ІКОНОПИС

Цікаво знати

Смальту варили в спеціальних посудинах (тиглях), домішуючи в розплавлене скло барвники - свинець, мінеральні фарби тощо, потім розливали на відшліфовану поверхню, а коли вона застигала - кололи на кубики. Кубики робили різних розмірів - з маленьких викладали обличчя, руки, ступні ніг, з більших - одяг, тло, предмети. Наприклад, у мозаїках Софії Київської використано величезну кількість відтінків смальти: зеленої 34 відтінки, жовтої - 23, червоної - 19, золотої та коричневої - по 25, синьої -21, срібної - 9, пурпурової - 6. Загалом палітра софійських мозаїк налічує близько 180 відтінків (за кн.: Асєєв Ю. С. Мистецтво Київської Русі. - К., Мистецтво, 1989). Розписи Софійського собору є своєрідними ілюстраціями до Святого Письма. Це євангельські та біблійні сюжети, «житія» Святого Георгія та. архангела Михаїла.

Однак релігійним темам присвячено не всі фрески. На стінах центральної частини собору, під хорами, було створено велику композицію із зображенням сім'ї князя Ярослава Мудрого. На жаль, більша частина її втрачена. Унікальні розписи на світські теми розміщені й на стінах веж собору. Найбільше серед них сцен полювання - улюбленої князівської розваги. Зображено також борців, жонглерів, скоморохів, музик, які грають на різних інструментах. Цікаві сцени з життя візантійського імператора, зображення Константинопольського іподрому, заповненого глядачами. Серед них - руська княгиня Ольга, яка перебувала в імператора в гостях.

Велике значення в оформленні інтер'єру Софії Київської мають орнаменти, виконані у техніці як фрески, так і мозаїки. Орнаменти об'єднують сюжетні композиції, підкреслюють архітектурні деталі, надаючи всій споруді особливо святкового та ошатного вигляду. Внутрішній простір собору сповнений таємничого сяйва. Промені світла, що проходять крізь довгі вузькі вікна під головною банею, відблискують на золотому тлі мозаїк. Благородні приглушені тони блакитної, зеленої, коричневої, жовтої барв утворюють єдиний урочистий ансамбль. Подібно до церковних піснеспівів, що колись лунали в стінах собору, він підносить душу людини, викликає в неї високі почуття.

Фрагменти монументального живопису епохи Київської Русі збереглися також в інших пам'ятках архітектури. Найбільшу цінність становлять фрески XII ст. в Кирилівській церкві у Києві. Вони свідчать про подальший розвиток цього виду мистецтва, високу майстерність їх виконавців.

Визначним здобутком мистецтва Київської Русі є іконопис, що живе й розвивається вже понад тисячу років. Без нього неможливо уявити українське образотворче мистецтво. Ікони були першими творами станкового живопису в Україні. Проте ікона – це не просто картина. Це предмет релігійного культу, перед яким віруюча людина молиться Ісусу Христу, Богоматері, святим. Ікона – своєрідний місток, за допомогою якого здійснюється зв'язок між світом земним, фізичним і потойбічним, духовним.

Які особливості відрізняють іконопис від монументального живопису? У настінних розписах, завдяки великим площинам стін, можна було розгорнути великі композиції, ікона ж обмежена порівняно невеликим форматом дошки. Тому художникові найчастіше доводилося зосереджуватися на зображенні одного образу. Якщо над настінними розписами працювало багато художників, то ікона — індивідуальний витвір окремого майстра.

За свідченням літописів, перші ікони потрапили до Києва з Криму. Коли за велінням князя Володимира у місті в 989 — 996 рр. було зведено Десятинну церкву, всі необхідні для богослужіння предмети привезли з Корсуня (Херсонеса). Можливо, саме серед них була чудотворна ікона Холмської Богоматері – найдавніша християнська святиня української землі (нині ця ікона з дивовижною історією зберігається в Луцькому краєзнавчому музеї). Привозили ікони й пізніше, здебільшого з Візантії. Найвідомішою з них є чудотворний образ Вишгородської (Володимирської) Богоматері, що знаходився в резиденції київських князів у Вишгороді. Звідти під час одного зі своїх спустошливих набігів на Київську землю її вивіз владимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський.

Давньоруські майстри, які упродовж короткого часу досконало опанували мистецтво іконопису, ніколи не копіювали візантійські зразки. Вони вливали в них живий творчий струмінь. Київ став головним центром іконопису не лише України-Русі, а й усього східного слов'янства.

Ікон доби Київської Русі збереглося дуже мало. Кожна з них є шедевром високодуховного мистецтва всесвітнього значення. На превеликий жаль, нині більшість із них знаходиться за межами України - переважно у Москві та Санкт-Петербурзі.

Українські вчені довели, що всі ікони цього періоду написано в Києві, а в північні руські князівства вони потрапили свого часу різними шляхами. Наприклад, багато ікон та інших цінностей було вивезено після розгрому міста монголо-татарами.

Стиль виконання київських ікон нагадує мозаїки та фрески. Усі вони великі за розміром, що також споріднює їх з монументальним мистецтвом. Немов зі стін Софійського собору зійшли постаті Діви Марії та архангела Гавриїла на відомій іконі «Благовіщення», що зберігається в Третьяковській галереї у Москві. На ній зображено одну з найголовніших подій євангельської історії: момент, коли архангел сповіщає Марії «благу вість» про те, що в неї має народитися Божий син.

Композиція цього живописного шедевру побудована на зіставленні двох фігур – арх.ангела і Діви Марії, обернених одне до одного. Марія, схиливши голову у бік Гавриїла, ніби уважно дослухається до його слів. Права рука архангела простягнена до Марії, а пильний погляд його величезних очей прикутий до її обличчя. Цей взаємоспрямований рух зосереджує увагу на композиційному і водночас змістовому центрі ікони – руці архангела, витончені пальці якої немовби застигли в благословляючому жесті. Бездоганні пропорції постатей окреслені легкими, плавними лініями. Особливо прекрасний архангел Гавриїл. М'яка світлотінь підкреслює ніжність його вродливого обличчя. Пасма золотавого волосся, вишуканий рисунок крил, складки одягу ніби утворюють своєрідний орнамент. Анонімному авторові ікони вдалося. створити образ воістину неземної краси. Колорит ікони благородний і водночас вишуканий. Барви одягу Діви Марії, яка традиційно вдягнена у синій хітон та пурпуровий мафорій, більш земні, насичені. На противагу їм відтінки жовтої, брунатної, червоної, зеленої барв, якими написаний ангел, легкі, прозорі та світлоносні. Об'єднує їх золотаве тло, яке підкреслює божественний зміст зображуваної події.

Не менш чудові ікони «Богоматір Велика Панагія» пензля славнозвісного Алімпія, «Ангел – золоте волосся», «Спас Нерукотворний», «Успіння Богородиці», «Дмитро Солунський», «Святий Микола», «Святий Георгій» та ін.

Центральне місце в давньоруському живопису посідав образ людини: Ісуса Христа, Богоматері, святих. У людській подобі зображували також ангелів. Це були образи, сповнені духовної краси. Для того щоб підкреслити це, було вироблено особливу художню мову. Зазвичай фігури на іконах мають видовжені пропорції, тонкі ритмічні складки одягу роблять їх ніби невагомими. Однак найбільше значення давні художники, прагнучи максимально передати стан душі, приділяли обличчю. Вони зображували його з підкреслено високим чолом, великими очима, маленькими вустами, тонким носом. Реальний тривимірний простір змінило абстрактне, переважно золотаве, тло. Можна сказати, що мистецтво іконопису постало на традиціях античної художньої культури, творчо переосмислених та пристосованих до християнського віровчення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
МОНУМЕНТАЛЬНИЙ ЖИВОПИС	\|	КНИЖКОВА МІНІАТЮРА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.