• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Структура закону про кримінальну відповідальність.

Закон про кримінальну відповідальність поділяється на Загальну і Особливу частини, кожна з яких у свою чергу, складається із розділів, а розділи – із статей.

У Загальній частині зосереджені норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, а також визна­чають його основні інститути, наприклад, поняття злочину і його видів, вини та її форм, співучасті в злочині, повторності, сукупності та рецидиву злочину, покарання та його мети, видів покарань та під­став їх застосування. Це норми, які застосовуються до всіх злочинів. Загальна частина складається з 15 розділів, кожен з яких має відповідну назву: “Загальні положення”, “Закон про кримінальну відповідальність”, “Злочин, його види та стадії”, “Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності і (суб’єкт злочину)”, “Вина та її форми”, “Співучасть у злочині”, “Повторність, сукупність та рецидив злочинів”, “Обставини, що виключають злочинність діяння”, “Звільнення від кримінальної відповідаль­ності”, “Покарання та його види”, “Призначення покарання”, “Звіль­нення від покарання та його відбування”, “Судимість”, “Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування”, “Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх”.

Особлива частина містить норми, що вказують, які конкретно суспільно небезпечні діяння є злочинами і які заходи кримінально­го покарання можуть застосовуватися до осіб, які їх вчинили. всі норми Особливої частини поділяються на чотири види: 1) забороняючі норми встановлюють ознаки злочину та передбачають вид і міру покарання за його вчинення. У них виражене те специфічне, що є в кожному посяганні, що відрізняє його від усіх інших. Не встановивши, що діяння передбачене якоюсь забороняючою нормою, його не можна взагалі оцінювати з точки зору кримінального закону; 2) роз’яснюючі (або дефінітивні) норми – норми, які роз’яснюють зміст термінів і термінологічних зворотів, що стосуються окремих злочинів. Наприклад, ст. 401 КК визначає поняття військового злочину, родовий об’єкт військових злочинів, осіб, які можуть нести відповідальність за їх вчинення, називає умови звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовця, який вчинив військовий злочин. Роз’яснюючі норми доповнюють та розвивають інші кримінально-правові норми, не змінюючи їх змісту, сприяють встановленню забороняючих і стимулюючих норм. Кожна роз’яснююча норма тлумачить лише певну частину ознак, в яких виражається діяння, що підлягає кваліфікації; 3) стимулюючі (або заохочувальні) норми – це норми, які заохочують громадян до бажаної поведінки для держави та суспільства. В Особливій частині КК у 13-ти статтях містяться умови звільнення особи від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369 КК). Наприклад, у ч. 2 ст. 111 КК передбачено, що за державну зраду звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, який на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання; 4) виняткові (або обмежувальні) норми – це ті, які встановлюють винятки із загальних правил - передбачають випадки, коли кримінальна відповідальність не настає. В КК є, принаймні, три такі норми - ч.4 ст.331 КК (обмеження щодо відповідальності за незаконне перетинання державного кордону), ч.2 ст.385 та ч.2 ст.396 КК (випадки, коли не настає відповідальність за відмову від давання показань та за приховування злочину). В КК є ряд статей, де виняткові норми поєднуються із забороняючими - встановлені часткові обмеження, що стосуються окремих ознак складу злочину. Наприклад, в ст.240 КК передбачена відповідальність за незаконне видобування корисних копалин, крім загальнопоширених, предметом ряду злочинів є вогнепальна зброя, крім гладкоствольної мисливської.

Загальна і Особлива частини КК пов’язані між собою і утворю­ють нерозривну системну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітне при застосуванні окремих статей КК. Не можна застосува­ти кримінально-правову норму, що міститься в Особливій частині КК, не звернувшись при цьому до Загальної частини.

Особлива частина включає 20 розділів, систематизованих по гру­пах споріднених суспільних відносин, на які посягають відповідні зло­чини: “Злочини проти основ національної безпеки України”, “Злочини проти життя і здоров’я особи”, “Злочини проти волі, честі та гідності”, “Злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості особи”, “Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”, “Злочини проти власності”, “Злочини у сфері господарської діяльності”, “Злочини проти довкілля”, “Злочини проти громадської безпеки”, “Злочини проти безпеки виробництва”, “Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту”, “Злочини проти громадського порядку”, “Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення”, “Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації”, “Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян”, “Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку”, “Злочини у сфері службової діяльності”, “Злочини проти правосуддя”, “Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)”.

Статті КК пронумеровані арабськими цифрами і мають заголов­ки, що виражають сутність кримінально-правових норм, які в них містяться. При включенні в КК нової статті вона буде поміщена у відповідний розділ Загальної або Особливої частини. Нова стаття повин­на віщуватися, як правило, вслід за статтею, що є найбільш близькою до неї за змістом. Багато статей КК поділяються на частини, які вміщені в окре­мий абзац. Абзаци відповідним чином пронумеровані.

Зміст окремих частин у статтях, що належать до Загальної час­тини, характеризується великою різноманітністю. Найчастіше в них розкривається відповідна норма, визначаються особливості засто­сування за якихось умов або встановлюються випадки незастосування цієї норми.

У зв’язку з тим, що абсолютна більшість норм Особливої час­тини встановлює кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їхня структура характеризується однорідністю складових елементів; у них чітко визначається диспозиція і санкція. Гіпотеза у кримінально-правовій нормі не наводиться. Вона завжди презюмується приблизно у такій формі: “якщо хтось вчинить вбивство...”, а далі розташована диспозиція, яка розкриває поняття вбивства.

Диспозицію називається частина норми Особливої частини, в якій визначається злочинне діяння. За технікою побудови і способом описування ознак конкретного виду злочину в чинному кримінальному законодавстві України розрізняють диспозицію чотирьох видів: просту, описову, бланкетну, відсильну. Зустрічаються також змішані дис­позиції.

Проста диспозиція називає злочинне діяння, не розкриваючи його ознак. Наприклад, без вказівки на ознаки діяння сформульована диспозиція у ст. 369 “Давання хабара”. Проста диспозиція використовується законодавцем у тих випадках, коли зміст суспільно небезпечного діяння у загальних рисах досить зрозумілий і без описування його ознак у законі. Ознаки злочину, які наводяться у простих диспозиціях, розкриваються в слідчо-судовій практиці і монографічній літературі.

Описовою називається диспозиція, де описуються найбільш точно ознаки діяння. Так, у ст. 185 “Крадіжка” наводиться визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна. Точно визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція у зв’язку з цим має перевагу перед простою диспозицію.

Бланкетною є диспозиція, котра, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину із них, відсилає для встановлення змісту ознак злочину до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Напри­клад, бланкетною є диспозиція у ст. 271 “Порушення вимог законодавства про охорону праці”. Отже, бланкетна диспозиція використовується, коли треба встановити кримінальну відповідальність за порушення правил, що містять у собі різноманітні вимоги або заборони, описані або детально розкриті в інших нормативних актах.

Відсильною зветься диспозиція, котра відсилає до кримінально-правової норми або окремого положення, яке міститься в частині статті КК, де називається відповідний злочин або описуються його ознаки. Наприклад, ст. 122 “Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження” відсилає до ст. 121 “Умисне тяжке тілесне ушкодження”, вказуючи, що спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження може мати місце при відсутності ознак тяжкого тілесного ушкодження. Найчастіше відсильні диспозиції застосовуються при описуванні другої частини відповідної статті, для уникнення повторного описування діяння, яке наведене в частині першій.

У КК зустрічаються норми, диспозиції яких мають змішаний (комбінований) характер. У одній частині це прості або описові диспозиції, а в інших – бланкетні або відсильні. Наприклад, такою є диспозиція ст. 231, яка передбачає відповідальність за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності.

Санкція – це частина статті, яка визначає вид і розмір покарання за злочин, зазначений в диспозиції.

Теорія кримінального права знає такі види санкцій: неконкретизовані, абсолютно визначені, відсильні, відносно визначені, альтернативні, та змішані. Подібні відмінності між санкціями проводяться тільки по основному покаранню. Після Жовтневої революції 1917 року і до прийняття у 1922 році першого КК нашої держави кримінальному законодавству була відома така неконкретизована санкція як “покарати по всій суворості законів”, яка не називала ні виду покарання, ні його розмір. Абсолютно визначені санкції зустрічалися у кримінальних кодексах 1922, 1927 та 1960 років. Вони були двох видів. Санкції першого виду встановлювали один певний вид покарання та його точний розмір. Наприклад, за самовільне залишення поля бою під час бою або відмову під час бою діяти зброєю була передбачена вища міра покарання – розстріл. Санкції другого виду передбачали два альтернативних абсолютно визначених покарання. Наприклад, за добровільну здачу в полон у КК 1960 року передбачалася смертна кара або позбавлення волі на 15 років. Відсильна санкція у статті не вказувала на вид та розмір покарання, а відсилала до санкції іншої статті КК. Наприклад, до 17 червня 1992 року в КК 1960 року була ст. 64, в якій передбачалася відповідальність за організаційну діяльність, спрямовану на вчинення особливо небезпечних державних злочинів, а також за участь у антирадянській агітації. санкція цієї статті формулювалася так: “карається відповідно до статей 56-63 цього Кодексу”.

У чинному КК використовуються відносно визначені та альтернативні санкції. Відносно визначеною є санкція, яка має один вид покарання івказує його розміри (межі).

Розрізняють такі види відносно-визначених санкцій:

а) з нижньою і верхньою межами покаран­ня (на строк “від” і “до”). У цьому разі в законі передбачені нижня та верхня межа певного покарання. Наприклад, хуліганство, передбачене ч. 4 ст. 296, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

б) з верхньою межею покарання (на строк “до”). У цьому разі визначається тільки верхня межа покарання. Нижньою межею санкції тут є нижня межа, встановлена в нормі Загальної частини КК для даного виду покарання.

Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або декілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне.

Альтернативі санкції мають різновиди:

а) в санкції вказані відносно визначений, абсолютно визначений види покарання (наприклад, санкція у ст. 112 – “карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі”);

б) в санкції вказані два або більше відносно визначених видів покарання (наприклад, санкція у ч. 1 ст. 129 – “карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років”).

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. VІ. План та організаційна структура заняття
3. Адміністративна відповідальність. Види адміністративних стягнень.
4. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
5. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
6. Аналогія закону як форма усунення прогалин у законодавстві.
7. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
8. Атомно-кристалічна структура металів
9. Базова алгоритмічна структура
10. Банківська система та її структура. Функції Центрального банку.
11. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
12. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Переглядів: 7389