• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Зайнятість населення та державна політика зайнятості

Ринок праці у будь-якій державі формується передусім за рахунок природного відтворення осіб працездатного віку. У структурі пра­цездатного населення демографічна система є основною, що визна­чає її кількісні і якісні характеристики.В Україні ринок праці фор­мується передусім за рахунок природного відтворення осіб працездатного віку. У структурі робочої сили демографічна система є базою, що визначає її кількісні й якісні характеристики. До трудових ресурсівпевної території (країни, регіону) відносять ту частину населення, що досягла працездат­ного віку, який у кожній країні визначається законодавчо.

Одним з основних критеріїв визначення трудоресурсного потенціалу виступає віковий ценз, за яким все населення території поділяється на три групи: допрацездатного віку (діти, юнаки та дівчата віком до 16 років), пра­цездатного віку (чоловіки у віці до 59 років і жінки у віці до 54 років включ­но), післяпрацездатного віку (пенсіонери). У зв'язку зі змінами в демог­рафічній ситуації в Україні зросла чисельність пенсіонерів (за віком та інва­лідністю) та інших осіб, що перебувають на утриманні держави, а також чисельність незайнятого населення. Питома вага зайнятого населення пра­цездатного віку вища у містах.

Трудові ресурси - це частина населення, що досягла працездат­ного віку, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професій­но-кваліфікаційними рівнем здатна працювати у народному госпо­дарстві, займатися суспільно корисною діяльністю. Чисельний склад трудових ресурсів, їх динаміка залежить від природного приросту населення, його статево-вікової структури, а також інтенсивності міграційних процесів. За основу трудоресурсного потенціалу береться віковий ценз, за яким все населення певної території, регіону, країни поділяється на три групи:

- допрацездатного віку (діти, юнаки, дівчата віком до 16років);

- працездатного віку (чоловіки у віці до 59 років, жінки у віці до 54 років включно);

- після працездатного віку (пенсіонери).

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

- зайняті в суспільному виробництві (на державних та коопера­тивних підприємствах і в організаціях);

- зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та індивідуальною трудовою діяльністю;

- зайняті на навчанні з відривом від виробництва;

- зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).

Окрему групу становлять безробітні. Усе зайняте у народному господарстві працездатне населення розподіляється між галузями мате­ріального і нематеріального виробництва.

Зайнятість— це певна сукупність со­ціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення пра­цездатного населення робочими місцями, формування розподілу і пере­розподілу трудових ресурсів для його участі в суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Розрізняють повну і ефективну зайнятість. Повна зайнятість - це надання державою, згідно з законодавчими актами, усьому працездат­ному населенню можливості займатися су спільно корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне та колективне відтворення ро­бочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Вона визначається чисель­ністю осіб, що виконують будь-яку певну роботу за відповідну оплату, або отримують інші види доходу.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що проводиться відпо­відно до вимоги інтенсивного типу відтворення та критеріїв еконо­мічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтованої на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці. Ефективна зай­нятість передбачає як обов'язкову умову кількісну й якісну відповідність між наявними робочими місцями і наявними трудови­ми ресурсами, оптимальне співвідношення самої роботи і праців­ників, які будуть її виконувати. Професійно-кваліфікаційна структу­ра сукупного працівника має відповідати умовам і структурі вироб­ництва. Ефективною є така зайнятість, яка дає реальний позитивний економічний ефект.

За міжнародними стандартамивсе населення поділяється на «еконо­мічно активне» й «економічно пасивне». До економічно активногонасе­лення належать особи найманої праці, самостійні робітники, особи, які тимчасово не працюють з об'єктивних причин (хвороба, відпустка), неоплачувані члени сім'ї працездатного віку, особи, які поєднують навчання з працею на умовах неповного робочого дня, учні та особи, які проходять профпідготовку.

Все населення можна поділити на три групи. Першу групу становлять особи, які не досягли 16 років, а також особи, які перебувають у спеціалі­зованих закладах ( в психіатричних лікарнях ) чи у виправних закладах. Другу групу становлять дорослі, які потенційно мають можливість працю­вати (надомники, учні, пенсіонери), але з якихось причин не працюють і не шукають роботу. Третю групу становить робоча сила. В цю групу вхо­дять всі, хто може і хоче працювати. Робоча сила складається з працюючих і безробітних, які активно шукають роботу.

За міжнародними стандартами економічно активне на­селення поділяють на три категорії: зайняті; безробітні; поза робочою си­лою (економічно неактивне населення: інваліди, люди похилого віку, сту­денти, діти до 15 років).

Населення = робоча сила + особи поза робочою силою

Робоча сила = зайняті + безробітні

Економічно активне населення = зайняті + безробітні.

До економічно пасивногонаселення відносяться всі категорії осіб, неза­лежно від віку і статі, які не ввійшли до вищезазначеної групи. Міжнародне стандартне визначення безробіття базується на трьох кри­теріях, які мають задовольнитися водночас: «без роботи», «зараз готовий приступити до роботи», «шукає роботу».

В умовах становлення ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у комерційних структурах, індивідуальних селянських та фермерських господарствах. Виникають нові сучасні форми зайнятості, пов'язані з розвитком інформаційної і ринкової інфраструктури. Але характерною рисою сучасного ринку праці в Україні є поширення нерегламентованої (незареєстрованої) зайнятості населення, тобто самозайнятості. Людина, яка офіційно вважається безробітною, вод­ночас може брати активну участь у «тіньовій» економіці, отримувати там основні доходи (порівняно з допомогою по безробіттю). Значних масш­табів останнім часом набули нелегальні трудові міграції за кордон.

Неоднаковою в Україні є структура зайнятості працівників у всіх сфе­рах економічної діяльності. В областях переважно аграрно-промислової спеціалізації питома вага працюючих у сільському господарстві є більшою, ніж у високоіндустріальних областях. У промислових курортних регіонах помітно зростає частка зайнятих у сфері об­слуговування.

У ринкових умовах господарювання урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у комерційних структурах, індивідуальних селянських та фермерських господар­ствах. Виникають нові сучасні форми зайнятості, пов'язані з розвит­ком інформаційної ринкової інфраструктури. Однією із характерних рис сучасного ринку праці є поширення нерегламентованої (незареєстрованої) зайнятості населення, тобто самозайнятості. Людина може офіційно вважатись безробітною, в той же час брати активну участь у «тіньовій» економіці, отримувати там основні доходи (порівняно з допомогою по безробіттю). За останній час значних масштабів набу­ли нелегальні трудові міграції за кордон.

Важливим напрямом державної соціальної політики є політика зай­нятості працездатного населення, оскільки високий рівень зайнятості забезпечує відповідні доходи значної частини населення. Політика зай­нятості включає державні заходи щодо регулювання ринку праці, за­безпечення ефективної зайнятості населення і запобігання безробіт­тю. Юридичною основою політики зайнятості в Україні є Закон Ук­раїни «Про зайнятість населення». Політика зайнятості стає важли­вою складовою макроекономічної політики. У державі є два варіанти політики зайнятості: активний і пасивний.

Активна політика зайнятості передбачає надання послуг з працевлаштування, навчання та підвищення кваліфікації, допомоги безробітнім у пошуку нового робочого місця тощо. З цією метою ство­рена і функціонує державна служба зайнятості населення. Розробля­ються програми сприяння зайнятості населення у галузевому і тери­торіальному розрізах. Вони містять систему заходів, спрямованих на попередження масового безробіття, створення нових додаткових ро­бочих місць, соціальний захист найбільш вразливих верств населен­ня. Галузеві програми зайнятості населення вирішують проблеми скорочення прихованого безробіття, підвищення професійно-кваліфіка­ційного рівня працівників, розвитку соціального партнерства. Тери­торіальні програми зайнятості охоплюють широке коло проблем щодо відтворення робочої сили -демографічних, економічних, соціальних, екологічних. Вони тісно пов'язані зі структурною перебудовою гос­подарства, зміною форм власності, санацією території.

Пасивна політика зайнятості передбачає виплату грошової допомоги, компенсацію втрат доходів внаслідок безробіття тощо, але вона не надає допомоги безробітному в пошуку нового місця роботи (тому називається пасивною).

Важливе значення в політиці зайнятості в Україні має проблема підвищення гнучкості ринку робочої сили, який формується забезпе­ченням його швидкого пристосування до змінних умов виробництва.

Реалізація державної політики сприяння зайнятості населення та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття прово­диться за допомогою низки нормативно-правових актів. Зокрема, це Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування на випадок безробіття», постанова Кабінету міністрів Ук­раїни «Про заходи організації виконання актів законодавства з пи­тань зайнятості населення» та ін.

В умовах переходу до сталого економічного розвитку державне регулювання ринку праці проводиться з метою збалансування попи­ту і пропозиції робочої сили, зменшення безробіття, досягнення про­дуктивної зайнятості населення, забезпечення соціального захисту громадян від безробіття, дотримання основних прав громадян.

Сьогодні особливо важливою проблемою є покращення викорис­тання трудових ресурсів на підприємствах у сільській місцевості, де за останні роки спостерігається «обезлюднення» значних територій. У суб'єктів господарювання, розміщених у сільській місцевості, знач­но гірші, ніж у міській місцевості, умови праці, нижчий рівень про­дуктивності праці та її оплата.

Перспективи підвищення ефективності використання трудових ре­сурсів значною мірою пов'язані із запровадженням нових технологій у галузях матеріального виробництва, скороченням непродуктивних витрат робочого часу, зростанням інтенсивності праці та покращен­ням її умов. При цьому повинне мати місце неухильне дотримання всіма суб'єктами господарювання законодавства про працю, запро­вадження нових систем соціального страхування та соціального за­хисту населення.

Дуже важливою проблемою державної політики щодо зайнятості населення і його доходів є умови виплати і розмір допомоги по без­робіттю. Необхідно передбачити, щоб соціальна допомога при виму­шеному безробітті не провокувала переростання у добровільне без­робіття, коли грошова допомога стає достатнім засобом існування для людини. Майже кожному другому з числа безробітних громадян державною службою зайнятості було надано соціальні послуги та ма­теріальне забезпечення незайнятих осіб.

Загальне покращення ситуації на ринку праці України може бути досягнуто лише на основі значного економічного піднесення в дер­жаві, що зумовить зростання внутрішнього попиту на робочу силу, її вартість, якісно нового режиму відтворення цього елемента національного багатства країни.

Кожна держава формує свою модель ринку праці, виходячи зі спе­цифіки власного соціально-економічного розвитку, національних традицій, особливостей державної економічної політики. В Україні фор­мування національного розвитку праці відбувається в складних со­ціально-економічних умовах. Отож ринок праці має свої особливості, спричинені перехідним характером економіки.

Сучасними основними тенденціями українського ринку праці є такі:

- збереження низького рівня попиту на робочу силу в усіх секторах економіки;

- перевищення пропозиції робочої сили над попитом до неї, особ­ливо в виробничій сфері;

- поширення нерегламентованої (самостійної) зайнятості;

- невисока місткість ринку праці;

- значна питома вага офіційно зареєстрованих осіб з високим рівнем професійно-кваліфікаційної підготовки.

Запровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасного розроблення та реалізації заходів, спрямованих на посилення соціальних гарантій в сфері зайнятості населення працездатного віку. Актуальність цього завдання зростає, враховуючи, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих у режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чол. Зберігаються заборгованість із заробітної плати, недотри­мання працедавцями умов трудового договору, нестабільність зайня­тості значної частини населення. Незважаючи на всі економічні труд­ності, держава повинна посилити свій вплив на процеси, пов'язані з регулюванням руху робочої сили та забезпеченням зайнятості. Через політику доходів населення в по­силенні розвитку підприємницької діяльності, підтриманні середнь­ого і малого бізнесу секторів економіки, які спроможні випускати конкурентоспроможну продукцію, є можливість стабілізувати про­цес зайнятості, створюючи додаткові робочі місця.

Читайте також:

1. II Державна дума
2. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
3. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
4. Аграрна політика
5. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
6. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель у складі Речі Посполитої в першій воловині ХVІІ ст.
7. Активна і пасивна державна політика.
8. Активна політика зайнятості
9. Аналіз диференціації населення за доходами
10. Антиінфляційна державна політика
11. Антиінфляційна політика держави
12. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.

Переглядів: 1785