішньому світі, так і у внутрішньому. Це спеціальні нейрони, що відповідають лише на нові подразники і не реагують на повторні стимули, детекторам новизни притаманна висока чуттєвість, тому людина завжди в процесі творчості відчуває позитивне емоційне переживання, що стимулює потяг до нього.

· Відчуття стану потребу, означає початок руху уяви до здійснення в реальності з певною метою. Цей процес не завжди проходить гладко і може бути пов’язаним з так званими „муками творчості”, коли потреби не відповідають можливостям. Психофізіологічну картину такого стану розкриває теорія стресу (напруження) Ганса Сельє – канадського вченого, лауреата Нобелевської премії. Стрес розглядається як комплексна психофізіологічна реакція організму людини, що веде до психічної та фізичної активності, напруги.

· Під впливом зовнішніх подразників, нервові сигнали надходять у головний мозок і при участі гіпоталамусу („центру емоцій”) вони передаються у вегетативну нервову систему, завдяки чому відбувається виділення у кров гормону адреналіну. Він сприяє звуженню судин мозку та підвищенню кров’яного тиску. збільшується приблизно в 6 разів потреба у кисні, підвищується пульс, змінюються захисні якості організму. Людина активізується, організм знаходиться у стані напруження, в тому числі творчого. Покращується увага, пам’ять, мислення, стимулюється робота уяви, посилюються емоції. Стрес, за думкою Сельє, створює „смак до життя”. Автор виділяє в ньому три фази:

1) реакція збудження – фаза мобілізації сил організму, підвищення працездатності;

2) напруження – коли збалансовується робота адаптаційних резервів організму і він працює на підвищених режимах; якщо напруження триває довго, то воно приводить до виснаження – 3 фази стресу.

3) на цьому етапі організм вичерпує свої можливості, що може зашкодити здоров’ю людини.

Якщо емоційне напруження підвищує ефективність діяльності, то перенапруження приводить до її зниження. Вважається, що з віком зменшується концентрація в організмі речовин, що виділяють адреналін, знижується активність у тому числі і творча. Природне зменшення активності можна призупинити, зберігаючи творчий спосіб життя.

· Одним з напрямків сучасних досліджень в галузі психології творчості є вивчення проявів функціональної асиметрії півкуль головного мозку людини. Доведено, що при аналізі творчого процесу та його результатів слід розрізняти психофізіологічні механізми правої та лівої півкулі мозку, їх взаємодію у творчому процесі.

· Ліва півкуля відповідає за свідомість людини – логічні операції мислення, мовлення, логічну пам’ять, увагу. Функції правої півкулі більше пов’язані з підсвідомістю, емоційною сферою людини, образним мисленням та сприйняттям, обмеженістю відчуття поля „тут і зараз”. За допомогою лівої півкулі людина сприймає і формально-логічно запам’ятовує інформацію без урахування емоційного стану партнера по спілкуванню. Слова та поняття як продукти абстрагування не зберігають у лівій півкулі індивідуальних особливостей. Права півкуля забезпечує цілісне сприйняття ситуації або явища, визначає адекватність сприймання емоційного стану іншої людини, активізує роботу уяви. У людини при вирішенні задач у відповідності до їх специфіки активізується робота то однієї то іншої півкулі головного мозку. Цілісний творчих процес, таким чином представляє собою багатократний перехід з символічної форми сприйняття до образної і навпаки.

Питання асиметрії півкуль головного мозку має практичне значення у педагогічному процесі. Часто домінування у навчальному процесі теоретичного матеріалу (робота лівої півкулі) та недооцінювання емоційних, яскравих прикладів наочності (права півкуля) формалізує його, гальмує творчу пізнавальну ініціативу учня.

Крім того, з огляду цієї теорії, потрібно враховувати перевагу функціонування тієї чи іншої півкулі у кожної окремої особистості. Так лівопівкульний тип відрізняється аналітичним раціонально-логічним характером психічної діяльності. Првопівкульним особистостям притаманне образного мислення, синтетична обробка матеріалу, інтуїція. Лівопівкульні схильні до символячного, логічного мислення, правопівкульні – цілісного, образного.

Центральною категорією творчості є інтуїція, яка представляє собою найбільш таємничу і складну характеристику психіки людини. Інтуїтивне вирішення будь-якої задачі означає його несподіваність, спонтанність. Кульмінацією інтуїтивного рішення є інсайт (осяяння) або еврика (Архімед – „знайшов”).

· Сучасна теорія творчості розкриває психофізіологічну природу інтуїції з боку вчення про функціональну асиметрію півкуль головного мозку як багатократну зміну домінування їх функцій. Коли домінує ліва півкуля, результати творчої діяльності усвідомлюються, їх можна перевести у вербальну форму. При домінуванні правої творчий процес розвивається неусвідомлено, на асоціативному рівні. Коли результат такої діяльності переноситься у ліву півкулю, виникає враження, що несподіваності, тому що і етапи його проведення, і причини його отримання не усвідомлені людиною.

6.Структура творчого процесу.

· Здобутки вітчизняної (П.Енгельмейєр, А.Лук, Я.Пономарьов, В.Теплов та ін.) та зарубіжної (Дж.Гілфорд, Е.Гетчинсон, Д.Дьюі, Т.Лезер) теорії творчості висвітлюють окрім питання етапів творчого процесу та вимоги до його організації. Логічне відокремлення його стадій, звичайно, досить схематичне, але дозволяє усвідомити сутність та особливості кожного з етапів.

· Одним з перших спробував визначити ступені творчого процесу російський інженер П. Енгельмайєр.

І – зародження задуму, в якому головну роль відіграє інтуїтивне мислення, пов’язане з бажанням та стимулом.

ІІ – дискусійне мислення, логіка, міркування, практичне дослідження.

ІІІ – втілення задуму у реальність.

· Чотирьох стадійна теорія етапності тв. пр. Г.Уоллеоса: 1) підготовка, 2) визрівання (інкубація), 3) натхнення (осяяння), 4) перевірка істинності.

· Французький математик Ж.Адамар підтримував цю теорію.

· Американський філософ Д.Дьюі вирізняв такі етапи науково-технічної творчості: усвідомлення проблеми, аналіз, висування ідеї, її переробка, вибір.

· А.Лук деталізує етапи тв. пр. і виділяє такі: І – накопичення знань, навичок для чіткого усвідомлення і формулювання завдання, ІІ – зосередження зусиль і пошук додаткової інформації, ІІІ – відхід від проблеми (інкубація), перенесення зусиль на іншу діяльність, ІV- осяяння (інсайт) – несподіване вирішення, віднаходження рішення; це логічний стрибок у мисленні, який є у будь-якому творчому акті, V – перевірка знайденого рішення.

· Схема творчої діяльності заРоссманом:

1) Розсуд потреби або трудності.

2) Аналіз цієї потреби або трудності.

3) Проглядання доступної інформації.

4) Формулювання всіх об'єктивних рішень (висунення ідей і гіпотез).

5) Критичний аналіз всіх форм рішень (для відсіву ідей і гіпотез - з'являється цикл).

6) Народження нової ідеї (перехід до пункту 4).

7) Експериментування для підтвердження правильності сформульованої нової ідеї. Проводиться уявний (ментальний), модельний або натурний експеримент.

В.А.Роменець вважає, що за означенням конкретних фаз розгортання творчого процесу слід бачити прояв основних принципів, що пронизують кожну з них. До цих принципів належать вираження (матеріалізація ідеї), інтеріоризація та оригінальність.

У світлі трансдукції вираження (матеріалізація ідеї) та інтеріоризація вже є творчим здобутком. Адже вони – перехід в іншу систему існування, наприклад психічного, ідеї — в матеріальне. У цьому переході відбувається перенесення структури психічного на структуру матеріальну на основі психофізичних дій.

Матеріальне або ідеальне отримують з іншої сфери буття певний принцип перетворення. Завдання психології – визначити, коли саме цей принцип набуває творчо-оригінальних рис.

· Узагальнюючи зазначені підходи, можна визначити загальну психологічну структуру будь-якої творчої діяльності. Стартовим початком є виникнення потребнісного стану, зацікавленість, прагнення до вирішення проблем. Потреба у творчості стимулює формування творчого задуму, при цьому може виникати необхідність в пошуку додаткової інформації, накопиченні знань, думок. Якщо задача не вирішується, наступає інкубаційний період „виношування” задуму чи ідеї, зовнішній відхід від проблеми, переключення на іншу діяльність. підсвідомо сформований образ усвідомлюється або водночас (інсайт), або послідовною низкою творчих актів. Логічний розрив при цьому може бути різної інтенсивності та якості. Етап перевірки знайденого рішення потребує високого рівня особистісної сформованості людини – розвиненої рефлексії, вольових якостей, що дозволяє порівняти творчий продукт із внутрішнім зразком еталоном. Іноді думки автора та критиків стосовно результативності можуть і не збігатись.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологічні механізми творчості	\|	Детермінанти розвитку творчих здібностей

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.