Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Поняття і сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики

План викладу матеріалу

Тема 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики

6.1. Поняття і сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики.

6.2. Цiльова організаційно-правова база реалізації регіональної економічної полiтики

6.3. Основні важелі та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики

 

 

Основні поняття механізму реалізації державної регіональної економічної політики полягають в тому, що це є система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію продуктивних сил. За допомогою цього механізму забезпечуються соціально-економічний розвиток регіонів, удосконалюється структура їх господарського комплексу.

Будь-яка держава впливає на регіональний економічний розвиток за допомогою передбачених законодавством адміністративних та економічних важелів. Пошуки і вибір системи фінансово-економічних, соціальних та організаційних важелів здійснюється залежно від соціально-економічної ситуації в державі та її регіонах. Результати механізму державного впливу на регіональний розвиток великою мірою залежить від дієздатності самої системи управління. Система важелів, яка може бути використана, повинна забезпечити необхідну рівновагу між економічно доцільністю та соціальною ефективністю. Економічні важелі повинні врахувати специфіку і особливості кожної галузі регіону. Таким чином, формується досить складна ієрархічна система узгодження між собою економічних регуляторів впливу на регіональний економічний розвиток.

Основними складовими механізму державної регіональної економічної політики України, які випливають із чинних законодавчо-нормативних документів, виступають:

- прийнята державою законодавчо-нормативна база;

- державне бюджетно-фінансове регулювання розвитку економіки регіонів;

- прогнозування і програмування розвитку різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних (вільних) економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво тощо).

Механізм державної регіональної економічної політики базується на законах і законодавчих актах. Він визначає взаємовідносини держави і регіонів та відповідні організаційні структури і системи управляння соціально-економічними процесами. На сучасному етапі економічного розвитку, в ринкових умовах господарювання, через законодавчу базу держава здійснює політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій. Водночас держава координує діяльність місцевих органів влади на основі визначення співвідношень державного і місцевого бюджетів розвитку інфраструктурних об’єктів місцевого та загальнодержавного призначення, формування централізованих і регіональних фондів різного цільового призначення.

Механізм як інструмент державної регіональної економічної політики поєднує в собі систему методів прямого і опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси. За своїм характером ця система методів має бути заохочувальною та обмежувальною, активною та пасивною. Таке їх комплексне поєднання дає змогу забезпечити високу результативність державного впливу на процеси, що протікають на регіональному рівні. Широко використовуються такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, конкретна пряма фінансова допомога, надання субсидій та субвенцій тощо. Для опосередкованого економічного регулювання використовують важелі податкової, кредитно-грошової, амортизаційної, зовнішньоекономічної політики.

Державні органи управління можуть впливати на регіональний соціально-економічний розвиток через такі заходи протекціонізму:

- надання податкових пільг для розвитку науково містких виробництв;

- створення акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будівництва;

- надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об’єктів, що дозволяють покращити структуру економіки регіону;

- працевлаштування вивільнених працівників та їх перекваліфікація;

- поліпшення екологічної ситуації навколишнього середовища тощо.

Дуже важливим і принциповим питанням є формування системи бюджетного регулювання та розширення бюджетної автономії територій. Сьогодні, в основному, більше 80% надходження коштів до бюджету централізується. З метою розширення прав місцевого самоврядування доцільно, щоб 75-80% місцевого бюджету формувалося на місці. Це сприятиме зацікавленості місцевих органів самоврядування більш активно впливати на економічний розвиток регіону, разом з тим підвищиться відповідальність щодо фінансового самозабезпечення. Ступінь державного втручання в господарські процеси вимірюється показниками питомої ваги державних прибутків і видатків у внутрішньому валовому продукті. Їх висока питома вага підтверджує сильний вплив держави на економіку. У зв’язку з цим потрібно провести наукові дослідження щодо встановлення науково обґрунтованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів з перспективою переводу їх на самофінансування.

Важливим елементом державної регіональної економічної політики є розроблення стратегічних довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного розвитку регіонів та державних регіональних програм з метою досягнення планомірності у розвитку продуктивних сил, узгодження інтересів, галузей і територій.

Для виготовлення конкурентоспроможної продукції важливу роль треба відвести економічному стимулюванню, наданню відповідних пільг при виготовленні нових видів продукції і розміщенні нових виробництв, оперативно реагувати на зміну ринкової кон’юнктури. Це, в першу чергу, стосується розвитку малого та середнього підприємництва, оскільки малий бізнес може ефективно вирішувати проблему забезпечення незайнятого населення робочими місцями. Для цього потрібно сприяти формуванню регіональних центрів малого і середнього бізнесу, створенню різних типів спеціальних (вільних) економічних зон, центрів активної науково-дослідної і технічної діяльності.

Як уже відомо, у зв’язку із форс-мажорними ситуаціями та історичними факторами окремі регіони є депресивними в економічному розвитку. Тому необхідно на це звернути особливу увагу, в першу чергу - передбачити збільшення фінансових коштів та матеріальних ресурсів для їх розвитку. Державна фінансова підтримка повинна бути спрямована на:

- стимулювання розвитку територій депресивних регіонів, відновлення їх економічного потенціалу;

- активізацію соціальної мобільності населення з залученням його до суспільно-корисної праці і підвищення рівня життя;

- створення економічних та інституційних умов для заохочення загального розвитку території регіонів.

Основними напрямами вдосконалення механізму посилення ролі державної регіональної економічної політики повинні бути такі:

- розроблення новітньої сучасної стратегічної державної регіональної економічної політики, яка б сприяла прискоренню економічних перетворень в державі, забезпечила успішне входження суб’єктів господарювання в систему ринкової економіки;

- в зв’язку з посиленням в світовій практиці процесів глобалізації та регіоналізації економіки необхідно визначити нові перспективні напрями державної регіональної економічної політики, спрямованої на загальне піднесення економічного розвитку і виробництва конкурентоспроможної продукції на світовому ринку;

- формування ефективного регіонального господарського механізму управління з широким використанням сучасної системи програмно-цільових методів.

Основними напрямами вдосконалення механізму і посилення ролі державної регіональної економічної політики повинні бути такі:

- розроблення новітньої сучасної стратегії державної регіональної економічної політики, яка 6 сприяла прискоренню економiчних перетворень в державі, забезпечила успішне входження суб'ектiв господарювання в систему ринкової економіки;

- визначення нових перспективних напрямів державної регіональної економічної політики, спрямованої на загальне піднесення економічного розвитку і виробництва конкурентноспроможньої продукції на світовом ринку;

- формування ефективного регіонального господарського механізму управління з використанням сучасної системи програмно-цільових методів.

 

6.2. Цiльова організаційно-правова база реалізації регіональної економічної полiтики

 

Стратегічною метою регіонального розвитку галузей, що розташовані на території регіону, с формування високорозвинутих ринкових відносин, які забезпечують досягнення сталого економічного росту і вирішення соціально-економічних завдань, покликаних задовольнити житгєві потреби людей. Об'єктивна необхідність зростання самостійності регіонів мас формуватися на нормативно-правовій основі, в межах якої реалізуєгься регіональна економічна політика. Залежно від організаційно-правових особливостей регіональну економічну політику поділяють на експліцитну імпліцитну.

Перша форма цієї політики втілюється у життя через офіційні законодавчі документи, конкретні напрями і заходи і тому має чітко виражений регіональний характер. Друга форма являє собою соціально-економічні наслідки рішень, постанов, що приймаються на національному рівні, і тому має неявний характер.

Організаційно-правова база реалізаціі регіональної політики охоплює державне регулювання територіального розвитку на основі системи законів, законодавчих нормативів, програмні методи впливу на розвиток регіонів, власне економічні регулятори. Система економічних регуляторів має забезпечувати рівновагу між економіч­ною доцільністю та соціальною справедливістю. Тут має бути сформований відповідний комплекс економічних регуляторів, які взаємопов'язані між собою і не суперечать один одному.

Як уже було сказано, держава регулює регіональний соціально-економічний розвиток на основі нормативно-правових та економічних важелів. Ці нормативно-правові важелі створюють відповідне законодавче поле, в межах якого функціонують економічно самостійні об'єкти господарського діяльності Економічні важелі (фінанси, податки, ціни, кредит, окремі пільги) формують основу для розвитку підприємницької діяльності і конкурентноспроможності на зовнішньому економічному ринку. У загальному, нормативно-правові акти та система економічних ме­тодів регулювання спрямовуються на забезпечення найбільш сприятливих умов для цілеспрямованої ефективної діяльності низових суб'єктів регіонального економічного господарювання.

Найважливішими економічними регуляторами з боку держави є такі чинники:

- грошово-фінансові (норма обов'язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції національного банку з державними облігаціями на ринку цінних паперів);

- податкові фактори (види і ставки податків, об'єкти оподат­кування, пільги);цінова політика як на внутрішньому, тахіна зовнішньому ринку;

- норми амортизаційних відрахувань, прискорена амортизація;

- квоти і ліцензії;

- зовнішньоторговельні та митні регулятори;

- дотації і субсидії для економічного розвитку, господарювання в ринкових умовах;

- державне і регіональне замовлення (стимулювання поставок продукції і надання послуг для державних потреб).

Не менш важливими є адміністративні методи регулювання у сферах діяльності, які відображають національні інтереси держави, зокрема:

-використання національного багатства, у тому числі природних ресурсів;

- геополітичні та екологічні проблеми регіонів:

- соціальний захист населення з низьким прожитковим мінімумом.

До основних адміністративно-правових регуляторів належать:

- безпосередній прямий контроль за монопольними ринками;

- заходи превентивного характеру;

- розробленим стандартів і контроль за їх виконанням;

- визначення соціальних стандартів якості життя;

- захист національних Інтересів.

Результативність державною регулювання різних напрямів регіонального економічного розвитку великою мірою залежить від дієздатності системи управління. Дуже важливо досягти чіткого розподілу повноважень і відповідальності між різними гілками влади, територіальними і галузевими органами управління. Державне регулювання територіального розвитку повинно грунтуватися на системних засадах, тобто мають бути чітко регламентовані процедури прийняття рішень, не до­пускаючи вольових прийомів. Також мають бути установлений порядок фінансування прийнятих заходів і контроль за виконанням рішень органів влади і управління, які безпосередньо стосуються сфери регіо­нального економічного розвитку. В цілому, організація системи управління має базуватися на принципах самофінансування, самоврядування та самозабезпечення територіального соціально-економічного розвитку.

В нинішніх ринкових умовах господарювання важливого значення набуває удосконалення системи територіальної організації влади і місцевого самоврядування на таких засадах:

- створення прозорої системи адміністративно-правових та фінансово-економічних взаємовідносин між владними структурами на національному, регіональному і місцевому рівнях;

- посилення державного контролю за фінансовою дисципліною місцевих органів виконавчої влади;

- налагодження партнерських стосунків та чіткого розмежування повноважень між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування щодо надання послуг населенню;

- формування дієздатних територіальних громад з відповідним ресурсним забезпеченням.

У сучасних умовах, коли зростає роль органів місцевого регіональною самоврядування, а також приватних організацій, які безпосередньо самостійно розробляють і реалізовують окремі заходи, реалізація державної регіональної економічної політики повинна бути спрямована на їх підтримку. Надалі функції центрального уряду будуть поступово звужуватись і вони обмежуватимуться координацією її основних стратегічних напрямів. Також має поступово підвищуватись активність місцевих об'єднань громадян, неприбуткових організацій, різноманітних фондів, які представляють інтереси територіальних громад. Таким чином, будуть посилюватись процеси децентралізації в реалізації основних напрямів державної регіональної економічної політики.

В процесі перебудови і реформування системи управління регіональними процесами необхідно проведення структурних змін у сфері науково-дослідної і технічної діяльності, зокрема щодо комплексного наукового і проектно-конструкторського забезпечення пріоритетних напрямів виробничої діяльності. Це може бути здійснено у формі територіальних фінансово-промислових груп із залученням до них відповідних науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій,шляхом створення технопарків інших інноваційних структур.

Як показує світовий досвід і практика, єдиної моделі побудови організаційно-правової основи регіональної економічної політики шляхом створення технопарків інших інноваційних структур немає. Найкращим є варіант, за яким держава створює правові основні для використання внутрішнього потенціалу територій. Водночас держава повинна сприяти і надавати допомогу тим регіонам, які є пріоритетними в розвитку економіки. Таким чином, вона забезпечуватиме формування конкурентоспроможних регіонів і,тим самим, буде зміцнювати загальнодержавний економічний потенціал.

 

6.3.Основні важелі та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики

 

Найбільш важливими і провідними механізмами державної регіональної економічної політики є бюджетно-фінансові важелі. В Україні сформована законодавчо-нормативна база, на якій ґрунтується бюджетна система і міжбюджетні взаємовідносини. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про бюджетну систему України», в якому визначено бюджетний устрій і його принципи, порядок складання і контролю за виконанням бюджетів. Міжбюджетні взаємовідносини ґрунтуються на довгостроковій стабільності, прозорості, об'єктивності і чіткому розмежуванні повноважень і відповідальності. У Конституції України (ст. 140) записано, що органами місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад міст, сіл і селищ, є обласні та районні ради.

Економічний зв'язок між центром і регіонами здійснюється згідно із встановленою центром сонною податковою системою з багаторів­невою ієрархічною структурою. Місцеві податки дають можливість регіональним органам влади мати власні важелі впливу на соціально-економічну ситуацію території. Встановлений порядок формування бюджету на основі двоканального принципу дозволяє забезпечити цілісність економічного простору країни та надати достатню економічну самостійність регіонам. Центральний бюджет формує перший фінансовий потік, при цьому розмір податкової ставки визначається рішенням парламенту. Регіональні органи влади, залежно від своїх можливостей та наявних ресурсів, формують другий фінансовий потік і визначають ставку для регіонального бюджету (з урахуванням встановлених обмежень чи верхньої границі).

Така система сприяє встановленню ті сига взаємозв'язків між центром і регіонами. Вона допомагає вирішувати важлива регіональні про­блеми економічного, соціального, екологічного характеру. Головний принцип побудови системи бюджетно-фінансових, відносин посягає в тому, що будь-яка економічна структура повинна в першу чергу забезпечити наповнення бюджету власного рівня. Водночас здійснюється відповідний перерозподіл коштів з метою соціально-економічного вирівнювання регіонів, оскільки досягти повної рівності регіонів практично неможливо, адже всі вони відрізняються між собою за економічний і природно-ресурсним потенціалом, людськими ресурсами, розташуванням самих регіонів на території країни.

Процес розподілу і перерозподілу бюджетних ресурсів є необхідним, оскільки він забезпечує єдність держави, а також нормальні умови перебігу відтворювальних процесів на різних територіях.

Головним напрямом зміцнення фінансово-економічної бази території регіонів є:

- підвищення ролі в бюджетній системі місцевих податків і зборів

- збільшення питомої ваги закріплених у бюджетах доходів;

- чітке визначення порядку надання дотацій, субвенцій і субсидій місцевим бюджетам.

Особливу увагу треба приділяти формуванню місцевих фінансів у депресивних регіонах (територіях).

Сучасний економічний стан у державі і наявна законодавча база створюють певні проблеми взаємовідносин між центром і адміністративно-територіальними утвореннями. Тому актуальною є проблема необхідності вдосконалення системи міжбюджетних взаємовідносин.

Щоб створити відносно рівні соціально-економічні умови життєдіяльності населення в різних регіонах, необхідно посилити роль державного бюджету. Одночасно місцевим органам влади необхідні фінансові ресурси для підвищення рівня життя населення своєї території. Розв'язання цього протиріччя можливе дише за таких умов:

- зростання обсягів валового внутрішнього продукту;

- загального розвитку економичної діяльності в державі;

- удосконалення механізму щодо збільшення відрахування до місцевих бюджетів.

Тут важливо здійснити такі заходи:

- на рівні регіонів концентрувати частину податку на додану вартість. Це сприятиме посиленню контролю на місцях з виконанням плану його збору (нині він не виконується) та підвищить зацікавленість місцевих органів влади у прямому надходженні коштів, до місцевого бюджету;

- розширення бази місцевих податків. Для цього потрібно надати місцевим органам влади право визначати податки з продажу. Як і податок на додану вартість, запровадження місцевого податку з про­дажу дасть можливість враховувати попит на місцевому ринку і кон­центрувати частину прибутку, пий стримують у торгівлі від реалізації товарів. Якщо ціни на товар відомі, то. виходячи о ситуації, яка скла­лася на локальному ринку, місцеві органи влади можуть концентру­вати фінансові ресурси для вирішення проблем своєї території у розмірі 1 % визначеного від продажу;

- дотримання стабільності нормативів упродовж тривалого пе­ріоду (3-5 років). У цьому випадку можна надіятись на стабільні взає­мовідносини між центром і регіонами. Якщо ж нормативи, як доте­пер, щорічно змінюватимуться, регіони опиняться у становищі про­хачів, залежних від центру;

-прозорість формування і розподіл бюджетів вирівнювання. Це дуже важливий фактор. Бюджетне вирівнювання - це акумулюван­ня частини фінансових засобів, що збираються і концентруються на відповідному різні адміністративно-територіального управління, з мстою їх перерозподілу між територіальними або районними грома­дами, містами, областями.

Однак будь-які шляхи щодо реформування взаємовідносин між цен­тром та регіонами бюджетно-фінансовій сфері вимагала такі, оскільки недосконалість відповідних механізмів саме в цій галузі породжує корупцію та зловживання бюджетними коштами.

Важливим елементом механізму державної регіональної економіч­ної політики є прогнозування як з'єднувальна ланка між теоретичними розробками та господарською практикою. Прогноз як науково обгрунтоване бачення перспектив розвитку певного соціально-економічного процесу, а також можливих шлях їв та засобів досягненні визначених цілей, має ймовірний характер, хоча його розробка і спирається на систему кількісних і якісних показників. Мета прогнозу полягає в тому, щоб інформаційно забезпечити об'єктивність управлінських рішень щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому. Регіональні прогнози класифікують за такими ознаками:

- за терміном-оперативні, короткострокові, середньострокові,довгострокові;

- за функціональною ознакою-пошукові, нормативні.

Регіональне прогнозування базується на принципах:

- системності, що передбачає розгляд економіки регіону як важливої складової єдиного господарського комплексу країни, до складу якої входять об екти сфери матеріального виробництва, виробни­чої та соціальної інфраструктури;

- багатоваріантності стратегічних і тактичних завдань, мож­ливих шляхів досягнення перспективних цілей, що залежить від обраних темпів реформування економіки регіону та обсягів соціально-еко­номічного розвитку;

- єдності кількісних і якісних характеристик прогнозу, передба­чення можливих негативних наслідків при здійсненні відповідних еко­номічних перетворень, особливо в соціальних питаннях і сфері зай­нятості населення та на ринку праці;

- оптимального поєднання різних підходів і системи методів щодо розроблення регіональних прогнозів з метою підвищеним на­дійності прогнозних розробок, правильного вибору шляхів досягнення поставлених цілей.

- ієрархічності та програмності у виборі конкретних засобів вирішення соціально-економічних завдань на основі тісного взаємозв'язку між потребами регіону та наявними і залученими матеріаль­но-технічними, фінансовими і трудовими ресурсами;

- агрегованості основних індикаторів і показників регіонального прогнозу залежно від прогнозного періоду, послідовності і можливих етапів досягнення визначених цілей.

Розробка системи прогнозів розвитку економічних регіонів здійснюється поетапно.

На першому етапі здійснюється комплексний аналіз і систематизація регіональних та міжрегіональних проблем розвитку, які потребують вирішення у найближчій та віддаленій перспективі. До основних проблем регіонального економічного розвитку належать:

- підвищення рівня життя населення, зменшення безробіття та забезпечення зайнятості населення;

- екологічні проблеми навколишнього середовища;

- зміцнення і розвиток експортного потенціалу регіонів;

- удосконалення територіальної спеціалізації галузей, що розміщені в даному регіоні

В наступному другому етапі здійснюється побудова так званого «де­рева цілей», яке грунтується на їхньому чіткому ранжуванні відповід­но до пріоритетів регіонального економічного розвитку та наявних фінансових ресурсів. «Дерево цілей» будується шляхом виокремлення часткових цілей із найбільш загальних. Воно забезпечує взаємозв'язок системи цілей на різних ієрархічних рівнях управління за ступе­нем значущості та пріоритетності.

На третьому етапі формулюються обмеження і критерії, які й визначають границі прийнятих рішень та засобів досягнення поставлених цілей. Тут здійснюється «прив'язка» цілей до наявних ресурсних можливостей на даній території і, в першу чергу, реалізуються цілі і проекти, які не визначають значних капітальних вкладень.

Маючи аналітичні показники, їх аналіз та можливі матеріальні і природні ресурси на досліджуваній території, розробляють різні, часто альтернативні, варіанти соціально-економічного розвитку території або варіанти розв'язання окремих проблем.

На четвертому етапі відпрацьовують можливі варіанти розвитку подій у перспективі залежно від вибраного напряму вирішення регіо­нальних економічних проблем Вибір певного варіанта я вдає собою загальну модель, яка описує очікувані результати і визначає необхідні ресурси для отримання цих результатів.

Найбільш поширеною моделлю є економіко-математична, яка являє собою певні формалізовані співвідношення, що списують основні взаємозв'язки між елементами економічної системи. Залежно від фактора часу моделі поділяють па динамічні та статичні.

Динамічні моделі дають уявлення про розвиток об'єкта в часі, тому широко використовуються для підтвердження чи спростування прогнозних гіпотез.

Статичні моделі описують взаємозв'язки між окремими елементами цілісної системи, тому мають обмежену сферу застосування і меншу прогностичну цінність.

Усі математичні моделі, в свою чергу, поділяють на детерміновані та стохастичні; останні, в свою чергу, поділяють на вірогідні та статистичні. Детерміновані моделі передбачають такий взаємозв'язок, коли вихідним даним відповідають певні значення вихідних результатів. Стохастичні моделі відображають протилежний ймовірний харак­тер взаємозв'язків між об'єктами і явищами.

Особливої уваги заслуговують державні регіональні програми, які дають змогу узгодити територіальні та галузеві аспекти. Ці програми являють собою комплекс заходів, узгоджених стосовно ресурсів, виконавців і термінів виконання, які мають забезпечити вирішення завдань регіонального розвитку в економічній, соціально-культурній, екологічній та науково-технічній сферах.

Державні регіональні програми розглядають як важливий інструмент посилення керованості соціально-економічними процесами в районах, містах і областях країни. Реалізація регіональної економічної політики і стимулювання господарської діяльності в регіонах базується на подальших принципах регіонального програмування:

- висока цільова спрямованість на кінцевий результат;

- узгодженість завдань щодо раціонального використаним всіх видів ресурсів;

- перманентність розроблення програмних заходів;

- конкурсні умови формування програм з метою залучення до їх розробки широкого кола науковців і спеціалістів;

- керованість і контроль за розробленням і реалізацією програми. Класифікація регіональних програм здійснюється за такими факторами

- рівнем загальнодержавного регіонального та місцевого значення;

- тривалістю - довгострокові,середньострокові,короткострокові;

- змістом реалізованої проблеми-комплексні і функціональні;

- характером програмних заходів - освоєння нових територій, подальший розвиток їх господарства.

Накопичені проблеми регіонального розвитку набувають особливої актуальності для України, яка увійшла в новий етап свого існування, як суверенна держава з помітними відмінностями у рівнях соціально-економічного розвитку між окремими її районами.

Актуальними сьогодні заходами по вирішенню назрілих проблем є :

- необхідність стабілізувати роботу підприємств сфери матеріального виробництва у регіонах і створити умови для нарощування обсягів виробництва товарів та надання послуг;

- вирішення проблеми ефективної зайнятості трудових ресурсів в районах з високим безробіттям, залучення їх до суспільно-корисної праці;

- вирішення проблеми надмірного антропогенного та техногенного навантаження на природно-територіальні комплекси Донбасу, Придніпров'я, окремих районів Прикарпаття, Причорномор'я, північного Криму та покращення екологічної ситуації в них;

- забезпечення централізованого фінансування уже розробленого регіональних програм та підвищення відповідальності органів управ­ління за рівнем їх виконання;

- необхідність удосконалення галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів з метою зменшення різкого навантаження гірничо-видобувних виробництв і підвищення їх економічної ефективності;

- підвищення рівня соціально-економічного розвитку тих регіонів, які значно відстають за показниками від найбільш розвинутих. Це, насамперед, стосується Карпатських і Поліських областей, з одного боку, та східних - з іншого.

- проведення ряду заходи у регіонах, спрямованих на ліквідацію суттєвого відставання від діючих нормативів у розвитку соціальної та виробничої інфраструктури, особливо в сільській місцевості.

Для вирішення вказаних проблем необхідно активізувати роботу центральних і місцевих органів влади та управління. З ці сю метою треба розширити права і відповідальність місцевих органів влади за комплексний розвиток областей, міст і регіонів, більш цілеспрямовано вирішувати їх господарські та соціальні проблеми.

 

 


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. А/. Поняття про судовий процес.
  4. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
  5. АГД як галузь економічної науки
  6. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  7. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
  8. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  9. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  10. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
  11. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби
  12. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля




Переглядів: 3898

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Продуктивних сил | Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.014 сек.