• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

КНИЖКОВА МІНІАТЮРА

Цікаво знати

Використання в українсь­кому середньовічному живо­пису різних кольорів було не випадковим. Кожен колір щось символізував. До того ж існувала певна ієрархія барв. Найвищою вважалася золота, або жовта, що символізувала небесне царство. Так, золота­ве тло мозаїк та ікон, німби навколо голів святих свід­чать, що зображена особа пе­ребуває на небі. Що ближчий колір до золотого, то він ва­гоміший. Білий колір означав Преображення Господнє - той стан, коли земна люд­ська природа перетворюється на вищу, духовну, синій - не­бесну твердь, блакитний і зе­лений - усе земне. Особливе значення в усьому християнському мистецтві належить пурпуровому кольору {поєд­нанню червоного з синім, бла­китним або фіолетовим), який за античних часів сим­волізував царську владу. Хі­тон на Христі був пурпуро­вого кольору як символ його божественного, царського по­ходження, а гіматій (плащ) мав блакитне забарвлення і символізував його земну при­роду. Навпаки, в одязі Божої Матері хітон зображували блакитним або зеленим, а мафорій - пурпуровим.

Червоний колір мав подвій­ний зміст. З одного боку, він символізував божественну. енергію, життєдайну силу й перемогу, як, наприклад, в об­разах святих воїнів (Юрія Змієборця, Дмитра Солунського та ін.), з іншого - в червоному одязі зображували святих мучеників, які проли­ли кров за віру Христову. Самого Ісуса Христа часто зображували не в пурпурово­му, а саме в червоному хіто­ні, ніби підкреслюючи значен­ня пролитої ним крові заради порятунку роду людського. Єдиний колір у символіці християнського мистецтва з негативним значенням - чор­ний. Це знак скорботи та пекла. Іконописці його вико­ристовували рідко, переважно в зображеннях Страшного Суду (за кн. Д. Степовика (Історія української ікони Х-ХХ століть». - К.: Либідь, 1996).

Особливим видом мистецтва Київ­ської Русі була книжкова мініатюра. Це невід'ємна складова мистецтва ру­кописної книги: написання тексту, художнього оформлення, виготовлен­ня оправи. Кажучи сучасною мовою, мініатюра – це ілюстрація до книги. Невеликі розміри цього художнього твору зумовлюють й особливо витопче ну манеру його виконання.

Загалом середньовічна рукописна книга була надзвичайно дорогою річчю. Створення її потребувало багато часу. Відповідно до неї й ставилися, як до святині.

Князь Ярослав Мудрий великий шанувальник книг – заснував при Софійському соборі в Києві бібліотеку і скрипторій – центр книгописання. Яка ж рукописна книга доби Київської Русі є найдавнішою? Це «Остромирове євангеліє», написане в 1056— 1057 рр. у Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посад­ника Остромира. В ній на окремих ар­кушах вміщено три мініатюри із зобра­женням євангелістів Іоанна, Марка та Луки. Художникові, який дотримував­ся всіх тогочасних канонів, вдалося створити яскраві психологічні образи, що свідчить про його неординарний хист. Мініатюрам «Остромирового євангелія» притаманні яскравий і водночас вишуканий колорит, особлива співучість ліній. Облямовують їх ор­наменти, подібні до тих, які можна побачити в Київському Софійському соборі. Лінії на мініатюрах виконано золотом, а тло між ними заповнено яскравими барвами. Це нагадує сла­ветні київські перегородчасті емалі - ювелірне мистецтво, що в ХІ-ХІІ ст. досягло надзвичайно високого рівня.

Збереглися й інші книги часів Київ­ської Русі, прикрашені мініатюрами. Майже всі вони створені у Києві. Це «Ізборник Святослава», «Юрієве Єван­геліє» та ін.

Особливу увагу привертають мініа­тюри Радзивіллівського літопису по­чатку XV ст., який є копією Володимирського літописного зводу 1206 р. Книга містить 618 кольорових мініа­тюр, що ілюструють події часів Київ­ської Русі. Малюнки, виконані в неви­мушеній, вільній манері, дають цінні відомості про архітектурні споруди Київської Русі, одяг, зброю, речі до­машнього вжитку. В них відображено події, що відбувалися упродовж трьох століть: похід русичів на Царгород, будівництво Софійського собору і «града великого Києва», повстання киян у 1068 і 1147 роках, битви з ко­човиками, князівські усобиці.

Традиції книжкової мініатюри Київ­ської Русі стали основою для її по­дальшого розвитку: вони дали початок окремому виду образотворчого мистец­тва - книжковій графіці, що згодом досягне в Україні надзвичайно високо­го рівня.

1. Чим зумовлений розквіт мистецтва в Київській Русі? Які нові види мистецтва з'явилися в цей період?

2. Який тип храмів набув по­ширення в церковній ар­хітектурі?

3. Яку пам'ятку архітектури та мистецтва можна вва­жати символом усієї епо­хи? Чому?

4. Що таке «синтез мис­тецтв»?

5. Які види образотворчого мистецтва представлено у Софійському соборі в Києві?

6. Про що розповідають мо­заїки та фрески Софій­ського собору?

7. У чому призначення ікони?

8. Які твори мистецтва руко­писної книги доби Київ­ської Русі ви знаєте?

9. У чому, на вашу думку, полягає значення мистец­тва епохи Київської Русі для подальшого розвитку української культури?

Читайте також:

1. Книжкова мініатюра
2. Образотворче мистецтво Київської Русі: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра

Переглядів: 4950