Контролювати навчання.

Ці завдання не зводяться лише до навчання. Вони обов’язково включають виховання й розвиток. Отже, можна стверджувати, що існує ще три завдання: навчальне, виховне, розвивальне.

Досвід роботи показує, що вчителю слід спрямувати увагу на якусь одну групу методів навчання, тоді результат буде найоптимальнішим. Відтак на кожному уроці й навіть на кожному етапі уроку завжди має бути певний домінуючий метод, що відповідає основній меті даного етапу чи уроку. Наприклад, коли на уроці увага приділяється відпрацюванню практичних навичок, то провідним буде метод практичної роботи, на якому можуть допомогти словесний і репродуктивний. Таким чином провідний метод педагогічного комплексу надає усім іншим методам особливої специфіки та виконує функції всієї групи, усього комплексу. Усі інші методи взаємодіють. Однак лише домінуючий метод утворює систему, що в ній всі інші теж виконують свої функції.

Метод навчання – це шлях пізнання, спосіб взаємодії вчителя і учня, певний вид їхньої взаємопов’язаної діяльності у процесі вивчення матеріалу. Це, зрештою, система цілеспрямованих дій учителя й учнів, під час яких учитель викладає, а учні засвоюють нові знання, набувають умінь і навичок.

Вчення про методи навчання є одним з найважливіших розділів дидактики, а проблема їх класифікації виступає однією з найбільш складних і дискусійних у сучасній теорії навчання. У педагогіці визначилося немало підходів до класифікації і групування методів на основі різних критеріїв. Головними серед них є такі:

- класифікація за джерелами одержання знань;

- за логікою викладу навчального матеріалу вчителем;

- за логіко-процесуальною формою розумової діяльності;

- за рівнем пізнавальної активності й самостійності учнів;

- за дидактичними завданнями;

- за широтою дидактичної дії;

- за рівнем засвоєння знань;

- за діяльністю вчителя й учнів;

- за дидактичною метою.

За джерелами одержаних знань методи навчання поділяються на словесні (лекція, бесіда, проблемні методи, літературні ігри, переказування, коментар художнього тексту, виразно-художнє читання), наочні (ілюстрування, програвання, демонстрування фільмів), практичні (планування, конспектування, тезування, реферування та інші види самостійної роботи (перекази, твори, відгуки та ін.)) (Б.Степанишин.)

За логікою викладу навчального матеріалу вчителем і сприймання його учнями методи розподіляються на індуктивні та дедуктивні (Ю.Бабанський).

За логіко-процесуальною формою розумової діяльності, логічним шляхом навчального пізнання розрізняють такі методи: методи аналізу й синтезу, метод порівняння, метод аналогії, метод абстрагування і метод узагальнення. Прихильниками цієї класифікації виступають С.Бондар, В.Андрєєв, В. Паламарчук, Р.Цирульник.

І.Лернер, М.Скаткін, О.Данилов в 70-х роках запропонували характеристику методів навчання на основі рівня і характеру пізнавальної діяльності учнів, визначивши п’ять методів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий, дослідницький.

За критерієм дидактичних завдань методисти розрізняють такі методи навчання: метод здобування знань, формування вмінь і навичок, застосування знань, творчої навчально-пізнавальної діяльності, закріплення, перевірки й оцінки знань.

За широтою дидактичної дії методи навчання поділяють на загальнодидактичні та специфічні.

М.Махмутов запропонував класифікацію за рівнем засвоєння знань, виділивши в ній методи викладання (повідомляючий, пояснювальний, інструктивний, пояснювально-спонукальний, спонукальний) і методи учіння (виконавчий, репродуктивний, практичний, частково-пошуковий, пошуковий).

Класифікація за діяльністю вчителя й учнів: методи викладання і учіння та методи організації і керування самостійною роботою школярів.

В.Онищук розрізняє методи навчання за дидактичною метою: комунікативний, пізнавальний, перетворюючий, систематизуючий, контрольний.

Як бачимо, серед методистів немає одностайності у підході до класифікації методів. Загальноприйнятим є визначення дидактичного методу як способу організації й керування з боку вчителя пізнавальною діяльністю учнів. Загальнодидактичні методи визначають лише характерні для викладання будь-яких предметів риси та ознаки, які визначаються, конкретизуються у співвіднесенні з певними шкільними дисциплінами. Отже, дидактичні методи визначаються насамперед змістом навчання. А зміст навчання залежить від самого предмета, його специфіки.

Вихідними положеннями у визначенні методу виступають такі: поняття методу є синтетичним, а не одновимірним явищем; щоб дати визначення методу, необхідно врахувати ряд ознак, основними з яких є, по-перше, джерело знань, по-друге, ступінь і психологічний характер участі учнів у процесі набування знань.

Навчальний метод застосовується для з’ясування основних положень виучуваного матеріалу. Коли ж певний спосіб навчання лише з’ясовує окремі питання чи допомагає глибше усвідомити певні положення, то це – методичний прийом., який слід розглядати як складову методу навчання. Прийом навчання – це засіб реалізації методу, його складова частина, деталь, елемент, окремий крок у пізнавальній діяльності, що виконується при застосуванні того чи іншого методу.

Процес збагачення учнів літературними знаннями й уміннями передбачає застосування вчителем системи методів і прийомів.

Складність створення системи методів та прийомів навчання пов’язана з різноманітністю видів діяльності вчителя й учнів на уроці, оскільки обраний метод потребує для свого застосування найефективніших прийомів, які скеровують пізнавальну діяльність. Це виглядає так:

метод прийом види діяльності.

Питання про методи досліджували відомі педагоги-методисти В.Стоюнін, В.Водовозов, В.Острогорський, О.Мазуркевич, М.Кудряшов, В.Голубков, Є.Пасічник та ін. В.Осторогорський на перше місце серед методів навчання літератури висував бесіду, В.Водовозов – самостійну роботу над текстом, В.Острогорський – лекцію. Проте жодна з цих форм взаємодії учителя з учнями не може претендувати на універсальний характер. Історія розвитку вітчизняної школи є яскравим свідченням того, що будь-яка універсалізація методів навчання не приносила освіті належного успіху.

Незважаючи на важливість проблеми та значну увагу до неї, приділену в працях видатних учених-методистів, досі немає одностайності у визначенні методів викладання літератури в школі. Одне з перших визначень за принципом джерела запропонували Т.Бугайко, Ф.Бугайко. Як основні методи вони називають лекцію та бесіду, а також говорять про коментоване читання, демонстрацію з використанням екранних засобів наочності, учнівські доповіді, самостійну роботу учнів, екскурсії як про методи навчання. О.Мазуркевич називає три методи навчання літератури: лекцію, бесіду і самостійну роботу учнів. В.Голубков також говорить про три методи: лекційний, літературної бесіди і метод доповідей та творів.

Узагальнивши багаторічний досвід роботи у школі, урахувавши найновіші досягнення дидактики, психології та методики, В.Неділько визначив такі методи, як лекція, бесіда, самостійна робота учнів.

М.Кудряшов називає такі чотири методи: репродуктивний, евристичний, дослідницький, метод творчого читання. Ця класифікація завоювала низку прихильників серед методистів та вчителів-словесників.

Класифікацію М.Кудряшова відтворимо у схемі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація загальних стратегій підприємства	\|	Прийоми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.