• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Штучний голодомор 1932-1933 рр. в Україні: Причини та наслідки.

В історичній літературі немає одностайності щодо причин голодомору 1932-33 років. Радянська історіографія заперечувала існування голодомору, а мільйони селянських жертв називала ви­гадкою націоналістів. Представники української еміграції не тільки стверджували наявність голоду, а й наголошували, що "голод 1933 року був організований спеціально для України". Під впливом наданих документальних матеріалів у 1988 році спеціальна комісія амери­канського конгресу визнала факт існування голоду і ствердила, що український голод 1932/33 років за своїм характером і розма­хом рівнозначний етноциду. Р.Конквест стверджував, що "голод запланувала Москва для винищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян нищили не тому, що вони були се­лянами, а тому, що були українцями-селянами". Отже, причинами голодомору в Україні була сукупність на­ціонально-політичних та соціально-економічних чинників:- необхідність знищення українського селянства як свідомої на­ціональної верстви, яка відкрито протистояла сталінському режиму;- непосильні для селян хлібозаготівлі;- надмірний експорт хліба (в 1933 р.продано за кордон 17,6 млн. центнерів); низький ентузіазм селян працювати в громадському господар­стві;- "викачування" грошей із села для проведення форсованої ін­дустріалізації;- економічні прорахунки, спроба здійснити соціалістичне будів­ництво воєнно-комуністичними методами.

Радянський режим заперечував факт існування голоду, тому кількість жертв голодоммру обчислити дуже важко: ніхто не вів обліку загиблих. У 1937 році в СРСР бувпроведениЙ черговий перепис населення. Він виявив величезні демографічні втрати, пкі сталися з часу проведення попере¤нього перепису 1926 року. Однак ці результати перепису нарелення було знищено. Крім то­го, статистика ОДПУ нд врахувала ждртв, які вже буЛи восени 1932 р.; а статистичні аані, які велись до 15.04.1933 р. (з` розпо­рїдженням П.ПосІишева), були призупинені. ЦЕ пояснює, чому в цифрах істориків і демографів, які намагалися встановити число померлих на основі опосередкованих джерел, існують дуже сут­тєві розбіжності.

30 Включення Західної України, Північної та Південної Бессарабії до складу СРСР у 1939-1940 рр.23 серпня 1939 р. між СРСР та Німеччиною було підписано пакт про ненапад, а також таємний протокол Ріббентропа-Молотова, який визначав зони впливу двох держав у Східній Європі. За цим протоколом східні польські території (тобто західні області колишньої території України) мали бути передані СРСР.Радянсько-німецький договір розв'язав Гітлеру руки в його агресії в Європі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська вторглися в межі Польщі.17 вересня, коли головні сили польської армії були розбиті, радянські війська перейшли польсько-радянський кордон у Західній Україні і Західній Білорусії. Розпочалася "визвольна місія" Червоної армії для захисту "єдинокровних братів" - українців і білорусів від нацистського поневолення, а фактично реалізація таємного протоколу Ріббентропа-Молотова. СРСР, по суті, вступив у Другу світову війну на боці Німеччини і включився у поділ світу.22 вересня частини Червоної армії почали входити до Львова. Того ж дня у Брест-Литовську на честь успішного завершення польської кампанії відбувся парад радянських і німецьких військ. 28 вересня радянсько-німецький воєнно-політичний альянс, скріплений сумісними бойовими діями проти майже беззахисної Польщі (напередодні німецькі війська окупували Варшаву), був підтверджений новим договором - про дружбу і кордон.У результаті поділу Польщі до СРСР відійшло 51,4 % її території з 37,1 % населення (12 млн. чол.).Для узаконення радянського режиму в Західній Україні 22 жовтня 1939р. під контролем нових властей було проведено вибори до Народних зборів, які наприкінці жовтня прийняли Декларацію про входження Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з УРСР. У листопаді 1939 р. сесії Верховної Ради СРСР і УРСР ухвалили відповідні закони.На території Західної України, офіційно включеної до складу УРСР, було створено б областей — Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку.Менш як через рік було законодавчо оформлено і включення до складу УРСР територій, повернених у Румунії — Північної Буковини та придунайських земель. У червні 1940 p., враховуючи радянсько-німецьку домовленість про розмежування сфер впливу, СРСР в ультимативній формі заявив Румунії про передачу йому Бессарабії та Буковини. 28 червня південна група військ Червоної Армії під командуванням Г. Жукова перейшла р. Дністер і вступила на ці території. 2 серпня 1940 р. за рішенням VII сесії Верховної Ради СРСР було утворено Молдавську РСР, а в Північній Буковині організовано Чернівецьку область й передано її УРСР. До складу УРСР були включені також Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський райони.У листопаді 1940 р. між УРСР і МРСР було встановлено новий кордон. У результаті від України було відчужено Придністров'я з етнічним українським населенням. Після включення до складу УРСР Західної України, Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії населення України збільшилося на 8,8 млн. чол. і на середину 1941 р. становило більше 41,6 млн. чол., а її територія розширилася до 565 тис. кв. км.З приєднанням західноукраїнських земель до СРСР розпочався процес їх радянизації, тобто зміни в усіх сферах життя відповідно до вироблених за роки радянської влади зразків. У процесі радянизації виділяються два етапи:— до весни 1940 p., коли режим хоч би зовнішньо зберігав демократичність, а реформи зустрічали підтримку більшості населення;— з весни 1940 р. відбувається поглиблення соціалістичного змісту перетворень, що супроводжуються масовими репресіями через неприйняття цих перетворень більшістю місцевого населення.

21.Перехід до директивного планування. Форсування індустріалізації в Україні.Директивне планування рад. кер-во протиставляло «стихії» ринкових механізмів функціонування економіки, стверджуючи цим перевагу політики та комуніст. ідеології над традиціями госп. життя. Комуністи завжди виходили з того, що соціаліст. сусп-во повинно бути високоіндустріалізованим, де засоби вир-ва націоналізовані, а г-во — планове. Відразу післяЖовтневого перевороту в Петрограді 1917 РНК Рад. Росії (від січ. 1918 РСФРР) почав утворювати центр. установи, покликані займатися плануванням і керувати економікою в цілому. Так були створені Вища рада народного господарства 1917—1932 (ВРНГ), Держ. комісія електрифікації Росії та Держплан як вища держ. планова установа для розробки єдиного ген. держ. екон. плану, а також методів і засобів його виконання. Першим планом розвитку нар. г-ва в Рад. Росії, директивно затвердженим владою, став план ГОЕЛРО 1920. Працюючи над цим планом, комісія Г.Кржижановського та ВРНГ підготували низку розрахункових показників на 1921: вир-во електроенергії передбачалося збільшити із 180 до 244 млн кВт, вугілля — з 431 до 718 млн пудів, нафти — з 71 до 298 млн пудів, цукру — з 7,5 до 25 млн пудів, деревини — з 10 до 19 млн кубічних сажнів, текстилю — від 135 до 780 млн аршинівта ін.1920 було затверджено також детальну програму відновлення парку паровозів, а також план відновлення й буд-ва вагонів. Уже в груд. того ж року голова транспортної комісіїЛ.Троцький на 8-му Всерос. з’їзді рад доповів про перші успіхи реалізації цього плану і заявив, що поточні результати свідчать про те, що початковий п’ятирічний план може бути виконаний за 3,5 року. Ці заяви значною мірою сприяли підвищенню популярності планування.У серед. 1920-х рр. Держплан СРСР почав практикувати заг. планування всього нар. г-ва. Першим кроком у цьому напрямі стала розробка «контрольних цифр» для економіки країни на рік. У ході цієї роботи змагалися різні теор. школи. Прихильники «цільового планування» вели полеміку з прибічниками «генетичного курсу». Перші покладалися на «свідомо» поставлені перед рад. економікою завдання, другі — більше значення надавали коригуванню тенденцій, що об’єктивно складалися в ході розвитку нар. г-ва.Наприкінці 1927 ЦК ВКП(б) вирішив розробити директиви до складання п’ятирічних планів розвитку нар. г-ва країни (див. П’ятирічні плани). П’ятирічний період було взято гол. чин. тому, що припускалося, нібито для буд-ва й уведення в дію нових потужних підпр-в потрібно в середньому 5 років. 1-ша п’ятирічка була розрахована на 1928/29—1932/33 госп. роки. Її планування спочатку здійснили за періодами, що збігалися з фінансовим роком (з 1 жовт. до 30 верес.), за основу якого брали традиційний с.-г. рік. Невдовзі планово-фінансові розрахунки переробили за календарним роком (з 1 січ. до 31 груд.). Тому 2-й рік 1-ї п’ятирічки виявився подовженим на один квартал. Зміна періоду річного планування означала також зміну пріоритетів у політиці д-ви із с. госп-ва на пром-сть. Остаточний варіант директивних планів 1-ї п’ятирічки був затверджений в квіт. 1929 16-ю конф. ВКП(б), але боротьба за розміщення пром. об’єктів ще продовжувалася. Зокрема, Держплан СРСР відстоював варіант буд-ва Урало-Кузнецького комбінату, а Держплан УСРР (див. Державна планова комісія при Раді Народних Комісарів УСРР) обґрунтовував доцільність розвитку пром-сті переважно в Україні. 15 трав. 1930 ЦК ВКП(б) вирішив справу на користь Уралу й Кузбасу. Було відповідно змінено й директивні показники п’ятирічного плану. Набула поширення практика адм. втручання в систему перспективного й поточного планування з політ. та ідеологічних мотивів.Індустріалізація в СРСР — процес прискореного розвитку промисловості, у першу чергу — важкої та військової, перетворення господарства країни на індустріальне. У СРСР наприкінці 1920-их і в 1930-их роках індустріалізація проводилась форсованими темпами за рахунок надмірної експлуатації населення.Індустріалізація — комплекс заходів з прискореного розвитку промисловості, вжитих ВКП(б) у період другої половини 20-х до кінця 30-х років. Проголошена як партійний курс XIV з'їздом ВКП(б) (1925 р.). Здійснювана, головним чином, за рахунок перекачування коштів із сільського господарства: спочатку завдяки «ножицям цін» на промислову і сільськогосподарську продукцію, а після проголошення курсу на форсування індустріалізації (1929 р.) — шляхом продрозкладки.Особливістю радянської індустріалізації був пріоритетний розвиток важкої промисловості та воєнно-промислового комплексу. Всього в СРСР споруджено 35 індустріальних гігантів, третину з яких — в Україні. Серед них слід назвати Запоріжсталь, Азовсталь, Краммашбуд, Криворіжбуд, Дніпробуд, Дніпалюмінбуд, Харківський тракторний, Київський верстатобудівний та ін

Читайте також:

1. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
2. Антична колонізація Північного Причорноморья та її наслідки.
3. Античний Рим: економічні причини розвитку і занепаду
4. Аншлюс Австрії. Мюнхенська конференція та її наслідки. Крах політики західних держав щодо умиротворення агресора
5. Банкрутство підприємства: причини, наслідки, процедура.
6. Банкрутство підприємства: причини, оцінка ймовірності настання та наслідки
7. Безпосередньо збутові ризики та причини їх виникнення
8. Безробіття і зайнятість населення: причини, види та наслідки
9. Безробіття, його види і наслідки.
10. Безробіття, його суть та причини. Закон Оукена.
11. Безробіття: сутність, види, соціально – економічні наслідки.
12. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки

Переглядів: 1738