Принцип єдності організаційних і самоорганізаційних засаду реалізації соціальної політики.

Єдність організації та самоорганізації у здійсненні завдань соціальної політики, пошук ефективних організаційних структур, які були б гнучкими, динамічними, різноманітними, адекватними механізмові процесу соціального буття, є важливою умовою оптимальних форм реалізації такої політики.

Перебудова організаційної структури соціальної політики передбачає утвердження гнучкого, демонополізованого механізму суб'єктних відносин на всіх рівнях організації, який має замінити жорстку, командну систему ієрархічної організації соціального життя. При цьому слід виходити з того, що ефективними можуть бути лише ті організаційні системи, які найкраще пристосовуються до збурюючого впливу зовнішніх факторів. Таким системам, як правило, властиві внутрішня самоорганізація, самодостатність, що є джерелом їх саморозвитку, багатогранного функціонування, яке не допускає жорстких, командних форм організації соціального буття. Досвід показує: при жорстких формах здійснення соціальної політики нові організаційні форми, які втілюються декретним шляхом, врешті-решт не спрацьовують.

Оптимізація організаційно-функціонального механізму реалізації соціальної політики передбачає автономність усіх складових такого механізму, їхню свободу у прийнятті сенсожиттєвих рішень. Така автономія, свобода є обов'язковою складовою запобігання процесам командно-адміністративної реґламентації соціальної діяльності щодо розвитку соціального буття, умовою самореалізації суб'єктів організації, самозбагачення кожного з них на основі вільного вибору альтернатив організації та самоорганізації їх життєздійснення.

Максимальне використання резервів організаційно-функціонального процесу в здійсненні соціальної політики передбачає реалізацію різних засобів, форм організаційної діяльності, які були б найбільш адекватними об'єктивним процесам розвитку соціального буття, соціуму взагалі. При цьому жодна з форм, узята окремо, сама по собі не здатна активізувати, оптимізувати процеси організації.

Сьогодні важливою умовою оптимізації процесу організації у здійсненні соціальної політики є всебічна його демократизація, постійне поєднання зовнішнього (відносно людини) управлінського, регулятивного впливу з її внутрішньою самостійністю та активністю по реалізації соціального потенціалу, неприпустимість заорганізованості, яка бюрократизує організацію. Особливого значення набуває організація діяльності суб'єктів соціальної політики, спрямована на створення об'єктивних і суб'єктивних умов для ефективної самореалізації особистістю цінностей соціального буття на основі самоорганізації.

Самоорганізація в реалізації соціального потенціалу особистості спрямована насамперед на розвиток її соціальної творчості, індивідуально- особистісної об'єктивної соціальності людини, активне включення її в загальний процес самореалізації, самовдосконалення. Особливо важливе завдання самоорганізації в соціальному самоздійсненні полягає в розкріпаченні розуму, соціальної енергії, саморухові до вищих форм соціальної культури, соціальної самозрілості розумних засад, що ведуть до збагачення соціального буття людини і суспільства.

В сучасних умовах роль оптимізації процесу організації у здійсненні соціальної політики, самоорганізуючих засад у цьому процесі істотно зростає. Це зумовлюється складністю процесів соціального розвитку, багатогранністю суперечностей, що виникають, зміною характеру соціальної мотивації, індивідуальністю свого сенсожиттєвого вибору в напрямку зміни внутрішніх чинників її поведінки, здатності до саморегуляції, самореалізації, що, в свою чергу, ускладнює здійснення функції організації. Все це зумовлює необхідність поглиблення процесу безперервного збагачення, оновлення організаційних форм підвищення ефективності соціальної політики, всебічного розвитку багатогранних самоорганізуючих основ у реалізації соціального потенціалу, які були б адекватні сучасному рівневі соціального розвитку суспільства, сприяли б переведенню цінностей соціального буття у вищий, якісно інший стан.

Процес оптимізації організаційно-функціонального механізму здійснення соціальної політики передбачає врахування в процесі соціального розвитку, реалізації особистістю свого соціального потенціалу різних видів детермінації: внутрішньої і зовнішньої, системної детермінації, кореляції, синхронної та діахронної детермінації, самодетермінації. У процесі реалізації соціальної політики, організації процесу освоєння соціального буття відбуваються складні детермінаційні процеси - лінійного та нелінійного, динамічного та статичного типів. Саме сукупність видів, типів детермінації, а не якийсь один її вид, забезпечує саморозвиток, саморегуляцію соціального потенціалу людини.

Серед різних видів детермінації надзвичайно важливими у даному аспекті є багатогранні взаємозв'язки зовнішніх та внутрішніх видів детермінації, що перебувають в органічній єдності. Діалектика внутрішніх та зовнішніх детермінант в організаційно-функціональному здійсненні соціальної політики і реалізації соціального потенціалу людини полягає в тому, що чим динамічніший, стійкіший, сталіший процес внутрішньої детермінації (самодетермінації, самоорганізації соціального розвитку, соціальної безпеки), тим менший вплив на нього здійснюють процеси зовнішньої детермінації (регулятивні, управлінські чинники організації). Природно, чим більш розвинуті фактори самоорганізації, свідомої саморегуляції соціального потенціалу, тим слабкіші чинники зовнішньої регламентації, детермінації, і навпаки, що свідчить про обернено пропорційну залежність цих двох видів детермінації. Логіка розвитку внутрішніх та зовнішніх детермінант зумовлена мірою їх розвиненості, власної організованості. Ступінь такої розвиненості у свою чергу задається здатністю системи до саморегуляції, самоорганізації соціального буття, до багатоваріантності, альтернативності його розвитку, до інновацій, динамічних змін, схильністю до самовідновлення. Чим динамічніший процес утвердження цих складових процесу саморегуляції, внутрішньої організованості, тим слабкішими, менш суттєвими стають зовнішні детермінанти, їхній вплив на загальний хід такого розвитку, тим повноцінніший, життєвіший процес функціонування соціального буття як саморегульованої системи.

Водночас процес створення оптимальних організаційних умов для пріоритетного розвитку внутрішніх сил процесу соціальної самодетермінації, самоорганізації соціального буття і попередження рушійної дії зовнішніх детермінант, насамперед адміністративних, жорстких чинників, форм управління соціальним розвитком має бути конструктивним, гнучким (механізми самоорганізації не можуть виникнути раптово). Тому у здійсненні соціальної політики повинна враховуватись міра самоорганізації соціального буття, яка визначала б оптимальність переходу до внутрішніх детермінант, які набували б характеру визначальних джерел, причин, умов його саморозвитку, самоорганізації. Така міра повинна зумовлювати сутнісний зміст, нову якість, яка відрізняє процеси внутрішньої самоорганізації соціального розвитку від зовнішніх детермінант - передусім централізованої управлінської реґламентації. Дотримання такої міри означає, що процеси самоорганізації соціального буття мають відбуватися у певних межах, які досягаються вибором оптимальних, якісно-кількісних змін, зокрема співвідношенням між складовими об'єктивних механізмів саморегуляції і свідомими чинниками саморегулювання. Істина полягає в синтезі даних протилежностей - механізмів об'єктивної та суб'єктивної саморегуляції соціального буття, внутрішніх та зовнішніх, матеріальних, ідеальних та інших видів і способів детермінації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принцип пріоритету соціальних інтересів людини, особистості.	\|	Активний характер соціальної політики.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.04 сек.