• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Причини, характер, хід та наслідки Визвольної війни українського народу середини XVII ст.

ЛЕКЦІЯ 4 ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ПОЯВИ ЧИСЕЛЬНИХ ЕТНОСІВ В УКРАЇНІ, НАЙБІЛЬШ ХАРАКТЕРНІ РИСИ ЇХ СПІЛКУВАННЯ МІЖ СОБОЮ В РАМКАХ ДЕРЖАВИ.

ВИКОНАВСТВО, ОСВІТА

Визначальна роль у поширенні цер­ковного співу належала усній традиції. Користуючись нотацією лише як орієн­тиром, співаки на практиці засвоювали мелодії «з голосу» і відтворювали їх з пам'яті. Отже, виконання було варіа­тивним, що потребувало від співаків бездоганних музичних здібностей, пе­редусім гарного природного слуху. Ча­сом значення деяких старих знаків за­бувалося і згодом їх було взагалі не­можливо з'ясувати. Отже, виникали труднощі у розшифруванні записів. Так, нерозгаданою таємницею і досі за­лишаються рукописи з вишуканим сти­лем письма, що нагадує арабську в'язь.

Урочистий партесний спів набув по­ширення в практиці церковних хорів завдяки діяльності братських шкіл - Острозької, Львівської, Київської, Луцької та ін. Братства виникли на­прикінці XVI ст. Вони об'єднували представників української інтеліген­ції, які гуртувалися навколо церков­них громад. Свою діяльність братчики присвячували боротьбі за рідну мову, культуру, православну віру. Для цьо­го вони організували широку мережу шкіл. Обов'язковими предметами нав­чання у них були спів і музична гра­мота. Ці школи стали центрами тогочасної культури та освіти. У них готу­вали кваліфікованих регентів, співа­ків, учителів музики, переписували, а пізніше друкували музичну літерату­ру. Наприклад, зберігся реєстр нот бібліотеки Луцького братства, до яко­го увійшло близько 300 партесних тво­рів понад десяти авторів!

Питання лекції:

1. Причини, характер, хід та наслідки Визвольної війни українського народу середини XVII ст.

2. Воєнно-політичні події 1649 – 1653 рр. Утворення Української гетьманської держави.

3. Переяславська Рада. Березневі статті 1654р.

На 1648 р. Річ Посполита була однією з найсильніших держав Європи. Історики не раз підкреслювали надзвичайно вигідне становище польської Речи Посполитої – внутрішнє та зовнішнє. Всі сусіди Польщі були ослаблені й пережи­вали в тій чи іншій формі кризу. Після ординації 1638 р. козацькі заворушення припинилися. Релігійні суперечності, які потрясали жит­тя Речи Посполитої, особливо на її українських та білоруських зем­лях, майже затихли після компромісу 1632 р Зовнішній і внутрішній мир сприяв економічному зростанню Речі Посполитої. Проте десятиліття «золотого покою», як його називали польські історики, виявилося «затишшям перед бурею».

Визвольна війна українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького розпочалася у 1648 р. Вона була викликана цілим рядом причин політичного, соціально-економічного, культурно-релігійного характеру.

Політичні причини.У середині XVII ст. більша частина українських земель знаходилася у складі Речі Посполитої. Послідовно проводився курс, на усунення православних русинів від участі в органах місцевого самоврядування, ущемлялися їх права на заняття ремеслами, промислами, торгівлею. Після придушення козацьких повстань польський уряд у 1638 р. обмежив права Війська Запорізького. Скасовувалася виборність козацької старшини, ліквідувався козацький суд, на чолі війська замість гетьмана був призначений польський комісар, а посади полковників зайняла польська шляхта. Реєстрове козацтво було зменшено до 6 тис. чоловік, а невключені до реєстру – автоматично переходили в підданську залежність.

Культурно-релігійні причини.Релігійні суперечності не були зняті і наростав новий вибух релігійних при­страстей. Покатоличення українців здійснювалося за допомогою уніатської церкви. Православні храми і монастирі зачинялися, замість них будувались католицькі костьоли. Дискримінації була піддана українська мова, заборонявся друк українських книг, українці не могли отримати освіту на рідній мові. Все це викликало ненависть українського народу.

Соціально-економічні причини. Польські та українські феодали, намагаючись збільшили свій прибуток, йшли шляхом посилення експлуатації селянства. Збільшується панщина, особливо в районах пов’язаних торговими відношеннями із зовнішнім ринком. Одночасно зростають натуральні і грошові податки. Влада верхівки була необмеженою, феодал міг селянина продати, обміняти, фізично наказати і навіть вбити. Особливо страждали українські селяни від передачі феодалами в оренду своїх маєтків. У першій половині XVII ст. більша частина українських земель, що належала польській шляхті, орендувалася єврейськими підприємцями, які намагалися в короткий строк повернути з прибутками вкладені в оренду гроші, нещадно експлуатували селян. У подібній ситуації опинилося і міщанство, особливо в тих містах, що знаходилися в приватній власності феодалів. Міщани здійснювали свої повинності й платили податки.

Отже, відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, закріпачення селянства, релігійна та мовна дискримінація не тільки гальмували у середині XVII ст. суспільний розвиток українського народу, а й робили цілком реальну загрозу втрати його самобутності, асиміляції та зникнення з історичної сцени.

Ліквідація гноблення шляхетської Польщі відповідала інтересам майже всіх класів і станів суспільства: селянства, міського населення, реєстрового і нереєстрового козацтва, старшини, нижчого православного духовенства, української дрібної шляхти. Проте найважливішу роль у визвольній війни відіграло козацтво.

Війна мала національно-визвольний, релігійний та соціальний характер. Її мета полягала в ліквідації національно-релігійного гноблення з боку Речі Посполитої, розбудові незалежної держави, знищенні панівної системи соціально-економічних відносин.

В історичній літературі на сьогодні немає єдиної думки з питання типологічної характеристики та періодизації боротьби, що розпочалася у 1648 році. Події того часу трактуються як «повстання» (козацьке, селянське, народне, та ін.), «війна» (козацька, селянська, національно-визвольна та ін.), «революція» (національно-визвольна, козацька та ін.). Деякі сучасні українські історики – В. Смолій, О. Бойко, Г. Темко вважають, що за своїми масштабами, за характером, формами і метою боротьби, змінами, які відбулися у політичному, соціально-політичному і духовному житті українського народу, ці події є «Українською національною революцією».

У радянській історіографії верхня межа визвольної боротьби доводилася до 1654 – року Переяславської ради, українська історична наука 90-х років ХХ ст. розширила їх до 1657 – року смерті Б.Хмельницького. На думку В. Борисенко, національно-визвольна війна продовжувалася до 1660 – р., О. Бойко, В. Смолій, В. Степанков уважають, що війна завершилася у 1676 р., а В. Шевчук датою її завершення визначає 1678 р. Періодизація визвольної боротьби поділяється в одних істориків на три, у інших – на п'ять періодів з різними хронологічними рамками.

Визвольна війна українського народу у своєму розвитку пройшла кілька етапів:

I етап (лютий 1648 — серпень 1657 р.) — найбільше піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби.

II етап (вересень 1657 — червень 1663 р.) — громадянська війна, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства.

III етап (червень 1663 — вересень 1676 р.) — боротьба за возз´єднання Української держави.

На першому етапі Визвольну війну українського народу очолив чигиринський козацький сотник Б. Хмельницький (1595—1657). Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдана Богдану дрібним польським шляхтичем Д. Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, до смерті забив малолітнього сина та захопив дружину. Всі звертання Хмельницького до польського суду та навіть до самого короля закінчилися безрезультатно: Чаплинського так і не було покарано, а Богдан зазнав нових утисків. Не знайшовши справедливості в офіційних властей, чигиринський сотник дедалі більше схиляється до думки про повстання. Незабаром він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки в січні 1648 р. вигнали урядовий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. З цього моменту Запорозька Січ стала центром збирання повстанських сил, базою для розгортання визвольного руху. Так особиста драма Хмельницького, яка була епізодом трагедії поневоленого українського народу, стала тією іскрою, з якої розгорілося полум´я великого повстання.

Намагаючись «якнайшвидше придушити козацьке свавілля» у самому зародку, Польща кинула проти повстанців численні війська. Козаки не тільки витримали удар, а й протягом короткого часу 1648 р. тричі здобули блискучі перемоги: у битвах під Жовтими Водами (травень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень). Вже в ході цих баталій яскраво виявився талант Б. Хмельницького як воєначальника. Успіх досягався завдяки застосуванню різних тактичних заходів: розгрому ворога частинами у ході зустрічної битви (Жовті Води); перекриття противнику, що ухилявся від бою, шляху до відступу (Корсунь); створення психологічної кризи у війську противника з метою його цілковитої деморалізації (Пилявці). Успіхи повстанців на початковому етапі боротьби значною мірою пояснюються двома вдалими організаційними кроками гетьмана: залученням на свій бік реєстрового козацтва і укладенням союзу з кримськими татарами. Розпочинаючи боротьбу проти Речі Посполитої, Б. Хмельницький застосував абсолютно нову її модель, у якій зовнішньополітичний чинник був одним із центральних.

Переговори з Кримським ханством були надзвичайно важливими для Хмельницького, адже вони давали змогу забезпечити власний тил і посилити повстанське військо мобільною татарською кіннотою, яка могла ефективно протистояти польській. Тому гетьман сам вів переговори і навіть не зупинився перед тим, щоб залишити в Криму заручником свого сина. У середині березня 1648 р. союз було укладено, і на допомогу повстанцям вирушило понад З тис. татарських вояків на чолі з Тугай-беєм.

Блискучі перемоги повстанців під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями над регулярними військовими формуваннями Речі Посполитої зумовили вихід визвольної боротьби за межі звичайного повстання. За короткий час вона охопила майже всю територію України, під знамена повсталих одностайно стали козаки, селяни, міщани, духовенство та частина шляхти. Така масштабність національно-визвольної та антифеодальної боротьби, активність повстанських формувань у західних районах Волинського та Руського воєводств зумовили посилення панічних настроїв у самій Польщі. Звістка про те, що Б. Хмельницький наближається до Львова, за спогадами очевидців, призвела до того, що «майже весь Люблін впав духом, і все, що живе, вирушило у путь». Не кращою була і ситуація у Варшаві: «Тут немає нікого, хто б не думав про порятунок найціннішого свого майна і свого життя».

Однак восени 1648 р. Б. Хмельницький, маючи можливість розгромити польську армію і захопити столицю, обмежився лише викупом зі Львова й укладенням перемир´я під Замостям. Що це було: виважений крок чи фатальна помилка козацького ватажка? Які ж фактори вплинули на такі рішення і остаточно визначили їх вибір?

Насамперед у цей час гетьмана, очевидно, турбувала проблема боєздатності власного війська, адже з численними перемогами помітною ставала і втома збройних формувань повстанців. Джерела свідчать про значне скорочення козацького війська після битви під Пилявцями. Це пояснюється тим, що частина полків за наказом гетьмана почала діяти самостійно, а певна кількість повстанців, захопивши здобич, самовільно втекла. Свою роль відіграли і відірваність від баз постачання, і голод, і епідемії. Тому перед вирішальними діями Б. Хмельницький міг розраховувати лише на 30—40 тис. вояків. Ситуація в українському війську ускладнювалася нестачею коней та облогової артилерії. До того ж насувалася зима, а до ведення бойових дій у зимових умовах військо не було підготовлене.

Не міг у цей час Б. Хмельницький повною мірою розраховувати і на кримських татар. Перед наступом на Львів українське військо у вересні 1648 р. неподалік від Ямполя з´єдналося з ордою Крим-Гірея. За свідченням деяких джерел, татари обіцяли свою підтримку лише на місяць. І справді, після облоги Львова, обтяжені здобиччю, основні сили орди на чолі з Калга-султаном повертаються до Криму, а з Хмельницьким залишається лише незначна частина формувань Тугай-бея.

Гетьман мусив також зважати на те, що Польща мала ще досить могутній воєнний потенціал, існувала реальна загроза удару з боку Литви. Крім того, після укладення в жовтні 1648 р. у Мюнстері миру, який фіксував закінчення тридцятилітньої війни, Польща могла розраховувати і на підтримку своєї союзниці Австрії.

Певний вплив на остаточне рішення Б. Хмельницького не вирушати на Варшаву мало й те, що козацькі війська дійшли до етнографічних меж України. Перехід польського кордону міг внести нові акценти в характер війни. Створювалася цілком реальна загроза переростання національно-визвольної боротьби в несправедливу загарбницьку війну. До того ж, якщо в українських землях гетьман міг розраховувати на підтримку місцевого населення, то на польській території місцеві жителі чинили б опір, вели б партизанську боротьбу.

Козацька старшина, відчуваючи, що завоювала вже достатньо міцні позиції, водночас боялася народного гніву, який, вийшовши з-під контролю, міг би суттєво зачепити й інтереси заможного козацтва. Тому в своїй більшості старшина вимагала негайного укладення перемир´я. Гетьман чудово розумів, що в нього за плечима розбурхане, розбалансоване суспільство. Терміново необхідно було взяти під контроль суспільні процеси, визначити подальші перспективи українських земель.

Бурхливий розвиток подій, постійне збройне протистояння призвели до того, що майже вся енергія та розум козацької верхівки були спрямовані на військову, а не політичну сферу. Ці обставини, а також природний консерватизм старшини не дали змоги побачити нових перспектив, перспектив створення незалежної української держави. Б. Хмельницький та його соратники у цей час твердо стояли на позиціях традиційного «козацького автономізму». Тому й мета в них була не радикальна — започаткування власної державності, а порівняно поміркована — реформування державного устрою Речі Посполитої, утвердження абсолютизму та надання Україні такого ж статусу і прав, як Литві. З огляду на це зрозумілою стає поведінка козацької верхівки. Підтримку обрання на трон короля Яна Казимира, відмову від контролю над західним регіоном (третина визволеної території України з високорозвинутим виробництвом та значним людським потенціалом) історики вважають невиправними помилками, але ці кроки абсолютно логічно випливають з ідей автономізму, прихильниками яких були у цей час як гетьман, так і більшість його прибічників.

Отже, укладення перемир´я під Замостям (листопад 1648 р.) було наслідком взаємодії комплексу чинників. Найголовніші з них — прогресуюча втрата боєздатності козацького війська, послаблення підтримки з боку татар, реальність поповнення польської армії збройними формуваннями Литви та Австрії, вихід військ повстанців на етнографічні кордони України, захист старшиною власних вузькостанових інтересів, відсутність чіткої програми подальших дій, обстоювання гетьманом та його прибічниками ідеї «козацького автономізму», нездатність козацької еліти побачити реальність перспектив створення незалежної української держави.

23 грудня 1648 року Б. Хмельницький на чолі повстанського війська тріумфально вступив до Києва. Його зустрічали як «українського Мойсея», що «визволив свій народ від польського рабства».

Читайте також:

1. F) Наслідки демографічного вибуху.
2. Адміністративний арешт активів та його наслідки
3. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
4. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
5. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
6. Алкени – вуглеводні, в молекулах яких є один подвійний зв’язок між атомами вуглецю . Алкені називають також олефінами або етиленовими вуглеводнями.
7. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства як методична основа діагностики його спроможності протидіяти кризовим явищам та ліквідувати їх наслідки
8. Антивоєнні рухи напередодні Першої світової війни
9. Антифеодальна боротьба українського народу
10. Антична колонізація Північного Причорноморья та її наслідки.
11. Аншлюс Австрії. Мюнхенська конференція та її наслідки. Крах політики західних держав щодо умиротворення агресора
12. Архівна справа в Україні в роки другої світової війни

Переглядів: 3304