Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі

Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК). Чинним визнається закон, що вже набрав чинності. У зв’язку з цим принципове значення мають питання про час прийняття, оприлюднення та набрання законом чинності і про час припинення його чинності.

Питання про час набрання законом чинності врегульоване в ч. 1 ст. 4 КК: “Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”. Це положення включено в КК відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України. На підставі цього можливі три строки набрання новим законом чинності:

1) після десяти днів з дня його офіційного оприлюднення, але не раніше дня його опублікування;

2) з дня його опублікування в офіційному виданні;

3) з дня, що вказаний у самому законі.

Припинення чинності кримінального закону означає, що його норми не можуть застосовуватися до зафіксованих у ньому діянь. Підставами припинення чинності є:

1) відміна кримінального закону (наприклад, із набранням чинності КК 2001 року втратив чинність Указ Президії Верховної Ради України від 21 січня 1992 року “Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених купонів багаторазового використання”);

2) заміна кримінального закону іншим законом. Так КК 1960 року був замінений КК 2001 року. Досить часто заміна кримінального закону здійснюється шляхом викладення його у новій редакції. Наприклад, ст. 209 КК “Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” була викладена у новій редакції у зв’язку з прийняттям 28 листопада 2002 року Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”;

3) закінчення строку дії, на який закон був виданий. Наприклад, із закінченням Великої Вітчизняної війни припинив свою чинність Указ Президії Верховної Ради СРСР від 6 липня 1941 року, що передбачав кримінальну відповідальність за розповсюдження під час війни неправдивих пліток, що викликають тривогу серед населення.

На практиці зустрічаються ситуації, коли на час вчинення злочину діяв один закон, а на час досудового слідства чи розгляду справи у суді – інший. Виникає запитання, який з цих законів підлягає застосуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності, незалежно від часу настання злочинних наслідків.

Зворотна дія кримінального закону у часі – поширення дії нового закону на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності. Згідно з ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Поняття “відповідальність” передбачає різні форми державного примусу, в тому числі кримінальну відповідальність. Як вид юридичної відповідальності кримінальна відповідальність характеризується тим, що вона пов’язана з особливим видом правопорушень – злочином. “Відповідальність” як загальне поняття охоплює не тільки випадки, пов’язані з призначенням і застосуванням покарання, а й випадки, пов’язані з правовим становищем особи, до якої від імені держави застосована кримінальна відповідальність. Тому, виходячи із ст. 58 Конституції України та положень ч. 1 ст. 5 КК, зворотну силу мають також закони, що, наприклад, поліпшують умови і порядок відбування покарання, розширюють види звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, знижують строки погашення і зняття судимості та ін. У ч. 1 ст. 5 КК законодавець, у розвиток ст. 58 Конституції України, уточнив коло осіб, на яких поширюється зворотна дія закону. Це особи, що вчинили відповідні діяння до набрання чинності законом, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, а також особи, що відбувають покарання або відбули його, але мають судимість.

Встановлення того, пом’якшує чи, навпаки, посилює кримінальну відповідальність новий закон, нерідко є складним завданням. Вимагається добре знання кримінального права, щоб точно встановити співвідношення колишнього і нового кримінального закону, визначити, який із них є більш м’яким.

У теорії кримінального права вироблено деякі правила, які дозволяють при порівнянні законів дійти висновку про більш м’який кримінальний закон:

1) закон, що встановлює більш м’який вид покарання порівняно з кримінальним законом часу вчинення злочину;

2) закон, в якому мінімальна межа покарання нижча, ніж мінімум такого ж покарання в законі, що діяв раніше;

3) при збереженні рівності мінімальних меж у новому кримінальному законі максимальна межа того ж виду покарання є більш низькою, ніж максимум покарання в законі, що діяв раніше;

4) при одночасному зниженні мінімуму покарання і підвищенні його максимуму більш м'яким вважається закон, який знижує мінімальну межу покарання;

5) новий закон виключає додаткове покарання, передбачене в колишньому законі;

6) в новому законі збережено додаткове покарання, що було і в колишньому законі, однак це покарання передбачено факультативне, тоді як в колишньому законі воно було обов’язковим;

7) якщо санкція в новому законі передбачає альтернативне кілька основних покарань, а в законі, що діяв раніше, було тільки одне таке покарання.

Порівняння законів на предмет пом’якшення чи посилення кримінальної відповідальності досягається також шляхом аналізу в новому і колишньому законах усіх ознак злочину, умов кримінальної відповідальності тощо.

У зв’язку з прийняттям нового КК на особливу увагу заслуговує питання про зворотну дію так званогопроміжного закону. На практиці трапляються випадки, коли під час вчинення злочину був чинним один закон, в процесі розслідування справи – другий, а на час розгляду справи в суді або постановлення вироку – третій. У цих випадках досить часто виникає питання про те, який з цих законів слід застосувати до особи, що вчинила злочин.

У теорії кримінального права проблема застосування проміжного закону є спірною. Одні автори вважають, що проміжний закон може застосовуватися тільки за його “життя”, тобто тільки тоді, коли він діє. На думку інших, такий закон, якщо він більш м’який, ніж наступний, має застосовуватися до осіб, які вчинили злочин, незалежно від того, чи є чинним такий закон. Перевагу має таке рішення: проміжний закон по справі не застосовується тому, що при розгляді справи вже є чинним новий закон. Застосуванню підлягає закон часу вчинення злочину. Однак покарання, що призначається, не може перевищувати максимальної межі, яка була передбачена в проміжному законі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структура закону про кримінальну відповідальність.	\|	Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.