• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Дидактика— це галузь педагогіки, що містить теорію освіти й навчання.

План

Лекція № 1. Дидактика як галузь педагогіки

МОДУЛЬ 1, 2

КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ З ДИДАКТИКИ

(Конспекти лекцій складені на основі підручника В.І.Бондаря «Дидактика»)

1. Поняття дидактики, її функції та завдання.
2. Предмет вивчення дидактики.
3. Основні категорії дидактики.
4. Дидактика як система.
5. Зв'язок теорії навчання з іншими науками.

Педагогіка — це наука про навчання та виховання. Серед педагогічних наук – дидактика – одна з головних, адже навчання виконує домінуючу роль у вихованні і розвитку особистості.

Термін „дидактика“ – грецького походження і означає вчити, пояснювати, доводити, а також – навчатися («той, хто навчає, має відношення до навчання»). Спочатку він означав практичну діяльність, а потім – поступово відокремлену науку про викладання-учіння. Ці види діяльності інтегрально взаємопов’язані сторони.

Дидактику як термін запровадив відомий німецький вчений-педагог В. Ратке (1571 — 1635), який трактував його як мистецтво навчати.

Сам термін „дидактика“ вперше з’явився у назві головного твору Я. А. Коменського – видатного чеського педагога XVII ст. – „Велика дидактика“, сутність якої автор визначав як “універсальне мистецтво навчання всьому всіх“.

Я. Коменський (1592—1670), видатний чеський педагог, у своїй фундаментальній праці «Велика дидактика, або та, що містить універсальну теорію вчити всіх усьому» вважав ди­дактику універсальним мистецтвом навчати всіх усьому, пе­ретворив її із чисто емпіричної у наукову галузь педагогіки.

Розроблені Я. Коменським принципи, методи, форми нав­чання, в цілому класно-урочна система стали основою пе­дагогічної теорії. Узагальнення цього педагога актуальні й у наш час. Він вважав, що в основі навчання має лежати пізнання речей і явищ, а не заучування чужих спостережень і свідчень про речі.

Й. Гербарт (1776—1841), відомий німецький філософ і педагог, вважав дидактику частиною педагогіки, предметом якої виступало виховуюче навчання як найбільш дієвий фактор виховання покірного молодого покоління, яке б повністю залежало від старших і відповідало б потребам зміцнення монархічної юнкерської влади Пруссії. Обстою­ючи теорію формальної освіти, Й. Гербарт як дидакт роз­робляє чотири формальні ступені у навчанні шкільним предметам: ясність, асоціація, система, метод. Ці обов'яз­кові для впровадження чотири ступені сприяли зміцненню однобокої дидактичної теорії, в центрі якої — заучування на пам'ять готового змісту.

Помітний внесок у розвиток світової дидактики внесли також Й.Песталоцці (1746 - 1827), А.Дістервег (1790 - 1866), Г.Кершенштейнер (1854 - 1932), В.Лай (1862 - 1926).

Засновником української дидактики був великий педа­гог, філософ К. Ушинський (1824—1871). Він створив цілісну дидактичну систему, побудовану на міцному науково-ма­теріалістичному підґрунті. Розроблена ним модель дидак­тичного процесу стала здатною поєднати на якісно новій основі теорії формальної й матеріальної освіти: оволодіння системою наукових знань і розвиток розумових здібностей. Прибічник класно-урочної систем, послідовник чеського педагога Я. Коменського, швейцарського Й. Песталоцці (1746— 1827), німецького Ф. Дістервега (1790—1866) К. Ушинський на високому для свого часу науковому рівні розробляє пси­хологічно аргументовані технології навчання грамоті, вив­чення рідної мови, розвитку мислення; обґрунтовує умови ефективного перебігу процесу засвоєння знань, педагогічної взаємодії суб'єктів навчання: вчителя й учнів, що ре­алізується засобами спонукання дітей до самостійної та ак­тивної пізнавальної діяльності. (Бондар ст. 6-9)

У радянський період плідно працювали в галузі дидактики П.Груздєв, Ш.Ганелін, Є.Голант, Л.Занков, Б.Єсипов, М.Данилов, М.Скаткін, В.Онищук, А.Алексюк, В.Краєвський, В.Загв'язинський, І.Лернер, М.Махмутов та інші.

На розвиток вітчизняної дидактики в кінці XIX - на початку XX ст. помітний вплив мали праці ГІ.Ф.Каптерєва, С.Т.Шацького, П.П.Блонського, А.П.Пінкевича, М.МПістрака, Г.Г.Ващенка, І.І.Огієнка, ГМ.Стешенка, С.Ф.Русової, Я.Ф.Чепіги та багатьох інших.

З цього історичного екскурсу можна зробити висновок, що дидактику слід розглядати як самостійну наукову дис­ципліну, що склалася історично. (Зайченко, ст. 86)

Таким чином, на сучасному етапі дидактику розуміють як нау­ку про викладання і навчання, про закономірності, що діють у сфері предмета її дослідження, про залежності, що обумовлюють хід і результати процесу навчання; на цій основі вона встановлює відпові­дні закономірності, визначає методи, організаційні форми й засоби навчання учнів. Іншими словами – дидактика – це наука про навчан­ня і освіту, їх мету і завдання, зміст, методи, форми, засоби, органі­зацію, досягнуті результати.

Виділяють дві основні функції дидактики: теоретичну (діагностичну, прогностичну) і практичну (нормативну, інструментальну).

Перша передбачає обґрунтування, систематизацію й узагальнення педагогічного досвіду, закономірностей і механізмів розвитку особистості в процесі навчання.

Друга передбачає розробку проекту педагогічної діяльності, змісту, методів, форм навчання у відповідності до поставлених дидактичних цілей. Названі функції взаємозв’язані.

Дидактична теорія постійно розвивається. Завдання дидактикина всіх етапах її історичного розвитку по­лягало в тому, щоб:

а) визначати зміст освіти нових поколінь;

б) знаходити найбільш ефективні шляхи озброєння їх корисними знання­ми, уміннями і навичками;

в) розкривати закономірності цього проце­су.( Зайченко, ст. 86)

На сучасному етапі перед дидактикою постають такі завдання:

· обґрунтувати і конкретизувати принципи організації навчання, обґрунтувати шляхи і засоби розвитку пізнавальної самостійності, активності, ініціативи учнів;

· визначити критерії відбору і способи конструювання основних компонентів змісту освіти у зв’язку із значним перевантаженням навчальних програм і підручників надто складним і другорядним матеріалом;

· дослідити функції і структуру методів та форм навчання;

· обґрунтувати міжпредметні і внутріпредметні зв’язки з метою актуалізації опорних знань, їх систематизації, формування навчальних і практичних навичок;

· забезпечити збалансованість соціальних і особистісних цілей в процесі навчання;

· розробити нові освітні технології.

2.

Дидактика, або теорія освіти й навчання, розробляє мо­делі соціально організованого навчально-виховного процесу з пошуком у кожний окремий історичний період практичної відповіді, як, якими засобами й способами організовувати діяльнісну сприйнятливість конкретного учня й учнівського співтовариства.

Відповіді на ці запитання в різні історичні періоди зале­жали від того, що саме виступало предметом дидактики як наукової дисципліни.

Перш за все слід з'ясувати суть поняття «предмет» будь-якої науки. Зазвичай, предметом вважають сферу уваги вчених до певної галузі знань, тобто те, чим певна наука зай­мається, які питання вивчає.

Предметом дидактики є зміст освіти, форми й методи йо­го засвоєння, закономірності й принципи організації проце­су навчання тощо. Але слід пам'ятати, що предмет науки відповідає на запитання, не що вона вивчає, а з яких теоре­тичних позицій та чи інша реальність людської діяльності досліджується.

Предмет дидактики — це дослідницьке ядро, сукупність ідей, що вичленяються з педагогічної реальності, теоретич­но узагальнюються, систематизуються й є основою дидак­тичної діяльності вчителів. Можна стверджувати, що пред­мет дидактики залежить від мети освіти й навчання, яка на різних етапах розвитку суспільства мала в основному дві складові — соціальну й особистісну, а відповідно до них дві дидактичні системи освіти й навчання, два типи шкіл. Бінарність цілей, а відповідно й мети, спричинені багатьма чинниками, серед яких такі:

• дозвіл держави створювати варіативні заклади освіти;

• право кожного закладу обирати напрями освіти, її зміст (крім обов'язкового державного стандарту), ко­ристуватися платними послугами загального чи вибіркового характеру;

• право батьків обирати навчальний заклад і вчителя в своїй державі чи за кордоном.

Виходячи з предмета дидактики як історичної категорії, вчені-педагоги або змінювали систему освіти, розуміючи, що вона не вплине на зміну державного устрою, або були переконані, що через систему освіти можна демократизува­ти суспільство й державу. (Бондар ст. 10-11)

Щоб визначити предмет дидактики сьогодні, необхідно врахувати її функції, дані аналізу її об'єкта й пізнавальних засобів, якими вона послуговується. Ясна річ, умови ці весь час змінюються, як і об'єкт дослідження — навчання.

У перебігу суспільного розвитку навчання перетворило­ся на окремий, специфічний вид суспільної діяльності — оволодіння соціальним досвідом. І дидактика поступово ставала теоретичною дисципліною. Від пізнання явищ допізнання сутності — такий шлях перетворення дидактики з емпіричної в теоретичну дисципліну. Завдяки підвищенню теоретичного рівня дидактика стала ефективніше впливати на практику, поступово відмовляючись від розв'язання суто прикладних питань, передаючи їх окремим методикам. У центрі її уваги починають зосереджуватися питання сутності навчання, системи відношень, що виникають у процесі нав­чання: учитель — учень, учень — навчальний матеріал, учень — інші учні.

Досить поширена думка, що головним для дидактики є ставлення суб'єктів педагогічного процесу до навчального матеріалу, тобто пізнавальне, незалежно від того, хто або що є носієм нової інформації: вчитель, учні, книга, інші засо­би. Оскільки пізнавальна діяльність може здійснюватися по­за навчанням, без учителя, домінуючою для дидактики є взаємодія, що складається між учителем і учнями, між вик­ладанням і учінням. Це не означає, що дидактика недо­оцінює пізнавальну взаємодію: учень — навчальний ма­теріал, як історично первинну. Навчання власне й організо­вується для того, щоб ця взаємодія виникла. В реальному навчанні складається взаємодія трьох об'єктів: учителя, уч­ня й навчального матеріалу. І все ж дидактика вбачає нав­чання таким, що яскраво висвітлює взаємодію викладання й уміння, не принижуючи, зрозуміло, роль інших взаємодій.

Важливим для визначення предмета дидактики є зміст освіти, який реально існує в процесі навчання. При цьому слід розрізняти зміст освіти як ідеалізовану інформативну складову програм і підручників і реальну, що функціонує в діяльності вчителя й учнів на уроці. Ідеалізований зміст мо­же перетворитися у реальний лише за умови, коли розроб­ники програм і підручників рахуватимуться із закономірнос­тями й принципами навчання, його розвивально-виховними можливостями тощо.

Навчання в сфері дидактики виступає у двох аспектах: як предмет наукового вивчення та як об'єкт конструюван­ня. Метою вивчення є вдосконалення практики, а метою конструювання — розроблення теоретичних проблем, спря­мованих на створення інноваційних дидактичних систем, здатних забезпечити розвиток і самореалізацію особистості, її життєтворчість.

Розкриття сутності предмета дидактики — процес нескінченний, як нескінченний сам її розвиток. Зрештою, в загальних рисах, стисло можна окреслити хіба що тло, на якому відбувається взаємодія викладання й учіння в поєднанні діяльності суб'єктів навчання — вчителя й учнів.

Зміст, форми й методи взаємодії викладання та учіння, як і взаємодія суб'єктів навчання, на різних етапах соціаль­ного розвитку й становлятьпредмет дидактики. (Бондар ст. 16-17)

3.

Основними категоріями дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, зако­номірності, принципи, форми, методи, засоби навчання, урок, учень, учитель.

(Випишіть визначення категорій дидактики самостійно).

У зв'язку з інтенсивними процесами диференціації й інтеграції в сучасній науці, дидактика оперує поняттями, запозиченими з інших галузей знання, такими як "система", "структура", "функція", "еле­мент" тощо.

В дидактичних дослідженнях часто можна зустріти такі поняття з психології, як "сприймання", "засвоєння", "розумовий розвиток", "мислення", "запам'ятовування". З кібернетики ввійшли в обіг дидак­тики поняття "зворотний зв'язок", "динамічна система" та ін.

Широке використання категорій і понять з інших наук в дидак­тиці не означає, що її понятійний апарат є невпорядкованою сукупніс­тю. Всі відношення і поняття дидактики групуються навколо головних категорій "викладання" і "навчання". Запозичені і використовувані в дидактичних дослідженнях поняття з інших наук відображають лише окремі аспекти, явища навчання і сприяють глибшому теоретичному осмисленню її власного предмета і об'єкта.

Дидактика, як і інші науки, перебуває у стадії неперервного оно­влення і становлення її наукової термінології. Вироблення чіткої і однозначної системи термінології є необхідною умовою подальшого розвитку дидактики як науки. Це дозволить аналізувати процес на­вчання за елементами і в системі їх взаємодії, досліджувати системно, повніше і глибше сутність освіти і навчання.

Крім того, на основі впорядкованої власної понятійної системи можна осягнути сутність існуючих дидактичних концепцій і розроб­ляти конкретні сучасні навчальні системи, проектувати навчальний процес з певними характеристиками. (Зайченко ст. 91)

4.

Будь-яка наука є сферою людської діяльності, функцією якої є розробка теорії й систематизація об'єктивних знань про дійсність. Дидактика досліджує діяльність з отримання нового наукового знання про педагогічну реальність, а та­кож її результат — систему знань, що лежать в основі мето­дики навчання дітей різним предметам.

Для вироблення об'єктивних знань про освіту й навчан­ня та теоретичної систематизації уже відомого знання дуже важливими є наші уявлення про досліджувані процеси й явища в таких аспектах:

• з яких компонентів та елементів вони складаються (морфологічність);

• які функції в цілісному процесі кожний з них виконує (функціональність);

• у які закономірні зв'язки вони вступають в умовах їх функціонування як цілісності (структурність);

• як вони змінилися за своєю сутністю від часу їх пер­винного опису дотепер (генетичність).

Якщо знання упорядковані саме в таких аспектах, то їхню цілісність можна вважати системою. Тобто, якщо ви­роблені об'єктивні знання про компоненти теорії освіти й навчання поєднані в їх зв'язках і залежностях, тоді дидакти­ка й становить систему, яка розвивається у двох головних напрямах: поповнення знань про кожний окремо взятий компонент і розширення уявлень про нові більш глибокі зв'язки між її теоретичними компонентами.

Такий підхід до дидактики дає можливість виділити ціле (об'єкт вивчення) і частину (предмет, що має досліджувати­ся). Розуміння взаємозв'язку між частинами цілого допома­гає не лише осмислено пізнавати дидактичні явища й про­цеси, а й будувати оптимальні проекти навчання, компо­ненти якого, взаємодіючи в умовах практичної реалізації, забезпечують одержання ефективних якісних результатів.

Засвоєння дидактики як системи, побудованої у вигляді узагальненої моделі теорії освіти й навчання, яка відображає зв'язки між її теоретичними компонентами, дає можливість створити узагальнену модель процесу навчання як основу для розроблення її методичних варіантів залежно від мети та конкретних форм організації навчальної діяльності (рис. І). (Бондар, ст. 17-22)

Читайте також:

1. АГД як галузь економічної науки
2. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
3. Адміністративне право як галузь права
4. Актуальні тенденції організації іншомовної освіти в контексті євроінтеграції.
5. Більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.
6. Бінарні методи навчання.
7. Болонська конвенція як засіб створення зони європейської вищої освіти.
8. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти
9. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи.
10. В однакових об'ємах різних газів за однакових умов (температура і тиск) міститься однакова кількість молекул.
11. В системі вищої освіти і науки України
12. Вдосконалення системи освіти

Переглядів: 21922