Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Наведіть приклади переслідування української мови царизмом у ХІХ ст.

Валуєвський циркуляр і Емський указ чітко визначили головний напрямок освітньої політики російського царизму в Україні: не допустити українську мову в школу. Навчання в усіх ланках освіти (від початкової до вищої) велося лише російською. Валуєвський циркуляр 1863 – розпорядження міністра внутр. справ Російської імперії П. Валуєва про заборону друкування укр. мовою наук., навчальних та релігійних книг. Виданий 30(18) лип. 1863, в. ц. дозволяв публікувати "тільки такі твори цією мовою, які належали до галузі красного письменства", але цензура використовувала циркуляр як привід для всіляких обмежень укр. слова. Укр. мова розглядалась як штучна, "створювана… деякими малоросами і особливо поляками…". Процитоване в циркулярі твердження голови Київської археографічної комісії М.Юзефовича та його однодумців, що "ніякої окремої малоруської мови не було, немає й бути не може", а "наріччя.., яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі", стало офіц. поглядом на мовні й нац. проблеми українців у Рос. імперії. влітку 1862 р. Олександр II наказав позакривати недільні школи, започатковані, як зазначалося в рескрипті, "під впливом і за участю осіб, котрі мали завданням потрясіння держави". Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II від 18(30) травня 1876, спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком[1] та призвів до тимчасової дезорганізації українського руху в Наддніпрянщини.

35Наведіть приклади українського національного руху у другій половині ХІХ ст.Украї́нський націона́льний рух — соціальний та політичний рух на території Російської та Австро-угорської імперії, що виступав за культурно-національне відродження й становлення української нації. Існує безліч різних теорій і оцінок сутності українського національного руху, як політичного, соціального, національно-визвольного руху. В січні 1846 року в Києві було створено таємну політичну організацію — Кирило-Мефодіївське братство. Ініціаторами виступили: Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич, з квітня 1846 року до товариства вступив Тарас Шевченко. Український рух знову відновлюється і на його чолі стає київська громада, до складу якої входили Володимир Антонович, Павло Житецький, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Павло Чубинський, Володимир Страшкевич, Олександр Русов та інші. Особливого впливу набули ідеї Михайла Драгоманова, який проповідував соціалізм і стверджував, що українська нація повинна повернутися «в сім'ю культурних європейських народів, в яку вона входила до кінця XVII століття» На початку 80-х років в Петербурзі, студенти-українці створили гурт «українських соціалістів-федералістів» (1883–1888 рр.). Вони оголошують політичну програму, у якій виступали проти русифікації України та за повну національну автономію України. Першою українською політичною організацією, що стояла на засадах самостійності України, було «Братство тарасівців» (1891–1898), таємна організація утворена в Полтаві. Його заснував невеликий гурт українських студентів — Віталій Боровик, Борис Грінченко, Іван Липа, Микола Міхновський,Володимир Шемет. Свої погляди тарасівці виклали в політичній декларації «Вірую молодих українців» У 1900 році в Харкові виникає перша в Наддніпров'ї політична партія — Революційна українська партія (РУП). Постання РУП було завершенням попередніх спроб створення політичних таких організацій, як «Братство Тарасівців», соціал-демократичний гурток І. Стешенка й Лесі Українки, які поривали з тогочасним українським аполітичним культурництвом й українофільством та започатковували політичну діяльність. В цей час національна ідея виходить за межі інтелігентського середовища і проникає в широкі маси, що створює умови для формування політичного руху з національним забарвленням. Першою такою партією стала заснована 1890 р. Русько-українська радикальна партія (РУРП) на чолі з Іваном Франком та М. Павликом. У своїй діяльності вони прагнули поєднати соціалізм з захистом національних інтересів українців Галичини, при цьому висуваючи постулат політичної самостійності України. Пізніше були утворені і інші партії: Українська національно-демократична партія — УНДП (1899 p.), що стала найвпливовіша посеред українських партій, Українська соціал-демократична партія — УСДП (1899 р.) і Католицький русько-народний союз (1896 р), перетворений у 1911 р. на Християнсько-суспільну партію

36.​Наведіть приклади українського національного руху у другій половині ХІХ ст.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. активізувався національний рух в Україні. Посилилася активність політичних сил, набрала сили тенденція до їх згуртування, розгорнувся процес самовизначення утворених політичних осередків. Український національно-визвольний рух був викликаний: · зростанням феодального гніту в складі Австро-Угорщини (збільшення феодальних повинностей селян), · суворим бюрократично-поліцейським режимом; · зростанням національного гніту (заборона на викладання української мови в школах і культурно-громадських установах, насадження німецької мови, прагнення Австро-Угорщини асимілювати українське населення та ін.).Піонерами національно-визвольного руху в Галичині були:· Іван Могильницький — священик м. Перемишля, який у 1816 р. за підтримки єпископа М. Левицького організував «Клерикальне товариство» з метою поширення в селянському середовищі релігійних текстів українською мовою. · у 1832 р. у Львові організовано громадсько-культурне об’єднання «Руська трійця». Засновниками його були М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич — студенти Львівського університету й одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії. Своєю метою вони ставили боротьбу проти соціального, політичного та духовного гноблення української землі, підняття української самосвідомості через поступове перетворення побутової української мови на літературну, знайомство з історією та традиціями українського народу.

 

37.​Перші політичні партії в Україні кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
1900 р. група представників студентських українофільських гуртків у Харкові створила першу на східноукраїнських землях українську політичну організацію — Революційну українську партію (РУП), до якої увійшли Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов. У 1902 р від РУП відкололася Українська народна партія (УНП) - організація націоналістичного напрямку, яку очолював Махновський. Так званих «10 заповідей» партії проголошували самостійну демократичну республіку, шанування української мови, традицій. Після 1907 р. діяльність НУП занепалаУ грудні 1904 р. з РУП вийшла і створила Українську соціал-демократичну спілку (УСДС) група, яку очолював М.Меленевський. Вона намагалася перетворити партію на автономну організацій Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), що об'єднувала б усіх робітників України, незалежно від національної, належності.Члени РУП, які залишилися після виходу з неї «Спілки», у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП в Українську соціал-демократмч-ну робітничу партію (УСДРП). її лідерами стали В.Винниченко, С Петлюра, М.Порш, Л.Юркевич та ін. УСДРП виступала за автономію України в складі Російської держави, проповідувала поділ соціал-демократичних партій за національною ознакою. Вона проголосила себе представником «українського пролетаріату». Напередодні революції 1905 р, в Україні активізувалися ліберальні сили. 1904 р. вони створили в Києві Українську демократичну партію (УДП). її лідерами були О.Лотоцький, Є.Тимченко, Є.Чикаленко. Восени 1904 р. окремі члени УДП, які вийшли з неї, поклали початок новій - Українській радикальній партії (УРП). її лідерами стали Б.Грінченко і С.Єфремов. Обидві партії - УДП і УРП, нечисленні за складом, в одному з документів особливого відділу департаменту поліції віднесені до типу «конституційно-демократичних». З ряду питань УДП і УРП стояли на радикальніших позиціях (наприклад, вимога автономії України, визнання соціалістичної перспективи тощо).В умовах революції 1905-1907 рр. пройшла консолідація УДП і УРП, які відзначалися ідейною близькістю платформ, Наприкінці 1905 р.у Києві зорганізувалась Українська демократично-радикальна партія (УДРП). Найвидатнішими її представниками були Б.Грінченко, С.Єфремов, М.Левицький, Ф.Матушевський, В.Науменко, Є.Чикаленко та ін. УДРП була партією парламентського типу, але після червневого перевороту 1907 р. припинила свою діяльність(Наприкінці XIX партії не мали спільної політичної платформи. На позиції самостійності України стояла тільки НУП, а інші — висували гасло автономії України у складі Росії.

 

38.​Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у другій половині ХІХ ст.
У 1900 - 1913 рр. принципових змін в соціально-економічному і політичному становищі західноукраїнських земель не сталося. Ці землі, як і у XIX ст., залишалися внутрішньою колонією Австро-Угорщини. Галичина і Буковина розглядалися Австрією, а Закарпаття - Угорщиною, як ринок збуту продукції, що вироблялася у центральних провінціях імперії, і сировинний її придаток.
В кінці XIX - на початку XX ст. в Західній Україні завершилося формування основних галузей фабрично-заводської промисловості і визначилися напрямки її дальшого розвитку.
Почався новий період в історії нафтодобування. Старі шахти-криниці були остаточно ліквідовані. Зросла кількість кадрових робітників. Завершився переворот у технічному устаткуванні.Збільшився,видобуток,нафти.
Нафтова промисловість Прикарпаття була цілком в руках іноземного капіталуНа другому місці після нафтодобувної стояла деревообробна промисловість. Галичина була також одним з основних експортерів лісу на європейські ринки.
Промисловість Західної України у 1900 — 191.3 рр. розвивалася дуже нерівномірно. Зростало, наприклад, цегляне виробництво. Збільшилась кількість механізованих цегельних заводів, а бетонне, гіпсове, вапняне й скляне виробництво розвивалося повільно. Певне значення для економічного розвитку Галичини мало будівництво електростанцій в повітових містах і великої електростанції у Львові.
Таким чином, промисловість Галичини зробила деякий крок уперед, але розвиток її був однобічний. До того ж, місцеві підприємці були представлені в ній дуже слабо. Прибутки від промислового виробництва збагачували іноземців.
Сільським господарством займалося приблизно 80 - 90% місце вого населення. Проте безпритульність на чужині й найважча робота за низьку платню стримували еміграцію. Перед Першою світовою війною еміграційна хвиля почала спадати, а невелика частина емігрантів повернулася на батьківщину. Поширеною була сезонна міграція селян і робітників. На сезонні роботи відправлялися до Бессарабії, Південної України, Німеччини, Бельгії, Франції. Щорічно на тимчасові роботи виїздило до 100 тис. осіб.

 

39.​Соціально-економічне становище українських земель у складі Росії на початку ХХ ст.
Для соціальноекономічного розвитку всієї української території (як в цілому й для Росії та Австрії) в першій половині XIX ст. була характерна криза феодальної системи, виникнення товарногрошових відносин, ринку, тобто протиборство двох соціальних систем — відживаючої феодальнокріпосницької та нової — капіталістичної. На підросійській території частина поміщиків почала розвивати товарне виробництво цукрових буряків, тютюну, льону, пшениці, торгове тваринництво. Одним із симптомів розкладу феодальнокріпосницької системи і формування капіталістичних відносин стає бурхливий розвиток промисловості. Настав початковий етап промислового перевороту у 30—40х роках. Із заснуванням базових галузей промисловості — машинобудівної, металургійної та вугільної — закладалися основи майбутнього індустріального розвитку країни. Особливо помітним був прогрес у промисловості Півдня України.

 

40.​Демократична революція 1905-1907 рр. в Україні, позиції політичних партій в революції.
Революція почалася 9 (22) січня 1905 р. в м. Петербурзі розстрілом мирної демонстрації й одразу ж набула всеросійського характеру. Ця подія викликала обурення трудящих усієї країни. Українські події також впливали на хід революції. Але революція в Україні відрізнялася тим, що наш народ в першій буржуазно-демократичній революції боровся ще й проти національного гноблення. Першими зреагували на події в Петербурзі студенти-українці. Головна студентська рада перетворилася на Тимчасовий український революційний комітет, згодом заявили також студентські громади Києва, Харкова, Одеси й Москви. Особливо гострих форм боротьба набрала після виходу Маніфесту 17 жовтня 1905 р. Цей Маніфест зумовив розмежування позицій різних політичних партій , які умовно можна згрупувати за трьома напрямами: ліворадикальні - РУП, РСДРП, УСДРП, Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР), Українська соціалістична партія (УСП), Український соціал-демократичний союз - "Спілка", Бунд, та ін., які сприйняли маніфест як маневр царизму і закликали продовжувати боротьбу до повної перемоги над самодержавством; ліберальні - Конституційно-демократична партія, УДП, "Союз 17 Жовтня" (октябристи), Українська радикальна партія (УРП), Народна українська партія (НУП) та ін., які сподівались, що реалізація маніфесту дасть конституцію, парламент, демократичний устрій суспільства; реакційно-консервативні, поміщицько-монархічні ("Союз російського народу", "Союз земельних власників", "Реклиська монархічна партія" та ін.), які захищали класові інтереси царизму, кріпосників-поміщиків і прагнули скасувати перші завоювання революції, вважаючи її порушенням законності.

 

41.​Західноукраїнські землі на початку ХХ ст.: соціально-економічний аспект.
Промисловість. На початку XX ст. західноукраїнські землі перебували в складі Австро-Угорської імперії. Як і в попередній період, населення цих теренів було політично безправним і залишалося об'єктом неприхованого жорстокого колоніального гноблення з боку імперської влади.Економіка краю мусила забезпечувати розвинуті промислові центри метрополії дешевою сировиною та бути вигідним ринком збуту вже готових товарів.Західноукраїнські землі залишалися одним з основних постачальників лісу до європейських країн. Високими темпами розвивалися тут лише деревопереробна, лісопильна, паперова галузі промисловості, видобуток та переробка нафти. У 1913 році на Дрогобицьких нафтопромислах було видобуто 1,1 млн. тонн нафти.У зазначений період для одержання більших прибутків цісарський уряд почав будувати на західноукраїнських землях залізниці. Це робилося насамперед для того, щоб зв'язати залізничним сполученням центральні райони Австрії зі східними, що давало можливість збувати на галицьких ринках товари австрійської промисловості й вивозити з краю сировину. Водночас окремі регіони Галичини, Буковини та Закарпаття фактично не мали залізничного сполучення, що значною мірою гальмувало розвиток економічних зв'язків і економіки в цілому.Через це перетворені на колоніальний придаток метрополії західноукраїнські землі проти Наддніпрянської України залишалися економічно відсталими й розвивалися повільними темпами. У краї не було важкої промисловості, 97% промислових підприємств були дрібними. Становище робітничого класу західних регіонів України було надзвичайно складним, бо в економіці тісно переплелися капіталістичні форми розвитку й господарська відсталість краю. Особливо тяжкими були умови праці на нафтопромислах і лісозаготівельних підприємствах, де робочий день становив від 11 до 16 годин на добу при низькій заробітній платі та високому травматизмі. Лише протягом 1902-1904 pp. на підприємствах Галичини сталося близько 8,5 тис. нещасних випадків.Унаслідок цього на початку XX ст. загальний рівень економічного розвитку західноукраїнських земель був невисоким. Вони, як і раніше, залишалися відсталим аграрно-промисловим районом Австро-Угорщини.Розвиток сільського господарстваПровідною галуззю економіки краю залишалося сільське господарство, у якому були зайняті 94% населення.

 

42.​Україна та українці у першій світовій війні.
Перша Світова війна стала важким випробуванням для українського народу. Через територію України проходила лінія фронту, яка, розділяла не тількі ворожі армії, але й український народ на дві частини. Ті ж регіони як Галичини, так і Російській України, які не потрапляли в зону бойових дій воюючих армій, стали їхнім найближчим тилом і несли на собі важкий тягар постачання, й розквартирування військ, лікування поранених, розміщення сотень тисяч біженців евакуйованих. В арміях противників - Росії, з одного боку, і Австро-Угорщини, з іншого, — воювали українці. Отже, для України війна набула братовбивчого характеру. Тобто українці вимушені були вбивати один одного заради інтересів двох імперій.На початку війни частина українців була переконана, що ціною допомоги одній з воюючих сторін можна буде домогтися поліпшення свого національно-культурного становища. Та ці надії швидко розвіялися. Охоче використовуючи людські й матеріальні ресурси України для ведення війни, Росія і Австро-Угорщина не поспішали створювати Українську автономію. В ході війни все більше українців переконувалися, що Російська і Австро-Угорська імперії жодним чином не враховують національних інтересів українців. В цих умовах національно-визвольний рух набував усе радикальніших форм.
Наслідки Першої світової війни для України: Зростання національної самосвідомості населення; Створення українських збройних формувань, набуття воєнного досвіду; Підняття «українського питання» на міжнародний рівень; Розорення західноукраїнських земель ; значні людські втрати; Загострення соціальних проблем; Скорочення посівних площ. Піднесення українського національно-визвольного руху було результатом тих важливих процесів, які викликала в українському суспільстві війна. Участь у воєнних діях мільйонів українських селян, мобілізованих до російської і австро-угорської армій, істотно змінила їх.

 


Читайте також:

  1. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  2. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  3. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  4. Аудіювання на уроках української мови
  5. Боротьба Директорії за відродження УНР. Занепад Української державності.
  6. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60- 80-х роках XVII ст.
  7. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60-80-х роках XVII ст.
  8. Братства та їх роль в розвитку української культури.
  9. В чому була провідна роль української шляхти як верхівки українського суспільства в політичному житті XIV-XVI ст.
  10. В чому полягає явище тунелювання через потенціальний бар’єр, наведіть приклади.
  11. Визначення і приклади
  12. Випишіть тих військових діячів УНР, із чиїм імям повязують опір окупації України військами більшовицької Росії в останні роки Української революції.




Переглядів: 2091

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Реформи 60—70-х pp. XIX ст. в Україні | НЕП в Україні: мета, цілі і шляхи реалізації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.012 сек.