Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Особливості роману «Пармський монастир» (1839).

Пан де Реналь та Вально – типові представники влади в провінції.

На початку роману кавалер кількох орденів, мер Вер'єра пан де Реналь з обуренням висловлюється про політичну си­туацію у країні, побоюючись, що місцеві буржуа стануть багатшими за нього, і це перешкодить йому на виборах, характеризуючи таким чином протистояння між буржуа, які намагаються прийти до влади і аристократією, яка втрачає свої позиції. Зарозумілість, пиха, зне­вага до тих, хто стоїть нижче від нього на соці­альних сходах, доповнюють портрет де Реналя. Щоб збільшити свій престиж він запрошує Жюльєна Сореля у свій дім гувернером. В усій неприкритій ницості користолюбство де Реналя виявиться тоді, коли, переконавшись у зраді дружини, він зробить вигляд, ніби нічого не трапилось,— в іншому разі йому довелося б, кинувши пані де Реналь, полишити надії на її спадщину від старої багатої тітки.

«Вищий світ» Вер'єра постає перед нами і в образі буржуа Вально, який керує будинком притулку і нажив маєтність, обкрадаючи нещасних, дору­чених його піклуванню. У цій особливо нена­висній Стендалю постаті зображено представника того класу, що згодом скине владу дво­рянства, закоснілого у своїх тра­диціях, і стане за кермо управління державою. У дні, що передували Липневій революції 1830 року, Стендаль чуттям митця передбачив хід історичних подій. Безсоромний і нахабний пройдисвіт Вально, що хизується своїми нормандськими кіньми, золотими ланцюжками, костюмами, пошитими у Парижі, являє впливову силу у Вер'єрі. Він спромігся підірвати авторитет де Реналя, зміс­тити старого кюре Шелана, чесність якого стала на перешкоді. Занепокоєний приїздом ре­візора і страхом втратити джерело своїх при­бутків — притулок, Вально розгортає активну діяльність, починаючи з анонімних листів де Реналю і кінчаючи зближенням з лі­бералами як можливою опорою проти мера. Вально, який врешті-решт, досягнув своєї ме­ти і став мером Вер'єра, відіграє фатальну роль у долі Жюльєна, примушуючи суд при­сяжних винести йому смертний вирок. Образ Вально типовий і страшний своєю узагальнюючою силою.

Дія роману “Пармський монастир” відбувається у Ломбардії (Північна Італія) у 1796 р., під час наполеонівських походів. “Монастир” прославився як друге велике творіння Стендаля і як твір, у якому вперше в історії світової літератури війну було показано із суто реалістичних позицій. Л.Толстой, автор “Севастопольських оповідань”, “Війни і миру”, “Хаджі Мурата “, говорив: “Я більш, ніж хто-небудь інший, багато чим є зобов’язаний Стендалю. Він навчив мене розуміти війну. Хто до нього описав війну такою, якою вона є насправді?”. Е.Хемінгуей теж бачив війну і показав її в своїх романах як брудну і важку буденність, що знищує все живе. Він сказав про автора “Пармського монастирю” так: “Стендаль бачив війну, і Наполеон вчив його писати. Він учив тоді всіх, але більше ніхто не навчився”.

Італією Стендаль захоплювався все життя тому, певно, роман написаний всього за 53 дні. Хронологічно твір розпадається на дві нерівні за обсягом частини. В першій зображена Італія часів республіканських воєн Наполеона, який звільнів країну від влади австрійців, а в другій Італія знову потрапляє під владу реставрованої монархії і іноземців. Попри роман­тичну піднесеністт і конкретну історичність, роман є широким політичним і художнім узагальнен­ням і викликає асоціації, які сягають далеко за межі князівства Пармського. У ньому, як і в інших творах, Стендаль обстоює свої ідейно-естетичні пози­ції — переконаність у природному праві люди­ни на щастя і свободу.

Дія роману розпочинається вступом наполеонівських військ до Італії, коли були придушені останні повстання карбонаріїв. Тема твору підказана Стендалю маленькою італійською хронікою, яка розповідає про скандальні пригоди Алессандро Фарнезе, який втік із фортеці Святого янгола, а у 1534 році став папою римським, а ім'я Сан­северіна — іншою хронікою, де йде мова про страту герцогині Сансеверіна у 1612 році за участь у змові проти князя Рануція Фарнезе. Роман Стендаля не претендує на повну історичну достовірність, головне у ньому – дух часу, правдиво відтворений письменником.

Долі персонажів роману обумовлені складною політичною ситуацією у країні. Мар­кіз дель Донго, знатний дворянин, ненавидить Наполеона, і, чекаючи його падіння, живе у родовому замку Гріанта на озері Комо, подалі від Мілана. Відданий Австрії, він шпигує на її користь. Сестра його дружини, красуня Джіна, виходить заміж за графа П'єтранеру, при­бічника нових порядків, і разом з чоловіком слідує за французькою армією до Парижа, коли та змушена залишити Італію. Спадкоєм­цем маркіза дель Донго, який за австрійців посів важливий пост, є його старший син Асканьо. Молодшому сину Фабріціо, якому за за­коном судилося після смерті батька залишити­ся без жодної маєтності, було два роки, коли Наполеон, перейшовши Сен-Бернарський пере­вал, вступив у Мілан. Графиня П'єтранера, повернувшись до Мі­лана, стежить за вихованням свого племінника Фабріціо, якого ніжно любить. Хлопець майже десять років перебуває у замку Гріанта, нічому не навчаючись, а потім вступає до Мілансько­го єзуїтського коледжу, користуючись покровительством графині. Вона навіть просить принца призначити Фаб­ріціо пажем, але маркіз дель Донго повертає сина до замку. Падіння Наполеона і загибель графа П'єтранера на дуелі примушують Джіну також оселитися у брата.

Гострий сюжетний поворот, який визначає дальші долі усіх пер­сонажів — рішення Фабріціо служити Наполеону, коли той висадився у бухті Куан і протягом Ста днів знову утри­мував владу. Романтика подвигу і бла­городні бажання відстояти честь своєї країни володіють юним Фабріціо. Побачивши орла — «птаха Наполеона», який велично летів високо в небі, Фабріціо, вбачаючи у цьому символічну прикмету, думає: «Я теж перетну Швейцарію з швидкістю орла, приєднаюся до цієї великої людини і принесу їй те мале, що можу дати їй,— підтримку моєї слабкої руки». Він вирушає до діючої армії, де переживає низку пригод. Марна надія на зустріч у Парижі з Наполеоном за­кінчилась тим, що його обікрали, прийнявши за шпигуна, і ув'язнили. Тікаючи з в'язниці, Фабріціо опиняється на полі бою напередодні битви під Ватерлоо. Тут герой повністю втрачає ілюзії у свою діяльність в ім’я суспільства.

Бальзак у «Листах про літературу, театр і мистецтво», наводить як приклад воєнного нарису опис Стендалем бит­ви під Ватерлоо. «Він не взявся за повний опис битви під Ватерлоо, він пройшовся по ар'єргарду і дав два-три епізоди, які малюють і поразку; але такий могутній був удар його пензля, що думка наша бачить більше: зір охоплює все поле бою і картину великого роз­грому».Стендаль органічно вписує Фабріціо в цей істо­ричний кадр. Випадково його поніс кінь, і герой опинився в ескорті маршала Нея під вогнем во­рожих гармат. Неподалік від нього проскакав Наполеон, оточений генералами і ескортом. Фабріціо бачить, як падають поряд з ним вбиті гусари, поле, вкрите трупами ворогів у червоних мундирах, гуркіт гармат тамує страх, але над усе панує дум­ка: «Нарешті я під вогнем!.. Я був у бою...» Та романтичний ореол скоро розвіюється: у Фабріціо забрали коня і залишили напризволяще. Юнацькі мрії про рицарську дружбу на війні, коли «зовсім не страшна смерть, якщо навколо тебе героїчні і ніжні ду­ші, благородні друзі...», поступається місцем відчаю. Фабріціо стає свідком втечі французь­ких військ, чує слова капрала про те, що гене­рали продалися Бурбонам і зрадили імперато­ра. За наказом полковника Лебарона він стоїть на варті біля моста, щоб зупинити всіх, хто намагається тікати, в цей час його поранено. Війна показує Фабріціо свої страхіття — вона «зовсім не той благородний і однодушний порив сердець, закоханих у славу, як він це уявляв, начитавшись закликів Наполеона».

Після повернення Фабріціо почуває себе вигнанцем. Від нього відмовляється батько, за ним стежить пармьска поліція. Герой має зробити вибір між мирним животінням і безрозсудливим життям. Після навчання в Неаполітан­ській духовній академії Фабріціо повертається у Парму. Релігія не стає для нього потребою душі, на відміну від Жульєна Сореля, він не запалений і перспективою посісти високе місце у церков­ній ієрархії. Аристократ Фабріціо дель Донго не має наміру виборювати своє майбутнє і ко­ристується благами, які забезпечує йому по­ходження. Так відмінність у класовій при­належності двох героїв визначає і відмінність у стимулах поведінки, у життєвій меті і засобах її досяг­нення.

Останні сторінки роману присвячені душевній нерівновазі Фабріціо. Зайнявши пост головного вікарія і готуючись ста­ти наступником архієпископа, він страждає через шлюб коханої Клелії з маркізом Крешенці. Смерть сина, за ним Клелії спонукають героя відмовитись від сану архієпископа і піти у монастир — останнє пристанови­ще перед смертю.

«Пармська обитель» - складна жанрово-стильова єдність. В динаміці сюжету важливу роль відіграє внутрішня дія, пов’язана насамперед з головним відкриттям письменника – зображенням сильного і яскравого почуття - кохання-пристрасті. В романі посилено епічне начало, яке вимагало гостросатиричного стилю. В творі мають місце нехарактерні для Стендаля авантюрно-пригодницькі елементи, пов’язані з особливостями літературних джерел роману і з традиціями романістики ХVІІІ сторіччя, яка володіла мистецтвом розвитку зовнішньої інтриги.

Новаторський характер художнього методу Стендаля, який точно, глибоко і пристрасно зобразив внутрішній світ людини, виявля­ється й у стилі його творів — динамічному, стислому. Він обумовлює емоційну наснаженість образів і насиченість дії. Для методу письменника характерний на перший погляд спокійний тон оповідача, який, проте, таїть в собі секрет на­пруженого лаконізму прози, її над­звичайного емоційного впливу.

Запитання для самоконтролю

 


Читайте також:

  1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
  2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
  3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
  4. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
  5. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
  6. Аграрне виробництво і його особливості
  7. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  8. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
  9. Анатомо-фізіолгічні особливості
  10. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку.
  11. Анатомо-фізіологічні особливості молодших школярів
  12. Антисептики ароматичного ряду (фенол чистий, іхтіол, дьоготь, мазь Вількінсона, лінімент за Вишневським). Особливості протимікробної дії та застосування.




Переглядів: 3410

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Зображення суспільно­го життя Франції XIX століття в романі «Червоне і чорне» (1830). | Поняття, мета і завдання професійної орієнтації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.013 сек.